КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 756/5439/20 Головуючий у суді першої інстанції: Жук М.В.

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/9827/2020 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Волошина В.М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого Волошиної В.М.

Суддів Слюсар Т.А., Рейнарт І.М.

Секретаря судового засідання Рудик О.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - представника ОСОБА_1 на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 14 серпня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: орган опіки та піклування Обухівської районної державної адміністрації Київської області, орган опіки та піклування Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини.

Заслухавши доповідь судді Волошиної В.М., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи скарги, колегія суддів,

в с т а н о в и л а:

У травні 2020 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: орган опіки та піклування Обухівської районної державної адміністрації Київської області, орган опіки та піклування Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 07 травня 2020 року задоволено заяву представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 про вжиття заходів забезпечення позову. Заборонено виїзд за межі України шляхом тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України неповнолітнього ОСОБА_5 / ОСОБА_5 /, ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 14 серпня 2020 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про скасування заходів забезпечення позову, вжитих на підставі ухвали Оболонського районного суду міста Києва від 07 травня 2020 року (а.с. 119-122 виділені матеріали).

Не погоджуючись з постановленою ухвалою суду першої інстанції від 14 серпня 2020 року відповідачка подала апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі порушує питання про скасування ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, яким скасувати заходи забезпеченн позову, встановлені ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 07 травня 2020 року, мотивуючи тим, що ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, є необгрунтованою, незаконною і такою, що підлягає скасуванню.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначала, що суд першої інстанції не мав права застосовувати на стадії розгляду цивільної справи спосіб забезпечення позову у виді заборони виїзду за межі України шляхом тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України неповнолітнього ОСОБА_5 , оскільки це порушує вимоги статей 149-150 ЦПК України та свідчить про вихід суду за межі своїх процесуальних повноважень, порушує принцип верховенства права, проголошеного Конституцією, та вимоги статті 6 Конвенції про захист права людини і основоложних свобод.

Про те, що в цивільному процесуальному законодавстві відсутня правова норма, яка б надавала суду пованоження у порядку, передбаченому статтями 149-150 ЦПК України застосовувати заборону виїзду за межі України, як спосіб забезпечення позову, підтверджуються і правовими висновками Верховного Суду, які не враховані судом першої інстанції при виборі і застосуванні відповідних норм права.

Оскаржувана ухвала суду першої інстанції також супеперечить вимогам пункту 4 Постанови Пленуму Верховного суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», яка передбачає, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахування доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна закогроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.

Долучені до матеріалів справи докази свідчать про те, що станом на день прийняття ухвали про забезпечення позову між сторонами не існувало спору про визначення місця проживання малолітньої дитини, оскільки вказаний спір вже був врегульований рішення Суду із розгляду сімейних справ Центрального Суду у сімейних справах міста Лондона від 08 січня 2020 року.

Звернула увагу, що малолітня дитина ОСОБА_5 є громадяном Великобританії, а вжиті заходи забезпечення позову по суті встановлюють обмеження малолітній дитині приїздити в країну, громадяном якої він є, у зв`язку із обмеженням у праві виїзду його з України.

У визначений ухвалою суду строк учасники справи не скористалась процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції - частина 3 статті 360 ЦПК України.

Учасники справи в судове засідання не з`явились, про час і місце розгляду справи судом повідомлені у встановленому законом порядку.

Відповідно до вимог статей 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено колегією суддів, що позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: орган опіки та піклування Обухівської районної державної адміністрації Київської області, орган опіки та піклування Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації.

Матеріально-правова вимога позивача до відповідачки щодо якої він просить ухвалити рішення зводиться до визначення місця проживання дитини, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком, ОСОБА_3 , за місцем його фактичного проживання.

З метою забезпечення позову просив суд постановити ухвалу про заборону виїзду за межі України шляхом тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України неповнолітнього ОСОБА_5 / ОСОБА_5 /, ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Києва.

В обґрунтування доводів заяви про забезпечення позову посилався на те, що відповідачка самовільно змінила місце проживання дитини, яке мало місце на території України, обмежила батька у спілкуванні із сином, виїхавши на територію Великобританії (м. Лондон). Перебування дитини на території Великобританії та інших країн було тимчасовим, але жодним чином не впливало на постійне місце проживання дитини на території України. Наразі відповідачка з дитиною перебувають на території України. Посилаючись на те, що як у відповідачки, так і у дитини наявні паспортні документи громадян Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, тому існує загроза вивезення дитини за кордон без згоди батька (позивача у справі), а також існує загроза того, що відповідачкою буде здійснено чергове переміщення дитини за кордон без подальшого повернення на територію України, що може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у межах існуючого спору, стане перешкодою для поновлення порушених прав позивача.

Постановляючи ухвалу про заборону виїзду за межі України шляхом тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України неповнолітнього ОСОБА_5 / ОСОБА_5 /, ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Києва від 07 травня 2020 року, суд першої інстанції свій висновок мотивував тим, що наявність у відповідачки та дитини паспорта іншої країни, та можливого використання цих документів при перетинанні кордону України, свідчить про існування реальних ризиків невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у цій справі у випадку задоволення позову, а тому з метою недопущення порушення прав малолітньої дитини, яка є громадянином України, суд дійшов висновку про задоволення заяви ОСОБА_3 про забезпечення позову.

Обмеження встановлені в ухвалі суду діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову (стаття 156, 158 ЦПК України).

Частинами першою, четвертою статті 158 ЦПК України передбачено, що суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. За результатами розгляду клопотання про скасування заходів забезпечення позову, вжитих судом, постановляється ухвала.

Про скасування заходів забезпечення позову, вжитих на підставі ухвали від 07 травня 2020 року, до суду звернулась відповідачка ОСОБА_1 ..

У поданому письмовому клопотанні зазначала про те, що ухвала суду про заборону виїзду неповнолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , порушує право дитини на освіту, на свободу пересування, право на житло, на отримання кваліфікаційної медичної допомоги.

Документально підтвердила, що син ОСОБА_5 набув громадянство Великобританії, з 03 вересня 2013 року по 09 липня 2015 навчався у підготовчій школі Святого Ніколаса, з 03 вересня 2015 року і по теперішній час навчається у школі Норд Брідж Хаус міста Лондона.

Просила врахувати, що за встановлених в ухвалі обмежень у праві виїзду ОСОБА_3 за межі України син не зможе приступити та продовжити навчання у Лондоні, при цьому розпочати навчання на території України є неможливим через відсутність документів, що підтверджують освіту дитини.

Звернула увагу, що спірні питання між колишнім подружжям (сторонами у справі), у тому числі, щодо визначення місця проживання дитини, встановлення порядку участі батька у вихованні сина були предметом розгляду Центральним судом з розгляду сімейних справ міста Лондона (а.с. 53-66 том 3).

Відмовляючи в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про скасування заходів забезпечення позову, суд першої інстанції виходів із того, що під час розгляду заяви про скасування заходів забезпечення позову установлено, що між сторонами дійсно існує спір щодо місця проживання їх спільної дитини, продовжує існувати ризик невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у цій справі у разі задоволення позову, внаслідок вивезення відповідачкою дитини до закінчення судового розгляду за межі України, що підтверджується наявністю у відповідачки та дитини паспорта іншої країни та використання цих документів при перетинанні кордону, а також твердження ОСОБА_1 під час надання пояснень про безумовне залишення країни після скасування забезпечення позову.

З таким висновком суду першої інстанції погодитися не можна.

Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено статтею 7 СК України, згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права й обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Частиною 3 статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року проголошено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основні особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Пунктом 2 статті 10 Конвенції передбачено, що дитина, батьки якої проживають у різних державах, має право підтримувати на регулярній основі, за виключенням особливих обставин, особливі відносини і прямі контакти з обома батьками. З цією метою і відповідно до зобов`язання Держав-учасниць за пунктом 2 статті 9 Держави-учасниці поважають право дитини та її батьків залишити будь-яку країну, включаючи власну, і повертатися в свою країну. Щодо права залишити будь-яку країну діють лише такі обмеження, які встановлені законом і необхідні для охорони державної безпеки, громадського порядку (order public), здоров`я чи моралі населення або прав і свобод інших осіб і сумісні з визнаними в цій Конвенції іншими правами.

Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Тимчасове обмеження права громадянина України на виїзд з України у випадках, передбачених частинами першою та шостою статті 6 Закону України від 21 січня 1994 року № 3857-XII "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України" (далі - Закон № 3857-XII), запроваджується в порядку, передбаченому законодавством.

Повноваження судів при вирішенні цивільних справ визначені цивільним процесуальним кодексом України, у тому числі повноваженнями щодо вжиття заходів забезпечення позову.

Відповідно до вимог статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Серед видів такого забезпечення у статті 150 ЦПК України не передбачено вжиття судом тимчасового обмеження особи у праві виїзду за межі України.

Таким чином, наведені відповідачкою ОСОБА_1 доводи про те, що вжиті судом заходи забезпечення позову не відповідають вимогам статті 150 ЦПК України, по суті встановлюють обмеження малолітній дитині приїздити в країну, громадяном якої він є, порушує право дитини на освіту, на свободу пересування, право на житло, на отримання кваліфікаційної медичної допомоги є тією обставиною, що впливає на скасування заходів забезпечення позову, оскільки вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову у справі не відповідають призначенню інституту забезпечення та призводять до порушення прав неповнолітнього ОСОБА_5 .

Отже, здійснена оцінка доводів заявниці ОСОБА_1 підтверджує обставини, з якими процесуальний закон пов`язує скасування заходів забезпечення позову.

Суд першої інстанції, розглядаюючи клопотання ОСОБА_1 , не оцінив обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності скасування заходів забезпечення позову, вжитих судом першої інстанції на підставі ухвали від 07 травня 2020 року, не з`ясував підстави, з якими закон пов`язує можливість скасування таких заходів, та дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 .

Відповідно до статті 376 ЦПК Україн порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - представника ОСОБА_1 та достатніми для скасування оскаржуваної ухвали.

Разом з тим, як встановлено колегією суддів та вбачається з матеріалів справи, що постановою Київського апеляційного суду від 09 вересня 2020 року за результатом розгляду апеляційної скарги ОСОБА_8 - представника ОСОБА_1 скасовано ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 07 травня 2020 року, з ухвалення нового судове рішення про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_3 про забезпечення позову шляхом тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України неповнолітнього ОСОБА_5 / ОСОБА_5 /, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Статтею 129-1 Конституції України визначений принцип обов`язковості судових рішень, який із огляду на положення статей 18, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову.

Відповідно до приписів статті 129-1 Конституції України судові рішення є чинними та обов`язковими до виконання на всій території України, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом.

Наведене вказує на те, що судове рішення Оболонського районного суду міста Києва від 07 травня 2020 року, яким вжиті заходи забезпечення позову шляхом тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України неповнолітнього ОСОБА_5 / ОСОБА_5 /, ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв?язку з його скасуванням, втратило законну силу, а відтак відпала підстава у застосуванні даного виду забезпечення позову.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, ухвалу суду першої інстанції від 14 серпня 2020 року скасувати.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - представника ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 14 серпня 2020 року скасувати.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. При оголошенні вступної та резолютивної частин судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді: