УХВАЛА

09 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 810/1391/16

адміністративне провадження № К/9901/31414/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Мацедонської В.Е.,

суддів - Данилевич Н.А., Шевцової Н.В.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 червня 2020 року

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року

у справі № 810/1391/26 за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Державної податкової служби у Київській області

про стягнення недоплачених сум, -

у с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області, у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:

- скасувати наказ від 04 лютого 2016 року № 2-о щодо поновлення на роботі ОСОБА_1 з 05 лютого 2016 року на посаді головного державного ревізора-інспектора відділу адміністрування доходів і зборів з фізичних осіб, майнових податків та ЄСВ управління доходів і зборів з фізичних осіб Тетіївської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області та визнати його поновленим на посаді з 01 липня 2015 року;

- скасувати наказ від 21 березня 2016 року № 22 щодо накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення за грубе порушення трудової дисципліни, що виявилось у прогулах без поважних причин;

- скасувати наказ від 21 березня 2016 року № 3-о щодо звільнення ОСОБА_1 з посади головного державного ревізора-інспектора відділу адміністрування доходів і зборів з фізичних осіб, майнових податків та ЄСВ управління доходів і зборів з фізичних осіб Тетіївської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області;

- стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, а також зобов`язати відповідача допустити його до роботи у Ставищенському відділенні Тетіївської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області;

- стягнути з відповідача 928,69 грн оплати за час звільнення від роботи у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено у повному обсязі.

Постановою Верховного Суду від 31.10.2019, адміністративну справу №810/1391/16 направлено на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду у частині вимог щодо стягнення грошових коштів у зв`язку із не оплатою лікарняного листа з тимчасової втрати працездатності з 24.06.2015 по 08.07.2015.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 09 червня 2020 року, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року, в задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з вищенаведеними рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до суду з касаційною скаргою.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням відповідає стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

За змістом пункту 1 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище.

Згідно статті 50 (Примітка) Закону України "Про запобігання корупції" під службовими особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, в цій статті розуміються Президент України, Прем`єр-міністр України, член Кабінету Міністрів України, перший заступник або заступник міністра, член Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольного комітету України, Голова Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Голова Фонду державного майна України, його перший заступник або заступник, член Центральної виборчої комісії, член, інспектор Вищої ради правосуддя, член, інспектор Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, народний депутат України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Директор Національного антикорупційного бюро України, Генеральний прокурор, його перший заступник та заступник, Голова Національного банку України, його перший заступник та заступник, член Ради Національного банку України, Секретар Ради національної безпеки і оборони України, його перший заступник та заступник, Постійний Представник Президента України в Автономній Республіці Крим, його перший заступник та заступник, радник або помічник Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем`єр-міністра України, особи, посади яких належать до посад державної служби категорії "А" або "Б", та особи, посади яких частиною першою статті 14 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" віднесені до першої - третьої категорій, а також судді, прокурори і слідчі, керівники, заступники керівників державних органів, юрисдикція яких поширюється на всю територію України, їх апаратів та самостійних структурних підрозділів, керівники, заступники керівників державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, юрисдикція яких поширюється на територію однієї або кількох областей, Автономної Республіки Крим, міст Києва або Севастополя, керівників державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, юрисдикція яких поширюється на територію одного або кількох районів, міста республіканського в Автономній Республіці Крим або обласного значення, району в місті, міста районного значення, військові посадові особи вищого офіцерського складу.

Посада публічної служби позивача не відноситься до переліку службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище в розумінні примітки до статті 50 Закону України "Про запобігання корупції".

Предметом розгляду даної справи є поновлення на посаді та стягнення недоплачених сум головному державному ревізору-інспектору відділу адміністрування доходів і зборів з фізичних осіб, майнових податків та ЄСВ управління доходів і зборів з фізичних осіб Тетіївської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області ОСОБА_1

Отже, позивач є державним службовцем та не відноситься до категорії службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище у розумінні примітки до статті 50 Закону України "Про запобігання корупції". Згідно з останньою під службовими особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, в цій статті розуміються, зокрема посадові особи, посади яких належать до посад державної служби категорії "А" або "Б".

Оскаржуючи судові рішення, прийняті у справі незначної складності, позивач не посилається на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, не наведено норми права, яка, на думку скаржника, невірно застосована судами, та не зазначено, яким чином ця норма має застосовуватись. Інших виключних випадків, передбачених підпунктами а) - г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України, останнім у касаційній скарзі не наведено.

Таким чином, позивач у касаційній скарзі не довів підстав, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, за яких оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції підлягає перегляду в касаційному порядку, що є передумовою для перевірки вмотивованості підстав, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.

Інші, наведені у касаційній скарзі доводи та мотиви не дають підстав для висновку, що судові рішення, постановлені у зазначеній справі, можливо віднести до випадків, передбачених пунктом пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Отже, характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовна практика, що складалася з приводу спорів цієї категорії, відсутність ознак, які відрізняють цю касаційну скаргу від інших, дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у справі за позовом ОСОБА_1 , як у справі незначної складності, не підлягають касаційному оскарженню.

Посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо питання застосування норми права - статті 117 Кодексу законів про працю України та п. 3.1. Інструкції про порядок заповнення листка непрацездатності від 03.11.2004 №532/274/136-ос/1406, не дають підстав для відкриття касаційного провадження, оскільки відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" ("Levages Prestations Services v. France") від 23 жовтня 1996 року, заява № 21920/93; "Гомес де ла Торре проти Іспанії" ("Brualla Gomes de la Torre v. Spain") від 19 грудня 1997 року, заява 26737/95).

Також, у пункті 22 рішення у справі "Мельник проти України" (заява №23436/03) Європейського Суду з прав людини зазначено, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним і воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами і цілями.

На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Крім того, скаржник посилається на те, що судами першої та апеляційної інстанцій допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права та неповно з`ясовано обставини, однак, суд касаційної інстанції в силу статті 341 КАС України позбавлений права вирішувати питання про достовірність доказів, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У відповідності до пункту 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 248, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,-

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 червня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року.

Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В.Е. Мацедонська

Судді Н.А. Данилевич

Н.В. Шевцова