Постанова

Іменем України

18 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 467/569/17-ц

провадження № 61-3237св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Штелик С. П. (суддя-доповідач)

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І.В., Петрова Є. В.,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 10 січня 2019 року у складі суддів: Лівінського І. В., Данилової О. О., Шаманської Н. О.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Вісла»,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 ,

третя особа - Арбузинська районна державна адміністрація Миколаївської області,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Вісла» (далі - ТОВ «Агрофірма Вісла») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

Зазначало, що між товариством та ОСОБА_2 укладено договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 7,12 га, яка розташована в межах Новоселівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області строком на 10 років. Договір зареєстровано в Миколаївській регіональній філії 29 травня 2006 року за № 040600500451. 21 серпня 2007 року між сторонами укладено додатковий договір до вказаного договору, яким збільшено термін дії договору з 10 років до 15 років та збільшено розмір орендної плати з 1,7 % до 2,5 % від нормативно грошової оцінки земельної ділянки. Додатковий договір зареєстровано у Державному реєстрі земель 22 серпня 2007 року за № 040700500123. 23 липня 2008 року між сторонами укладено ще один додатковий договір до договору оренди землі від 29 травня 2006 року, яким збільшено термін дії договору з 15 років до 25 років та збільшено розмір орендної плати до 4 % від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки. Додатковий договір зареєстровано у Державному реєстрі земель 04 серпня 2008 року.В травні 2017 року товариство дізналося про те, що 30 серпня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 49 років, який зареєстровано 14 вересня 2016 року № 31466990.

Посилаючись на те, що укладений 30 серпня 2016 року договір оренди земельної ділянки між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 порушує права товариства на використання земельної ділянки, оскільки даний договір укладений в період дії договору оренди від 29 травня 2006 року, відповідач двічі розпорядився своїм майном, що суперечить нормам цивільного судочинства, позивач просив суд визнати недійсним вказаний договір оренди земельної ділянки, укладений 30 серпня 2016 року.

