У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі:
|
головуючого |
Федченка О.С. |
|
суддів |
Кліменко М.Р., Кармазіна Ю.М. |
|
за участю прокурора |
Ковзеля П.О. |
|
|
|
розглянула у судовому засіданні в м. Києві 13 червня 2006 року справу за касаційним поданням прокурора, який приймав участь у розгляді справи судом першої інстанції, і за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_1 та захисника ОСОБА_2 на вирок щодо ОСОБА_3,
За вироком апеляційного суду Херсонської області від 22 грудня 2005 року
ОСОБА_1, 1961 р.на-
родження, громадянин України, раніше су-
димий:
13.10.1978 року за ст. 81 ч.2 КК Ук-
раїни на 3 роки позбавлення волі;
07.07.1981 року за ст.ст. 188-1 ч.2,
183 ч.1 КК України на 5 років 6 місяців поз
бавлення волі;
14.02.1983 року за ст. 102 КК Укра
їни на 6 років 9 місяців позбавлення волі,
засуджений: за ст. 93 п. ”г” КК України (1960 р.) до довічного позбавлення волі; за ст. 215-3 ч.2 КК України (1960 р.) на 5 років позбавлення волі.
На підставі ст. 42 КК України (1960 р.), за сукупністю злочинів, остаточно суд визначив ОСОБА_1 покарання - довічне позбавлення волі.
За указаним вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні умисного вбивства двох осіб при наступних обставинах.
21 грудня 1993 року, біля 10 год. 00 хв., в АДРЕСА_1, засуджений ОСОБА_1 біля будинку, у якому він проживав, зустрів ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які проїжджали поряд на мотоциклі “ІНФОРМАЦІЯ_1”, і з якими у засудженого були неприязні стосунки. Зупинивши потерпілих, ОСОБА_1, з метою вчинення умисного вбивства, із невстановленої слідством мисливської рушниці зробив два прицільних постріли в груди - спочатку ОСОБА_4, а потім ОСОБА_5 Від вогнепального поранення внутрішніх органів грудної порожнини смерть потерпілих настала на місці подій. Після цього засуджений, за попередньою змовою з особою, щодо якої справу виділено у окреме провадження, вчинив угон указаного мотоцикла, який належав ОСОБА_4 з тим, що б на ньому відвезти трупи в лісопосадку біля с. Петрівка. Заховавши там трупи, ОСОБА_1, разом із зазначеною особою на мотоциклі поїхав у с. Олександрівка де і залишив цей мотоцикл на подвір'ї свого брата ОСОБА_1
У касаційному поданні, касаційних скаргах та доповненнях:
прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, посилаючись на безпідставне виключення судом із пред'явленого ОСОБА_1 обвинувачення за ст. 93 п.”ж” КК України, просить вирок скасувати;
захисник ОСОБА_2 просить вирок скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд, оскільки вважає, що судове слідство проведено неповно і однобічно, висновки суду не відповідають фактичним обставинам і обґрунтовуються суперечливими доказами. Крім того, захисник просить скасувати вирок у частині засудження ОСОБА_1 за ст. 215-3 ч.2 КК України (1960 р.) і закрити на підставі ст. 48 КК України (1960 р.), оскільки минули встановлені законом строки притягнення до кримінальної відповідальності;
засуджений ОСОБА_1 також просить вирок скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд, посилаючись на неповноту судового слідства і невідповідність викладених у вироку висновків суду стосовно вчинення ним убивства потерпілих, яке скоїла інша особа. Крім того, він указує на ряд порушень вимог кримінально-процесуального закону, допущених як під час досудового слідства, так і судом першої інстанції: порушення його прав на захист, невиконання вимог закону щодо фіксування судового процесу технічними засобами і на те, що у ході досудового слідства йому не було пред'явлено обвинувачення за ст. 215-3 ч.2 КК України.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора про відсутність підстав для задоволення як касаційного подання, так і касаційних скарг, пояснення засудженого ОСОБА_1, який підтримав подані касаційні скарги, перевіривши матеріали справи і обговоривши викладені у касаційному поданні та касаційних скаргах доводи, колегія суддів вважає, що подання і скарги задоволенню не підлягають.
Викладені у вироку висновки суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні ним наведених у вироку злочинів відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам.
Як видно із матеріалів справи і у ході досудового слідства, і у судовому засіданні ОСОБА_1 не визнавав себе винуватим у вчиненні вбивства потерпілих, указуючи на те, що в них із рушниці стріляв ОСОБА_6., а він лише був поруч з ним. В той же час, засуджений не заперечував того, що після вбивства потерпілих разом з ОСОБА_6. на мотоциклі ОСОБА_4 вони відвезли трупи у лісопосадку, а потім завезли цей мотоцикл в с. Олександрівку.
Але, дослідивши та проаналізувавши досліджені докази, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що показання засудженого про вчинення вбивства зазначених у вироку осіб особою, щодо якої матеріали виділено у окреме провадження, спрямовані на те, щоб уникнути відповідальності за скоєний тяжкий злочин.
Зокрема, винуватість ОСОБА_1 підтверджується показаннями свідка ОСОБА_7, даними нею в ході досудового слідства, про те, що ОСОБА_1 погрожував вбити ОСОБА_4 21 грудня 1993 року, разом з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 вона їздила до дільничого інспектора міліції ОСОБА_8 і розповідали йому про те, що засуджений їздить з мисливською рушницею і погрожує вбити ОСОБА_4 Після цієї розмови потерпілі привезли її додому де на її очах ОСОБА_1 з мисливської рушниці спочатку вистрілив у ОСОБА_4, а потім у ОСОБА_5
Матеріали справи свідчать про те, що показання свідка ОСОБА_7 судом досліджувались з дотриманням вимог ст. 306 КПК України.
Достовірність показань цього свідка об'єктивно підтверджується сукупністю інших досліджених судом і наведених у вироку доказів.
Так із показань свідка ОСОБА_8, які він давав як під час судового слідства, так і у судовому засіданні, видно, що безпосередньо перед вбивством до нього дійсно приїжджали ОСОБА_4, разом з ОСОБА_5 та ОСОБА_7, і потерпілий ОСОБА_4 розповідав, що з ОСОБА_1 у нього склались неприязні стосунки. Того ж дня ОСОБА_1 із рушниці убив ОСОБА_4 та ОСОБА_5, про що йому, коли він приїхав на місце вчинення злочину, розповіла ОСОБА_7, на очах якої це сталось.
Дані судово-медичних експертиз указують на те, що смерть ОСОБА_4 та ОСОБА_5 настала від вогнепальних поранень. Інших ушкоджень на їх трупах не виявлено.
З врахуванням цих даних безпідставними вважає колегія суддів посилання засудженого та захисника у скаргах на неповноту судового слідства у зв'язку з тим, що не було знайдено рушницю, з якої було вбито потерпілих. Крім того, засуджений сам не заперечує того, що потерпілих було вбито з мисливської рушниці.
З врахуванням встановлених у ході судового слідства обставин вчинення ОСОБА_1 вбивства потерпілих та заволодіння ним транспортним засобом суд першої інстанції правильно кваліфікував дії засудженого за ст. ст. 93 п.”г”, 215-3 ч.2 КК України.
Оскільки по справі не було встановлено будь-яких доказів того, що вбивство ОСОБА_5 було вчинено засудженим з метою приховати вчинення вбивства ОСОБА_4, суд обґрунтовано виключив як зайве обвинувачення засудженого у вчиненні ним злочину, передбаченого п. “ж” ст. 93 КК України. У зв'язку з цим, викладені у касаційному поданні посилання на неправильність рішення суду стосовно необхідності виключення із пред'явленого ОСОБА_1 обвинувачення п.”ж” ст. 93 КК України колегія суддів вважає необґрунтованими.
Що стосується призначення ОСОБА_1 покарання, то вирішення судом першої інстанції цього питання відповідає ст. ст. 64, 65 КК України. Зокрема, з врахуванням ступені тяжкості вчинених ним злочинів, характеризуючих засудженого даних та інших викладених у вироку обставин, суд мотивовано прийшов до висновку про неможливість застосування до нього позбавлення волі на певний строк.
Надуманими і такими, що не відповідають дійсності розцінює колегія суддів доводи, викладені у скарзі засудженого, про те, що йому не було пред'явлено обвинувачення за ст. 215-3 ч.2 КК України. Як свідчать матеріали справи ще 29 грудня 1993 року органи досудового слідства порушили кримінальну справу за ст. 215-3 ч.1 КК України по факту угону мотоцикла ОСОБА_4
Із змісту постанови про притягнення як обвинуваченого видно, що 25 березня 2005 року органи досудового слідства пред'явили ОСОБА_1 остаточне обвинувачення за ст.ст. 93 п.п. “ж”, “г” та 215-3 ч.2 КК України.
Також надуманими є доводи скарги захисника про те, що суд першої інстанції повинен був закрити справу щодо ОСОБА_1 за ст. 215-3 ч.2 КК України на підставі ст. 48 КК України (1960 р.). По даній справі встановлено, що відразу після вчинення злочинів ОСОБА_1 виїхав за межі України і значний час переховувався від слідства, у зв'язку з чим провадження по справі було зупинено до його затримання у грудні 2004 року.
Безпідставними вважає колегія суддів посилання засудженого у скарзі на порушення його прав на захист. Матеріали справи свідчать про те, що як органи досудового слідства, так і суд забезпечили ОСОБА_1 право на захист у відповідності з вимогами, передбаченими ст. 45 КПК України. У справі відсутні дані, які б свідчили про те, що допущені до участі у справі адвокати недобросовісно виконували свої обов'язки по захисту ОСОБА_1
Не відповідають дійсності посилання засудженого на порушення судом першої інстанції вимог закону щодо повного фіксування судового процесу технічними засобами.
Із матеріалів даної справи видно, що її судовий розгляд розпочався 23 червня 2005 року, а клопотання про повне фіксування судового процесу технічними засобами засудженим було заявлено лише 13 жовтня 2005 року. Суд це клопотання задовольнив і надалі судовий процес фіксувався відповідними технічними засобами, що відповідає вимога ст. 87 КПК України.
Істотних порушень КПК України, які б перешкоджали чи могли перешкодити суду розглянути справу і постановити законне рішення по справі не виявлено.
Керуючись ст.ст. 394-396 КПК України, колегія суддів
ухвалила:
касаційне подання прокурора, який приймав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 і захисника ОСОБА_2 залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду Херсонської області від 22 грудня 2005 року щодо ОСОБА_1 - без змін.
Судді:
Кліменко М.Р. Кармазін Ю.М. Федченко О.С.