УХВАЛА

05 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 120/781/20-а

адміністративне провадження № К/9901/26589/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Мацедонської В.Е.,

суддів - Данилевич Н.А., Шевцової Н.В.,

перевіривши касаційну скаргу Головного управління Національної поліції у Вінницькій області,

на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05 травня 2020 року

та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2020 року

у справі №120/781/20-а за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної додаткової відпустки учасника бойових дій за 2015-2016 роки, виходячи з грошового забезпечення позивача станом на день звільнення з Національної поліції України 16 червня 2016 року;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної додаткової відпустки учасника бойових дій за 2015-2016 роки, виходячи з грошового забезпечення позивача станом на день звільнення з Національної поліції України 16 червня 2016 року.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 05.05.2020, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2020 року, позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Вінницькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за усі невикористані у 2015-2016 роках календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, виходячи з грошового забезпечення позивача станом на день звільнення з Національної поліції України 16 червня 2016 року. Зобов`язано Головне управління Національної поліції України у Вінницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за усі невикористані у 2015-2016 роках календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, виходячи з грошового забезпечення позивача станом на день звільнення з Національної поліції України 16 червня 2016 року.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідачем подано касаційну скаргу, в якій він просить суд рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05 травня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2020 року - скасувати, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою суд виходить з наступного.

Частиною 1 статті 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує ст. 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Відповідно до частини 1 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Відповідно до частини 3 статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 02 березня 2020 року відкрито спрощене позовне провадження.

Пунктом 2 ч. 5 статті 328 КАС України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Відповідно до ч. 1, 2, 4 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:

1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;

2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;

4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною 6 статті 12 КАС України передбачено перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності.

Такий перелік не є вичерпним.

Зі змісту п. 10 ч. 6 статті 12 КАС України можна зробити висновок про те, що суд має право віднести до категорії справ незначної складності справу, яка не передбачена у вищезазначеному переліку, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (ч. 4 ст. 12 КАС України), а також через складність та інші обставини.

З матеріалів касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що предметом позову у даній справі є визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної додаткової відпустки учасника бойових дій.

Обставини, які є критерієм для віднесення вказаної справи до категорії таких, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у розумінні ч. 3 та 4 статті 12 та ч. 4 статті 257 КАС України, відсутні.

Випадків, які б виключали можливість застосування положень п. 2 ч. 5 статті 328 КАС України, не вбачається.

У касаційній скарзі скаржник вказує на неоднакове застосування судами норм права, а тому касаційне оскарження у даній справі має фундаментальне значення для правозастосовчої практики. В обґрунтування зазначеного, посилається на постанови апеляційних судів, які при вирішенні питання про наявність у поліцейського права на грошову компенсацію за невикористану відпустку учасника бойових дій, допустили неоднакове застосування норм права.

Суд не приймає посилання скаржника на практику судів апеляційної інстанції, оскільки скаржником перераховані лише номери справ, однак, не зазначено, яка норма права по-різному застосовується судами.

Суд приходить до висновку, що наведені скаржником в касаційній скарзі обставини не дають підстав для висновку, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, не наведено прикладів щодо різної практики правозастосування при розгляді справ, пов`язаних із застосуванням Закону України «Про Національну поліцію», Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Доводи скаржника зводяться до незгоди із рішеннями судів попередніх інстанцій, вважаючи, що вони протиправно прийняті на підставі Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" ("Levages Prestations Services v. France") від 23 жовтня 1996 року, заява № 21920/93; "Гомес де ла Торре проти Іспанії" ("Brualla Gomes de la Torre v. Spain") від 19 грудня 1997 року, заява 26737/95).

Також, у пункті 22 рішення у справі «Мельник проти України» (заява №23436/03) Європейського Суду з прав людини зазначено, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним і воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами і цілями.

На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.

На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 248, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05 травня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2020 року у справі №120/781/20-а за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В.Е. Мацедонська

Судді Н.А. Данилевич

Н.В. Шевцова