Справа № 2-а-24/10

                                   ПОСТАНОВА

     ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

    18 лютого  2010 року Білогірській районний суд Автономної Республіки Крим в складі:

    головуючого -                           судді   Лущеко Л.Г.

    при секретарі -                     Качкаєвій  М.І.

    з участю позивача -                 ОСОБА_1

    представника відповідача -             Чумасової Н.В.,

    розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Білогірську адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці і соціального захисту населення Білогірської райдержадміністрації про перерахунок і виплату недоотриманої щорічної допомоги на оздоровлення за 2008, 2009 роки, як чорнобильцю першої категорії пільг, інваліду другої групи по ЧАЕС,

                                                                       ВСТАНОВИВ:

          позивач просить суд зобов'язати відповідача перерахувати і виплатити їй недоотриману суму щорічної допомоги на оздоровлення за 2008 і 2009 роки, яка повинна складатись з розрахунку:

за 2008 рік – 605 х 5 = 3025 грн – 120 грн (одержано) = 2905 грн недоотримано);

за 2009 рік – 630 х 5 = 3150 грн – 120 грн (одержано) = 3030 грн (недоотримано), загальна заборгованість  складає - 5935 грн, а також просить в подальшому зобов’язати виплачувати щорічну допомогу  у розмірі п”яти мінімальних заробітних плат.

    Свої вимоги мотивує тим, що вона є інвалідом другої групи по ЧАЕС, евакуйована з м. Припять у зв’язку з чим, має право на щорічну допомогу на оздоровлення. У 2008 та 2009 роках відповідач виплатив дану допомогу у розмірі по 120 грн за кожний рік, однак з цим розрахунком вона не згодна по наступних підставах:

         Згідно зі ст. 48 ч. 4 ЗУ „Про статус і соціальний захист громадян, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи” (далі - Закон), інвалідам ЧАЕС другої групи передбачена виплата щорічної допомоги на оздоровлення в сумі п”яти мінімальних заробітних плат. У 2008 році розмір мінімальної заробітної платні на момент виплати допомоги складав - 605  грн, в 2009 році розмір мінімальної заробітної платні на момент виплати допомоги складав – 630 грн.

         Відповідно до ч. 5  ст. 48 Закону, щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення.

Розмір мінімальної заробітної платні визначається на момент виплати щорічної допомоги - ч. 7 ст. 48 Закону.

      Статтею 56 Конституції України, позивачу гарантовані види соціальних виплат і допомог, що є основним джерелом існування, а ст. 48 Конституції України свідчить про те, що кожен громадянин України має право на достатній життєвий  рівень для себе і своєї сім'ї, включаючи достатнє харчування, одяг, житло, тощо.

              Вона є  - жертвою Чорнобильської катастрофи, в даний час потребує лікування та оздоровлення.

               Невідповідність Закону - підзаконних актів, до яких відноситься Постанова Кабінету Міністрів  України за № 562, яким керується відповідач, підтверджено Рішеннями Конституційного Суду України від 20.03.2002 року за № 5-рп/2002, від 09.07.2007 року за № 6-рп/2007 та від 22.05.2008 року за № 10-рп/2008 року, де суд чітко розділяє гарантії та компенсації з боку держави за заподіяну шкоду здоров’ю від інших виплат та роз’яснює, що звуження прав і гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є неконституційним, а відтак є неправомірним. Крім цього, призупинення дії ст. 48 Закону не може здійснюватись іншими законами, крім внесення змін в цей закон.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала у повному обсязі.

    Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнала, суду пояснила, що позивачем без поважних причин пропущений строк звернення з адміністративним позовом щодо виплати недоотриманої допомоги за 2008 рік. У 2009 році позивачу сплачена допомога в розмірі, встановленому Постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року за № 562, оскільки саме ст. 71 ЗУ „Про Державний бюджет на 2009 рік” надає право Кабінету Міністрів України  -  встановлювати розміри соціальних виплат в рамках асигнувань, передбачених відповідними бюджетними програмами. Дана стаття була діючою на протязі всього 2009 року. Крім цього, згідно п. 5 ст. 51 Бюджетного кодексу України,  розпорядники бюджетних коштів беруть на себе зобов’язання та здійснюють витрати тільки в рамках  бюджетних асигнувань, тобто за рахунок реальних надходжень в загальний фонд Державного бюджету.    

            Суд, заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню по наступних  підставах.

            Судом було встановлено, що позивач є громадянкою України, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується копією посвідчення (а.с. 6), вона є інвалідом другої групи від захворювання, пов”язаного з впливом аварії на ЧАЕС (а.с.7).

Відповідно до  ст. 48 ч. 4 Закону, інвалідам ЧАЕС другої групи передбачена виплата щорічної допомоги на оздоровлення в сумі п’яти мінімальних заробітних плат .

