Постанова

Іменем України

09 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 660/1036/17

провадження № 61-5958св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач),

Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державне підприємство «Великоолександрівське лісомисливське господарство»,

треті особи: Михайлівська сільська рада Нововоронцовського району Херсонської області, державний реєстратор прав на нерухоме майно Геращенко Світлана Анатоліївна, Державне агентство лісових ресурсів України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Херсонського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року, прийняту у складі колегії суддів:

Кутурланової О. В., Майданіка В. В., Орловської Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Державного підприємства «Великоолександрівське лісомисливське господарство» (далі - ДП «Великоолександрівське ЛМГ») про визнання права власності на земельну ділянку.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що відповідно до договору дарування від 16 липня 2016 року він є власником житлового будинку, розташованого на АДРЕСА_1 на земельній ділянці

з кадастровим номером 6524183900:02:001:0050, яка сформована в порядку, передбаченому статтею 79-1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), шляхом поділу земельної ділянки з кадастровим номером 6524183900:02:001:0033, та є ділянкою державної форми власності, яка територіально розташована в кварталі 53, виділ 24 Державного підприємства «Мисливське господарство «Гаврилівське», яке у подальшому перейменовано на ДП «Великоолександрівське ЛМГ».

З метою проведення державної реєстрації права власності на земельну ділянку, на якій розташований його будинок, він звернувся із заявою до державного реєстратора речових прав, але йому було відмовлено

у державній реєстрації даної земельної ділянки.

Вважав таку відмову незаконною, оскільки ДП «Великоолександрівське ЛМГ» щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6524183900:02:001:0033, яка розташована на території Новоолександрівської сільської ради Нововоронцовського району Херсонської області, площею 0,8000 га, та належить до земель лісогосподарського призначення, надало згоду на поділ зазначеної земельної ділянки для використання її з цільовим призначенням - для обслуговування житлового будинку та господарських споруд.

Позивач просив суд визнати за ним право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6524183900:02:001:0050, площею 0,1679 га, для обслуговування житлового будинку та господарських споруд, яка розташована на АДРЕСА_1 , шляхом припинення права постійного користування ДП «Великоолександрівського ЛМГ» на вказану земельну ділянку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Високопільського районного суду Херсонської області від 04 квітня 2018 року у складі судді Дригваль В. М. позовну заяву ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку

з кадастровим номером 6524183900:02:001:0050, площею 0,1679 га, для обслуговування житлового будинку та господарських споруд, яка розташована на АДРЕСА_1 , визнано припиненим право постійного користування ДП «Великоолександрівського ЛМГ» на вказану земельну ділянку.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач на підставі договору дарування набув право власності на житловий будинок, що одночасно є підставою для набуття у власність земельної ділянки, на якій він розташований, із зміною її цільового призначення із земель лісового фонду на землі для обслуговування житлового будинку та господарських споруд.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Херсонського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року апеляційну скаргу заступника прокурора Херсонської області задоволено, рішення Високопільського районного суду Херсонської області від 04 квітня 2018 року скасовано та ухвалено нове.

У задоволені позову ОСОБА_1 до ДП «Великоолександрівське ЛМГ», треті особи: Михайлівська сільська рада Нововоронцовського району Херсонської області, державний реєстратор прав на нерухоме майно Геращенко С. А., Державне агентство лісових ресурсів України, про визнання права власності на земельну ділянку відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів того, що колишньому власнику житлового будинку ОСОБА_2 або ОСОБА_1

у встановленому законом порядку відведено спірну земельну ділянку під будівлю і що попередньому власнику об`єкта нерухомого майна спірна земельна ділянка належала на праві власності або на праві користування,

а також доказів того, що ОСОБА_1 у встановленому законом порядку звертався до розпорядника спірної земельної ділянки з питанням припинення права постійного користування ДП «Великоолександрівське ЛМГ» цією ділянкою та виділення йому у власність земельної ділянки зазначеної площі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Херсонського апеляційного суду від 12 лютого

2019 року, залишити в силі рішення Високопільського районного суду Херсонської області від 04 квітня 2018 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не надав оцінку всім зібраним доказам, тому дійшов неправильних висновків. Зокрема, суд не звернув увагу, що апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подана неуповноваженою особою, оскільки заступник прокурора Херсонської області зазначав, що апеляційну скаргу ним подано в інтересах держави в особі Херсонської обласної державної адміністрації, яка не є стороною у справі, а предмет спору жодним чином не стосується її інтересів. Натомість, до участі у справі залучено Державне агентство лісових ресурсів України, яке є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямована та координується Кабінетом Міністрів України.

Вважає, що прокурор у порушення положень абзацу третього частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», без письмової вказівки Генерального прокурора України оскаржив рішення суду першої інстанції, при цьому не мав законних прав представляти інтереси державних компаній

ДП ««Великоолександрівське ЛМГ» та Державного агентство лісових ресурсів України, тоді як посилання на представництво інтересів Херсонської обласної державної адміністрації у цій справі, є безпідставним, оскільки вона не є стороною у справі.

Посилаючись на положення частини четвертої статті 56 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник вказує, що прокурор не обґрунтував, у чому полягає порушення інтересів держави, необхідність її захисту, а тому така апеляційна скарга підлягала залишенню без розгляду. Стверджує, що прокурору безпідставно поновлено строк на апеляційне оскарження судового рішення.

Судом апеляційної інстанції до спірних правовідносин не застосовано положення статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та частини першої статті 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Відзив на касаційну скаргу у визначений судом строк не надходив.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

26 березня 2019 року ухвалою Верховного Суду у складі судді Журавель В. І. відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із Високопільського районного суду Херсонської області.

У травні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

У листопаді 2020 року, згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справа передана колегії суддів: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гульку Б. І., Луспенику Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів, у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 грудня 2020 року, справу передано колегії суддів: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Воробйовій І. А., Гульку Б. І.,

Луспенику Д. Д., Черняк Ю. В.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що на підставі договору дарування, укладеного 16 липня

2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , позивач набув у власність житловий будинок літ. «А-2» з прибудовами літ. «А» та літ. «А1», загальною площею 151,9 кв. м, житловою площею 88,1 кв. м, що розташований на АДРЕСА_1 , право власності на який зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Із договору дарування встановлено, що вищевказаний житловий будинок розташований на земельній ділянці, яка призначена для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,8000 га, кадастровий номер 6524183900:02:001:0033, і одночасно з передачею предмета договору дарувальник ОСОБА_2 передав у користування обдаровуваному

ОСОБА_1 спірну земельну ділянку.

Із копії листа Державного агентства лісових ресурсів України від 10 червня 2016 року № 02-33/3399-16 встановлено, що Державне агентство лісових ресурсів України не заперечує щодо вилучення земельних ділянок під будівлями та спорудами відповідно до норм, визначених статтею 121

ЗК України, право на які посвідчене правовстановлюючими документами на майно.

Із нотаріально посвідченої заяви ДП «Великоолександрівське ЛМГ»

від 28 липня 2016 року встановлено, що останнє, розглянувши листи власників житлових будинків № 11 , 11а , 11б та

АДРЕСА_1 , з урахуванням відсутності заперечень з боку Державного агентства лісових ресурсів України (лист від 10 червня 2016 року № 02-33/3399-16), надало згоду на вилучення земельної ділянки із земель лісогосподарського призначення, загальною площею 0,8000 га, що знаходяться в постійному користуванні ДП «Великоолександрівське ЛГМ» (Гаврилівське лісництво), квартал 53, виділ 24, при умові дотримання норм чинного законодавства.

Із нотаріально посвідченої заяви ДП «Великоолександрівського ЛМГ»

від 17 серпня 2016 року встановлено, що відповідачем надано згоду на поділ земельної ділянки з кадастровим номером 6524183900:02:001:0033, площею 0,8000 га, державної форми власності, категорія земель - землі лісогосподарського призначення, вид використання земельної ділянки - для обслуговування житлового будинку та господарських споруд, місце розташування - Новоолександрівська сільська рада, Нововоронцовський район, Херсонська область.

Із копії технічної документації із землеустрою встановлено, що у 2015 році проведено інвентаризацію земельної ділянки площею 0,8000 га, яка знаходиться в постійному користуванні ДП «Великоолександрівське ЛМГ» за межами населених пунктів на АДРЕСА_1 , в якому проживають громадяни, які отримали житло з 2000 року згідно із Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» і є землекористувачами земельної ділянки по АДРЕСА_1 (зокрема будинок, який подаровано ОСОБА_1 ).

Відповідно до технічної документації, на підставі заяви-згоди

ДП «Великоолександрівське ЛМГ» від 16 вересня 2016 року, проведено розподіл земельної ділянки за адресою:

АДРЕСА_1 з кадастровим номером 6524183900:02:001:0033; площею 0,8000 га; державної форми власності; категорія земель - землі лісогосподарського призначення; вид використання земельної ділянки - для обслуговування житлового будинку та господарських споруд; місце розташування: Новоолександрівська сільська рада Нововоронцовський район Херсонська область.

На підставі поданого ОСОБА_1 29 серпня 2016 року клопотання та заяви-згоди ДП «Великоолександрівське ЛМГ» від 17 серпня 2016 року, Проекту землеустрою 2016 року, проведено поділ земельної ділянки площею 0,8000 га, розташованої на АДРЕСА_1 , розподілено та встановлено межі земельної ділянки між співвласниками житлового будинку. При цьому ОСОБА_1 , власнику житлового будинку на

АДРЕСА_1 , відведено земельну ділянку площею 0,1679 га, з яких:

0,0151 га - під капітальну одноповерхову споруду, 0,1528 га - прибудинкова територія.

Із витягу з Державного земельного кадастру щодо спірної земельної ділянки встановлено, що земельна ділянка за кадастровим номером 6524183900:02:001:0050, розташована за адресою:

АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); категорія земель - землі лісогосподарського призначення; вид використання земельної ділянки - для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; форма власності - державна власність.

Площа земельної ділянки 0,1679 га.

З метою реєстрації права власності на земельну ділянку, для обслуговування житлового будинку та господарських споруд, на якій розташований житловий будинок, ОСОБА_1 звернувся до державного реєстратора прав на нерухоме майно Михайлівської сільської ради Нововоронцовського району, Херсонської області.

Рішенням від 02 листопада 2017 року державним реєстратором відмовлено ОСОБА_1 у проведенні державної реєстрації земельної ділянки

з кадастровим номером 6524183900:02:001:0050, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка мотивоване тим, що подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і надалі -

в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним нормам закону постанова суду апеляційної інстанції відповідає.

Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів регулюються приписами Земельного кодексу України (далі - ЗК України), а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому кодексу (частина друга статті 3 ЗК України ).

За основним цільовим призначенням ЗК України передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першої статті 19 ЗК України).

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 5 ЛК України).

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 ЗК України).

Відповідно до пункту «а» частини третьої статті 122 ЗК України районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для сільськогосподарського використання.

Частиною п`ятою статті 116 ЗК України передбачено, що надання

у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або

у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», пункту 4 частини першої статті 31 ЛК України до повноважень державних адміністрацій у сфері лісових відносин належить, зокрема, передання у власність земельних лісових ділянок, що перебувають у державній власності, на відповідній території.

Пунктом 7 статті 13 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» (тут і надалі у редакції, чинній на час звернення до суду із вказаним позовом) до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань використання землі, природних ресурсів, охорони довкіллі.

Положеннями статті 16 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» передбачено, що місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за використанням та охороною земель, лісів.

Відповідно до пункту 2 статті 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Статтею 80 ЗК України передбачено, що суб`єктами права власності на землю, серед іншого, є держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Згідно зі статтею 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Статтею 8 ЛК України передбачено, що у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Відповідно до статті 31 ЛК України визначено повноваження Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері лісових відносин.

Так, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин

у межах своїх повноважень на їх території, серед іншого: забезпечують реалізацію державної політики у сфері лісових відносин; здійснюють контроль за додержанням законодавства у сфері лісових відносин; передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території; приймають рішення про виділення

в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст обласного та республіканського (Автономної Республіки Крим) значення; вирішують інші питання у сфері лісових відносин відповідно до закону.

Відповідно до статті 57 ЗК України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Порядок вилучення земельних ділянок визначає стаття 149 ЗК України.

З наведеного вбачається, що Херсонська обласна державна адміністрація наділена правами щодо здійснення контролю за землями лісогосподарського призначення, які є державною власністю, незалежно від передання їх у постійне користування.

Таким чином, судом апеляційної інстанції правильно встановлено, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 6524183900:02:001:0050, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на час звернення ОСОБА_1 до державного реєстратора з вимогою про проведення державної реєстрації права власності на земельну ділянку за собою, належала до земель державного лісового фонду та перебувала у постійному користуванні ДП «Великоолександрівське ЛМГ», тоді як розпорядником земельної ділянки є держава в особі Херсонської обласної державної адміністрації.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували відведення йому або колишньому власнику житлового будинку ОСОБА_2 , у встановленому законом порядку, земельної ділянки з кадастровим номером 6524183900:02:001:0050, площею 0,1679 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , і не надано доказів того, що попередньому власнику об`єкта нерухомого майна земельна ділянка під цим об`єктом належала на праві власності або на праві користування, а також те, що ОСОБА_1

у встановленому законом порядку звертався до розпорядника спірної земельної ділянки з питанням припинення на неї права постійного користування ДП «Великоолександрівське ЛМГ» та виділення йому

у власність земельної ділянки зазначеної площі.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд на підставі встановлених обставин справи, а також вказаних вище норм матеріального права та статей 19, 84 ЗК України, статті 5 ЛК України, дійшов обґрунтованого висновку, що спірна земельна ділянка, станом на момент звернення позивача до державного реєстратора, відносилися до земель державної власності та перебувала у постійному користуванні

ДП «Великоолександрівське ЛМГ» відповідно до положень ЛК України, а позивач просив передати йому у власність спірну земельну ділянку, яка не була вільною у розумінні частини п`ятої статті 116 ЗК України, та за відсутності спрямованого на відчуження земельної ділянки рішення повноважного органу державної влади, відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», статті 31 ЗК України. Оскільки держава як власник згоду на відчуження спірної земельної ділянки не надавала, тому правильним є висновок суду апеляційної інстанції, що земля не може вибути з володіння власника поза його волею, тобто без прийняття ним відповідного рішення.

Доводи касаційної скарги про те, що предмет спору не стосується прав та обов`язків Херсонської обласної державної адміністрації, спростовуються висновками, викладеними в цій постанові. Доводи заявника про те, що держава в особі центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства (Державне агентство лісових ресурсів України) була проінформована про наявність судового спору, не заслуговують на увагу, оскільки питання передачі

у власність чи надання у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок, що перебувають у державній власності, не входить до компетенції цього органу (статті 28 - 292 ЛК України).

Щодо доводів заявника про те, що прокурор без належних законних підстав здійснив представництво держави в суді, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді

у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

У пункті 3 частини першої статті 131-1 Конституції України міститься відсилання до окремого закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким є Закон України від 14 жовтня 2014 № 1697-VII «Про прокуратуру».

Пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про прокуратуру»

(у редакції, чинній на час звернення до суду із вказаним позовом) визначено, що на прокуратуру покладаються такі функції, зокрема, представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження,

а також у разі відсутності такого органу.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором

у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави

в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Частиною третьою статті 56 ЦПК України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу (частина четверта статті 56 ЦПК України).

У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи зміст поняття «інтереси держави», висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба

у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає

з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи могло відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважених державою здійснювати відповідні функції

у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Таким чином, «інтереси держави» охоплює широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації,

а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду

у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави» може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

У постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 (провадження

№ 12-72гс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що сам факт незвернення до суду місцевої ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та, відповідно, мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що зазначений орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження,

у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів великої кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Верховний Суд зазначає, що землі лісогосподарського призначення

є об`єктами права державної власності, мають перебувати під посиленою охороною задля збереження безпечного довкілля, непогіршення екологічної ситуації, тому саме держава в особі її органів заінтересована в забезпеченні дотримання порядку їх використання та збереження цільового призначення.

Пред`явлення вказаної апеляційної скарги прокурором обґрунтовано тим, що передача у власність ОСОБА_1 на підставі судового рішення земель державної власності, що перебувають у постійному користуванні

ДП «Великоолександрівське ЛМГ», без дозволу уповноваженої особи власника, є порушенням прав держави, оскільки хоча користувач земель і не заперечував проти задоволення позову, але розпорядник державними землями - Херсонська обласна держава адміністрація до участі у розгляді справи судом першої інстанції не залучалася, тобто жодних заходів, спрямованих на усунення порушень законодавства під час розпорядження землями державної власності, не вживалось.

Також до матеріалів апеляційної скарги долучено лист

ДП «Великоолександрівське ЛМГ» від 04 жовтня 2018 року, який було направлено на адресу Бериславської місцевої прокуратури у відповідь на запит щодо права користування спірною земельною ділянкою, що спростовує доводи заявника про безпідставне поновлення судом строків на апеляційне оскарження рішення.

Отже, прокурором були виконані вимоги законодавства щодо обґрунтованості звернення до суду із вказаним позовом в інтересах держави і доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Доводи касаційної скарги щодо пріоритетного застосування до спірних правовідносин положення статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України, спростовуються таким.

За приписами частини першої та п`ятої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом та лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Таким чином, заявник не позбавлений можливості, на підставі статті 120

ЗК України та статті 377 ЦК України, отримати у власність спірну земельну ділянку після припинення права користування попереднього постійного користувача ДП «Великоолександрівське ЛМГ» в порядку, визначеному законом.

Отже, питання щодо відведення земельної ділянки, що перебуває

у державній власності, та надання її у власність громадянину належить до виключної компетенції органу державної адміністрації, в даному випадку обласної, а тому судове рішення не може підміняти собою рішення цього органу та бути підставою для отримання у власність земельної ділянки.

Таким чином, розглянувши справу в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судове рішення суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального

і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Херсонського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Ю. В. Черняк