У Х В А Л А
іменем України
29 квітня 2010 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області в складі:
головуючого – судді: Хилевича С.В.
суддів: Буцяка З.І., Шеремет А.М.,
при секретарі судового засідання Колесовій Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Володимирецького районного суду від 12 березня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Відкрите акціонерне товариство «Хиночі»; про звернення стягнення на заставлене майно, визнання права власності на предмет застави і зобов’язання передати установчі документи господарського товариства,
в с т а н о в и л а:
Рішенням Володимирецького районного суду від 12 березня 2010 року в задоволенні зазначених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 відмовлено за пропуском позовної давності.
Не погодившись із законністю та обґрунтованістю рішення, позивач подав апеляційну скаргу, де посилався на порушення місцевим судом норм матеріального і процесуального права та неповноту з’ясування обставин, що мають значення для справи.
На обґрунтування апеляційної скарги зазначав, що застосування районним судом правил ст. 266 ЦК України щодо позовної давності до додаткових вимог істотно погіршує його становище і суперечить положенням ст. 56 Закону України «Про заставу». Вважав помилковими висновки суду про сплив позовної давності, оскільки п.п. 2.1. і 3.1. договору застави передбачено збільшення позовної давності відповідно до умов ст. 259 ЦК України. Судом не враховано, що відповідно до ст. 20 Закону України «Про заставу» звернення до суду на предмет застави виникає в момент дії строку виконання, якщо воно не виконується, а строк виконання продовжує діяти і на час вирішення спору, а також не з’ясовано факт переривання позовної давності, позаяк відповідачем протягом часу з моменту виникнення позикових зобов’язань до 2009 року борг визнавався, як і визнавались зобов’язання за договором застави. Переконаний, що після переривання позовної давності перебіг цього матеріального строку розпочався заново.
Посилаючись на порушення судом першої інстанції положень ст.ст. 212-215 ЦПК України та ст.ст. 127, 129 Конституції України, просив скасувати оскаржуване рішення і ухвалити нове про задоволення позовних вимог.
ОСОБА_1 подав заяву про розгляд апеляційної скарги за його відсутності, просив її задовольнити.
ОСОБА_2, бувши повідомленим належним чином про час і місце розгляду апеляційної скарги, в судове засідання не з’явився; про причини своєї неявки не повідомив.
Третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні бувши достовірно повідомленою про час і місце розгляду скарги, явку свого представника
Справа №22-623-10 Головуючий у суді 1 інстанції: Іванків О.В.
Категорія: 19. 27 Суддя-доповідач: Хилевич С.В.
в судове засідання не забезпечила.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про її відхилення з таких підстав.
Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що ним пропущено позовну давність для захисту свого порушеного права.
З матеріалів справи безспірно вбачається, і ці обставини сторонами визнаються, що 1 березня 2004 року між сторонами укладено з наступним нотаріальним його посвідченням договір, за умовами якого ОСОБА_1 позичив відповідачу 2 140 гривень строком на 10 днів.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України – за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Частиною 1 ст. 1049 цього Кодексу передбачено обов’язок позичальника повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
На забезпечення виконання зобов’язань за цим правочином укладено договір застави цінних паперів, а саме 54 000 простих іменних акцій Відкритого акціонерного товариства «Хиночі» вартістю у 13 500 гривень, який посвідчений нотаріально.
Згідно із ч. 1 ст. 546 ЦК України – виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою , притриманням, завдатком.
За змістом ст. 572 цього Кодексу і ст. 1 Закону України «Про заставу» - застава є способом забезпечення зобов’язань. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов’язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.
Доказів про повернення ОСОБА_2 на користь позивача грошових коштів у рахунок виконання позикового зобов’язання не надано.
Правильно встановивши обставини, що мають значення для справи, і визначивши відповідно до них характер спірних правовідносин, суд попередньої інстанції обґрунтовано врахував, що строк звернення ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 пропущений без поважної причини.
У суді першої інстанції відповідач заявив клопотання відповідно до вимог ч. 3 ст. 267 ЦК України про застосування при вирішенні спору позовної давності.
Частина 1 ст. 261 ЦК України передбачає початок перебігу позовної давності від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права бо про особу, яка його порушила.
Встановлено, що позивач дізнався про порушення свого права саме 12 березня 2004 року, тобто з моменту закінчення строку виконання зобов’язання, що передбачено договором, однак звернувся із позовом до суду 4 лютого 2010 року.
Зі змісту ст. 257 ЦК України видно, що до даного виду правовідносин застосовується загальний строк позовної давності.
Колегія суддів апеляційного суду знаходить правильним висновок районного суду про те, що сплив позовної давності за основним зобов’язанням свідчить і про сплив позовної давності щодо додаткової вимоги.
Так, згідно зі ст. 266 ЦК України – зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Вбачається, що до апеляційної скарги позивачем додано два гарантійні листи за підписом ОСОБА_2 і датовані 18 жовтня 2006 року та 16 лютого 2007 року, що, за переконаннями апелянта, свідчить переривання позовної давності.
Згідно із ч. 2 ст. 303 ЦПК України – апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Колегія суддів знаходить, що зазначені письмові докази не були предметом дослідження в суді першої інстанції, оскільки з вимогою надати їм відповідну правову оцінку ОСОБА_1 до суду не звертався. Позаяк клопотання про їх дослідження заявлені після подання апеляційної скарги, а поважності причин неподання їх до районного суду апелянтом не наведено, в дослідженні цих доказів слід відмовити.
Тому за таких обставин доводи апеляційної скарги про збільшення позовної давності, що нібито випливає з договору застави, а також про переривання перебігу позовної давності на увагу не заслуговують, позаяк є необґрунтованими.
Рішення суду ухвалено без порушень норм матеріального і процесуального права, судом з’ясовано обставини, що мають значення для справи, в повній мірі, а апеляційна скарга не містить посилань на закон, з порушенням якого ухвалено рішення, та не спростовує правильності висновків суду, а тому колегія суддів не знаходить підстав для його скасування.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. 308, 313-315, 324-325 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Володимирецького районного суду від 12 березня 2010 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно. Сторони, інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов’язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвалу апеляційного суду до Верховного Суду України протягом двох місяців, починаючи з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: Судді: