У х в а л а

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 20 квітня 2006 року кримінальну справу за касаційною скаргою потерпілої ОСОБА_1 на судові рішення щодо ОСОБА_2

            Вироком Березнівського районного суду Рівненської області від 22 листопада 2004 року

            ОСОБА_2

            31 січня 1982 року народження,

            не судимого

засуджено за ч.1 ст.119 КК України на 4 роки обмеження волі.

Постановлено стягнути з засудженого на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_3 по 7500 грн. кожному.

Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 13 вересня 2005 року вирок залишений без зміни, а ОСОБА_2 на підставі п.«е» ст.1 Закону України «Про амністію» від 31 травня 2005 року звільнений від призначеного покарання.

ОСОБА_2 засуджений за те, що 28 вересня 2003 року близько 23-ї години біля кафе-бару в АДРЕСА_1 на грунті особистих неприязних стосунків, не передбачаючи настання тяжкого наслідку, хоча міг і повинен був його передбачити, відштовхнув від себе ОСОБА_4, який упав на асфальтне покриття і вдарився головою об виступаючий край порогу, внаслідок чого отримав тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, від якого 2 жовтня 2003 року настала його смерть.

            У касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_2 Вважає, що вирок щодо нього незаконний, оскільки судове слідство проведено однобічно, з порушенням кримінально-процесуального закону, вказує на неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м'якості.

         Заслухавши доповідача, думку прокурора, яка вважала, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, судові рішення по справі скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд.

            Як видно з матеріалів справи під час судового розгляду прокурором двічі змінювалося пред'явлене ОСОБА_2 обвинувачення.

            Відповідно до вимог ст.277 КК України, прийшовши по переконання, що пред'явлене особі обвинувачення потрібно змінити, прокурор виносить постанову, в якій формулює нове обвинувачення та викладає мотиви прийнятого рішення. При винесенні прокурором обох постанов ці вимоги дотримані не були.

            Постановою від 28 квітня 2004 року прокурор ініціював зміну кваліфікації  дій ОСОБА_2а з ч.2 ст.121 КК України на ст.128 КК України, а  постановою від 12 жовтня 2004 року обвинувачення змінено зі ст.128 КК України на ст.119 КК України. При винесенні останньої постанови, не була вказана частина ст.119 КК України

            22 жовтня 2004 року помічником прокурора Березнівського району вказана постанова була уточнена шляхом направлення листа на ім'я голови суду з вказівкою на частину 1 статті 119 КК України, однак не усунуті інші недоліки, зокрема, неповнота формулювання обвинувачення.

            В постанові від 28.04.2004 р. взагалі відсутнє формулювання об'єктивної і суб'єктивної сторони злочину, у вчиненні якого звинувачується ОСОБА_2, а в постанові від 12.10.2004 р. відсутнє формулювання суб'єктивної сторони злочину.

            Суд констатував наявність недоліків постанови про зміну обвинувачення в окремій постанові і в той же час постановив вирок на підставі незаконно зміненого обвинувачення за ч.1 ст.119 КК України.

            При цьому, як вбачається з протоколу судового засідання потерпіла ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_5 в обох випадках зміни обвинувачення прокурором наполягали на підтримці обвинувачення в раніше пред'явленому обсязі за ч.2 ст.121 КК України. Тому суд, за змістом ст.277 КК України, мав би розглянути справу за тим обвинуваченням, яке підтримала потерпіла, а свою незгоду з ним викласти у вироку.

            Під час апеляційного розгляду на ці порушення закону суд не звернув уваги, а навпаки, також припустився істотних порушень кримінально-процесуального закону.

             Всупереч вимог ст.377 КК України апеляційний суд, вказавши в ухвалі, що кримінальна справа розглядається за апеляціями засудженого ОСОБА_2 та потерпілої ОСОБА_1,  не виклав суті поданих апеляцій, а залишаючи названі апеляції без задоволення не навів докладних мотивів прийнятого рішення. Крім того, апеляційна скарга була подана й адвокатом ОСОБА_5 в інтересах потерпілої ОСОБА_1, яка, як видно із змісту апеляційної ухвали, в апеляційному порядку не розглядалась.

             Крім того, апеляційною ухвалою ОСОБА_2 звільнений від призначеного покарання на підставі п."е" ст.1 Закону України «Про амністію» від 31 травня 2005 року. Однак, як видно з посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю, він є потерпілим від Чорнобильської катастрофи, тому міг бути звільнений від призначеного покарання на підставі п."є" ст.1 зазначеного Закону.

            Таким чином, істотні порушення кримінально-процесуального закону, що були допущені під час розгляду справи судом першої та апеляційної інстанції, відповідно до ст.370 КПК України є підставою для скасування судових рішень в справі і направлення її на новий судовий розгляд, під час якого необхідно розглянути справу у відповідності з вимогами кримінально-процесуального та кримінального закону і постановити обгрунтоване рішення.

            Доводи потерпілого про неправильну кваліфікацію і невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі винного можуть бути перевірені при новому судовому розгляді.

Керуючись ст.394-396 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

            Касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_1 задовольнити частково.

            Вирок Березнівського районного суду Рівненської області від 22 листопада 2004 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 13 вересня 2005 року щодо ОСОБА_2 скасувати.

            Кримінальну справу щодо ОСОБА_2 направити до того ж місцевого суду на новий судовий розгляд в іншому складі.

С у д д і :

Селівон О.Ф.                   Шевченко Т.В.                         Дороніна В.П.