Номер провадження: 22-ц/813/8140/20

Номер справи місцевого суду: 520/9941/15-ц

Головуючий у першій інстанції Пучкова І. М.

Доповідач Громік Р. Д.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.12.2020 року                                                                 м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого – Громіка Р.Д.,

суддів – Драгомерецького М.М., Дрішлюка А.І.,

за участю секретаря – Фабіжевської Т.С.,

розглянувши у спрощеному порядку за відсутністю учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 15 червня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: ОСОБА_5 , про визначення розміру часток у спільній власності, визнання права власності на 1/3 частки квартири, витребування 1/3 частки квартири з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

1. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог.

ОСОБА_1 звернулася з позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа ОСОБА_5 , про визначення розміру часток у спільній власності, визнання права власності на 1/3 частки квартири, витребування 1/3 частки квартири з чужого незаконного володіння, посилаючись на те, що, відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 12.07.1993 року, вона, ОСОБА_2 та ОСОБА_6 були власниками квартири АДРЕСА_1 . Після смерті матері ОСОБА_6 відкрилась спадщина на належну їй частину зазначеної. 23.10.2014 року державним нотаріусом Сьомої одеської державної нотаріальної контори було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину. 2014 року позивачці стало відомо, що зазначена квартира була шахрайським способом привласнена ОСОБА_5 та продана. Рішенням Київського райсуду м. Одеси від 17 березня 2003 року договір, укладений 03 липня 2000 року між ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , визнаний дійсним і за ОСОБА_5 визнано право власності на цю квартиру. В подальшому квартира неодноразово відчужувалась і на цей час власником квартири є ОСОБА_4 . Рішенням апеляційного суду Одеської області від 16.06.2014 року рішення Київського райсуду м. Одеси від 17 березня 2003 року скасовано, тому позивачка звернулася до суду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 15 червня 2020 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 відмовлено.

Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю, посилаючись при цьому на порушення норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не досліджено матеріали справи та не встановлено всіх обставин справи.

Сповіщення сторін та заяви у справі.

У судове засідання, призначене на 17 грудня 2020 року, сторони у справі не з`явились, були належним чином сповіщені про дату, час та місце слухання справи.

17 грудня 2020 року до Одеського апеляційного суду від адвоката Пришляк Т.О., яка діє в інтересах  ОСОБА_1 , надійшла заява про розгляд апеляційної скарги у мою відсутність (як представника ОСОБА_1 ) за наявними у справі матеріалами

Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлено 28 грудня 2020 року, про що зазначено у вступній частині постанови Одеського апеляційного суду.

2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 12.07.1993 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_6 були власниками квартири, АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла у Германії.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 17 березня 2003 року у справі №2-2127/2003 за позовною заявою ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання угоди дійсною, визнання права власності, усунення перешкод у користуванні власністю позов ОСОБА_5 задоволено, визнано дійсним укладений 03 липня 2000 року між ОСОБА_5 , з однієї сторони, та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , з другої сторони договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 ; визнано за ОСОБА_5 право власності на квартиру АДРЕСА_1 ; зобов`язано відповідачів не чинити перешкоди в користуванні та розпорядженні квартирою. Реєстрація права власності ОСОБА_5 на підставі рішення суду на квартиру бюро технічної інвентаризації проведена 7 липня 2009 року.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 16 червня 2014 року за апеляційною скаргою ОСОБА_1 рішення Київського районного суду м. Одеси від 17 березня 2003 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в позові.

До скасування цього судового рішення, нотаріально посвідчено ряд правочинів щодо квартири АДРЕСА_1 .

Так, ОСОБА_5 , яка набула право власності на квартиру на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 17 березня 2003 року, уклала з ОСОБА_7 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Договір посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А. 14 липня 2009 року, зареєстровано в реєстрі за №8493. Реєстрація права власності ОСОБА_7 на підставі договору проведена бюро технічної інвентаризації 15 липня 2009 року.

ОСОБА_7 , 1931 року народження, помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Спадкоємцям майна померлого ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , державним нотаріусом Третьої одеської державної нотаріальної контори Різой Н.В. видано 18 квітня 2014 року свідоцтво про право на спадщину за законом кожному зі спадкоємців на частку квартири АДРЕСА_1 .

ОСОБА_8 , ОСОБА_9 уклали з ОСОБА_10 договір дарування квартири АДРЕСА_1 . Договір посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калінюк Г.О. 30 квітня 2014 року, зареєстровано в реєстрі за №480.

ОСОБА_11 уклала з ОСОБА_4 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Договір посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калінюк Г.О. 21 січня 2015 року, зареєстровано в реєстрі за №25.

ОСОБА_4 передав квартиру АДРЕСА_1 , в іпотеку, уклавши з ОСОБА_12 іпотечний договір для забезпечення виконання зобов`язань за посвідченим 23 січня 2015 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калінюк Г.О. за реєстровим №32 договором позики грошових коштів в сумі 551950,00 грн., еквівалентних 35000,00 доларів США. Іпотечний договір посвідчено 23 січня 2015 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калінюк Г.О., зареєстровано в реєстрі за №33, заборону відчуження нерухомого майна зареєстровано в реєстрі за №34.

