Справа № 740/3325/20
Провадження № 2/740/1148/20
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
з а о ч н е
03 листопада 2020 року м. Ніжин
Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області в складі:
головуючої судді Гагаріної Т.О.,
за участю секретаря Полторацької В.М.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі АТ КБ) до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У С Т А Н О В И В:
Позивач АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути з останнього на свою користь заборгованість за кредитним договором б/н від 11.07.2016 у розмірі 105 992 грн. 90 коп.
В обґрунтування позову посилалося на те, що 11.07.2016 року між відповідачем та ПАТ КБ «ПриватБанк» (14.06.2018 – змінено назву на АТ КБ «ПРИВАТБАНК») укладено кредитний договір, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 15 000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Отримуючи кредит, відповідач ознайомився та погодився з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку. Однак свої зобов`язання по поверненню кредитних коштів він не виконує, внаслідок чого станом на 19.05.2020 року виникла заборгованість на загальну суму 105 992 грн. 90 коп. Таким чином, банк просив стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 105 992 грн. 90 коп., яка складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 73 283 грн. 56 коп. (прострочене тіло), за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України в сумі 15 589 грн. 22 коп., нарахована пеня – 17 120 грн. 12 коп.
Ухвалою суду від 17.08.2020 відкрито провадження в справі за правилами спрощеного провадження без виклику сторін.
Відповідач ОСОБА_1 належним чином повідомлений про строк подання відзиву, заяв із запереченнями про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзиву на позовну заяву до суду не направив.
Позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що 11.07.2016 ОСОБА_1 підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у «ПриватБанку».
В даній заяві зазначено, що відповідач у повному обсязі приєднався до Умов та правил надання банківських послуг ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», які розміщено на офіційному сайті банку в мережі інтернет за адресою privatbank.ua, та які разом із пам`яткою клієнта і тарифами становлять договір банківського кредитування, що підтверджується підписом у заяві.
Підписавши анкету-заяву відповідач надав свою згоду, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також те, що він ознайомився та погодився з договором надання банківських послуг до його укладення і згодний з його умовами, екземпляр якого отримав самостійно шляхом роздруківки з офіційного сайта www.privatbank.ua.
Позивач додав до позовної заяви витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, розміщені на сайті https://privatbank.ua/, підпис на яких позичальника відсутні.
Згідно з наданим банком розрахунком заборгованості за договором № б/н від 11.07.2016, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним договором станом на 19.05.2020 становить 105 992 грн. 90 коп., яка складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 73 283 грн. 56 коп. (прострочене тіло), за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України в сумі 15 589 грн. 22 коп., нарахована пеня – 17 120 грн. 12 коп.
Факт руху грошових коштів на картковому рахунку відповідача позивач підтвердив випискою за період з 23.01.2017 по 10.05.2020, а також довідкою про картки, видані відповідачу відповідно до укладеного між сторонами кредитного договору, а саме: №4149439392742585 дата відкриття 23.01.2017 рік, термін дії до 07/20, №5168742202416131 дата відкриття 11.07.2017 рік, термін дії до 05/21.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно - правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПРИВАТБАНК» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.
Суд зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 11.07.2016 у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).
Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд погоджується із тим, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Аналогічна позиція міститься в Постанові Верховного суду від 03 липня 2019 року (справа № 342/180/17, провадження № 14-131цс19).
Таким чином, суд погоджується з тим, що позивачем обґрунтовано зазначено про наявність правових підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника суми непогашеного тіла кредиту в розмірі 73 283 грн. 56 коп.
Згідно ст.1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги, в тому числі розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 11.07.2016, посилався на «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи Банку», які розміщені на сайті: https://privatbank.ua як невід`ємні частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи Банку» розуміла відповідачка та ознайомилась і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, порядок їх нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.
Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк», тобто кредитор міг додати до позовної заяви «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи Банку» у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» містить перелік карт, які є в ПриватБанку, однак у суду відсутня можливість встановити, яка саме кредитна карта обрана відповідачкою та яка була їй надана.
У анкеті-заяві від 11.07.2016 також відсутня інформація про вид обраної відповідачем карти.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи Банку» не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту, стягнути заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно із ст.625 ЦК України.
За змістом положень статей 526, 530, 599, 610 ЦК України для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.
Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Формулювання статті 625 ЦК України орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.
Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу проценти входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Як зазначено вище, відповідач належним чином не виконував своїх зобов`язань за кредитним договором, термін якого визначений терміном дії кредитної картки - до останнього дня травня 2021 року.
Матеріали справи не містять жодних доказів про те, що банк використав своє право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту до подання даного позову.
Отже, подання позову 04.08.2020 розцінюється судом як зміна умов основного зобов`язання щодо строку дії договору і з цієї дати у позивача виникло право на отримання сум, передбачених ст.625 ЦПК України.
Згідно з розрахунком позивача проценти за користування кредитом згідно із ст.625 ЦК України, нараховані за період з 01.12.2019 по 19.05.2020, тобто ще до виникнення у позивача права на отримання відповідних сум, тому суд приходить до висновку про безпідставність заявлених вимог банку в частині стягнення процентів, нарахованих по ст.625 ЦК України та відсутність підстав для їх задоволення.
З урахуванням вищевикладеного, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача 73 283 грн. 56 коп. заборгованості за тілом кредиту, а позов у частині стягнення заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України в сумі 15 589 грн. 22 коп. та нарахована пеня в сумі 17 120 грн. 12 коп., задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позивачем заявлені позовні вимоги на загальну суму 105 992 грн. 90 коп., судом стягнуто 73 283 грн. 56 коп., тобто позовні вимоги задоволені на 69,14% 73283, 56(х 100 : 105 992, 90 = 69,14%), що є підставою для стягнення на користь позивача із відповідача 1 453 грн. 32 коп. судового збору (2 102 х 69,14 :100 =1 453, 32).
Керуючись ст.525, 526, 612, 1054 ЦК України, ст.141, 263-265, 274, 279, 280-284, 289 ЦПК України, суд
У Х В А Л И В:
Позов Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податку – НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК», адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд.1Д, код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість по кредитному договору б/н від 11.07.2016 року в сумі 73 283 грн. 56 коп. (сімдесят три тисячі двісті вісімдесят три гривні п`ятдесят шість копійок), та понесені витрати по сплаті судового збору в сумі 1 453 грн. 32 коп.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Копію заочного рішення направити відповідачу в порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України, - протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі.
Заочне рішення може бути переглянуте Ніжинським міськрайонним судом за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Головуюча суддя Т.О. Гагаріна