Постанова

Іменем України

16 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 761/32712/17

провадження № 61-22984 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - комунальне підприємство «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» м. Києва;

представник позивача - Бєлкін Костянтин Олександрович;

відповідач - ОСОБА_1 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - Пархоменко Олени Олегівни - на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 квітня 2019 року, додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 01 серпня 2019 року у складі судді Притули Н. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Березовенко Р. В., Лівінського С. В., Суханової Є. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року комунальне підприємство «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» (далі - КП «ЦОС Шевченківського району») звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 та не сплачує в повному обсязі плату за опалення зазначеного нежитлового приміщення. Внаслідок невиконання своїх зобов`язань має заборгованість, яка виникла за період з 20 вересня 2010 року по 30 квітня 2013 року на загальну суму 57 337,45 грн, та за період з 31 жовтня 2013 року по 30 травня 2014 року на загальну суму 12 937,91 грн. На підтвердження наявної заборгованості відповідача до позовної заяви додано розрахунок заборгованості за вищевказані періоди.

Ураховуючи викладене, КП «ЦОС Шевченківського району» просило суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за житлово-комунальні послуги за період з 20 вересня 2010 року по 30 квітня 2013 року на загальну суму - 57 337,45 грн, яка складається з: суми основного боргу - 43 547,74 грн; суми інфляційних витрат - 9 728,98 грн; суми 3 % річних - 4 060,73 грн, а також заборгованість за комунальні послуги за період з 31 жовтня 2013 року по 30 травня 2014 року на загальну суму - 12 937,91 грн, яка складається з: суми основного боргу - 10 849,51 грн; суми інфляційних витрат - 1 811,86 грн; суми 3 % річних - 276,54 грн, та судові витрати по справі.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11 квітня 2019 року позов КП «ЦОС Шевченківського району» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «ЦОС Шевченківського району» заборгованість за комунальні послуги за період з 20 вересня 2010 року по 30 квітня 2013 року в сумі 43 547,74 грн, 3 % річних в сумі 4 060,73 грн, інфляційну складову в сумі 9 728,98 грн та судовий збір в розмірі 1 600 грн.

Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 01 серпня 2019 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «ЦОС Шевченківського району» заборгованість за комунальні послуги за період з 31 жовтня 2013 року по 30 квітня 2014 року в сумі 10 849,51 грн, 3 % річних в сумі 268,31 грн, інфляційну складову в сумі 1 776,18 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач не виконує зобов`язань перед позивачем щодо оплати житлово-комунальних послуг, що призвело до виникнення заборгованості, яка підлягає стягненню з останнього у судовому порядкуз урахуванням інфляційних витрат та 3 % річних за період з 20 вересня 2010 року по 30 квітня 2013 року. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що за спірний період позивачем надавались послуги не в повному обсязі або відповідач мав претензії до виконавця послуг щодо виконання умов договору та якості наданих послуг, також не надано доказів належного виконання відповідачем зобов`язань за договором щодо сплати за послуги опалення.

Додаткове рішення мотивовано тим, що підстави для застосування строку позовної давності, про сплив якої заявлено представником відповідача після ухвалення рішення по суті, відсутні, оскільки з розрахунків заборгованості за спірний період вбачається, що відповідач вчиняв дії, які свідчать про визнання боргу, а позивачем було подано заяву про видачу судового наказу, що свідчить про переривання строку позовної давності.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Пархоменко О. О. залишено без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11 квітня 2019 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 01 серпня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Отримання ОСОБА_1 житлово-комунальних послуг та наявність у нього заборгованості підтверджується матеріалами справи, зокрема, розрахунком заборгованості, який відповідачем не спростовано.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2019 року представник ОСОБА_1 - Пархоменко О. О. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 квітня 2019 року, додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 01 серпня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року й ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 28 січня 2020 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 761/32712/17 із Шевченківського районного суду м. Києва.

У лютому 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 грудня 2020 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неповно з`ясували всі обставини справи, визнали встановленими обставини, які мають суттєве значення для справи, які, на думку заявника, є недоведеними.

Заявник вважав, що додані до позовної заяви розрахунки не є належними доказами наявності або відсутності договірних зобов`язань між сторонами, не підтверджують наявність заборгованості відповідача, оскільки є внутрішніми документами позивача, доповненнями до позовної заяви із зазначенням позивачем обрахунку позовних вимог майнового характеру та мають інформаційний характер у контексті ціни позову.

Зазначав, що судом першої інстанції грубо порушено право відповідача на подання заяви про застосування строку позовної давності, оскільки справу розглянуто без його повідомлення про дату та час судового засідання.

Судами попередніх інстанцій неправильно застосовано строк позовної давності.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від КП «ЦОС Шевченківського району», в якому зазначено, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, у зв`язку з тим, що доводи скарги є безпідставними, а оскаржувані судові рішення є мотивованими, законними й ґрунтуються на належних та допустимих доказах, судами першої та апеляційної інстанцій вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що КП «ЦОС Шевченківського району» відповідно до рішення Київської міської ради від 22 вересня 2011 року № 24/6240 «Про питання діяльності комунальних підприємств, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва» перейменоване з комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у м. Києві ради, зареєстрованого Шевченківською районною у м. Києві державною адміністрацією 31 жовтня 2001 року (а. с. 4).

Відповідно до статуту КП «ЦОС Шевченківського району», затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 12 квітня 2012 року № 610 із змінами, зареєстрованими Шевченківською районною в м. Києві державною адміністрацією 27 червня 2012 року № 10741080022016771, основними напрямками діяльності КП «ЦОС Шевченківського району» є: 2.2.1. забезпечення послугами газопостачання, водопостачання (водовідведення) та централізованого опалення до споживачів по внутрішньо будинкових мережах на підставі договорів, укладених підприємством з виробниками послуг, а також на підставі договорів, укладених підприємством безпосередньо зі споживачами послуг; 2.2.2. здійснення нарахувань та виготовлення рахунків на сплату житлово-комунальних послуг для споживачів (власників, наймачів) жилих та нежилих приміщень; 2.2.3. забезпечення збору платежів від споживача зазначених послуг на користь виробників послуг; 2.2.4. надання платних послуг в галузі житлово-комунального господарства населенню та підприємствам, організаціям, установам тощо (а. с. 4-11).

Згідно договору купівлі-продажу квартири від 04 липня 1997 року ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 (а. с. 17).

На підставі розпорядження Київської міської державної адміністрації від 11 жовтня 2003 року № 1890 квартири АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 переведено у нежилі (а. с. 18).

17 жовтня 2013 року між КП «ЦОС Шевченківського району» та ОСОБА_1 укладено договір № Ц-322 про надання послуг з централізованого опалення (а. с. 19-24).

Згідно з умовами договору ОСОБА_1 зобов`язувався не пізніше 25 числа місяця, наступного за розрахунковим, сплатити вартість спожитих комунальних послуг за нежитлові приміщення (колишня квартира АДРЕСА_5 (пункт 1.2., 2.2. договору).

Пунктом 1.2. договору передбачено, що нарахування за спожиті послуги проводяться згідно табуляграм ПАТ «АК «Київводоканал» і ПАТ «Київенерго» за тарифами, які є чинними у період споживання послуг.

Згідно із розрахунками заборгованості, доданими позивачем до позовної заяви, розмір заборгованості відповідача за послуги опалення за період з 20 вересня 2010 року по 30 квітня 2013 року становить 43 547,74 грн, а за період з 31 жовтня 2013 року по 30 травня 2014 року - 12 937,91 грн (а.с. 35-36).

29 липня 2019 року, тобто після ухвалення рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 квітня 2019 року, представник ОСОБА_1 - адвокат Пархоменко О. О. звернулась до суду із заявою про застосування строку позовної давності (а. с. 106-107).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - Пархоменко О. О. задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з вимогами частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до положень частини четвертої статті 319 ЦК України власність зобов`язує.

Згідно зі статтею 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тобто, положення статті 322 ЦК України встановлюють презумпцію обов`язку власника нести усі витрати, пов`язані з утриманням належного йому майна, у тому числі з оплати комунальних та інших наданих йому послуг, поза залежністю від того, чи користується він ними безпосередньо чи ні. До таких витрат належать витрати, пов`язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо. Такий обов`язок власника є похідним від належних йому, як абсолютному володарю, правочинів володіння, користування та розпорядження майном. Невиконання власником свого обов`язку по утриманню своєї власності може створювати небезпеку для третіх осіб.

Правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 13 цього Законом України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Частиною першою статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Аналіз зазначених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, а тому факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15.

Закріплена в пункті 10 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у частині другій статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утриманими грошовими коштами, що підлягають сплаті кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язання.

За відсутності оформлених договірних відносин, але в разі прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати отриманих житлово-комунальних послуг на боржника також покладається відповідальність, передбачена частиною другою статті 625 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2023цс15.

Відповідно до статуту КП «ЦОС Шевченківського району» та інших наявних у матеріалах справи документів, КП «ЦОС Шевченківського району» є виконавцем комунальних послуг у Шевченківському районі м. Києва, здійснює облік і збір платежів за такі послуги, надані у будинку АДРЕСА_1 .

Ураховуючи, що відповідач є власником нежитлового приміщення в будинку АДРЕСА_1 та користується житлово-комунальними послугами, законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, про наявність у нього обов`язку здійснювати оплату наданих йому житлово-комунальних послуг. Укладення 17 жовтня 2013 року між ОСОБА_1 та КП «ЦОС Шевченківського району» договору про надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від сплати вартості фактично отриманих споживачем житлово-комунальних послуг за період, який передував укладенню такого договору.

Встановивши фактичні обставини справи на підставі доказів, яким надано належну оцінку, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за житлово-комунальні послуги із застосуванням норм статті 625 ЦК України.

Судами попередніх інстанцій визнано належними доказами надані позивачем розрахунки заборгованості за послуги опалення за період з 20 вересня 2010 року по 30 квітня 2013 року та з 31 жовтня 2013 року по 30 травня 2014 року, доказів на спростування яких стороною відповідача не надано. Відповідачем також не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що за спірний період позивачем надавались послуги не в повному обсязі або відповідач мав претензії до виконавця послуг щодо виконання умов договору та якості наданих послуг або доказів належного виконання відповідачем зобов`язань за договором щодо сплати за послуги опалення.

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій строку позовної давності не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

Згідно з положенням статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Нормою частини третьої статті 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Тлумачення частини третьої статті 267 ЦК України, положення якої сформульовано із застосуванням слова «лише» (аналог «тільки», «виключно»), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження про те, що із цього положення виплаває безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі, позовна давність судом не застосовується.

Виходячи із основних засад цивільного права, які характеризуються загальним підходом до певної групи цивільних правовідносин, принципу рівності правового регулювання окремого виду правовідносин та аналізуючи норми розділу V ЦК України «Строки та терміни. Позовна давність» у їх сукупності, слід дійти висновку про поширення норми частини третьої статті 267 ЦК України як на загальну, так і спеціальну позовну давність.

Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов`язана лише із наявністю про це заяви сторони.

Суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність.

Вказаний правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 24 червня 2015 року у справі № 6-738цс15.

Врахувавши, що із заявою про застосування строків позовної давності представник відповідача звернулася вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, є правильними висновки судів попередніх інстанції щодо відсутності підстав для застосування строку позовної давності за спірні періоди.

Доводи касаційної скарги щодо неналежного повідомлення ОСОБА_1 про час та дату розгляду справи у суді першої інстанції не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень та спростовуються матеріалами справи, які свідчать про те, що справа тривалий час (більше двох років) перебувала на розгляді у судових інстанціях, представник відповідача - ОСОБА_3 , був присутній у судових засіданнях першої інстанції, надавав письмові пояснення, заяви про відкладення справи (а. с. 66, 75-76, 78-79), у розписці про слухання справи на 11 квітня 2019 року, зазначив своє прізвище, ім`я, по батькові та контактні номери телефонів (а. с. 82). Отже, відповідач мав реальну можливість звернутися до суду із відповідною заявою про застосування строків позовної давності у визначеному процесуальним законом порядку.

Відповідно до пунктів 1, 2, 6 частини другої статті 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Частиною першою статті 44 ЦПК України визначено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Проте, право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Європейський суд з прав людини дотримується позиції, що проявляти ініціативу щодо своєчасного розгляду справи повинен саме позивач.

Отже, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосереднього його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Європейський суд з прав людини вказав, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки (рішення у справі «Каракуця проти України», заява № 18986/06, від 16 лютого 2017 року).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення у справі «Смірнова проти України», від 08 листопада 2005 року, заява № 36655/02).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами попередніх інстанцій, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - Пархоменко Олени Олегівни залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 квітня 2019 року, додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 01 серпня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович