Справа 22-2680/2010 рік Головуючий у 1 інстанції
Ясинський О.В.
Категорія 43 Доповідач Прокопчук Л.М.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
08 квітня 2010 року м. Донецьк
Апеляційний суд Донецької області у складі :
Головуючого: судді Голубинського А.М.
Суддів Прокопчук Л.М., Кондратьєвої О.М.
При секретарі Петрушенко А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, із апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Селидівського міського суду від 05 лютого 2010 року, -
В С Т А Н О В И В :
У жовтні 2009 року позивач звернувся із зазначеним позовом до відповідачів, посилаючись на те, що 28 липня 2009 року між ним та відповідачем ОСОБА_3 в особі відповідача ОСОБА_4, діючого на підставі довіреності від 05.01.2008 року укладено договір за № 125/56 на поставку металопластикових виробів, за що позивач сплатив продавцю 1604,00 грн. Договором передбачено строк поставки товару – 21 банківський день з моменту внесення 100% предоплати. За невиконання вказаного строку передбачено стягнення пені в розмірі 0,001% від вартості товару за кожен день прострочки. Відповідачі не виконали умови договору, вироби не поставили. Просив стягнути на його користь 1604 грн., розмір пені на час складання позовної заяви 7,04 грн., заподіяну моральну шкоду 1000 грн.
Рішенням Селидівського міського суду від 05 лютого 2010 року позов задоволено частково. З ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 стягнута на відшкодування матеріальної шкоди 1404, пені – 1500 грн., судові витрати 120 грн. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4 посилається на те, що висновок суду про непричетність ОСОБА_3 до укладання договору з позивачем не відповідає фактичним обставинам справи, наданим суду доказам. Зокрема, звертає увагу на те, що він надав суду копію договору-доручення від 16.04.2009 року, укладеного між ним та ОСОБА_3, згідно умов якого ОСОБА_3 доручає йому укладати договори на постачання металопластикових вікон від його імені в порядку, що зазначено в довіреності, яка є додатком до договору. Згідно довіреності ОСОБА_3 доручив йому збирати гроші від населення. Посилаючись на вимоги ч.1 ст. 1000 ЦК України вважає, що відповідальність за невиконання умов договору, укладено з позивачем, повинен нести ОСОБА_3
Крім того, вважає, що висновок суду про нікчемність п. 5.4 договору від 28.07.2009 року не відповідає вимогам закону. Просить рішення суду скасувати, справу направити на новий розгляд.
Відповідач ОСОБА_4, а також його представник в судовому засіданні апеляційного суду підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити.
Позивач просив рішення суду залишити без змін.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з’явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином. Письмових заперечень на скаргу від нього не надійшло.
Заслухавши доповідача, пояснення відповідача та його представника, позивача, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду змінити з наступних підстав.
Судом першої інстанції при розгляді спору встановлено, що 28.07.2009 року між позивачем та ОСОБА_4 укладено договір роздрібної купівлі-продажу металопластикових виробів. За вказаним договором позивач передав ОСОБА_4 1604 грн., а ОСОБА_4 зобов’язався поставити вироби. Умови договору стосовно розміру пені 0,001% від вартості непоставленого товару суд визнав нікчемними, тому що вони не відповідають вимогам ст. 10 п. 5 Закону України «Про захист права споживачів», який передбачає пеню в розмірі 3% вартості робіт (послуг) за кожен день прострочення. Тому вирішуючи питання про розмір пені, що підлягає стягненню, застосував ставку, передбачену законом, а з врахуванням вимог ст. 551 ЦК України, зменшив суму пені до 1500 грн.
Відмовляючи в задоволенні позову щодо відповідача ОСОБА_3, суд виходив з того, що останній заперечував в судовому засіданні факт укладання договору з ОСОБА_4 від 16.03.2009 року та довіреності від 05.01.2008 року, до того ж вона належним чином не завірена; договір про поставку металопластикових виробів з позивачем ОСОБА_3 не підписано. Тому суд прийшов до висновку про те, що ОСОБА_3 не може нести відповідальність за невиконання умов договору, укладено між позивачем та ОСОБА_4
Висновок суду про те, що договір на поставку металопластикових виробів був укладений між позивачем та ОСОБА_4 відповідає обставинам справи.
Даючи пояснення з приводу укладання договору, позивач в судовому засіданні апеляційного суду пояснив, що він уклав договір з ОСОБА_4, який діяв як продавець. Прізвища ОСОБА_3 у вступній частині укладеного договору не було. В якості продавця договір підписав ОСОБА_4 Пізніше останній умовив його переписати першу сторінку договору та зазначити в ній, що продавцем є ОСОБА_3, на що позивач погодився.
Вказані пояснення позивача підтвердив відповідач ОСОБА_4
З огляду на вказані пояснення сторін, а також на те, що в розділі 8 договору від 28.07.2009 року в якості продавця зазначено ОСОБА_4, про що він розписався та поставив свою печатку підприємця (а.с. 8-9), що не оспорював в судовому засіданні апеляційного суду, доводи апеляційної скарги щодо того, що договір на поставку укладено між позивачем та ОСОБА_3, не заслуговують на увагу, оскільки не відповідають обставинам справи. Та обставина, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір доручення та від імені ОСОБА_3 видана довіреність на ім’я ОСОБА_4, не може вплинути на зазначений висновок суду, оскільки існування домовленостей між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не перешкоджало кожному з них діяти самостійно.
Таким чином договір від 28.07.2009 року № 125/56 створює цивільні права та обов’язки для ОСОБА_4 Тому він повинен нести цивільно-правові наслідки невиконання договору, укладеного з позивачем, які передбачені ч.1 та ч.5 ст. 10 Закону України від 12.05.1991 року № 1023-XII "Про захист прав споживачів" (в останній редакції), а саме - право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не приступив до виконання зобов'язань за договором або виконує роботу так повільно, що закінчити її у визначений строк стає неможливим, а також та на сплату пені за кожний день прострочення у розмірі 3% вартості роботи, (послуги), якщо інше не передбачено законодавством .
Збитки для позивача складає сума, яку він сплатив за укладеним договором, тобто 1604 грн. за мінусом 200 грн., повернутих ОСОБА_4, тобто 1404 грн.
Стосовно розміру пені, то відповідно до позовної заяви позивач просив стягнути пеню у розмірі, передбаченому п. 5.3 договору від 28.07.2009 року № 125/56 - 0,001 % від вартості товару за кожний день прострочки. Визначений сторонами в договорі розмір пені не суперечить вимогам закону, оскільки відповідно до ч.3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Таким чином в даному випадку має місце договірна відповідальність, тому слід виходити з установленого в договору розміру пені.
Висновок суду першої інстанції про нікчемність п.5.4 договору не заслуговують на увагу, тому що позивачем при зверненні до суду вимогу про невідповідність умов договору чинному законодавству не заявлено. Відповідно до вимог ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог.
З умов договору випливає, що строк передачі товару становить 21 банківський день з часу внесення 100% предоплати покупцем до каси продавця (а.с. 8). ОСОБА_4 в судовому засіданні апеляційного суду підтвердив факт отримання грошей від позивача в день підписання договору.
Відповідно до Положення про порядок здійснення уповноваженими банками операцій за документарними акредитивами в розрахунках за зовнішньоекономічними операціями, затвердженної постановою Національного банку України від 03.12.2003 N 514 банківський день - це робочий день банку в тому місці, в якому повинна виконуватися дія, передбачена Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів або іншими міжнародними документами, затвердженими Міжнародною торговельною палатою.
Виходячи з наведеного кількість днів прострочки за мінусом 21 банківські дні становить з 25.08.2009 року по 08.04.2010 року - 196 днів х 1604 х 0,001% = 3,46 грн.
З урахуванням вищевикладеного, рішення суду першої інстанції відповідно до вимог п.3, 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України частині розміру суми пені, що підлягає стягненню, слід змінити, стягнувши з ОСОБА_4 на користь позивача неустойку в сумі 3,46 грн. В іншій частині підстав для зміни чи скасування рішення немає.
Керуючись ст.ст. 307, 309, 316 ЦПК України, апеляційний суд, -
В И Р І Ш И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Селидівського міського суду від 05 лютого 2010 року змінити, стягнувши
з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 пеню в розмірі 3,46 грн. В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, касаційна скарга на нього може бути подана до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.
Головуючий Судді