Справа 2-139/2010

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2010 року                                                                                         м. Білогірськ

Білогірський районний суд Автономної Республіки Крим у складі

головуючого                                   -                           судді Борісенко Є.В.,

при секретарі                                  -                           Іззетовій Н.Р.,Самбурській Н.О.,

за участю:

           позивача                   -                 ОСОБА_1,

           представника позивача     -                              ОСОБА_2,

    відповідача                         -                             ОСОБА_3,

           представника відповідача -                              ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Білогірську цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про витребування майна з чужого володіння,-

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом,  який під час слухання справи був уточнений (а.с.35,36,37) до ОСОБА_3 про витребування майна з незаконного володіння, свої вимоги мотивував наступним: 16 червня 2008 року у приватного підприємця ОСОБА_5 він придбав за особисті кошти наступне майно: одноголівочний зварювальний верстат Н-500 в кількості одна штука на суму 16845 гривень, пилу з нижньою подачею диска Б 900 в кількості одна штука на суму 16000 гривень, верстат для нарізки армування Н-900 в кількості одна штука на суму 14721 гривень, верстат фрезерний для зачистки кутів Н-610 в кількості одна штука на суму 14115 гривень, універсальний фрезерний верстат Н-200 в кількості одна штука на суму 15126 гривень, пилу для нарізки штапика Н-700 200 в кількості одна штука на суму 18200 гривень, автоматичний гайковерт Н-300 в кількості одна штука на суму 24993 гривень, а всього, - на суму 120000 гривень, що підтверджується накладною №131 від 16 червня 2008 року, копія якої знаходиться у матеріалах справи. 10 вересня 2008 року у приватного підприємця ОСОБА_15 позивач придбав за особисті кошти наступне майно: шифер в кількості 280 штук за ціною 38 гривень за штуку на суму 10640 гривень, брус в кількості 27 штук за ціною 37 гривень за штуку на суму 999 гривень, рейку в кількості 300 погонних метрів за ціною 4 гривни за погонний метр на суму 1200 гривень, а всього на суму 12839 гривень, що підтверджується накладною №39 від 10 вересня 2008 року, копія якої також знаходиться у матеріалах справи. Окрім цього, 3 лютого 2008 року позивач придбав у СПД ОСОБА_6 за особисті кошти компресор вартістю 2870 гривень і цього ж дня у ПП ОСОБА_7 - набір ключів (слюсарний інструмент) за суму 800 гривень. Оскільки у позивача не було місця, де б він міг зберігати це майно, він його тимчасово залишив у відповідача за адресою: АДРЕСА_1. У зв'язку з тим, що  між позивачем та відповідачем існували довірчі, дружні відносини, то позивач не припускав, що відповідач надалі перешкоджатиме йому в отриманні майна і спробує його привласнити. У серпні 2009 року позивач звернувся до ОСОБА_3 з проханням повернути йому майно, проте, дістав категоричну відмову, мотивовану тим, що нібито це майно було придбане за сумісні кошти, що не відповідає дійсності, оскільки він ніколи ніякою спільною діяльністю з відповідачем не займався. Неодноразові пропозиції позивача повернути йому майно добровільно, без звернення до суду, відповідачем були відхилені.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник підтримали позовні вимоги у повному обсязі та надали суду пояснення відповідно до вищезгаданого.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник заперечували проти позову, та мотивували свої заперечення наступним, ділових відносин з позивачем відповідач не мав, майно зазначене у накладних № 131 та № 39 він набув разом із сином позивача, разом із ним ставив цій підпис на накладній. Та яким чином, зазначені накладні опинились у позивача, відповідачу не відомо та можливо вони підроблені. Зазначене у позові спірне майно, крім автоматичного гайковерта Н-300, дійсне знаходилося на виробничій базі, яка знаходитися в його оренді, однак відповідач не знає ким та коли воно було вивезене, та вважає що саме позивач вивіз спірні речі. Не яких бізнес-стосунків з позивачем позивач не мав, тільки з його сином ОСОБА_8. Крім того, зазначали що відповідно до вимог ч. 1 ст. 937 ЦК України, договір зберігання повинен був укладеній в письмовій формі, але не яких угод з позивачем не було, а тому обов’язків перед позивачем бути не може. Рейки, брус та шифер були використані, під час ремонту орендованої бази, та придбались на спільні від бізнесу кошти. Під час судового засіданні 20 квітня 2010 року була надана видаткова накладна від 12 червня 2008 року, за якої відповідач є власником спірного майна, крім гайковерту Н-300.

Вивчивши матеріали справи, вислухавши доводи позивача та його представника, відповідача та його представника, свідків, оглянувши матеріал перевірки Білогірського РО ГУ МВС України в АР Крим № 1883 (початий 02.09.2009р.), оцінивши наявні по справі докази у їх сукупності, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Судом, відповідно до наданих документах встановлено, що ОСОБА_1 16 червня 2008 року у приватного підприємця ОСОБА_14 придбав одноголівочний зварювальний верстат Н-500 в кількості одна штука на суму 16845 гривень, пилу з нижньою подачею диска Б 900 в кількості одна штука на суму 16000 гривень, верстат для нарізки армування Н-900 в кількості одна штука на суму 14721 гривень, верстат фрезерний для зачистки кутів Н-610 в кількості одна штука на суму 14115 гривень, універсальний фрезерний верстат Н-200 в кількості одна штука на суму 15126 гривень, пилу для нарізки штапика Н-700 200 в кількості одна штука на суму 18200 гривень, автоматичний гайковерт Н-300 в кількості одна штука на суму 24993 гривень, а всього, - на суму 120000 гривень, що підтверджується накладною № 131 від 16 червня 2008 року (а.с.9), 10 вересня 2008 року у приватного підприємця ОСОБА_15 позивач придбав за особисті кошти наступне майно: шифер в кількості 280 штук за ціною 38 гривень за штуку на суму 10640 гривень, брус в кількості 27 штук за ціною 37 гривень за штуку на суму 999 гривень, рейку в кількості 300 погонних метрів за ціною 4 гривни за погонний метр на суму 1 200 гривень, а всього, - на суму 12 839 гривень, що підтверджується накладною № 39 від 10 вересня 2008 року (а.с.11), 3 лютого 2008 року позивач придбав у СПД ОСОБА_6 за особисті кошти компресор вартістю 2870 гривень і цього ж дня у ПП ОСОБА_7 набір ключів (слюсарний інструмент) за суму 800 гривень (а.с.10).

Як, вбачається зі змісту постанови про відмову у порушенні кримінальної справи від 11 вересня 2009 року, заяви ОСОБА_3 про притягненні ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності, його пояснень під час перевірки, пояснень ОСОБА_8 (матеріал перевірки Білогірського РО ГУ МВС України в АР Крим № 1883), між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, ОСОБА_9 існували цивільно-правові відносини, яки виникли  на підставі заняття сільськогосподарською діяльністю, яка не була зафіксована документально. Та в них виникли суперечки, що до їх спільної діяльності та сумісно набутого майна у вигляді транспортних засобів та грошей, в результаті чого, ОСОБА_3 звернувся зі заявою до правоохоронних органів.

Під час судового засіданні відповідач визнав у судовому засіданні що зазначене спірне майно, крім автоматичного гайковерту Н-300, знаходилось у серпні 2009 року на території бази, яка належить відповідачу та розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно із ч. 1 ст. 61 ЦПК України обставини визнані сторонами, та іншими особами, які беруть участь у справі не підлягають доказуванню.

Допитаний у ході судового засідання ОСОБА_8, допитаний у якості свідка, підтвердив ту обставину, що у червні 2008 року, у вересні 2008 року, лютому 2009 року позивач придбав спірне майно за особисті кошти, він особисто допомагав позивачеві перевезти та розташувати спірне майно на території промислової бази, яка знаходилась в оренді. На той час до січня 2009 року свідок працював на базі охоронцем. Крім того, свідок стверджує, що на час його звільнення майно знаходилось у відповідача. У нього не було доступу до бази, та не він, ні його батько не в змозі були забрати майно. Рейки, брус та шифер були використані, під час ремонту орендованої бази під час спільного бізнесу його батька та відповідача.

Суд критично відноситься до показань свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, оскільки свідки не змогли підтвердити фактичні обставини по справі, а знають лише про наявність спору зі слів відповідача.

Суд критично ставиться до останньої зміненої позиції відповідача, та наданої ним суду 20 квітня 2010 року під час судового розгляду справи видаткової накладної від 12 червня 2008 року, стосовно того, що це майно належить йому. Суд дійшов до такого висновку з наступного: позов був пред’явленій до суду 02 листопада 2009 року, отримав позов ОСОБА_3 - 18 листопада 2009 року, під час неодноразових тривалих судових засідань: 24.12.2009 року, 11 лютого 2010 року, 23 березня 2010 року, ОСОБА_3 жодного разу не згадував про те що саме він, є власником спірного майна та не надавав про це жодного документу; також в матеріалах справи є заперечення ОСОБА_3.(а.с.23) в яких він сам вказує, що він та відповідач придбали це майно за яке підписувались разом з ОСОБА_8, що є протилежним наданому документу, а тому суд приходить до висновку, що майно яке зазначене у накладної від 12 червня 2009 року не є предметом цій справи.

Суд критично ставиться до пояснень ОСОБА_3 та ОСОБА_12 про те, що вони ділових відносин між собою не мали, всі фінансові питання, що до спільної діяльності були з ОСОБА_8, але таки ствердження не знайшли свого підтвердження під час судового засідання, та вивчення письмових доказів, а саме, свідок ОСОБА_8 цій факт спростовує та вказує, що тільки працював в нього охоронцем; також така обставина не доведена суду, оскільки під час перевірки правоохоронними органами сам ОСОБА_3 вказує, що він займався з батьком ОСОБА_8 – ОСОБА_12 спільної  діяльністю (а.с.5 матеріалу перевірки Білогірського РО ГУ МВС України в АР Крим № 1883).

Суд критично ставиться до стверджень ОСОБА_3 про те, що спірне майно було придбано на спільні від бізнесу кошти, але ці правовідносини між ОСОБА_3 та ОСОБА_12, ОСОБА_8 не були документально оформлені, оскільки це суду відповідач не довів, та таки ствердження спростовуються наявністю у позивача видаткової накладної  № 113 від 16 червня 2008 року, товарним чеком б/н від 03 лютого 2008 року, накладної № 39 від 10 вересня 2008 року.

Суд не приймає до уваги ствердження відповідача про те, що видаткова накладна № 113 від 16 червня 2008 року є підробкою, оскільки позивач не надав суду висновку відповідного органу про те, що видаткова накладна № 113 від 16 червня 2008 року є підробкою.

Суд не приймає ствердження відповідача що до того, що в вересні 2009 року, коли охороняв орендовану їм базу ОСОБА_13, родина ОСОБА_8 вивезли сільськогосподарську  техніку, слюсарні станки, інструменти та інше майно, без його відома (а.с.24), оскільки такі відомості не доведені суду позивачем. Позивач не вказав чи звертався він саме з цього приводу до правоохоронних органів або суду, як що він вважав що частка майна належіть йому. Позивач не заявляв клопотань що до виклику до суду ОСОБА_13 для встановлення цього факту.

Зазначеній в запереченнях факт про те, що в вересні 2009 року, коли охороняв орендовану їм базу ОСОБА_13, родина ОСОБА_8 вивезли сільськогосподарську  техніку, слюсарні станки, інструменти та інше майно (а.с.24), тільки підтверджує той факт, що майно знаходилось на складі у той час, коли ОСОБА_8 вже не працював охоронцем та не мав доступу до складу та ділові відносин між ОСОБА_12 вже були припинені, що також вбачається з хронологічністю подій та обставин, яки були встановлені під час судового засідання та вбачаються з вивчених судом письмових доказів.

Суд не застосовує правову позицію відповідачів, що до матеріального права регламентованого п.3, 4 ч. 1 ст. 208, ч.4 ст. 203 та ч.1 ст. 937 ЦК України, оскільки звернення позивача до суду за захистом свого права не пов’язано з договірними відносинами та як було встановлено дії відповідача перешкоджають реалізації права власності позивача, а саме відповідач позбавив позивача права володіння майном, і обмежив  його правомочність по використанню і розпорядженню цим майном.

Відповідно до ст. 386 Цивільного кодексу України Держава забезпечує рівний захист прав всіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою може звернутися до суду з вимогою про примушення здійснення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України, якою визначено, що особа, яка придбала майно або зберегла його у себе  за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно придбане майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, по якій воно було придбане в подальшому відпала. Частина 2 вказаної статті визначає, що положення цього розділу застосовуються незалежно від того, що безпідставне придбання або збереження майна було результатом поведінки набувальника майна, потерпілого, інших осіб або події.

 Так згідно ст. 1213 ЦК України набувальник зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Отже, відповідач зобов'язаний передати позивачеві те ж майно, яке позивач передавав раніше відповідачу.

Крім того, ст. 317 Цивільного кодексу України визначає, що власникові належить право володіння, користування і розпорядження  своїм майном, на здійснення даного права не впливає місце проживання власника і місцезнаходження майна. Згідно ст. 319 ЦК України  власник на свій розсуд здійснює всю правомочність права власності. Згідно ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права, або обмежений в його здійсненні.

Як вже було встановлено судом, між позивачем, ОСОБА_8 та ОСОБА_3 існували фінансові відносини, що до організації діяльності пов’язаної з орендованим приміщенням, та придбані рейки, брус, шифер був страчений на ремонт орендованого відповідачем складу, що не спростовувалось сторонами. Позивачем не доведено суду за якими умовами був здійснений ремонт, не надана відповідна документація про умови будівельних робіт, хто саме здійснював ремонт, хто сплачував за ремонті роботи, тощо. А тому, на думку суду, вимоги що до витребування з чужого володіння безпідставно набутого майна у вигляді рейки, брусу та шиферу задоволенню не підлягають.

На думку суду, не підлягають задоволенню вимоги позивача що до витребування з чужого володіння безпідставно набутого майна у вигляді автоматичного гайковерту Н-300, оскільки позивач не визнав, що саме цій інструмент знаходився на складі, як інші, та позивачем не доведено що він знаходився на складі.

З оглядом на вищенаведене та з урахуванням вимог законодавства, яке регулює спірні правовідносини, які виникли між сторонами, в решті позовні вимоги ОСОБА_12 про витребувати з незаконного чужого користування незаконно набуто майно та зобов’язання ОСОБА_3 передати на користь ОСОБА_1 майно: одноголовочний зварювальний верстат Н-500, пилу з нижньою подачею диску В-900 (Н-100), верстат фрезерний для зачистки кутків – Н-610, універсальний фрезерний верстат Н-200, пилу для нарізки штапика – Н-700 200,  слюсарний інструмент, компресор АВ -100-335 - підлягають задоволенню.

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 88  ЦПК України з відповідача підлягають стягненню на користь позивача сплачений судовий збір в сумі 839,56 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. 386, 319, 321, 317, 1212, 1213 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 61,88,209, 212,214-215 ЦПК України,

в и р і ш и в:

Позов до ОСОБА_3 про витребування майна з чужого володіння, задовольнити частково.

Витребувати з чужого володіння безпідставно набуте майно та зобов’язати ОСОБА_3 передати на користь ОСОБА_1 наступне майно: одноголовочний зварювальний верстат Н-500, пилу з нижньою подачею диску В-900, верстат фрезерний для зачистки кутків – Н-610, універсальний фрезерний верстат Н-200, пилу для нарізки штапика – Н-700 200,  слюсарний інструмент, компресор АВ -100-335.  

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати у  сумі 959,56грн.

В іншій частині вимог ОСОБА_1 відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений статтею 294 ЦПК України, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до колегії судів судової палати по цивільним справам Апеляційного суду АР Крим через Білогірський  районний суд АР Крим.

Головуючий:              (підпис)    

З оригіналом згідно.     Суддя:                                                                          Секретар: