УХВАЛА

12 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 161/21201/19

адміністративне провадження № К/9901/27922/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Мацедонської В.Е.,

суддів - Данилевич Н.А., Шевцової Н.В.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2020 року

та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2020 року

у справі №161/21201/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Волинській області, Другого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - державний виконавець Другого відділу державної виконавчої служби м. Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області Білова Вікторія Анатоліївна, Комерційно-експертна фірма у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Експертиза-Тоутал» про визнання дій неправомірними, скасування висновку, -

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Волинського окружного адміністративного суду з позовом до Головного територіального управління юстиції у Волинській області, Другого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - державний виконавець Другого відділу державної виконавчої служби м. Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області Білова Вікторія Анатоліївна, Комерційно-експертна фірма у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертиза-Тоутал» про визнання неправомірними дій Головного територіального управління юстиції у Волинській області по визначенню вартості майна - житлової квартири, що належить позивачці; скасування висновку по визначенню вартості майна, складеного Комерційно-експертною фірмою «Експертиза тоутал» оцінювачем ОСОБА_2 .

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2020 року, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.

Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, Верховний Суд зазначає наступне.

У силу пункту 8 частини 2 статті 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Вищезазначеному конституційному положенню щодо забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках кореспондують стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та стаття 13 КАС України.

Згідно з частиною першою статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2020 року вирішено здійснювати розгляд за правилами Розділу 2 Глави 11 «Розгляд окремих категорій термінових адміністративних справ» Кодексу адміністративного судочинства України.

У свою чергу, стаття 287 КАС України регулює особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.

Водночас, відповідно до частини третьої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), а також судових рішень у справах, визначених статтями 280, 281, 287, 288 цього Кодексу, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Предметом розгляду даної справи є визнання протиправними дій по визначенню вартості майна та скасування висновку по визначенню вартості майна.

За такого правового врегулювання та обставин справи оскарження ухвалених у цій адміністративній справі судових рішень у касаційному порядку можливе лише у випадку, якщо розгляд відповідної касаційної скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм.

Оскаржуючи судові рішення, прийняті за правилами статті 287 КАС України, позивач не вказує, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, жодним чином не обґрунтовує це, не посилається на різноманітність такої практики, не зазначає норму права та правовідносини, які вона врегульовує, що потребують висновку Верховного Суду стосовно питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

При цьому, колегія суддів зауважує, що у чому саме полягає фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики скаржником в поданій касаційній скарзі не наведено, а посилання на неправильну оцінку доказів судами не може вважатись питанням права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 20 березня 2019 року у справі №821/197/18, є безпідставним, оскільки в зазначеній постанові вирішувалось процесуальне питання щодо наявності підстав для відкриття провадження в адміністративній справі або відсутності таких. Враховуючи, що визначення вартості майна боржника є процесуальною дією державного виконавця (незалежно від того, яка конкретно особа - сам державний виконавець чи залучений ним суб`єкт оціночної діяльності, здійснювала відповідні дії) щодо примусового виконання на підставі виконавчих документів, тому оскаржити оцінку майна можливо в порядку оскарження рішень та дій виконавців, зокрема, в порядку адміністративного судочинства.

Зазначення скаржником щодо відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах не є достатньо обґрунтованим, оскільки у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише посилання на такий підпункт, необхідно указати конкретну норму права щодо застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, а також зазначити, чому, на думку скаржника, зазначена норма невірно застосована судом та яким чином вона має застосовуватись.

Доводи скаржника щодо необхідності визначення предмета доказування у справах по оскарженню дій державного виконавця по визначенню вартості майна із залученням оцінювача виходять за межі повноважень суду касаційної інстанції, який не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Посилання скаржника на положення Кодексу адміністративного судочинства України, Закону України «Про виконавче провадження», Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», а також практику Великої Палати Верховного Суду у справі №821/197/18 не дає підстав для відкриття касаційного провадження, оскільки відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" ("Levages Prestations Services v. France") від 23 жовтня 1996 року, заява № 21920/93; "Гомес де ла Торре проти Іспанії" ("Brualla Gomes de la Torre v. Spain") від 19 грудня 1997 року, заява 26737/95).

Також, у пункті 22 рішення у справі «Мельник проти України» (заява №23436/03) Європейського Суду з прав людини зазначено, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним і воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами і цілями.

На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Проаналізувавши встановлені судами обставини справи, предмет спору та обраний заявником касаційної скарги спосіб захисту його прав, доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 не обґрунтовано та не доведено, що рішення суду касаційної інстанції за наслідком розгляду цієї касаційної скарги матиме значення для формування єдиної правозастосовчої практики у цій категорії адміністративних справ.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 5 частини 1 статті 333 КАС України, оскільки суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.

На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 287, 328, 333 КАС України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2020 року у справі №161/21201/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Волинській області, Другого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - державний виконавець Другого відділу державної виконавчої служби м. Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області Білова Вікторія Анатоліївна, Комерційно-експертна фірма у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертиза-Тоутал» про визнання дій неправомірними, скасування висновку.

Копію даної ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити скаржнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В.Е. Мацедонська

Судді Н.А. Данилевич

Н.В. Шевцова