У червні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ТОВ «Агрофірма Вісла» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та додаткових договорів, в якому просив суд визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 29 травня 2006 року № 269, укладений між ним та ТОВ «Агрофірма Вісла» та додаткові договори до нього від 22 серпня 2007 року та 23 липня 2008 року. Посилався на те, що між ним та ТОВ «Агрофірма Вісла» існувала усна домовленість, згідно з якою відповідач користувався належною йому на праві власності вказаною земельною ділянкою, а він в свою чергу отримував за це відповідні платежі, домовившись при цьому, що в будь-який час зможе повернути цю земельну ділянку. 08 червня 2016 року він звернувся до ТОВ «Агрофірма Вісла» із заявою, в якій повідомив про відсутність бажання продовження подальших домовленостей користування землею. Відповідач повідомив йому про наявність укладеного 29 травня 2006 року між ними договору оренди земельної ділянки. Однак, він не укладав та не підписував вказаний договір та додаткові договори до нього.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 22 серпня 2018 року в задоволенні позову ТОВ «Агрофірма Вісла» відмовлено. Позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано недійсним договір оренди землі, укладений у 2005 році між ОСОБА_2 та ТОВ «Агрофірма Вісла», зареєстрований 29 травня 2006 року у Книзі державної реєстрації договорів оренди Миколаївської регіональної філії за № 040600500451; визнано недійсним додатковий договір оренди землі № 269, укладений 24 серпня 2007 року до договору оренди землі № 269 від 29 травня 2006 року, між ОСОБА_2 та ТОВ «Агрофірма Вісла», зареєстрований 22 серпня 2007 року у Арбузинському реєстраційному секторі № 5 за № 040700500123; визнано недійсним додатковий договір оренди землі № 292, укладений 23 липня 2008 року до договору оренди землі № 269 від 29 травня 2006 року, між ОСОБА_2 та ТОВ «Агрофірма Вісла», зареєстрований 04 серпня 2008 року у Арбузинському реєстраційному секторі № 5 за № 040800500041. Вирішено питання про судові витрати.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що укладений 30 серпня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договір оренди спірної земельної ділянки не порушує права ТОВ «Агрофірма Вісла», оскільки договір оренди, який зареєстровано в 2006 році, та додаткові договори, на підставі яких ТОВ «Агрофірма Вісла» користувалось спірною земельною ділянкою, є недійсними, як такі, що не були підписані ОСОБА_2 , а також відсуті підстави для застосування позовної давності до вимог останнього.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 10 січня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано. Позов ТОВ «Агрофірма Вісла» задоволено. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки площею 7,12 га, розташованої на території Новоселівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області, кадастровий номер 4820382600:07:000:0045, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 30 серпня 2016 року, який зареєстровано 14 вересня 2016 року Арбузинською районною державною адміністрацією Миколаївської області за № 31466990. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи від 30 жовтня 2017 року, підпис від імені ОСОБА_2 у договорі оренди землі, укладеному у 2005 році, виконаний не самим ОСОБА_2 , а іншою особою. Також експертом зроблено висновок, що підпис від імені ОСОБА_2 у додатковому договорі оренди землі, укладеному 24 серпня 2007 року, виконаний не самим ОСОБА_2 , а іншою особою.За висновком судово-почеркознавчої експертизи від 05 червня 2018 року, проведеної Миколаївським відділенням ОНДІСЕ МЮ України підпис від імені ОСОБА_2 у додатковому договорі оренди землі, укладеному 23 липня 2008 року, виконаний не самим ОСОБА_2 , а іншою особою. Представник ТОВ «Агрофірма Вісла» подав до суду першої інстанції заяву про застосування позовної давності.Судом першої інстанції під час розгляду справи встановлено, що оспорюваний договір та додаткові договори до нього, укладені від імені ОСОБА_2 , підписані не ним, а іншою особою. Таким чином, зазначений договір був укладений без волевиявлення ОСОБА_2 , а тому суд дійшов висновку про недійсність зазначеного договору землі та додаткових договорів до нього на підставі частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України. Враховуючи викладене, а також те, що ОСОБА_2 не надано суду належних і допустимих доказів на спростування презумпції можливості та обов`язку знати про стан своїх майнових прав, суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 звернувся з пропуском строку позовної давності. Поважних причин для поновлення цього строку ОСОБА_2 також не наведено.Твердження ОСОБА_2 про те, що строк звернення до суду ним не пропущено, оскільки він дізнався про порушення прав лише в 2016 році, а раніше не знав і не міг дізнатися про порушення прав, є безпідставними та такими, що не ґрунтується на встановлених судом обставинах справи. З огляду на наведене, позов ОСОБА_2 задоволенню не підлягає в зв`язку з пропуском позовної давності. Оскільки суд першої інстанції не звернув увагу на те, що відповідач надав до суду належні та допустимі докази звернення ОСОБА_2 до суду після спливу позовної давності, та дійшов помилкового висновку про задоволення позову останнього, рішення в цій частині підлягає скасуванню на підставі частини 1 статті 376 ЦПК України, з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову в зв`язку з пропуском позовної давності. Як вбачається зі змісту оспорюваного договору від 30 серпня 2016 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ТОВ «Агрофірма Вісла» не є стороною зазначеного договору. Разом з тим,позивач як орендар цієї ж земельної ділянки, має право на оспорювання цього договору, оскільки цей правочин порушує його право на використання зазначеної земельної ділянки. Отже, порушено право ТОВ «Агрофірма Вісла» на використання у господарській діяльності орендованої у ОСОБА_2 земельної ділянки на підставі продовженого на новий строк договору оренди, зареєстрованого від 29 травня 2006 року. За таких обставин, договір оренди земельної ділянки від 30 серпня 2016 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з порушенням прав ТОВ «Агрофірма Вісла», а тому такий договір є недійсним на підставі частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування матеріального закону.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновками експертів встановлено, ОСОБА_2 не підписував договори оренди із товариством, крім того, ОСОБА_2 на момент укладення договору відбував покарання у вигляді позбавлення волі. Згідно договору від 30 серпня 2016 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ТОВ «Агрофірма Вісла» не є стороною зазначеного договору, а тому позов товариства слід залишити без задоволення. Про існування договорів ОСОБА_2 дізнався лише у 2016 році, тому до суду звернувся у межах строку позовної давності.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано із Арбузинського районного суду Миколаївської області цивільну справу.

Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2020 року цивільну справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами у складі колегії з п`яти суддів.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон від 15 січня 2020 року № 460-IX).

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У 2005 році ТОВ «Агрофірма Вісла» уклало з ОСОБА_2 договір оренди земельної ділянки площею 7,12 га, яка розташована в межах Новоселівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області строком на 10 років. Договір зареєстровано в Миколаївській регіональній філії 29 травня 2006 року за № 040600500451.

24 серпня 2007 року між сторонами укладено додатковий договір до вказаного договору, яким збільшено термін дії договору з 10 років на 15 років та збільшено розмір орендної плати з 1,7 % до 2,5 % від нормативно грошової оцінки земельної ділянки. Додатковий договір зареєстровано 22 серпня 2007 року у Арбузинському реєстраційному секторі № 5 за № 040700500123.

23 липня 2008 року між сторонами укладено ще один додатковий договір до договору оренди землі від 29 травня 2006 року, яким збільшено термін дії договору з 15 років на 25 років та збільшено розмір орендної плати до 4 % від нормативно грошової оцінки земельної ділянки. Додатковий договір зареєстровано 04 серпня 2008 року у Арбузинському реєстраційному секторі № 5 за № 040800500041.

04 грудня 2013 року ОСОБА_2 підписав акт підтвердження особи орендодавця, яким підтвердив, що йому відомо зміст договору оренди належної йому земельної ділянки, зареєстрованого 29 травня 2006 року, за яким вказана земельна ділянка передана в оренду на 25 років (т. 1, а. с. 9).

Відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи від 30 жовтня 2017 року, проведеної Миколаївським відділенням Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, підпис від імені ОСОБА_2 у договорі оренди землі, укладеному у 2005 році, виконаний не самим ОСОБА_2 , а іншою особою. Також експертом зроблено висновок, що підпис від імені ОСОБА_2 у додатковому договорі оренди землі, укладеному 24 серпня 2007 року, виконаний не самим ОСОБА_2 , а іншою особою.

За висновком судово-почеркознавчої експертизи від 05 червня 2018 року, проведеної Миколаївським відділенням ОНДІСЕ МЮ України підпис від імені ОСОБА_2 у додатковому договорі оренди землі, укладеному 23 липня 2008 року, виконаний не самим ОСОБА_2 , а іншою особою.

Представник ТОВ «Агрофірма Вісла» подав до суду першої інстанції заяву про застосування позовної давності (т. 1, а. с. 206-207).

Щодо вирішення зустрічного позову

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

У випадку, коли сторона не виявляла свою волю на вчинення правочину, набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

Частиною першою статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частинами першою та другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Таким чином, підпис є невід`ємним елементом письмової форми договору, його наявність підтверджує наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечує їх ідентифікацію.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі», зараз і надалі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається у письмовій формі, а відповідно до статті 18 цього Закону набирає чинності після його державної реєстрації.

Відповідно до частини першої статті 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі припиняється, зокрема у разі закінчення строку, на який його було укладено.

За змістом частини першої статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга статті 15 Закону України «Про оренду землі»).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Визнання правочину неукладеним не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Разом з тим, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Крім того, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить, як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі права чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі

№ 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц).

ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ТОВ «Агрофірма Вісла» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 29 травня 2006 року № 269, укладений між ним та ТОВ «Агрофірма Вісла», та додаткові договори до нього від 22 серпня 2007 року та 23 липня 2008 року, посилаючись на те, що він договори не підписував та не погоджував його умови.

При вирішенні позову в цій частині суди дійшли висновку про те, що оспорюваний договір та додаткові договори до нього, укладені від імені ОСОБА_2 з товариством, підписані не ним, а іншою особою, тобто, зазначений договір укладений без волевиявлення ОСОБА_2 , а тому є недійсним на підставі частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України. При цьому апеляційний суд відмовив у задоволенні зустрічного позову з підстав пропуску строку позовної давності.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом з тим, у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі

№ 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), відступаючи від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 22 квітня

2015 року у справі № 6-48цс15, про те, що спірний договір, який укладений від імені позивача, підписаний не ним, а іншою особою, тобто укладений без волевиявлення позивача, підлягає визнанню недійсним на підставі частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України, вказала, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним. У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки.

У спірних правовідносинах ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення такої ділянки. Крім того, зважаючи на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця земельних ділянок.

З урахуванням викладеного, у задоволенні зустрічного позову слід відмовити саме з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту, а не з підстав застосування наслідків пропуску позовної давності, оскільки суд розглядає питання про застосування позовної давності лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 69-73, 137-139), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (пункт 65-66)). Відмова у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє позивача права заявити негаторний позов про повернення земельної ділянки.

Щодо вирішення первісного позову

30 серпня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено та зареєстровано договір оренди належної останньому земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 7,12 га, яка розташована в межах Новоселівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області строком на 49 років. Договір зареєстровано 14 вересня 2016 року за № 31466990.

ТОВ «Агрофірма Вісла» просило визнати недійсним вказаний договір оренди земельної ділянки, посилаючись на те, що даний договір укладений в період дії договору оренди цієї ж земельної ділянки з товариством, зареєстрованого 29 травня 2006 року, а тому він порушує права товариства на використання цієї земельної ділянки.

Разом з тим, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України).

Відповідно до положень частини п`ятої статті 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Враховуючи те, що договір оренди землі, зареєстрований між ОСОБА_2 та ТОВ «Агрофірма`Вісла» 29 травня 2006 року, неукладений, колегія суддів з власної ініціативи на підставі частини п`ятої статті 216 ЦК України застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину та погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що наявність договору оренди належної ОСОБА_2 земельної ділянки від 30 серпня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 права ТОВ «Агрофірма`Вісла» не порушує, оскільки товариство прав орендаря земельної ділянки за неукладеним правочином не набуло.

В цій частині апеляційний суд помилково скасував ухвалене згідно закону рішення суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частини перша, третя, четверта статті 412 цього Кодексу).

Зважаючи на те, що внаслідок неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права суди попередніх інстанцій неправильно вирішили спір в частині позовних вимог ОСОБА_2 про визнання договору оренди та додаткових угод до нього недійсними, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування у цій частині судових рішень з ухваленням у зазначеній частині нового судового рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову.

В частині вирішення первісного позову залишається в силі рішення суду першої інстанції на підставі статті 413 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша цієї ж статті).

Враховуючи відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 за наслідками касаційного перегляду справи, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції в частині оскарження вирішення зустрічного позову покладаються на скаржника.

У частині оскарження вирішення первісного позову судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 3 088 грн (200 відсотків від 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2017 року) підлягає стягненню із ТОВ «Агрофірма Вісла» на користь ОСОБА_1 у зв`язку із задоволенням касаційної скарги в цій частині.

Керуючись статтями 400, 412, 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 22 серпня 2018 року у частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 а дотовариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Вісла» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та додаткових договорів та постанову Миколаївського апеляційного суду від 10 січня 2019 року в цій частині скасувати.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 а до товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Вісла» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та додаткових договорів відмовити.

В частині вирішення первісного позову товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Вісла» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки постанову Миколаївського апеляційного суду від 10 січня 2019 року скасувати, залишити в силі рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 22 серпня 2018 року.

Стягнути із товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Вісла» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3 088 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. П. Штелик

А. І. Грушицький

А. А. Калараш

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров