Справа № 2-192/2010 р.

Р  І  Ш  Е  Н  Н  Я

іменем України

28 квітня 2010 року                                                                                         смт. Козелець

        Козелецький районний суд Чернігівської області в складі:

                головуючого     судді                            Короїд Ю.М.,

                при секретарі                                       Бардаченко Т.М.

                   за участю

                   позивача                                             ОСОБА_1

                   представника позивача                     ОСОБА_2

                   відповідача                                         ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Козелець Чернігівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1  до Остерської міської ради Козелецького району Чернігівської області, ОСОБА_3 про визнання незаконним рішення виконкому Остерської міської ради, визнання будівель об’єктами самочинного будівництва, -

в с т а н о в и в:

із позовною заявою про визнання незаконним рішення виконкому Остерської міської ради №166 від 25 листопада 1999 року, визнання будівель об’єктами самочинного будівництва до суду звернувся ОСОБА_1 до Остерської міської ради Козелецького району Чернігівської області, ОСОБА_3.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги та пояснив, що він та відповідач є співвласниками багатоквартирного будинку та користувачами земельної ділянки, які розташовані в АДРЕСА_1. Відповідачем були побудовані три сараї та гараж на спільній земельній ділянці, які закріплені за ОСОБА_3 рішенням Остерської міської ради. Вважає що ці будівлі збудовані самочинно, а тому рішення міської ради є незаконним.

Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та пояснив, що рішення Остерської міської ради було прийняте без відповідних дозволів та актів прийняття в експлуатацію. Будь-яких дозволів на закріплення спірних будівель за відповідачем ОСОБА_3 іншими співвласниками будинку не надавались. Зазначені об’єкти є самочинно збудованими. Про оспорюване рішення позивач дізнався під час розгляду справи за позовом до нього про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, а тому строки позовної давності не минули.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та пояснив, що спірні будівлі були збудовані більше двадцяти років тому, будь-яких заперечень щодо їх будівництва не надходило, а в 1999 році всі будівлі, що розташовані на земельній  ділянці в АДРЕСА_1 були закріплені за співвласниками житлового будинку.

Представники відповідача Остерської міської ради в судове засідання не з»явились, надавши заяву про слухання справи за їх відсутності, позовні вимоги не визнали, просять застосувати строки позовної давності.

Свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в судовому засіданні підтвердили той факт, що спірні будівлі були збудовані більше двадцяти років тому.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснила, що нею до Генерального плану були внесені всі будівлі, які знаходяться на земельній  ділянці в АДРЕСА_1.

В судовому засіданні встановлені такі факти та цивільно-правові відносини.

Відповідно до договору дарування від 24 вересня 1993 року ОСОБА_8 подарувала ОСОБА_1 однокімнатну квартиру АДРЕСА_4.

Згідно договору купівлі-продажу від 28 січня 1999 року ОСОБА_9 продав, а ОСОБА_1 купив квартиру АДРЕСА_2.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину, виданого 23 грудня 1999 року, ОСОБА_3 як спадкоємець після смерті ОСОБА_10 отримав у спадщину квартиру АДРЕСА_3. За вказаною квартирою закріплено сараї «К», «Г», «З», гараж «Ж».

Рішенням виконкому Остерської міської ради від 25 листопада 1999 року №166 за квартирою АДРЕСА_3 закріплено сараї «К», «Г», «З», гараж «Ж».

Згідно довідки Остерської міської ради за домоволодінням, яке розташоване в АДРЕСА_1 закріплена земельна ділянка площею 0,0930 га, яка відноситься до земельних ділянок багатоквартирних житлових будинків і перебуває в користуванні співвласників житлового будинку, розташованого за цією адресою.

Відповідно до довідки Ніжинського МБТІ сараї «К», «Г», «З», гараж «Ж» закріплено за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 23 грудня 1999 року

Вислухавши пояснення позивача, представника, відповідача, свідків, дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає що позовні вимоги ОСОБА_1  до Остерської міської ради Козелецького району Чернігівської області, ОСОБА_3 про визнання незаконним рішення виконкому Остерської міської ради, визнання будівель об’єктами самочинного будівництва не підлягають задоволенню.

Згідно ст. 11 Цивільно-процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобо в”язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього кодексу.

Позивач в позовній заяві ставить вимоги про визнання незаконним рішення виконкому Остерської міської ради від 25 листопада 1999 року №166 в частині закріплення за квартирою АДРЕСА_3 надвірних будівель:  сараїв «К», «Г», «З», гараж «Ж», мотивуючі свої вимоги тим, що вказані будівлі були збудовані самовільно, без оформлення відповідних документів, без згоди співвласників житлового будинку, не були належним чином прийняті в експлуатацію .

В судовому засіданні достовірно встановлено та не заперечується сторонами, що спірні надвірні будівлі та спірне рішення виконкому Остерської міської ради було винесене під час дії положень Цивільного кодексу України в редакції 1963 року. А тому суд вважає за необхідне застосувати положення цього кодексу та нормативних актів, діючих на той час.

Відповідно до ст..105 Цивільного  кодексу України в редакції 1963 року господарські і побутові будівлі та споруди, зведені громадянином без встановленого дозволу або належно затвердженого проекту, чи з істотними відхиленнями від проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, за рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів зносяться громадянином, який провадив самовільне будівництво, або за його рахунок.

Відповідно до ст..31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до компетенції виконавчих органів місцевого самоврядування відноситься прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів у порядку, встановленому законодавством.

В судовому засіданні достовірно встановлено, що Остерською міською радою прийняте рішення про закріплення спірних господарських будівель за одним із співвласників, будь-яких рішень міської ради про визнання  цих будівель самовільно збудованими та їх знесення  суду не надано.

Також, позивачем не надано будь-яких доказів, що будівництво сараїв «К», «Г», «З», гаражу «Ж» є самовільним, без відповідних дозволів.

Посилання позивача на порушення вимог Положення про введення в експлуатацію закінчених будівництвом об»єктів державного замовлення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №449 від 5 серпня 1992 року при будівництві та прийнятті в експлуатацію спірних господарських будівель є необґрунтованими.

Вказані будівлі не є об’єктами державного замовлення, а відповідно до п.2 вказаної Постанови порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, не включених до державного замовлення, визначається Урядом Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за погодженням з Державним комітетом у справах містобудування і архітектури.

 Враховуючі викладене, суд не вбачає підстав для визнання незаконним рішення виконкому Остерської міської ради від 25 листопада 1999 року №166 в частині закріплення за квартирою АДРЕСА_3 надвірних будівель:  сараїв «К», «Г», «З», гараж «Ж».

Крім того, згідно ст.3 Цивільно-процесуального кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Як вбачається з позовної заяви та з пояснень позивача, що саме самовільним будівництвом порушені його права як співвласника багатоквартирного будинку та співкористувача земельної ділянки, на якій розташовані цей будинок. Однак позивачем не зазначено яким чином порушені його права оспорюваним рішенням органу місцевого самоврядування.

Також не підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання  сараїв «К», «Г», «З», гаражу «Ж» об’єктами самочинного будівництва.

Згідно ст.376 Цивільного кодексу України в редакції 2003 року житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним  будівництвом,  якщо  вони  збудовані або будуються  на  земельній  ділянці,  що не була відведена для цієї мети,  або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Тобто, чинним законодавством визначені умови при яких будівлі вважаються самочинним будівництвом. Визнання нерухомого майна самочинним будівництвом за рішенням суду чинним законодавством не передбачено.

Крім того, зібраними по справі доказами встановлено, що надвірні будівлі  сараї «К», «Г», «З», гараж «Ж» АДРЕСА_3 належать відповідачу по справі ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 23 грудня 1999 року. Його права як власника в судовому засіданні не оспорюються.

На підставі викладеного, керуючись ст. 41 Конституції України, ст..105 Цивільного  кодексу України в редакції 1963 року, ст.ст.316-321,376 Цивільного кодексу України в редакції 2003 року, ст..31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»,  ст.ст. 10,11, 60, 209, 212, 215, 218, 223, 294, 295 і 296  ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1  до Остерської міської ради Козелецького району Чернігівської області, ОСОБА_3 про визнання незаконним рішення виконкому Остерської міської ради, визнання будівель об’єктами самочинного будівництва відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Чернігівського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10 денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

    Суддя: