Справа   №2-1253

2010 р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

6 квітня 2010 року   Свердловський міський суд Луганської області у складі: головуючого судді: Новосьолової Г.М., при секретарі: Воблікової І.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Свердловського міського суду Луганської області в місті Свердловську Луганської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення з житлового приміщення, та зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі – продажу квартири дійсним та визнання права власності,-

в с т а н о в и в:

Позивач звернулась до суду з дійсною позовною заявою, у якої вказує, що їй належить квартира за адресою АДРЕСА_1.

До 2008 р. вона постійно мешкала за даною адресою, але потім у зв’язку з сімейними обставинами вона переїхала мешкати до м. Ровеньки. До березня 2009 року квартира пустувала. У березні до неї звернулася відповідачка - ОСОБА_2 з проханням тимчасово пожити в квартирі. Тимчасове проживання вона дозволила, але при умові сплати заборгованості та поточних платежів за комунальні послуги.

На випадок укладання договорів на комунальні послуги і інші випадки, вона залишила відповідачці оригінали документів про право власності на квартиру.

На теперішній час сімейні обставини у неї змінилися та вона вирішила знову переїхати мешкати до м. Червонопартизанська до своєї квартири. Про це вона повідомила відповідачку та попросила звільнити квартиру, та повернути їй оригінали документів про право власності. Проте, відповідачка відмовилась звільнити квартиру та відмовляються це зробити на теперішній час. Крім того, відповідачка відмовилися повернути їй документи про право власності.

Відповідно до ч. 4 ст. 319 Цивільного кодексу України – «власність зобов’язує», ст. 322 ЦК України – «власник зобов’язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом». Тепер їй не відомо, чи сплатила відповідачка заборгованість за комунальні послуги, чи сплачувала вона поточні платежі за комунальні послуги. Якщо це не зроблено, позивачка, як власник приміщення повинна буде сплатити заборгованість за комунальні послуги, які повинна була сплатити відповідачка і заборгованість за послуги, які фактично отримала відповідачка. Саме до неї, підприємства, які надають комунальні послуги мають право пред’являти вимоги по їх сплаті.

Згідно до діючого Житлового законодавства України наймачі житлового приміщення можуть користуватися приміщенням за згодою власника на умовах тимчасових жильців.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 98 ЖК України, тимчасові жильці зобов’язані на вимогу власника /наймача/ негайно звільнити приміщення. У разі відмови підлягають виселенню в судовому порядку без надання іншого житлового приміщення.

Вважаючи свої права, як власника квартири, грубо порушеними, тому змушена звернутися до суду за вирішенням цього питання. Своїми неправомірними діями відповідачка грубо порушує права володіння позивачкою, користування та розпорядження житловим приміщенням.

У зв’язку з вищевикладеним позивачка змушена звернутися до суду з дійсним позовом, у якому просить виселити ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 із займаної нею квартири по АДРЕСА_1, без надання іншого житлового приміщення. Зобов’язати ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 повернути їй - ОСОБА_1 документи, що підтверджують моє право власності на квартиру по АДРЕСА_1.

Так, 19.03.2010 року до Свердловського міського суду надійшов зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про виселення, у якому позивач-відповідач вказує 11 березня 2009 р. між нею та ОСОБА_1 було укладено правочин, за яким - ОСОБА_1 продала, а вона ОСОБА_2 купила квартиру АДРЕСА_1, яка складається з однієї кімнати, загальною площею 31.4 кв. м., житловою площею 17,2 кв. м.  

В підтвердження отримання від неї 3300 (три тисячі триста) гривень в рахунок продажу квартири, відповідачка того ж дня надала відповідну розписку. За своєю юридичною природою укладений правочин є договором купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, у вказаному правочині досягнуто домовленості щодо всіх істотних умов договору купівлі-продажу, а саме щодо предмету, ціни, кількості та строків його виконання, у відповідності до ст. ст. 656, 664, 669, 691 ЦК України. А від так він має вважатися укладеним.

Після виконання зі свого боку зобов’язання по сплаті квартири, ОСОБА_1 передала їй ключі від квартири та оригінали документів, що підтверджують право власності на неї. ОСОБА_1 взяла на себе зобов'язання по оформленню в короткий строк нотаріального договору купівлі-продажу. Відразу нотаріальне оформлення договору купівлі-продажу не склалось.

З переданих правовстановлюючих документів вона дізналася, що зазначена квартира належить на праві власності –  ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності № 282 від 20.07.1993 р., виданого Госпрозрахунковим бюро по оформленню документів на приватизацію житла. Зазначене підтверджується свідоцтвом про право особистої власності та технічним паспортом, реєстраційним записом господарчої книги.

Після розмови з ОСОБА_1, стало відомо наступне, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла, що засвідчується свідоцтвом про смерть НОМЕР_1, актовий запис № 163 від 03.03.2007 р. Сама ОСОБА_1 є онукою померлої ОСОБА_3, що підтверджується наступним: відповідно до свідоцтва про народження НОМЕР_2, актовий запис № 390 від 14.04.1948 р., ОСОБА_3 є матір’ю ОСОБА_4. 28.06.1968 р. ОСОБА_4 вступила у шлюб з ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про шлюб НОМЕР_3, актовий запис № 101 від 28.06.1968 р.

Відповідно до свідоцтва про народження НОМЕР_4, актовий запис № 213 від 02.09.1976 р. ОСОБА_4 є матір’ю ОСОБА_1.

Відповідно до свідоцтва про одруження НОМЕР_5, актовий запис № 4 від 01.05.1999 р. було зареєстровано шлюб між ОСОБА_8 та ОСОБА_1, що прийняла прізвище чоловіка – ОСОБА_1.

Згідно до свідоцтва про розірвання шлюбу НОМЕР_6, актовий запис № 267 від 12.08.2005 р. шлюб між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 було розірвано та після реєстрації розірвання шлюбу ОСОБА_1 залишила прізвище – ОСОБА_1.

06 грудня 2007 р. між ОСОБА_10 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб, про що свідчить свідоцтво про шлюб НОМЕР_7, актовий запис № 546 від 06.12. 2007 р. ОСОБА_1 прийняла прізвище ОСОБА_1.

ОСОБА_4, мати ОСОБА_1, померла.

Зі слів ОСОБА_2, оформленням спадщини після смерті ОСОБА_3, її мати ОСОБА_4 не займалися, так як вважала себе власником квартири. Відповідно і вона, вже після смерті матері ОСОБА_4, також не займалася оформленням спадщини бо вважала себе власником квартири та вирішила зазначеним майном розпорядитися.

Зазначені обставини на час укладання договору купівлі-продажу квартири їй були не відомі.

ОСОБА_2 вважає, що ОСОБА_1 ввела її в оману. Вважає себе добросовісним набувачем зазначеної квартири. Дії ОСОБА_1 суперечать умовам досягнутої з нею угоди і чинному законодавству.

ОСОБА_1 ще раз підтвердила, що оформить належним чином договір купівлі-продажу, але після цього, ОСОБА_1 почала ОСОБА_2 уникати, не відповідала на телефоні дзвінки.

ОСОБА_2 вважає, що між нею та ОСОБА_1 11 березня 2009 р. було встановлено всі потрібні для цієї угоди умови договору, які ОСОБА_2 повністю виконала, про що і свідчить розписка ОСОБА_1 про одержання від ОСОБА_2 грошей за квартиру, передача їй ключів від квартири.

Крім того, на теперішній час у квартирі ОСОБА_2 зробила ремонт, несе усі відповідні витрати по її утриманню, сплачує за комунальні послуги.

Позивач вважає, що суд має всі необхідні підстави для визнання правочину від 11.09.2009 р. про відчуження ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2  кв. АДРЕСА_1, адже на момент його укладення здійснити повне юридичне оформлення переходу права власності не було можливості, ОСОБА_1 ухиляється від нотаріального посвідчення договору та є всі підстави про відмову у позовних вимогах ОСОБА_1 про виселення з придбаної ОСОБА_2 квартири, несе відповідні витрати по утриманню квартири, сплачую комунальні послуги.

У зв’язку з чим відповідач – позивач просить суд у позовних вимогах ОСОБА_1 за первісним позовом про виселення з житлового приміщення відмовити за необґрунтованістю. Визнати договір купівлі-продажу квартиру АДРЕСА_1, яка складається з однієї кімнати, загальною площею 31.4 кв. м., житловою площею 17,2 кв. м., укладений 11 березня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, дійсним. Визнати за нею, ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1, яка складається з однієї кімнати, загальною площею 31.4 кв. м., житловою площею 17,2 кв. м.

Позивачка - відповідач ОСОБА_1 надала суду письмову заяву, в якій просить суд розглянути справу за її позовом у її відсутності.

Відповідач – позивач ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 не визнала, позовні вимоги по своїй позовній заяві підтримала у повному обсязі, просить їх задовольнити.

Суд, вислухавши пояснення відповідача – позивача ОСОБА_2, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення з житлового приміщення не підлягає задоволенню, зустрічна позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі – продажу квартири дійсним та визнання права власності на квартиру підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч.1 ст.209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Згідно ст. 657 ЦК України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Відповідно ж до ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Згідно до ст. 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчиняться у формі, встановленій законом, та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно до ч. 1 ст. 207ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Судом встановлено, що 11.09.2009 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі - продажу, за яким - ОСОБА_1 продала, а ОСОБА_2 купила квартиру АДРЕСА_1, яка складається з однієї кімнати, загальною площею 31.4 кв. м., житловою площею 17,2 кв. м.  (а.с.36).

Згідно розписки на а.с.37 ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_2 3300 (три тисячі триста) гривень в рахунок продажу квартири.

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належала на праві власності –  ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності № 282 від 20.07.1993 р., виданого Госпрозрахунковим бюро по оформленню документів на приватизацію житла.(а.с.27), що підтверджується технічним паспортом на а.с.28-30.

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1, актовий запис № 163 від 03.03.2007 р. (а.с.31) ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла.

Відповідно до свідоцтва про народження НОМЕР_2, актовий запис № 390 від 14.04.1948 р., ОСОБА_3 є матір’ю ОСОБА_4. 28.06.1968 р. ОСОБА_4 вступила у шлюб з ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про шлюб НОМЕР_3, актовий запис № 101 від 28.06.1968 р.(а.с.32-35).

Відповідно до свідоцтва про народження НОМЕР_4, актовий запис № 213 від 02.09.1976 р. ОСОБА_4 є матір’ю ОСОБА_1.

Відповідно до свідоцтва про одруження(а.с.32) НОМЕР_5, актовий запис № 4 від 01.05.1999 р. було зареєстровано шлюб між ОСОБА_8 та ОСОБА_1, яка прийняла прізвище чоловіка – ОСОБА_1.

Згідно до свідоцтва про розірвання шлюбу (а.с.33) НОМЕР_6, актовий запис № 267 від 12.08.2005 р. шлюб між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 було розірвано та після реєстрації розірвання шлюбу ОСОБА_1 залишила прізвище – ОСОБА_1.

06 грудня 2007 р. між ОСОБА_10 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб, про що свідчить свідоцтво про шлюб НОМЕР_7, актовий запис № 546 від 06.12. 2007 р. ОСОБА_1 прийняла прізвище ОСОБА_1.(а.с.34)

Таким чином, відповідачем – позивачем по справі ОСОБА_2 були виконані умови договору, вона передала гроші за вартість квартири, про що свідчить розписка на а.с.37, але оформити нотаріально вона не змогла, так як позивач – відповідач ОСОБА_1 ухилялася від його нотаріального посвідчення.

Оскільки відповідачем - позивачем ОСОБА_2 виконані всі умови договору купівлі-продажу нерухомого майна, такий договір повинен бути визнаний дійсним та за ОСОБА_2 повинно бути визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 31,4 кв.м, житловою площею 17,2 кв. м, у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення з житлового приміщення суд вважає відмовити за необґрунтованістю.

На підставі ст.ст.16, 209, 220, 328, 655, 657 ЦК України, керуючись ст.ст. 10-15,60,88,212-215,223,294 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення з житлового приміщення відмовити за необґрунтованістю.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі – продажу квартири дійсним та визнання права власності задовольнити.

Визнати дійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, загальною площею 31,4 кв. м, житловою площею 17,2 кв. м, укладений 11.09.2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 31,4 кв. м, житловою площею 17,2 кв. м.

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано сторонами протягом десяти днів з дня проголошення рішення, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції до Апеляційного суду Луганської області подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження через суд першої інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку.

Головуючий: