Єдиний унікальний номер 229/1141/20

Номер провадження 22-ц/804/2963/20        

Єдиний унікальний номер 229/1141/20                Головуючий у 1 інстанції Лебеженко В.О.

Номер провадження 22-ц/804/2963/20                                                                          Доповідач Агєєв О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2020 року                                                                                                            м. Бахмут

Донецький апеляційний суд у складі:

головуючого судді                                                           Агєєва О.В.,

суддів                                                               Канурної О.Д., Никифоряка Л.П.,

за участю секретаря судового засідання                      Гладуха О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Бахмут Донецької області цивільну справу № 229/1141/20 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, з апеляційною скаргою позивача Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на заочне рішення Дружківського міського суду Донецької області від 30 червня 2020 року,, ухваленого у складі судді Лебеженко В.О., -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2020 року позивач АТ КП «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідно до укладеного договору б/н від 21 вересня 2018 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 10000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Щодо встановлення та змін кредитного ліміту Банк керувався п.п.2.1.1.2.5, 2.1.1.2.6 Договору, на підставі яких відповідач при укладенні Договору дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою Банку. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», складає між ним та Банком Договір, що підтверджується підписом у заяві.

У зв`язку із порушеннями зобов`язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості відповідач станом на 20.12.2019 року має заборгованість 29089,44 грн., з яких: 18404,51 – заборгованість за тілом кредиту; 1330,52 грн. – заборгованість за нарахованими відсотками; 7493.01 грн. – заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625; а також штрафи відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. – штраф (фіксована частина); 1361,40 грн. – штраф (процентна складова).

Позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 29083,44 грн. за кредитним договором №б/н від 21.09.2018 року та судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2102,00 грн.

Заочним рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 30 червня 2020 року позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором б/н від 21.09.2018 року станом на 20.12.2019 року у сумі 18 404 грн. 51 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 , на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" судові витрати за сплату судового збору у розмірі 1329  грн. 90 коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

На зазначене судове рішення позивач АТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу, в якій зазначають, що позивач не згодний в частині відмовлених позовних вимог (щодо стягнення прострочених відсотків, відсотків, нарахованих за ст. 625 ЦК України та штрафу), вважають, що воно в цій частині прийняте без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі, з невідповідністю висновків суду обставинам справи та з порушенням норм процесуального і матеріального права. В іншій частині судове рішення не оскаржується.

Зазначають, що не погоджуються з висновком суду першої інстанції, що надані Банком витяги з Умов та Правил надання банківських послуг та Тарифів не можуть бути складовою частиною кредитного договору, оскільки не містять підпису відповідача; Банком не погоджено умови кредитування з відповідачем. Вважають, що відсутність підпису боржника на відповідних тарифах, умовах та правилах  не свідчить про неукладеність договору, позаяк суть договору приєднання і полягає в тому, що-його умови визначаються однією стороною одноособово та викладаються у певних формулярах або інших стандартах, а інша сторона може лише приєднатися до таких умов, висловивши певним чином згоду на них.

Крім анкети-заяви відповідачем у той же день також підписано паспорт споживчого кредиту, в якому відповідач особистим підписом підтвердив ознайомлення з основними умовами кредитування з використанням кредитної картки, а саме: тип кредиту, суму ліміту, строк договору та строк кредитування, спосіб та строк надання кредиту, процентна ставка в межах та поза межами пільгового періоду, тип процентної ставки; платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця, орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача; реальна річна процентна ставка; порядок повернення кредиту; наслідки прострочення виконання чи невиконання зобов`язань за договором, у числі: розмір штрафу за прострочення більш ніж на 30 днів за обов`язковими платежами за карткою, процентна ставка, яка застосовується при невиконанні зобов`язання щодо повернення кредиту та ін. Тобто, відповідач був належним чином повідомлений про умови кредитування, у тому числі щодо сплати відсотків та штрафу.

На підставі анкети-заяви відповідачу відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку «Універсальна» № НОМЕР_1 з встановленим кредитним лімітом. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керується п. 2.1.1.2.5, п. 2.1.1.2.6; Умов та Правил надання банківських послуг, де зазначено, що Клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням Банку, і Клієнт дає право Банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт.

Відповідач після отримання картки за умовами укладеного з Банком договору здійснив дії щодо проведення її активації, користувався карткою, а також отримував кредитні кошти з власної ініціативи. Активація ним картки та користування картковим рахунком свідчать про укладення сторонами кредитного договору.

З виписки по руху коштів прослідковується, що відповідачу було встановлено кредитний ліміт, а також факти використання відповідачем грошей, отримання ним коштів через банкомати, а отже й отримання кредитної картки, оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки. Із виписки вбачається, що відповідач знімав кредитні кошти, потім частково погашав заборгованість за договором і з нову користувався кредитними коштами. Вважають, що відповідач не лише отримав кредитну картку, а й визнав укладення кредитного договору та погодився з його умовами, вчинивши дії, спрямовані на виконання укладеного договору. Відповідач користувався кредитними коштами, а тому зобов`язаний повернути суму отриманих кредитних коштів та сплатити проценти за користування ними.

Зазначають, що в даній справі не може бути взята до уваги позиція ВС висловлена Великою палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, оскільки вона висловлена в іншій конкретній справі за інших правовідносин сторін. Натомість судом першої інстанції, всупереч вимогам ст. 263 ЦПК України при вирішенні справи не враховано подібні висновки Верховного Суду.

Відповідач не спростував жодними належними та допустимими доказами факт укладення кредитного договору та ознайомлення з його умовами, а з матеріалів справи такі обставини не вбачаються. Навпаки, з підписаного відповідачем паспорта споживчого кредиту чітко вбачається, що відповідач був ознайомлений з умовами користування отриманою ним кредитною карткою, знав про умови щодо сплати процентів та неустойки.

Суд безпідставно відмовив у стягненні прострочених відсотків, відсотків, нарахованих за ст. 625 ЦК України; штрафу та порушив норми матеріального права.

Вважають, що суд порушив порядок, встановлений для вирішення питання, допустив однобічність та неповноту судового розгляду, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні, фактичним обставинам справи, допустив порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і, відповідно до ст. 376 Цивільного процесуального кодексу України, є підставою для скасування рішення повністю або частково.

Відзив від відповідача в письмовій формі на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надійшов.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Сторони в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання, оскільки, відповідно до частини 2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга позивача АТ КБ «ПриватБанк» задоволенню не підлягає.

Відповідно до пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

В апеляційній скарзі позивач оскаржує рішення суду лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення прострочених відсотків, відсотків, нарахованих за ст.625 ЦК України та штрафу.

Апеляційний суд не має права робити висновків щодо неоскарженої частини рішення.

Перевіряючи законність та обґрунтованість судового рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками та штрафу, апеляційний суд виходить з наступного.

Відповідно до частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення суду відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що 21.09.2018 року між Публічним акціонерним товариством Комерційним банком «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк», та відповідачем укладено кредитний договір б/н, згідно з умовами якого відповідач отримала кредит у сумі 10000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом Умовами та Правилами надання банківських послуг становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку.

До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанк.

Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за  вказаним договором б/н від 21.09.2018 року станом на 20.12.2019 року має заборгованість 29089,44 грн., з яких: 18404,51 – заборгованість за тілом кредиту; 1330,52 грн. – заборгованість за нарахованими відсотками; 7493.01 грн. – заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625; а також штрафи відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. – штраф (фіксована частина); 1361,40 грн. – штраф (процентна складова).

Відмовляючи в частині позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками та штрафом, суд першої інстанції виходив з того, що у заяві позичальника від 21.09.2018 року процентна ставка не зазначена. Позивачем не надано суду доказів про видачу відповідачу платіжної карти з зазначенням її виду та строків дії. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами, а також штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 28.12.2011 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, як на невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Суд першої інстанції вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (21.09.2018 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг Приватбанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Суд першої інстанції вважає, що Витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку ресурс, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 21.09.2018 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд першої інстанції зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17-ц, який суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин у даній справі.

З огляду на викладене, суд першої інстанції вважає, що при укладенні договору з ОСОБА_1 , АТ КБ «ПриватБанк» не дотримав вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Такий висновок суду першої інстанції є правильним та таким, що відповідає обставинам справи і вимогам закону.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Отже, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). В анкеті-заяві позичальника ОСОБА_1 від 24.12.2010 р. процентна ставка, строки дії договору, умови кредитування не зазначено, що було правомірно враховано судом першої інстанції.

При цьому, згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) зроблено висновок, що «у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Витягом з Умов та правил надання банківських послуг, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначено, в тому числі: права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ним, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Надані позивачем Умови не містять підпису відповідача ОСОБА_1 .

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що АТ КБ "ПриватБанк" не надано суду належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи анкету-заяву позичальника, та відповідно, чи брав він на себе зобов`язання зі сплати саме того, який зазначено в Умовах, розміру відсотків, комісії, пені, штрафів у разі порушення зобов`язання з повернення кредиту.

А тому, відповідно, вказані Умови не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору від 21 вересня 2018 року.

Таким чином, враховуючи той факт, що позивачем не долучено до позовної заяви Умов та правил про надання банківських послуг, які б містили підпис позичальника, колегія суддів приходить до висновку, що АТ КБ "ПриватБанк" не доведено, що під час підписання заяви-анкети позичальника відповідач була ознайомлена саме з тими Умовами та правилами надання банківських послуг, які надані позивачем до позову.

Зазначене твердження також узгоджується з постановою Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).

Отже, надані позивачем Умови і правила надання банківських послуг позичальником не підписані й оригінали цих документів кредитором відповідачеві передані не були, у зв`язку з чим їх не можна вважати складовою частиною укладеного сторонами кредитного договору. Анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг умов щодо пені та комісії, штрафу (фіксована складова), штрафу (процентна складова) також не містить. Документ, який би засвідчував отримання відповідачем під підпис пам`ятки, яка містить тарифи і основні умови кредитування, до суду першої інстанції також не було надано.

Щодо доводів апеляційної скарги про стягнення відсотків відповідно до ст.625 ЦК України, колегія зазначає, що даний довід не впливає на правильність судового рішення, оскільки для застосування положень наведеної норми обов`язковим є підтвердження обставин щодо виникнення зобов`язання боржника сплатити певну грошову суму на користь іншої сторони у строк та в порядку відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом.

Рішення суду не може обґрунтовуватись лише самими правовими підставами або аргументами на які робиться посилання в апеляційній скарзі – без встановлення відповідних фактів.

За недоведеності заявлених в позовній заяві фактів щодо погодження з позичальником (відповідачем по справі) умов договору з приводу порядку погашення кредитної заборгованості, строку повернення кредиту, стягнення відсотків і їх розмір, та його ознайомлення з Умовами та Правилами надання банківських послуг – вимоги позивача до відповідача, які обґрунтовуються фактично на односторонньому тлумаченні істотних умов кредитного договору не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи.

З урахуванням наведеного, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, які фактично зводяться до посилань про доведеність пред`явлених позовних вимог та незаконність відмови у позові з підстав його недоведеності, оскільки суд першої інстанції розглянув дану справу дотримавшись принципу диспозитивності цивільного судочинства, який передбачено ст. 13 ЦПК України, та вирішив спір в межах заявлених позовних вимог і на підставі наявних доказів.

Відповідно до статті 6 Закону України від 02 червня 2016 року «Про судоустрій і статус суддів» суд здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права.

Відповідно до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частин першої, п`ятої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення або призвели до неправильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлено. Отже, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги немає.

Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatismutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» ("Pronina v. Ukraine") від 18 липня 2006 року, заява N 63566/00, § 23).

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 382 ЦПК України, в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги позивача без задоволення, а рішення суду в оскаржуваній частині - без змін, підстави для зміни розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, відсутні.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги позивача без задоволення, підстави для відшкодування позивачу витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відсутні, такі судові витрати покладаються на позивача.

Відомості про інші судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, сторонами не надані.

Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України зазначена справа є малозначною, оскільки ціна позову складає 29089,44 грн., що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2020 року, в якому позивачем була подана позовна заява. Відповідно до статті 7 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-IX "Про Державний бюджет України на 2019 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2020 року встановлено у розмірі 2 102 гривні.

Отже, відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, постанова апеляційного суду у цій справі касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Керуючись статтями 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на заочне рішення Дружківського міського суду Донецької області від 30 червня 2020 року залишити без задоволення.

Заочне рішення Дружківського міського суду Донецької області від 30 червня 2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками та штрафом за користування кредитом залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку, як така що ухвалена у малозначній справі, не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 02 грудня 2020 року.

Судді: