Апеляційний суд Запорізької області

Справа № 22 - 2276 / 10                                  Головуючий  у  1 інстанції: Федоренко Р.Г.

                                                                           Суддя-доповідач:                   Боєва В.В.                                      

У Х В А Л А

Іменем України

« 05 » травня  2010 року.                                                                   м. Запоріжжя.

Колегія суддів судової палати  у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого:         Боєвої В.В.

Суддів:                     Денисенко Т.С., Коваленко А.І.,                                            

При секретарі:         Карацюпі О.О.,

За участю: позивача – ОСОБА_2 та її представника -  ОСОБА_3, відповідача – ОСОБА_4 та  її представника – ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу   ОСОБА_4 на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя   від 02 березня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, треті особи перша Запорізька державна нотаріальна контора, Орендне підприємство Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації, Управління Держкомзему України в м. Запоріжжя про визнання права власності в порядку спадкування за законом,

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2009 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання права власності в порядку спадкування за законом .

В позовній заяві зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_6 Після його смерті відкрилась спадщина на наступне майно: житловий АДРЕСА_1  та грошові вклади у філії Орджонікідзевського відділення № 7717 ВАТ „Державний ощадний банк України” та грошові вклади в комерційних банках КБ ЗРУ „Приватбанк” та ЗФ „Укрсоцбанк”. Після смерті батька, спадкоємцями першої черги є вона та відповідач по справі, її сестра. При житті батько склав заповіт, згідно якого все своє майно він заповідав відповідачці.

Позивач вказала, що вона має право на обов’язкову частку у спадщині, яка відкрилась після смерті батька, оскільки є пенсіонером за віком з січня 2008 року, тобто,  є непрацездатною. Свої спадкові права вона не може оформити у нотаріальній конторі, оскільки відповідачка утримує у себе оригінали правовстановлюючих документів на будинок та земельну ділянку, договори про вклади у банківських установах. Свої спадкові права відповідачка вже оформила, отримала в нотаріальній конторі свідоцтво про право на спадщину. З цих підстав просила визнати за нею право власності на ј частину спадкового майна.

 Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 02 березня 2010 року позовні вимоги задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на ј частину житлового АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті її батька ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2. Визнано за ОСОБА_2 право власності на ј частину земельної ділянки площею 0,503 га по вул. Нежинській в м. Запоріжжя в порядку спадкування за законом після смерті її батька ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 понесені нею судові витрати по оплаті держмита – 525 грн. 55 коп., та оплаті витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи – 120 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

      Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_4   подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів  апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга  не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольнивши позовні вимоги  ОСОБА_2, суд першої інстанції правильно посилався на положення статті 1241 ЦК України, згідно якої повнолітні  непрацездатні діти спадкодавця, незалежно від змісту заповіту, спадкують  половину  частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом.

При цьому суд виходив з того, що на момент відкриття спадщини (спадкодавець ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1.) позивач ОСОБА_2 була непрацездатною, оскільки вже досягла пенсійного віку -  24.01.2008 року їй виповнилось 55 років.

Основний довід апеляційної скарги полягає в тому, що позивач ОСОБА_2 не є непрацездатною особою, оскільки  вона не інвалід, а знаходиться на пенсії.

Проте, такий довід апеляційної скарги спростовується наступним.

Дійсно, нормами цивільного кодексу України не визначено поняття, хто може вважатися  повнолітнім непрацездатним, але, якщо виходити з системного аналізу норм матеріального права, можна  стверджувати, що дефініція, надана  в статті 1 Закону України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування» має застосовуватися і в правовідносинах, що виникають з приводу спадкового права. Зокрема, Закон України  «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування» у розділі 1 статті 1 дає визначення непрацездатності громадян: Повна  втрата працездатності визначається як настання пенсійного віку (старість). Пенсійний вік в Україні становить 55 років для жінок та 60 років для чоловіків (стаття 26  цього Закону).

Таким чином, на момент смерті спадкодавця ОСОБА_6 позивач ОСОБА_2 була непрацездатною за віком, а тому має право на обов’язкову частку у розмірі ј частини спадщини (на половину від тої частки, яку б вона мала право при спадкування за законом – за відсутності заповіту).

Інший довід апеляційної скарги стосується того, що позивач з батьком в спадковому будинку не проживала, не вкладала грошу в його ремонт та благоустрій, а тому вона не може  мати право на спадкове майно.

Такий довід є необґрунтованим, оскільки  суперечить   доказам, які є в матеріалах справи і не узгоджується  з роз’ясненнями, наданими в п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 р. « Про судову практику у справах про спадкування», в якому зазначено: Той зі спадкоємців, який має право на обов'язкову частку у спадщині та проживав разом із спадкодавцем на день його смерті, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо у визначеному законом порядку не відмовився від неї. Якщо той зі спадкоємців, хто має право на обов'язкову частку та не проживав зі спадкодавцем на день його смерті, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

З матеріалів справи, зокрема, з копії спадкової справи (а. с. 38-51) та пояснень сторін в  ході розгляду справи в суді першої інстанції вбачається,  що  позивач ОСОБА_2, хоча і не проживала з батьком разом в спадковому будинку, проте вона у передбачений законом строк  звернулась до  Першої Запорізької державної нотаріальної контори  з заявою про прийняття спадщини за законом (№ 417 від 06.03.2009 р.) –  а. с. 39.

Інші доводи апеляційної скарги не відносяться до тих підстав, з яких процесуальне законодавство пов’язує можливість прийняття рішення про  скасування або зміну  оскаржуваного судового  рішення.

З огляду на вищевикладене судова колегія вважає, що по справі постановлено законне і обґрунтоване рішення, тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 314, 317 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу  ОСОБА_4  відхилити.

Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя   від 02 березня 2010 року по цій справі залишити без змін.

 Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена протягом двох місяців шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду України.

Головуючий:

Судді: