Справа  № 2-377/10р.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня  2010 року             Лебединський районний суд

                                                  Сумської області

В складі:  головуючого - судді   Подопригора Л.В.

                 при секретарі             Єрмаковій Н.І.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1   до  Управління  Пенсійного  фонду  України в м.  Лебедині Сумської області  про стягнення  недоотриманої щомісячної державної  соціальної допомоги  «Дітям війни»  ,-

В с т а н о в и в:

Позивачка  звернулася до суду з  позовом до  Управління  Пенсійного фонду в  м.  Лебедині  Сумської області, в якому просить  зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити на її користь недоплачену їй, як дитині війни, щомісячну державну соціальну допомогу за 2009 рік, починаючи з 1 січня 2009 року. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивачка посилається на те, що вона належить до соціальної категорії « Дітей війни» і відповідно до ст.. 6 Закону України « Про соціальний захист дітей війни» має право на отримання соціальної допомоги в розмірі 30% від мінімального розміру пенсії за віком. В 2009 році така допомога їй виплачувалася лише у розмірі 10% від мінімальної пенсії за віком, всупереч 30%, встановлених Законом України « Про соціальний захист дітей війни».  Відповідачем за 2009 рік їй недоплатили таку допомогу в сумі 1305,60 грн. Провести доплату відповідач відмовляється, що і стало причиною  звернення її до суду.  

    Позивачка  до  початку   судового  засідання  надала  суду  заяву  про  розгляд  справи  за її відсутності, вимоги свої підтримує в повному обсязі.

 Представник відповідача Пенсійного Фонду  України  в  м.  Лебедині   Сумської  області  до  початку  судового засідання  надав  суду  заяву  про  розгляд  справи  за його відсутність, однак, надав до справи письмове заперечення у якому зазначає, що дійсно дітям війни пенсії мають підвищуватись на 30% мінімальної пенсії за віком, проте відповідно до ст. 7 Закону України « Про соціальний захист дітей війни», який передбачає механізм цих виплат, фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, Законом України « Про Державний бюджет  за 2007 рік» такі виплати також не передбачені, та відповідно до листа Міністерства юстиції України від 31.08.2007 року питання щодо такого підвищення у зазначеному порядку не урегульоване,  в управління Пенсійного  фонду немає будь-яких підстав проводити такі виплати. 28 травня 2008 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 530, якою було визначено розміри щомісячного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується «дітям війни» також у розмірі 10% від прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність.

У письмовому запереченні також зазначено, що управління Пенсійного фонду в м. Лебедині діяло в межах повноважень, у порядок та у спосіб, що визначені чинним законодавством України.

Суд, проаналізував матеріали справи, дослідивши письмові докази, дійшов висновку, що позов підлягає  задоволенню частково  зі слідуючих підстав.

Судом встановлено, що позивачка є дитиною війни в розумінні ст. 1 Закону України « Про соціальний захист дітей війни», що також підтверджується пенсійним посвідченням  НОМЕР_1  (а.с.7).

    Законом України « Про Державний бюджет на 2009 рік» дію ст.. 6 Закону України  « Про соціальний захист дітей війни « не зупинено. Відповідно до ч. 2 ст. 54 Закону України « Про Державний бюджет на 2009 рік» розміри державних соціальних гарантій на 2009 рік, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами України, цим Законом, та нормативно - правовими актами Кабінету Міністрів України.

    Відповідним Законом, який встановлює доплату до пенсії дітям війни є Закон України « Про соціальний захист дітей війни». Таким чином, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру щомісячної державної соціальної допомоги за період з 01.01.2009 р. територіальні органи Пенсійного фонду  України у 2009 році повинні діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 6 Закону України « Про соціальний захист дітей війни», а не відповідно до постанови КМУ за № 530 від 28.05. 2008 року.

Статтею  64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина  не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно пунктів 1 та 9 ст. 8 Цивільно - процесуального  кодексу  України звернення до  суду для захисту прав і свобод людини і громадянина  безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді  справи з мотивів відсутності,  неповноти, нечіткості, суперечливості  законодавства, що  регулює спірні правовідносини.

Із змісту  позовної заяви та заперечень відповідача вбачається, що в даному спорі фактично оскаржуються  бездіяльність територіального управління Пенсійного фонду України щодо відмови в нарахуванні  зазначеного підвищення до пенсії.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст.. 28 Закону України « Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно – правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що неможливо прийняти до уваги положення ч. 3 ст. 28 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статі, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки,  наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст.. 46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст.. 6 Закону України « Про соціальний захист дітей війни».

Крім того, суд вважає безпідставними посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплат зазначеної доплати до пенсії, оскільки, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов’язань, які встановлені ст. 46 Конституції України та зазначено нормою Закону.

Суд не може погодитися з доводами відповідача щодо не визначеності на законодавчому рівні питання відносно органу, на який покладено обов’язок здійснення виплат підвищення до пенсії особам, які мають статус дитини війни.

Пенсійний фонд України діє у відповідності Положення « Про Пенсійний фонд України» і здійснює свої повноваження на підставі п. 15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України « Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються  управлінням Пенсійного фонду України   за місцем проживання пенсіонерів.

    Таким чином, суд дійшов до висновку, що обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивачки, передбаченої ст.. 6 Закону України « Про соціальний захист дітей війни» покладено на управління Пенсійного фонду України в м. Лебедині Сумської області, за місцем проживання позивачки.

    Відповідно до  ст.. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи на інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.

     Задовольняючи частково позовні вимоги, суд виходить з того, що відповідно до ст.1 ч 2 ЦК України до майнових відносин, застосованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні  однієї сторони другій стороні, цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом. Ураховуючи вищенаведене  та відповідні спеціальні законодавчі акти, які підлягають  застосуванню у справах із соціальних  правовідносинах, що носять публічно - правових характер, суд може визнати дії відповідача  незаконними та у разі незаконності їхніх дій - зобов’язати  провести  нарахування \ перерахування \ та виплату належних сум відповідно до закону. Виходячи з цього суд вважає,  що вимоги про стягнення з УПФУ  в м.  Лебедині  Сумської області   доплати до пенсії у визначеній позивачкою грошовій сумі не підлягають задоволенню, оскільки такі виплати не були їй  нараховані, а суд не може перебирати на себе функцію здійснення перерахунку та нарахування пенсії замість органу, якому надані такі повноваження.

    Вимоги позивачки, щодо  відновлення пропущеного строку для звернення до суду, суд вважає є надлишковими, оскільки строк загальної позовної давності  визначений ст.. 257 ЦК України , позивачкою не порушений.

 Судові витрати по справі підлягають розподілу у відповідності до ч.1 ст.88 ЦПК України.

   На підставі викладеного, керуючись ст. 8, 64, 124,  Конституції України, ст.ст. 3, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», Закону України « Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» ст.ст.4, 10,15,60, 109,130, 174,209,213-214 ЦПК України, ст.. 1, 15,16 ЦК України суд,  –

ВИРІШИВ:

                 Позовні вимоги   ОСОБА_1   задовольнити частково.    

                 Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в  м.  Лебедині  Сумської  області здійснити перерахунок пенсії  ОСОБА_1 з підвищенням її на 30%  мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове пенсійне страхування” та провести відповідні виплати за 2009 рік з  01  січня  по  31 грудня  включно,  за виключенням суми фактично проведених виплат.

   В іншій частині позовних вимог   відмовити.

   Стягнути з  Управління  Пенсійного  фонду   України в м.  Лебедині  Сумської  області на користь  ОСОБА_1  витрати зі сплати судового збору в розмірі  51,00 грн. та  витрати зі сплати  на  інформаційно технічне   забезпечення   розгляду  справи  в суді в розмірі 120 грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Сумської області через Лебединський районний суд шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20-ти днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції, або в порядку ч 4 ст. 295 ЦПК України.

  Суддя