УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 березня 2009 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Житомирської області в складі: головуючого - судді Матюшенка І.В. суддів: Малахової Н.М. , Жизневської А.В. при секретарі судового засідання Жовновській О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 2 грудня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю „Сири Черняхова" про стягнення заборгованості з заробітної плати, компенсації за несвоєчасну її виплату, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди,
встановила:
У листопаді 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому зазначав, що з 18.07.2002 року перебував у трудових стосунках з відповідачем, який при звільненні 23.05.2006 року не провів з ним розрахунок по заробітній платі за 2004 рік та січень-травень 2005 року, а тому просив постановити рішення про стягнення з відповідача на його користь: 3954 грн. заборгованості по заробітній платі за січень 2004 року - травень 2005 року; 1347 грн. компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати;7785 грн. середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку (з дня звільнення по день ухвалення судом рішення) та 10000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Черняхівського районного суду від 2 грудня 2008 року у задоволенні позову відмовлено за безпідставністю.
У поданій апеляційній скарзі, ОСОБА_1, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення його позовних вимог. Апелянт зазначає, що висновок суду про те, що у спірному періоді він не працював на товаристві з обмеженою відповідальністю „Сири Черняхова" (далі - Товариство) не відповідає дійсності.
Представники Товариства заперечують проти задоволення апеляційної скарги, посилаючись на звільнення позивача з роботи 19.11.2003 року та фальсифікацію документів, зокрема записів у трудові книжці ОСОБА_1
Апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач протягом 2004 року та з січня по травень 2005 року не перебував у трудових стосунках з Товариством, оскільки записи у трудовій книжці позивача вчинені з порушенням положень п.п.2.3, 2.4 „Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників" а інші надані позивачем письмові докази не підтверджують факту трудових стосунків.
Проте, такий висновок суду є помилковим, оскільки він зроблений на неповно з'ясованих судом обставинах справи.
Так, відповідно до записів під №№ 26 та 27 у трудовій книжці позивача, останній 18.07.2002 року був прийнятий на роботу в Товариство охоронцем, 19.11.2003 року був звільнений з роботи за п. 1 ст. 36 КЗпП України. Запис про звільнення анулювано і 23.05.2006 року звільнено ОСОБА_1 з роботи за ст. 36 п. 1 КЗпП України згідно наказу № 25 від 23.05.2006 року. Факт звільнення позивача у травні 2006 року об'єктивно підтверджується даними з податкового звіту Товариства по формі 1ДФ за 2-й квартал 2006 року (а.с. 146) та даними Пенсійного фонду України в Черняхівському районі (а.с. 153). Враховуючи викладене та ту обставину, що представниками Товариства не надано суду жодного доказу щодо фальсифікації позивачем чи іншою особою документу (трудової книжки), колегія суддів вважає доведеним факт існування між сторонами трудових відносин на протязі усього 2004 року та з січня по травень 2005 року.
Позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення заборгованості з заробітної плати підлягають до часткового, у розмірі 615 грн., задоволення виходячи з наступного.
Статтею 1 Закону України „Про оплату праці" встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Згідно з даними зі звітів Товариства за формою 1 ДФ та індивідуальних відомостей на ОСОБА_1 з Пенсійного фонду за 2004-2006 p.p. (а.с. 136-153) позивачу (ідент. код НОМЕР_1) у спірному періоді була нарахована заробітна плата лише за січень-червень 2004 року у розмірі, що відповідав мінімальному розміру заробітної плати в Україні. При цьому у першому кварталі 2004 року було нараховано 570 грн. і виплачено 1357 грн. (а.с. 137), а у другому кварталі нараховано 615 грн., які позивачу виплачені не були (а.с. 138 на звороті). Будь-які інші докази, крім пояснень позивача, про виконання ним роботи з червня 2004 року по травень 2005 року в матеріалах справи відсутні. Представники Товариства пояснили, що при зміні власника Товариства у квітні 2008 року кадрова та бухгалтерська документація попереднім власником передана не була (а.с. 157-160).
Позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з Товариства компенсації у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати підлягають частковому, у сумі 607 грн. 62 коп., задоволенню. Розмір компенсації суд визначає як добуток нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за квітень-червень 2004 року (по 205 грн. щомісячно) і приросту індексу споживчих цін у відсотках (205 грн. х 100.2% + 205 грн. х 98.8% + 205 грн. х 97.4%, де 100.2%, 98.8%) та 97.4% - приріст індексу споживчих цін за період невиплати грошового доходу. Дані про приріст індексу споживчих цін взяті з газети „Праця і зарплата №10 від 11.03.2009 року).
Відповідно до положень ч. 1 ст. 116 та ч. 1 ст. 117 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення за умови, що працівник у цей день працював. У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З пояснень ОСОБА_1 слідує, що у день звільнення, 23.05.2006 року, він працював, в цей же день отримав від Товариства трудову книжку, проте йому не була виплачена заборгованість по заробітній платі. А відтак, на користь позивача підлягає до стягнення середній заробіток за період з 24.05.2006 року по 25.03.2009 року (по день ухвалення рішення суду). Розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку визначається судом як добуток середньоденного заробітку позивача за два останні місяці перед звільненням (15 грн. 58 коп.) і кількості робочих днів за період з 24.05.2006 року по 25.03.2009 року (715 днів) - 15.58 х 715 = 11139 грн. 70 коп.
Відповідно до положень ст. 237-1 КЗпП України з Товариства на користь позивача підлягає до стягнення моральна шкода у розмірі 2000 грн. При визначенні розміру відшкодування суд виходить обсягу доведеності ОСОБА_1 завданої йому моральної шкоди, принципів розумності та справедливості.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 2 грудня 2008 року скасувати, ухваливши нове про часткове задоволення позову.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Сири Черняхова" на користь ОСОБА_1 615 грн. заборгованості із заробітної плати, 607 грн. 62 коп. компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, 11139 грн. 70 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку та 2000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Сири Черняхова" 131 грн. 12 коп. судового збору та 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.
Справа № 22 ц/255 Головуючий в суді 1 -ї інстанції Моніч Б.С.
Категорія 53 Доповідач Матюшенко І.В.