У х в а л а

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

 

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

 

головуючого	Селівона О.Ф.
суддів	Шевченко Т.В., Дороніної В.П.
за участю прокурора	Сорокіної О.А.

 

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 25 травня 2006 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора м.Севастополя на вирок щодо ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4

 

            Вироком Гагарінського районного суду м.Севастополя від 10 серпня 2005 року

 

ОСОБА_1,

31 січня 1984 року народження, 

раніше не судимого,

засуджено за ч.3 ст.185 КК України на 3 роки позбавлення волі;

за ст.304 КК України на 1 рік позбавлення волі.

 

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням та іспитовим строком на 1 рік 6 місяців та покладено обов'язки, передбачені п.п.2, 3, 4 ст.76 КК України.

 

                                   ОСОБА_2,

                                   21 січня 1990 року народження,

                                   раніше не судимого

засуджено за ч.3 ст.185 КК України на 3 роки позбавлення волі.

 

            На підставі ст.75 КК України ОСОБА_2 звільнено від покарання  з випробуванням та іспитовим строком на 1 рік.

 

                                   ОСОБА_3,

                                   17 лютого 1990 року народження,

                                   раніше не судимого

засуджено за ч.3 ст.185 КК України на 3 роки позбавлення волі.

 

           

 

                                   ОСОБА_4,

                                   9 травня 1988 року народження,

                                   раніше не судимого

засуджено за ч.3 ст.185 КК України на 3 роки позбавлення волі.

 

            На підставі ст.75 КК України ОСОБА_4 звільнено від покарання з випробуванням та іспитовим строком на 1 рік.

 

            Відповідно до п.«а» ст.1 Закону України «Про амністію» від 31 травня 2005 року звільнено ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 від покарання у зв'язку з амністією.

 

            Постановлено стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 і ОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_5 солідарно 200 грн. матеріальної шкоди, на користь потерпілої ОСОБА_6 солідарно 50 грн.

           

            В апеляційному порядку справа не переглядалась.  

 

            За вироком суду 26 квітня 2004 року близько 23-ї год. ОСОБА_1за попередньою змовою з неповнолітніми ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 з метою таємного заволодіння чужим майном проникли у підвальне приміщення буд. АДРЕСА_1, де, зламавши навісний замок, проникли до сарая ОСОБА_5, звідки таємно викрали її майно на загальну суму 200 грн. Тоді ж, шляхом ушкодження навісного замка та розібравши бокову стіну сарая ОСОБА_6, проникли всередину та таємно викрали майно ОСОБА_6 вартістю 50 грн. Тоді ж, у тому ж підвалі, пошкодивши врізний замок проникли у сарай ОСОБА_7, звідки таємно викрали його майно на загальну суму 425 грн. 94 коп.

 

            Під час вчинення вищевказаних крадіжок ОСОБА_1, достовірно знаючи про неповнолітній вік ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, запропонував їм вчинити ряд крадіжок чужого майна, що вони і зробили, чим втягнув їх у злочинну діяльність.

 

            Крім того, неповнолітній ОСОБА_2 вночі з 31.05.2005 р. на 1.06.2005 року шляхом вільного доступу вліз на незачинений балкон АДРЕСА_2, звідки таємно викрав майно ОСОБА_8 на загальну суму 400 грн.

 

            У касаційному поданні заступник прокурора м. Севастополя просить вирок щодо ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 і ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд в іншому складі суду. Вважає, що, постановляючи вирок, суд допустив істотні порушення кримінально-процесуального закону та неправильно застосував кримінальний закон.

 

                Заслухавши доповідача, думку прокурора, яка підтримала касаційне подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що воно підлягає задоволенню, вирок щодо ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 і ОСОБА_1 скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд з таких підстав.

 

 

Законом України від 2 червня 2005 року у новій редакції викладено ст.51 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено, що викрадення чужого майна вважається дрібним в разі, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує трьох неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

 

За змістом Закону дрібним викраденням чужого майна вважається і те, яке поєднане з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище, якщо вартість викраденого чужого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує трьох неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Відповідно до п.22.5 ст.22 Закону України від 22 травня 2003 року "Про податок з доходів фізичних осіб" для кваліфікації злочинів або адміністративних правопорушень сума неоподаткованого мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги.

 

Як видно з матеріалів справи, і це визнав встановленим суд, 26.04.2004 року було викрадено майно ОСОБА_6 на загальну суму 50 грн., що на момент вчинення діяння вважалося дрібним викраденням, оскільки вартість викраденого відповідно не перевищувала 184,5 грн. (61,5 грн.×3).

 

Отже, вирішуючи питання про відповідальність засуджених за даним епізодом і приймаючи рішення з цивільного позову потерпілої ОСОБА_6 суд мав врахувати ці положення Закону.

 

            ОСОБА_1засуджений вироком за ст.ст.185 ч.3, 304 КК України, тобто за  два злочини. Призначивши покарання за кожен злочин окремо, суд, відповідно до вимог ст.70 КК України, повинен був визначити остаточне покарання за сукупністю злочинів.  Однак ці вимоги закону судом були порушені і покарання на підставі ст.70 КК України суд ОСОБА_1у не призначив.

 

            На підставі ст.75 КК України ОСОБА_1а звільнено від відбування покарання з випробуванням і іспитовим строком 1 рік 6 місяців, а також на нього покладені обов'язки,  передбачені п.п.2, 3, 4 ст.76 КК України.

 

Приймаючи ж рішення щодо ОСОБА_2, ОСОБА_3і ОСОБА_4, суд, посилаючись на ст.75 КК України, звільнив їх з випробуванням і іспитовим строком від самого покарання, а не від його відбування, і будь-яких обов'язків, передбачених ст.76 КК України на засуджених не поклав. Таким чином контроль за поведінкою засуджених органами виконання покарань не може бути здійснений.

 

Крім того, у вироку суд поклав на всіх засуджених обов'язок відшкодувати заподіяну шкоду в солідарному порядку. При цьому не враховані відповідні положення ст.ст.1179, 1180, 1182 Цивільного Кодексу України щодо відшкодування шкоди неповнолітніми.

 

На підставі п.«а» ст.1 Закону України «Про амністію» від 31 травня 2005 року ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 від покарання звільнено. При цьому суд не взяв до уваги, що відповідно до вимог зазначеного Закону звільненню від покарання підлягають особи, які вчинили умисні злочини, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років. Санкція ж ч.3 ст.185 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі від 3 до 6 років, тобто більше ніж передбачено Законом «Про амністію».

 

 

Таким чином у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону вирок Гагарінського районного суду м.Севастополя від 10 серпня 2005 року щодо  ОСОБА_1а, ОСОБА_2, ОСОБА_3та ОСОБА_4 підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд, під час якого необхідно усунути названі недоліки, розглянути справу у відповідності з вимогами КПК України і прийняти законне і обґрунтоване рішення.

 

            Керуючись ст.394-396 КПК України, колегія суддів

 

у х в а л и л а :

 

            Касаційне подання заступника прокурора м. Севастополя задовольнити.

 

            Вирок Гагарінського районного суду м.Севастополя від 10 серпня 2005 року щодо ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд в той же місцевий суд в іншому складі.

 

С у д д і :

Селівон О.Ф.                   Шевченко Т.В.                      Дороніна В.П.