Справа № 740/3305/20

Провадження № 2/740/1144/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2020 року м. Ніжин

Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області в складі:

головуючого судді Шевченко І. М.,

за участю секретаря судового засідання Кубрак Н. М.,

учасники справи:

- позивач ОСОБА_1 ,

- представник позивача - Семенок Валерій Іванович ,

- представник відповідача - Васюк Дмитро Геннадійович ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ніжині за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Ніжинської міської ради, ОСОБА_5 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,

установив:

У серпні 2020 року позивач звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив визнати за ним право власності за набувальною давністю на 2/5 частини житлового будинку на АДРЕСА_1 .

На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його рідна тітка ОСОБА_6 , яка є рідною сестрою його матері ОСОБА_7 . Після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина на все її майно, до складу якого входить і житловий будинок на АДРЕСА_1 . ОСОБА_6 за свого життя склала заповіт, яким 3/5 частини будинку заповіла ОСОБА_5 , а 2/5 частини будинку - ОСОБА_8 , яка є дочкою позивача. ОСОБА_8 спадщину не прийняла в зв`язку з виїздом за кордон. Спірні 2/5 частини будинку до 1993 року належали ОСОБА_9 , яка була рідною сестрою ОСОБА_6 та померла в 1993 році.

Після смерті ОСОБА_9 її рідна сестра ОСОБА_6 оформила на себе право на спадщину за законом на цю частину будинку, якою ніколи не користувалася та відразу в 1994 році повідомила, що віддає її позивачу та його сім`ї та склала на ім`я дочки позивача заповіт. ОСОБА_6 продовжувала жити у своїй частині будинку, в якій на цей час живе сім`я ОСОБА_5 .

Починаючи з 1993 року, після смерті ОСОБА_9 позивач разом зі своєю сім`єю почали користуватися 2/5 частинами житлового будинку та земельною ділянкою на АДРЕСА_1 .

Коли ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6 , то дочка позивача - ОСОБА_8 вже проживала в Данії, у зв`язку з чим пропустила строк для подання до нотаріуса заяви.

11 січня 2006 року ОСОБА_5 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на спадкове майно - 3/5 частини житлового будинку на АДРЕСА_1 .

У 2009 році дочка позивача - ОСОБА_8 приїхала в м. Ніжин і залишила довіреність на колишню дружину позивача - ОСОБА_12 на представництво інтересів щодо оформлення спадщини.

Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 03 листопада 2009 року задоволено позов ОСОБА_8 до Ніжинської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_5 , про визначення додаткового строку для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини. При цьому ОСОБА_5 під час розгляду справи не заперечував проти задоволення цього позову, більше того, подав до суду заяву, в якій просив позов задовольнити.

Зазначене, на думку позивача, вказує на те, що ні в 2004 році, ні в 2009 році ОСОБА_5 не вважав себе спадкоємцем за законом, що прийняв спадщину на спірні 2/5 частини вказаного будинку, і жодних претензій до сім`ї позивача не мав.

У подальшому ОСОБА_8 не подавала до нотаріуса заяви про прийняття спадщини і спадщини не прийняла, залишилася проживати в Данії. Про це знав ОСОБА_5 , оскільки на той час їхні сім`ї дружили, мали близькі родинні стосунки, і не виявляв жодних претензій до 2/5 частини будинку, якими продовжував користуватися позивач.

Таким чином, позивач протягом більше 10 років добросовісно, відкрито та безперервно володіє спірним майном.

У 2006 році позивач почав робити ремонт та реконструкцію будинку, у 2010 році він розібрав ганок та на його місці побудував кухню. У період з 2010 року по 2015 рік позивач демонтував грубу всередині будинку, зробив додаткову перегородку в житловому приміщенні, арку, замінив всі дерев`яні вікна на пластикові, перекрив підлогу, стелю, поставив новий паркан з металопрофілю, обклав свою частину будинку сайдингом, демонтував старий хлів, поставив нову дерев`яну вбиральню. На цей час 2/5 частини будинку повністю відокремлені від частини будинку, яка належить іншому співвласнику - ОСОБА_5 . Позивач облаштував окремий вихід, двір, огорожу, водопостачання. Протягом майже 14 років він оплачує комунальні послуги та податок на землю.

Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 04 серпня 2020 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 14-00 год. 20 серпня 2020 року.

20 серпня 2020 року підготовче засідання відкладено на 09-00 год. 04 вересня 2020 року, яке відкладено на 08 вересня 2020 року, 11-00 год.

Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 08 вересня 2020 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_5 - адвоката Васюка Д. Г. про закриття провадження у справі; закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду; витребувано з архіву Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області цивільну справу № 740/517/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

Зокрема, ухвалу суду в частині відмови у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_5 - адвоката Васюка Д. Г. про закриття провадження у справі мотивовано тим, що закриття провадження у справі з підстави, передбаченої п. 3 ч. 1 ст. 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), можливе лише за умови, що рішення, яке набрало законної сили, є тотожним до позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позову. Нетотожність хоча б одного елементу не перешкоджає заінтересованим особам звернутися до суду з позовом.

З урахуванням змісту постанови Чернігівського апеляційного суду від 23 липня 2020 року у справі № 740/517/18 судом не встановлено наявності підстав, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, для закриття провадження у цій справі. Так, позов, який був предметом розгляду судом у цивільній справі № 740/517/18, не є тотожним із позовом у справі, що розглядається, у частині сторін спору, оскільки у справі № 740/517/18 не брала участі як співвідповідач Ніжинська міська рада, на відміну від цієї справи. А тому не можна вважати, що набрало законної сили рішення суду, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Семенок В. І. підтримали позов з викладених у ньому обставин та просили задовольнити.

Зокрема, адвокат Семенок В. І. зауважив, що фактично ОСОБА_5 не є особою, права якої порушено, він не має жодного відношення до 2/5 частини спірного будинку. У це майно вкладені значні кошти і воно має зовсім інший вигляд порівняно з тим, яке було у 2004 році. Крім цього, у спадковій справі відсутня заява ОСОБА_5 , юридично правильно оформлена, щодо спадкування спірної частини будинку.

Представник відповідача - адвокат Васюк Д. Г. у судовому засіданні заперечив проти задоволення позову, посилаючись на те, що спадкодавець ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , заповіла 3/5 частини будинку на АДРЕСА_1 , відповідачу ОСОБА_5 , а 2/5 частини будинку - ОСОБА_8 - дочці позивача. Відповідач оформив свої спадкові права, отримавши свідоцтво про право на частку будинку, яку йому заповіла ОСОБА_6 . Крім того, ОСОБА_1 повідомив відповідача, що ОСОБА_8 оформила свої спадкові права на 2/5 частки будинку.

Зазначив, що у 2012 році відповідач та позивач ремонтували дах будинку, до 2012 року позивач взагалі не проводив ніяких ремонтних робіт нібито в належній його дочці частині будинку. Отримавши вказаний позов, ОСОБА_5 дізнався, що дочка ОСОБА_1 - ОСОБА_8 не оформила свої спадкові права на частку будинку та пропустила визначений законом строк на подання до нотаріуса заяви про прийняття спадщини, визначений за рішенням суду строк на прийняття спадщини також пропустила. Враховуючи, що інший спадкоємець за заповітом відмовився від прийняття спадщини, ОСОБА_5 звернувся до нотаріуса в порядку ст. 1274 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) стосовно спадкування 2/5 частини будинку АДРЕСА_1 . Позивач свідомо увесь час приховував від відповідача той факт, що інший спадкоємець, в інтересах якого він діяв, відмовився від спадщини.

Таким чином, ОСОБА_1 уводив в оману ОСОБА_5 задля унеможливлення реалізації ним спадкових прав. Дії позивача не свідчать про добросовісність заволодіння спірною частиною будинку, на яку останній претендує за давністю користування, що унеможливлює визнання за ним права власності за набувальною давністю.

У судове засідання вкотре не з`явився відповідач - Ніжинська міська рада, повідомлена належним чином про час та місце розгляду справи, про що у справі містяться відомості; відзиву на позов та клопотання про розгляд справи за відсутності її представника не подавала.

У судовому засіданні допитано свідків з боку позивача, які показали таке.

Так, свідок ОСОБА_13 - сусідка сторін у справі показала, що позивач народився в указаному будинку, постійно робив у ньому ремонт, а ОСОБА_5 з`явився в ньому недавно. До поділу спадщини спорів у ОСОБА_5 та ОСОБА_1 не було, вони товаришували, мирно жили. Коли стало питання про спадщину, то й почалися сварки. Після смерті ОСОБА_9 і ОСОБА_6 позивач завжди був у цьому будинку, прибирав, обробляв город. Будинок відрізняється від того часу як померла ОСОБА_6 . У позивача є квартира, в якій він також проживає.

Свідок ОСОБА_16 - сусідка сторін у справі показала, що позивач народився в цьому будинку і весь час тут був, робив ремонт, доглядав господарство. З того часу, як померла ОСОБА_9 , позивач постійно користується будинком, і після її смерті обробляв город, жив у будинку. Після смерті ОСОБА_6 позивач продовжував користуватися будинком, щодня, років 10 - 15 тому назад зробив капітальний ремонт і всередині, і ззовні, поставив паркан, перекрив дах, а до цього була стара занедбана хата. З відповідачем позивач товаришував, вони куми, заперечень з боку відповідача не було щодо проживання позивача в будинку, років 3 тому назад вони посварилися із-за спадщини. Позивач нічого не приховував, усі знали, що хата належить ОСОБА_1 . У баби ОСОБА_6 і ОСОБА_9 дітей не було, а оскільки ОСОБА_1 батьки цей будинок побудували, то всі знали, що це їхній будинок, а ОСОБА_5 отримав свою частку. Позивач почав проживати постійно в будинку десь з 1994 року, коли баби ОСОБА_9 не стало, вона постійно його тут бачила.

Свідок ОСОБА_21 - сусід сторін у справі показав, що проживає по-сусідству з 2004 року, а позивача знає десь з 2001 - 2002 року. Бачив позивача та його дружину постійно на городі, допомагав їм ставити паркан, крити дах, вони в будинку робили капітальний євроремонт у 2013 році, і ОСОБА_5 це знали, заходили дивитися. За ремонт домовлялася дружина позивача - ОСОБА_12 . Кухню - прибудову вони побудували до 2013 року. Позивач проживав то в будинку, то в квартирі. До 2013 року позивач також користувався будинком.

Свідок ОСОБА_22 - також сусідка сторін у справі показала, що господарювали в будинку ОСОБА_1, обробляли город, робили ремонт. Частиною будинку вони почали користуватися після смерті ОСОБА_6 . ОСОБА_5 проживали в іншому місці, з`явилися тут десь після смерті ОСОБА_6 . Позивач з дружиною спочатку зробили косметичний ремонт, а потім і капітальний, заперечень щодо ремонту з боку ОСОБА_5 не було. Ремонт позивач з дружиною зробили десь у 2010 - 2011 році, робили самі, а дах будинку перекривали спільно з ОСОБА_5 . До цього хата була стара. ОСОБА_1 та ОСОБА_5 товаришували, спілкувалися, і ОСОБА_5 знали, що ОСОБА_8 живе в Данії. Спір у них виник десь 2 роки тому назад. У позивача є квартира, в якій він також проживав, і в будинку час від часу залишався ночувати. ОСОБА_8 жила в будинку коли померла баба ОСОБА_9 , яка за життя казала ОСОБА_1 , що це їхнє майно. Коли померла ОСОБА_6 , то ОСОБА_8 вже проживала в Данії. Сусіди всі знали, що хата ОСОБА_1 , що це їхнє майно. Користувалася будинком сім`я ОСОБА_1 . Також всі знали, що ОСОБА_8 не ввійшла в спадщину, і ОСОБА_5 це знали.

Свідок ОСОБА_26 показала, що з 1990 року знала бабу ОСОБА_9 , і вона ОСОБА_8 хотіла залишити хату. Сім`я ОСОБА_1 приходили допомагати, і за життя баби ОСОБА_9 і після її смерті там були постійно, не переставали користуватися будинком з 2004 року. З початку в будинку вони зробили грубу, потім ремонт, а потім дах. Ремонтували як своє майно. Будинок сьогодні дуже відрізняється від того, який був у 2004 році, тоді була напіврозвалена хата. ОСОБА_5 не знає. Знає, що сторони товаришували до 2018 - 2019 року, було все добре, спорів не було.

Свідок ОСОБА_28 показав, що сторони є двоюрідними братами, раніше дружили. Десь з 2018 року у них почалися суди і спори. З 2007 - 2008 року ОСОБА_1 постійно користується будинком, обробляє город. Ремонт у будинку він з дружиною зробили десь у 2011 - 2012 році, дах перекривали з ОСОБА_5 спільно десь у 2014 - 2015 роках. Знає, що у дружини позивача є квартира, і позивач там також проживає. Щодо частини будинку, то знає, що вона як спадщина відписана ОСОБА_8 .

Свідок ОСОБА_29 показав, що баба ОСОБА_9 говорила, що хата буде ОСОБА_1 і його дочки. Сім`я ОСОБА_1 займалася похованням баби ОСОБА_9 . ОСОБА_6 після смерті баби ОСОБА_9 жила в своїй часині будинку окремо. Фактично господарем будинку був ОСОБА_1 , і з 1994 року і досі. Ще коли була жива баба ОСОБА_9 він обробляв земельну ділянку і користувався будинком постійно, безперервно, відкрито. ОСОБА_5 не заперечував проти користування майном, вони родичі, двоюрідні брати. Їхні відносини зіпсувалися останні роки. Позивач в основному проживав влітку в будинку у баби ОСОБА_9 хаті, поки не заварили хвіртку. Після смерті баби ОСОБА_9 він постійно там знаходився, зробив ремонт у будинку. Також у нього є квартира. Баба ОСОБА_9 хотіла заповісти хату внучці ОСОБА_8 і всі це знали, що це ОСОБА_1 .

Свідок ОСОБА_32 показав, що знає ОСОБА_1 з дитинства, і його тіток також. Позивач постійно користувався будинком і земельною ділянкою. Після смерті ОСОБА_9 і за життя ОСОБА_6 позивач постійно там був, займався господарством кожного дня, обробляв город, зробив ремонт, жив із сім`єю там. Знає, що у сторін були нормальні стосунки. ОСОБА_5 раніше там не бачив ні разу. ОСОБА_1 за 15 років до появи ОСОБА_5 господарював у будинку, десь 25 років поспіль, зробив ремонт, десь на 90 % все переробив. Знає, що в позивача є також квартира, але він більше часу знаходиться в будинку. У будинку і на городі бачив його майже щодня. Капітальний ремонт будинку зробив десь 25 років тому назад. Покійна тітка при свідку казала, що цю половину будинку віддасть ОСОБА_1 чи його дружині.

Свідок ОСОБА_34 показала, що знала бабу ОСОБА_9 , яка любила ОСОБА_8 і хотіла віддати їй частину будинку. Вона часто ходила до ОСОБА_9 в гості, бачила там і ОСОБА_1 , і ОСОБА_12 , вони там господарювали, все робили, весь час, город обробляли кожен рік, і взагалі постійно були там. Десь у 2011 - 2013 роках зробили там ремонт, а до цього будинок був занедбаний, не придатний для проживання. Також вони побудували прибудову. З ОСОБА_5 вони дружили, а спір виник із-за хати. ОСОБА_6 хотіла віддати хату ОСОБА_8 . Знає, що заповіт був на ОСОБА_8 .

Свідок ОСОБА_37 показав, що ОСОБА_1 організував поховання тітки ОСОБА_6 .

Свідок ОСОБА_39 показала, що з 2010 року знає сім`ю ОСОБА_1 . ОСОБА_5 вона також знає, вони всі раніше дружили до 2017 року, були на спільних святкуваннях, сторони говорили про все спільне. Дах у будинку вони перекривали у 2011 році. Після 2011 року ОСОБА_1 з дружиною почали будувати прибудову. У 2013 році були розмови про спадщину, що ОСОБА_8 не прийняла спадщину, і ОСОБА_5 це чули. Як заварили хвіртку, то ОСОБА_1 там не проживає, а до цього він з дружиною були постійно в спірному будинку, там були їхні речі, вони там проживали. ОСОБА_1 був постійно на городі, обробляв. Коли вона до них заходила, то ОСОБА_5 теж там були, тоді вони дружили і жили мирно.

Свідок ОСОБА_40 - колишня дружина позивача показала, що вони перебували в шлюбі з 1977 року, десь 20 років тому назад розійшлися. У 1993 році, коли ОСОБА_9 померла, то їм ОСОБА_6 дала ключі і сказала - це ваше. Вони там почали господарювати, фарбувати, переклеювати. Коли померла ОСОБА_6 , у 2010 -2011 році вони спільно з ОСОБА_5 перекрили дах, а потім поступово почали робити ремонт у будинку, добудова - пізніше. Позивач там проживав, безперервно володів будинком. Ремонт позивач робив з нею спільно, вона давала гроші, однак у будинку проживав він сам, для себе ремонтував. Ремонтом більше вона займалася, ремонтували за спільні кошти. Замінили вікна, поли переробили. ОСОБА_5 знав, що ОСОБА_8 не прийняла спадщину. Будинок їй не потрібен, вона не могла приїхати оформити спадщину, і ОСОБА_5 це знав, всі це знали. І мови не було ніколи, що то їхнє. Десь 2 роки тому назад у них почалися сварки через спадщину, а до цього вони мирно жили. З 2018 року позивач проживає у квартирі, оскільки в будинку заварили хвіртку. Вони не думали, що ОСОБА_5 так вчинять, воно не їхнє.

Заслухавши учасників справи, покази свідків, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази кожного окремо та в сукупності, керуючись своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов таких висновків.

Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6 , яка була тіткою ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .

За свого життя ОСОБА_6 склала заповіт від 03 лютого 1994 року, яким заповіла ОСОБА_8 2/3 частини житлового будинку, що знаходиться на АДРЕСА_1 .

За заповітом ОСОБА_6 від 21 січня 1999 року 3/5 частини житлового будинку на АДРЕСА_1 , вона заповіла ОСОБА_5

11 січня 2006 року ОСОБА_5 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на спадкове майно - 3/5 частини житлового будинку АДРЕСА_1 .

Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 03 листопада 2009 року, яке набрало законної сили 17 листопада 2009 року, ОСОБА_8 визначено додатковий строк терміном 2 місяці з дня набрання рішенням законної сили, для подачі заяви до Ніжинської міської державної нотаріальної контори про прийняття спадщини за заповітом після ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_8 - дочка позивача не прийняла спадщину після ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна власником 3/5 частини будинку, розташованого на АДРЕСА_1 , є ОСОБА_5 , власником 2/5 частини вказаного будинку зазначено ОСОБА_6 (особа померла).

Також установлено, що ОСОБА_5 у заяві від 13 серпня 2019 року до Ніжинської міської нотаріальної контори Чернігівської області просив видати свідоцтво про право на спадщину за законом на частку будинку АДРЕСА_1 , який належав померлій ОСОБА_6 .

Постановою державного нотаріуса Ніжинської міської нотаріальної контори Чернігівської області від 19 серпня 2019 року відмовлено ОСОБА_5 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на 2/5 частини вказаного будинку у зв`язку з наявністю спору про право стосовно спадкового будинку, який перебуває на розгляді в суді.

Зі справи вбачається, що в лютому 2018 року ОСОБА_1 звертався до Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області з позовом до Ніжинської міської ради, третя особа - ОСОБА_5 , про визнання права власності на частину будинку за набувальною давністю. У подальшому на підставі відповідного клопотання представника позивача замінено відповідача Ніжинську міську раду на належного відповідача ОСОБА_5 .

Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 28 листопада 2018 року у справі № 740/517/18 (провадження № 2/740/28/19) у задоволенні вказаного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 23 липня 2020 року зазначене рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області змінено в частині мотивів та підстав відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 , а саме - незалучення судом першої інстанції належного співвідповідача - Ніжинської міської ради та відсутністю у зв`язку із цим можливості вирішення спору по суті відповідно до закону.

Обґрунтовуючи свої вимоги про визнання права власності на 2/5 частини будинку, розташованого на АДРЕСА_1 , за набувальною давністю позивач у справі, що розглядається, вказував, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 його рідної тітки ОСОБА_6 спадкоємцями за заповітом указаного будинку були ОСОБА_5 - 3/5 частини вказаного будинку та ОСОБА_8 - дочка позивача - 2/5 частини цього будинку. Дочка позивача - ОСОБА_8 спадщину не прийняла у зв`язку з виїздом за кордон, при цьому позивач протягом більше 10 років володіє та користується 2/5 частинами вказаного будинку.

Указані обставини знайшли своє підтвердження під час розгляду справи, як матеріалами справи, так і показами допитаних свідків.

Статтею 2 ЦПК України встановлено, що з авданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За положеннями ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

З огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України, Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

За статтею 13 Конвенції визнається право людини на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Право на ефективний судовий захист регламентовано також статтею 2 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року.

Отже, як у міжнародному, так і в національному законодавстві закріплено принцип справедливого судового розгляду спору та єфективного судового захисту.

Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд вважає позов доведеним, обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Указана норма встановлює об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Особа, права якої порушені, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 ЦК України. Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно із ч. 2 цієї статті одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що рівною мірою означає як наявність права, так і його відсутність або й відсутність обов`язків. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Норми права інституту набувальної давності регулюють один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередньому титулі права власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Аналіз категорії добросовісності заволодіння майном як умови набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України дає підстави для висновку, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного права означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно реалізовувати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки. При вирішенні таких спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном). Добросовісний володілець майна у момент заволодіння ним не знає (не може і не повинен знати) про неправомірність такого заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для набуття права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка у подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном, то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх наведених умов у сукупності.

Відсутність добросовісності у позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 ЦК України.

Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18).

У постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних з набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

У постанові від 27 червня 2019 року у справі № 175/2338/16-ц (провадження № 61-2017св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду визначив, що за набувальною давністю може бути визнано право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, а також на майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Згідно з положеннями ч. 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Разом з цим згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу має автономне тлумачення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а отже, і «майном».

У контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об`єктами права власності можуть бути у тому числі «легітимні очікування» (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1991 року у справі «Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії» (Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland), заява № 12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, № 10741/84).

Особа, яка має майновий інтерес, може розглядатись як така, що має «легітимне очікування» успішної реалізації її права вимоги у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві. Останнє повинно давати змогу чітко визначити конкретний майновий інтерес особи, який, наприклад, має бути передбаченим у відповідних нормативних приписах або підтвердженим в іншому правовому акті (див. ухвалу ЄСПЛ щодо прийнятності від 02 липня 2002 року у справі «Гайдук та інші проти України» (Gayduk and Others v. Ukraine), заяви № 45526/99 та інші). Очікування не буде легітимним, коли є спір щодо правильності тлумачення та застосування національного законодавства, і доводи заявника відхиляє національний суд (п. 50 рішення ЄСПЛ у справі «Копецький проти Словаччини»).

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність.

Принцип законності вимагає від держави створювати такі судові процедури, які б забезпечували необхідні процесуальні гарантії та, відповідно, дозволяли б національним судовим органам ефективно та справедливо вирішувати спори між приватними особами (див. п. 96 рішення ЄСПЛ у справі «Совтрансавто Холдінг проти України»).

Під час розгляду справи встановлено, що позивач добросовісно заволодів спірною частиною будинку і продовжував відкрито, безперервно володіти ним протягом більше десяти років, а саме з 1993 року, а тому в силу вимог ст. 344 ЦК України він набув право власності на цей будинок за набувальною давністю.

Добросовісність володіння позивачем спірною частиною будинку підтверджується тим, що у період з 1993 року по 2004 рік ОСОБА_6 не заперечувала проти цього, що підтвердили допитані в судовому засіданні свідки, які також показали, що вона за свого життя повідомляла про намір віддати спірну частину будинку сім`ї позивача. З 2004 року, тобто після смерті ОСОБА_6 , єдиний спадкоємець за заповітом спірної частини будинку - дочка позивача не прийняла спадщини, так як виїхала проживати за кордон, а за свого життя спадкодавці будинку повідомляли, що підтвердили свідки в суді, що будинок буде належати сім`ї ОСОБА_1 .

Отже, наміри та сподівання, легітимні очікування сім`ї ОСОБА_1 були такі, що спірна частина будинку буде належати їхній сім`ї, про що свідчать їхні подальші дії щодо капітального ремонту будинку, будівництва прибудови, паркану, перекриття даху. Те, що спірна частина будинку була спадковою жодним чином не впливає на добросовісність володіння нею позивачем, враховуючи, що з 2004 року спадкоємцем за заповітом була його дочка і спір між ними щодо володіння майном відсутній.

Стосовно спору з відповідачем ОСОБА_5 , то останній отримав у спадщину за заповітом свої 3/5 частини будинку і до 2018 року не виявляв жодних намірів щодо успадкування іншої частини будинку - 2/5, яку ОСОБА_6 заповіла ОСОБА_8 - дочці позивача.

Отже, на момент заволодіння спірним майном позивач не знав про неправомірність такого заволодіння, адже, як повідомили свідки, спадкодавці за життя повідомляли, що спірне майно буде належати сім`ї позивача. Позивач як володілець спірного майна був упевнений в тому, що на це майно не претендують інші особи з огляду на те, що його дочка в силу об`єктивних причин спадщину не прийняла, спору між ними щодо спадщини не виникало, а про те, що на це майно претендує, зокрема, ОСОБА_5 , позивачу на то час не було відомо аж до 2018 року коли в них почалися судові спори. ОСОБА_5 вступив в правління та володіння не всім майном, а лише тією частиною, яку визначено у заповіті на його ім`я, та він не є спадкоємцем за законом на спірну частину майна, яку не прийняла ОСОБА_8 , яка, між іншим, від неї не відмовлялася. Крім цього, у справі відсутні відомості, що ця спадщина визнана відумерлою.

Слушними є доводи представника позивача - адвоката Семенка В. І. про те, що за дійсних обставин справи належний відповідач у справі - Ніжинська міська рада не заперечує проти оформлення за позивачем права власності на спірну частину будинку. Таке право оспорюється відповідачем ОСОБА_5 , хоч він не довів, що має будь-які права на спірну частину будинку.

Заслуговує на увагу та обставина, що відповідач ОСОБА_5 у 2009 році під час розгляду в суді справи про визначення ОСОБА_8 додаткового строку для прийняття спадщини не висловлював своїх заперечень, більше того, погоджувався з тим позовом, а спори між сторонами щодо спадщини почалися після того, як відповідач дізнався, що ОСОБА_8 спадщину не оформила. Однак ця обставина жодним чином не спростовує наявності правових підстав, установлених ст. 344 ЦК України, для визнання за позивачем права власності за набувальною давністю з урахуванням установлених судом обставин щодо безперервності, тривалості, відкритості та добросовісності володіння саме позивачем спірним майном.

Викладене вказує на те, що позивач отримав спірне майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Зворотного відповідачем ОСОБА_5 не доведено.

Наведені представником відповідача ОСОБА_5 доводи не спростовують висновків суду про наявність підстав для задоволення позову. Такий висновок, на переконання, суду, відповідає завданням та основним засадам цивільного судочинства, а також принципам справедливості та ефективності судового захисту.

У п. 58 рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) ЄСПЛ указав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п. 29 рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року).

Керуючись ст. 2, 12, 13, 76 - 81, 89, 259, 263 - 265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; НОМЕР_1 ) до Ніжинської міської ради (16600, м. Ніжин, пл. І. Франка, 1), ОСОБА_5 ( АДРЕСА_1 ; НОМЕР_2 ) про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; НОМЕР_1 ) право власності на 2/5 частини будинку АДРЕСА_1 за набувальною давністю.

Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду через Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складене і підписане 21 грудня 2020 року.

Суддя І. М. Шевченко