26 вересня 2015 року ОСОБА_1 звернулась до Сьомої одеської державної нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право власності на спадщину щодо майна ОСОБА_6 , яка зареєстрована за № 133.

19 травня 2016 року постановою держаного нотаріуса Сьомої Одеської державної нотаріальної контори Мельник Л.В. було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частку квартири, оскільки ОСОБА_1 не надала до нотаріальної контори документ, що посвідчує право власності ОСОБА_6 на частку квартири під АДРЕСА_1 .

Способами захисту права власності є визнання правочину недійсним із застосуванням наслідків недійсності правочину (реституції) чи витребування майна з чужого незаконного володіння.

ОСОБА_1 не є стороною оспорюваних нею правочинів, нерухоме майно вибуло з її володіння на підставі судового рішення, яке скасовано, відтак, повернути їй квартиру із застосування наслідків недійсного правочину (правочинів) неможливо, так як в порядку реституції квартира, як предмет правочину, повернеться відчужувачеві за визнаним недійсним правочином, а не ОСОБА_1 .

Право власника на витребування майна з чужого незаконного володіння - це спосіб захисту (віндикаційний позов), тобто, вимога неволодіючого власника до володіючого не власника про витребування та повернення майна, де позивач має довести факт існування права власності та незаконне володіння (володіння без відповідної правової підстави).

Відповідно до ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ч.1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Стаття 330 ЦК України чітко розмежовує випадки, в яких належним способом захисту порушеного права є визнання правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності, від випадків, коли має заявлятися позов про витребування майна з чужого незаконного володіння. Якщо майно передане власником за правочином, який є нікчемним або оспорюваним, то позов про визнання правочину недійсним та (або) про застосування наслідків недійсності правочину має пред`являтися тоді, коли майно залишається у набувача. Тобто якщо вчинений один правочин і повернути майно можна шляхом застосування реституції, то ефективним способом захисту буде визнання правочину недійсним. Якщо ж набувач, який набув майно за недійсним правочином, надалі відчужив таке майно іншій особі, потрібно звертатися з віндикаційним позовом.

Якщо після укладення недійсного правочину було укладено ще декілька, то слід визнавати недійсними не всі правочини, а лише перший і заявляти позов про витребування майна в останнього набувача. Проте в цьому випадку немає перешкод для задоволення лише віндикаційного позову, оскільки право на витребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсним правочину, за яким майно вибуло від законного власника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею, що й повинно бути доведено в суді.

У судовому засідання у суді першої інстанції були допитані свідки ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , які засвідчили, що у квартирі АДРЕСА_1 проживали: матір позивача - ОСОБА_6 та брат позивачки - ОСОБА_3 . У 1999 році позивач забрала до Німеччини свою матір ОСОБА_6 , яка у 2000 році там померла. Після її смерті у цій квартирі мешкав ОСОБА_3 та батько позивача. У 2001 році позивач приїжджала у зазначену квартиру та робила у ній поминальній обід. Після цього з 2001 року їм невідомо, хто мешкав у цій квартирі.

Позивач зазначає, що у 2014 року їй стало відомо, що спірна квартира була шахрайським способом привласнена ОСОБА_5 та продана, та на підставі сфальсифікованої розписки було ухвалено рішення Київського районного суду м. Одеси від 17 березня 2003 року про визнання права власності за ОСОБА_5 квартири АДРЕСА_1 , яке було скасовано рішенням апеляційного суду Одеської області від 16.06.2014 року, а саме вибула з її володіння поза її волею.

Однак, такі посилання позивача не заслуговують на увагу, оскільки рішенням апеляційного суду Одеської області від 16 червня 2014 року було встановлено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 та ОСОБА_5 уклали 03.07.2000 року договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , згідно з яким ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 отримали від ОСОБА_5 кошти за квартиру і зобов`язалися до 15.08.2000 року посвідчити цей договір нотаріально. Ці обставини підтверджувались розпискою. Крім того, підставою скасування рішення Київського районного суду м. Одеси від 17.03.2003 року є порушення судом першої інстанції процесуального права, а саме до участі у справі не було залучено правонаступників померлої ОСОБА_6 та не залучено до участі у справі у якості відповідача відділ громадянства паспортної і міграційної служби Київського РВ ОМУ УМВС України в Одеській області, що не позбавило ОСОБА_5 за наявності правових підстав знову звернутися з позовом до суду.

Таким чином, у матеріалах справи відсутні докази і в судовому засіданні не встановлено, що квартира АДРЕСА_1 , вибула з володіння позивачки ОСОБА_1 поза її волею.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Крім того, позивач у своїй позовній заяві не зазначила, які позовні вимоги пред`явленні до відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Враховуючи наведене, суд першої інстанції вірно вважав, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають, оскільки не доведено, що квартира АДРЕСА_1 , вибула з володіння позивачки ОСОБА_1 поза її волею.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав.

Твердження скаржника в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального закону, не є такими, що порушують розгляд справи по суті.

Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 15 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 28 грудня 2020 року.

Головуючий                                                        Р.Д. Громік

Судді:                                                        М.М. Драгомерецький

                                                                       А.І. Дрішлюк