ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2020 року м. Київ

справа № 640/19442/16-ц провадження № 61-8585св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_5 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргою ОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Гончаровим Дмитром Юрійовичем, на рішення апеляційного суду Харківської області від 20 листопада 2017 року, ухвалене колегією у складі суддів: Кругової С. С., Колтунової А. І., Прилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_5 , про визнання зобов`язань за договором позики припиненими та усунення перешкод у здійсненні права розпорядження нерухомим майном.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 18 лютого 2011 року ОСОБА_6 і ОСОБА_6 та ОСОБА_3 укладено договір позики № 462, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г. І., за умовами якого отримали 18 750 доларів США та зобов`язались повернути вказану суму позикодавцю не пізніше 18 березня 2011 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором позичальники передали в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 відповідно до іпотечного договору, посвідченого 18 лютого 2011 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г. І. і зареєстрованого у реєстрі за № 466.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла. Після її смерті із заявою про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Цюрупинського районного нотаріального округу Херсонської області звернулися її дочка ОСОБА_2 та чоловік - ОСОБА_1 .

Позивачі посилались на те, що за життя ОСОБА_6 належним чином виконала зобов`язання за договором позики, а саме повернула ОСОБА_3 через його представника ОСОБА_5 борг у розмірі 18 750 доларів США, що підтверджується відповідними її розписками, проте у порушення умов договору ОСОБА_3 до нотаріуса із заявою про зняття заборони відчуження квартири не звернувся.

Натомість, у листопаді 2016 року позивачі отримали поштою повідомлення про відступлення ОСОБА_7 . З листопада 2016 року права вимоги за договором позики та іпотечним договором ОСОБА_4 і згодом - вимогу нового кредитора про усунення порушення виконання зобов`язань з повернення боргу та звільнення предмета іпотеки.

Таким чином, загальна сума повернутих ОСОБА_3 коштів в перерахунку на долари США за офіційним курсом Національного банку України на дату їх перерахунку складає 18 750 доларів США.

На підставі наведеного позивачі просили визнати припиненими у зв`язку з належним виконанням зобов`язання, що виникли на підставі договору позики.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 30 червня 2017 року позов задоволено.

Визнано припиненими зобов`язання ОСОБА_1 і ОСОБА_6 правонаступниками якої є ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , що виникли на підставі договору позики, укладеного 18 лютого 2011 року ОСОБА_8 та ОСОБА_6 і ОСОБА_1 , посвідчено того ж дня приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою І. І. і зареєстрованого у реєстрі за №462.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що заявлені позовні вимоги обґрунтовані, оскільки дослідженими судом доказами підтверджено належне виконання зобов`язання за договором позики.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 20 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 30 червня 2017 року скасовано з ухваленням нового, яким ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у задоволенні позову відмовлено.

Суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин як таких, що доводять факт погашення заборгованості ОСОБА_1 та ОСОБА_6 за договором позики, і вважав позов недоведеним.

Зазначив, що не можна вважати зобов`язання виконаним, тому що зі змісту довіреності не вбачається уповноваження ОСОБА_3 ОСОБА_5 на отримання грошових коштів і, навпаки, у довіреності зазначено про заборону вчинення таких дій.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У грудні 2017 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Гончаров Д. Ю., подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення процесуального права; просив скасувати рішення апеляційного суду Харківської області від 20 листопада 2017 року і залишити в силі рішення Київського районного суду міста Харкова від 30 червня 2017 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не в повній мірі визначився з характером спірних правовідносин і помилково скасував правильне по суті рішення суду першої інстанції.

Зазначив, що судом апеляційної інстанції не враховано звернення у 2015 році ОСОБА_3 до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 і ОСОБА_9 як поручителя про стягнення заборгованості за договором позики від 18 лютого 2011 року. За результатами перегляду судом апеляційної інстанції заочного рішення суду першої інстанції 17 травня 2017 року ухвалено рішення, яким Апеляційним судом міста Києва ОСОБА_3 у задоволенні позову відмовлено.

Зазначає, що цим рішенням встановлено повне виконання ОСОБА_6 та ОСОБА_1 зобов`язань за договором позики перед ОСОБА_3 шляхом повернення грошових коштів уповноваженій ним особі - ОСОБА_5 .

У порушення норм матеріального та процесуального права апеляційний суд Харківської області належної правової оцінки рішенню Апеляційного суду міста Києва від 17 травня 2017 року не надав, що призвело до ухвалення по суті неправильного рішення.

13 лютого 2019 року заявник направив до Верховного Суду заяву, в якій зазначив, що рішення Апеляційного суду міста Києва від 17 травня 2015 року постановою Верховного Суду від 28 січня 2019 року залишено без змін.

Позиція інших учасників справи

У травні 2018 року ОСОБА_4 та ОСОБА_8 надіслали відзив на касаційну скаргу, у якому послались на безпідставність її доводів, просили рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Зазначили, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки викладені у ній мотиви та підстави скасування судового рішення є необґрунтованими, в той час як рішення апеляційного суду прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства з правильним застосуванням матеріального права і додержанням процесуального права.

Провадження в суді касаційної інстанції

Касаційна скарга подана до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ представником ОСОБА_1 - адвокатом Гончаровим Д. Ю. 6 грудня 2017 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 грудня 2017 року касаційна скарга залишена без руху з підстав несплати судового збору.

Заявником у встановлений судом строк зазначені недоліки усунені.

Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього суду від 11 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Судами встановлено, щоза договором позики, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г. І. 18 лютого 2011 року і зареєстрованого в реєстрі за № 462, ОСОБА_3 передав у позику ОСОБА_6 і ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 18 750 доларів США з кінцевим строком повернення 18 березня 2011 року. Для забезпечення належного та своєчасного виконання позичальниками боргових зобов`язань вони передали позикодавцю в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 7 договору позики сторони домовились, що виконання позичальниками зобов`язань з повернення позики буде підтверджуватися розписками про отримання грошей, складеними ОСОБА_3 або його представником, який діє на підставі нотаріально посвідченої довіреності. На виконання пункту 7 договору позики ОСОБА_3 видано нотаріально посвідчену довіреність, якою кредитор уповноважив ОСОБА_5 на отримання грошових коштів від позичальників на користь свого довірителя ОСОБА_3 .

Згідно з розписками, виданими ОСОБА_5 , вона отримувала від ОСОБА_6 кошти: 18 травня 2011 року - 3 750 грн, 18 червня 2011 року - 3 750 грн, 18 липня 2011 року - 3 750 грн, 18 серпня 2011 року - 3 750 грн, 18 вересня 2011 року - 3 750 грн, 18 жовтня 2011 року - 3 750 грн, 18 листопада 2011 року, 18 грудня 2011 року, 18 січня 2012 року - 11 250 грн, 18 лютого 2011 року - 3 750 грн, 18 червня 2012 року, 18 липня 2012 року, 18 серпня 2012 року - 11250 грн, 18 вересня 2012 року, 18 жовтня 2012 року, 18 листопада 2012 року 11250, 00 грн, 18 грудня 2012 року, 18 січня 2013 року, 18 лютого 2013 року - 11 250 грн, 18 березня 2013 року, 18 квітня 2013 року, 18 травня 2013 року - 11 250 грн. У всіх цих розписках є посилання, що внесена сума коштів є погашенням боргу за договором від 18 лютого 2011 року № 462.

Інша частина коштів передана ОСОБА_5 через банківські установи, що підтверджується квитанціями АТ КБ «Приват Банк»: 19 серпня 2011 року на суму 3 750 грн, 19 серпня 2011 року на суму 3 750 грн, 19 серпня 2011 року на суму 3 750 грн, 19 вересня 2011 року на суму 3 750 грн, 31 березня 2012 року на суму 3 750 грн, 31 березня 2012 року на суму 3 750 грн, 28 лютого 2013 на суму 3 750 грн. Частина коштів передана через АТ КБ «ПриватБанк» послугою мобільний банкінг: 29 травня 2012 року - 8 725 грн, 28 грудня 2012 року - 3 750 грн, 28 березня 2013 року - 3 800 грн, 25 січня 2013 року - 3 750 грн, 29 листопада 2012 року - 3 750 грн.

Загальна сума повернутих ОСОБА_6 коштів в перерахунку на долари США за офіційним курсом Національного банку України на дату їх перерахунку складає 18 750 доларів США.

Крім того, у 2015 році ОСОБА_3 звертався до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 і ОСОБА_9 як поручителя про стягнення заборгованості за договором позики № 462 від 18 лютого 2011 року. Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково і стягнено солідарно зі ОСОБА_1 та ОСОБА_9 на користь ОСОБА_3 грошові кошти всього в розмірі 46 037 доларів США.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 17 травня 2017 року це рішення скасовано з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову з підстав встановленого судом повного виконання боржниками зобов`язань за договором позики шляхом передання грошових коштів уповноваженій ОСОБА_3 особі - ОСОБА_5 .

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Згідно з частиною третьою статті З ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» № 460-IX від 15 січня 2020 року касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному частиною першою статті 2 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини другої статті 530 ЦК України, якщо в зобов`язанні встановлено термін його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк.

Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 545 ЦК України передбачено, що кредитор, прийнявши виконання зобов`язання, повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Згідно з частиною третьою статті 61 ЦПК України(яка діяла на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З рішення Апеляційного суду міста Києва від 17 травня 2017 року суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_6 та ОСОБА_1 повністю виконали свої зобов`язання за договором позики перед ОСОБА_3 , повернувши грошові кошти уповноваженій ним особі - ОСОБА_5 .

Постановою Верховного Суду від 28 січня 2019 року (справа № 761/6526/15-ц) рішення Апеляційного суду міста Києва від 17 травня 2017 року залишено без змін.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку, що ОСОБА_6 та ОСОБА_1 виконали свої зобов`язання за договором позики, тому позовні вимоги є обґрунтованими і суд першої інстанції при вирішенні позовних вимог належним чином оцінив подані сторонами докази, правильно та повно встановив обставини справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а апеляційний суд не звернув уваги на встановлені обставини у справі за № 761/6526/15-ц, помилково скасував законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

За наведених обставин ухвалене судом апеляційної інстанції судове рішення не можна вважати законним та обґрунтованим, тому воно підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційний суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , з ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги по 661,44 грн з кожного.

Керуючись статтями 400, 413 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Гончаровим Дмитром Юрійовичем, задовольнити.

Рішення апеляційного суду Харківської області від 20 листопада 2017 року скасувати із залишенням в силі рішення Київського районного суду м. Харкова від 30 червня 2017 року.

Стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 по 661,44 грн з кожного.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов В .С. Жданова В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко М. Ю. Тітов