             Відповідач у добровільному порядку не виплачує у встановленому законом розмірі щорічну допомогу  на оздоровлення, посилаючись на ухвалену Постанову Кабінетом Міністрів України від 12.07.2005 року за № 562, згідно з якою був визначений щорічний розмір допомоги на оздоровлення для інвалідів І-ІІ групи в сумі – 120 грн, що обґрунтовано об’ємом бюджетного асигнування.

             Але, разом з тим, Законами України  „Про Державний бюджет України на 2008, 2009 роки” були чітко визначені розміри мінімальної заробітної плати, які становлять:

з 01.12.2008 року – 605 гривен; з 01.07.2009 року – 630 гривен.

             Таким чином, вихідним критерієм розрахунку щорічної допомоги на оздоровлення є мінімальна заробітна плата, але при цьому відповідач залишив поза уваги деякі принципи правозастосування.

             Виходячи із загальних засад пріоритету законів над підзаконними актами при вирішенні цього спору, суд доходить висновку, що при розрахунку щорічної допомоги на оздоровлення, передбаченої вищезазначеним законом, застосуванню підлягає розмір мінімальної заробітної плати, встановлений в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Разом з тим, згідно ч.1, 2 ст. 8 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

 Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Так, у справі „Кечко проти України” Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Судом також встановлено, що доводи представника відповідача стосовно пропуску позивачем строків звернення з позовом до суду знайшли своє підтвердження. Перевіряючи зазначені факти, судом встановлено наступне.

Ст. 99 КАС України передбачає, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Позивач про своє порушене право знала ще в січні 2009 року, що вона підтвердила в судовому засіданні.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлені частинами 1 та 2 статті 100 КАС України, згідно з якою пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із  сторін.

У запереченнях проти позову представник відповідача наполягав на застосуванні наслідків пропуску строків звернення до адміністративного суду, стосовно позовних вимог позивача щодо нарахування щорічної допомоги за 2008 рік.

В позовній заяві позивач не вказує про наявність будь-яких поважних причин пропуску строку.

Приймаючи до уваги, що позивач звернулась з позовом до суду – 17.11.2009 року, суд вважає, що позивачем пропущений строк звернення до адміністративного суду в частині позовних вимог щодо нарахування щорічної допомоги за 2008  рік, враховуючі дату виплати – 28.01.2008 року.

Частиною 2 статті 100 КАС України встановлено, якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.

Приймаючи до уваги, що поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав стосовно позовних вимог про нарахування щорічної  допомоги за 2008 рік   позивач суду не надала, суд вважає, що підстави для поновлення зазначеного строку відсутні.

Враховуючи, що вимоги позивача про нарахування та виплату за 2008 рік є обґрунтованими, але позивачем без поважних причин пропущений, встановлений ст. 99 КАС України, строк звернення до адміністративного суду за захистом зазначеного порушеного права і те, що  в свою чергу, відповідач наполягає на застосуванні наслідків пропущення строків, встановлених частиною 1 статті 100 КАС України, суд вважає, що в цієї  частині позов підлягає залишенню без задоволення.

            Враховуючи зміст позовних вимог, суд зазначає, що судова інстанція не має повноважень

розглядати спірні відносини та встановлювати якісь обов’язки на майбутнє, а тому ці позовні вимоги також  підлягають залишенню без задоволення.

     Крім того, Верховний Суд України зазначив, що з огляду на положення статей 21, 105, 162 КАС України, адміністративний позов може містити вимоги щодо визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності відповідача, зобов’язання його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю. Встановивши, що відповідач порушив норми права, які регулюють спірні правовідносини, адміністративний суд визнає такі дії незаконними та зобов’язує відповідача провести нарахування та виплату належних сум відповідно до закону, а не ухвалює рішення про стягнення конкретних сум.

            На підставі викладеного, керуючись  ст.48 ч.4, ч.7 ЗУ „Про статус і  соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, ст.ст.17, 99 ч.2, 162, 167, 186 КАС України, суд

                                                                        ПОСТАНОВИВ:

позов задовольнити частково.

Визнати дії Управління праці і соціального захисту населення Білогірської райдержадміністрації   АР Крим щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення за 2009 рік, у розмірі, передбаченому ЗУ „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, -  неправомірними.

Зобов’язати Управління праці і соціального захисту населення Білогірської райдержадміністрації  здійснити перерахунок та виплатити  ОСОБА_1 щорічну допомогу на оздоровлення за 2009 рік, у розмірі, передбаченому ЗУ „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

В решті позовних вимог відмовити.

             На постанову може бути подано заяву про апеляційне оскарження в Севастопольський апеляційний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з моменту проголошення постанови. Апеляція подається протягом 20 днів з дня подачі заяви про апеляційне оскарження через Білогірській районний суд Автономної Республіки Крим.

  Головуючий