ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.12.2020Справа № 910/14838/20

Господарський суд міста Києва у складі судді - Бондаренко-Легких Г. П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/14838/20

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІОНІТІ" (01133, м. Київ, вул. Євгена Коновальця, буд. 36, офіс 6 ; ідентифікаційний код: 42153109)

До Приватного підприємства "АВТОЕНТЕРПРАЙЗ" (61-54, м. Харків, вул. Академіка Павлова, буд. 271 А, офіс 2; ідентифікаційний код: 40119580)

Про стягнення штрафних санкцій у розмірі 16 650, 00 грн

Без виклику представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ІОНІТІ" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва, у відповідності до ч. 5 ст. 29 ГПК України, з позовом до Приватного підприємства "АВТОЕНТЕРПРАЙЗ" (далі - відповідач) про стягнення штрафних санкцій у розмірі 16 650, 00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 08.07.2019 між сторонами було укладено Договір про надання послуг з розміщення обладнання (далі - Договір), відповідно до п.1.1. якого виконавець зобов`язується надавати замовнику послуги з розміщення зарядних пристроїв постійного та/або змінного струму для зарядження електромобілів, визначених в окремих Актах приймання-передачі до цього Договору, за адресами та на умовах, які визначаються в окремих Актах приймання-передачі до цього Договору, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити такі послуги.

Умовами п. 2.1. Договору встановлений зокрема, обов`язок відповідача забезпечити безперебійне електричне живлення обладнання позивача.

Однак, позивачем 04.06.2020 при здійсненні обстеження обладнання за його місцем знаходження встановлено, що використання зарядного пристрою неможливе у зв`язку з його відключенням, про що було складено Акт.

У зв`язку із зазначеним, позивач вважає, що відключення обладнання сталось з вини відповідача, а отже останній порушив взяті на себе зобов`язання згідно Договору, яке призвело до неможливості використання обладнання та просить стягнути з відповідача нараховані штрафні санкції у розмірі 16 650, 00 грн в судовому порядку.

12.10.2020 Господарський суд міста Києва ухвалою залишив позовну заяву без руху та встановив позивачеві п`ятиденний строк для усунення недоліків з дня вручення цієї ухвали.

27.10.2020 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача, яким позивач усунув недоліки позовної заяви встановлені ухвалою від 12.10.2020.

19.11.2020 до Господарського суду міста Києва надійшов відзив відповідача на позовну заяву. У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що вважає позовні вимоги незаконними та такими, що мають ознаки кримінального правопорушення, та не підлягають задоволенню у повному обсязі з огляду на те, що Договір між позивачем та відповідачем не укладався, а долучені до відзиву експертний висновок від 20.10.2020 №304/2020-ЕВ за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет та висновок №576/10/2020 від 19.10.2020 комп`ютерно-технічної експертизи інформації, оприлюдненої у глобальній комп`ютерній мережі Інтернет, свідчать про те, що позивач самостійно розпочав відключення зарядних станцій, що в подальшому призвело до виходу з ладу останніх. Окрім того, відповідач просить витребувати у позивача оригінал Договору, однак суд дійшов висновку про те, що зазначене клопотання не відповідає вимогам ч. 2 ст. 81 ГПК України, а отже задоволенню не підлягає.

30.11.2020 до Господарського суду міста Києва надійшла відповідь позивача на відзив, у якій зазначено, що заперечення відповідача, викладені у відзиві, є необґрунтованими та виклав свої пояснення щодо дійсності договору, відключення зарядних станцій. Окрім того, позивач просить встановити додатковий строк для подання доказів, а саме: заяв свідків.

Однак, суд звертає увагу позивача на те, що згідно ч. 2, 4, 5, 10 ст. 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

Процесуальний закон вказує на можливість клопотати про встановлення додаткового строку для подання доказів разом з поданням позовної заяви, клопотати про додатковий строк разом з поданням відповіді на відзив не передбачено, а отже суд позбавлений процесуального права на встановлення додаткового строку про який просить позивач у відповіді на відзив.

Одночасно, у відповідності до приписів ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк. За таких обставин, позивач мав би клопотати про поновлення пропущеного строку для подання доказів одночасно з їх поданням до суду та просити приєднати їх до матеріалів справи.

Правом на подання заперечень відповідач не скористався.

29.12.2020 до Господарського суду міста Києва надійшли пояснення позивача щодо предмета доказування у справі, а також клопотання про приєднання документів до матеріалів справи, а саме: заяви свідків, належним чином завірені копії рішення єдиного учасника ТОВ «ІОНІТІ» та акту обстеження, а також докази надсилання клопотання з додатками відповідачу. У клопотанні про приєднання документів позивач, просить суд поновити пропущений ним строк для подання доказів та приєднати документи до матеріалів справи, встановити позивачу додатковий строк для подання копії акта обстеження обладнання за участю Товариства з обмеженою відповідальністю «Незалежна судова експертиза України».

Суд вирішив поновити пропущений позивачем строк встановлений законом для подання доказів та приєднати долученні до клопотання документи до матеріалів справи №910/14838/20, в частині встановлення додатково строку для подання копії акту обстеження обладнання - відмовити з підстав наведених вище.

Частиною 2 ст. 252 ГПК України визначено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

У ч.8 ст. 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

Як стверджує позивач, 08.07.2019 між ТОВ «ІОНІТІ» (надалі - позивач, замовник) та ТОВ «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ» (надалі - відповідач, виконавець) було укладено Договір про надання послуг з розміщення обладнання (надалі - Договір), згідно п. 1.1. якого виконавець зобов`язується надавати замовнику послуги з розміщення зарядних пристроїв постійного та/або змінного струму для зарядження електромобілів, визначених в окремих Актах приймання-передачі до цього Договору, за адресами та на умовах, які визначаються в окремих Актах приймання-передачі до цього Договору, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити такі послуги.

За умовами пункту 1.2 Договору місце розміщення обладнання визначається сторонами в акті приймання-передачі.

Згідно Акту приймання-передачі до Договору від 08.07.2019: місцем розміщення обладнання є м. Київ, вул. Народного ополчення, 9.

Додатковою угодою від 08.09.2019 до Договору сторони уточнили місце розміщення обладнання та виклали п. 1 Акта від 08.07.2019 в редакції із зазначенням місця розміщення обладнання - м. Київ, вул. Народного ополчення, 11.

Пунктом 2.1 Договору визначені обов`язки виконавця за договором (відповідача), до яких включено, зокрема: надання можливості замовнику розмістити обладнання у погоджених сторонами місцях; забезпечення безперебійного електричного живлення обладнання замовника; забезпечення охорони обладнання від викрадення, пошкодження, знищення; не використання обладнання замовника для власних комерційних потреб.

04.06.2020 позивачем було здійснено обстеження обладнання та за результатами якого встановлено факт неможливості використання зарядного пристрою за місцем його розміщення, про що складено Акт обстеження обладнання. Зазначений акт складений позивачем одноосібно без участі відповідача чи його уповноважених представників.

Також, на підтвердження вказаних обставин позивач подав до суду заяви свідків, що відповідають вимогами ГПК України.

Жодних інших доказів на підтвердження неможливості використання зарядного пристрою з вини відповідача позивачем до суду не надано.

Як стверджує позивач, відключення обладнання без його згоди свідчить про порушення відповідачем взятих на себе обов`язків Договором.

Пунктом 5.4 Договору встановлено обов`язок відповідача сплатити позивачу штраф у випадку будь-якого порушення відповідачем умов Договору, що призвело до неможливості використання замовником для ведення своєї господарської діяльності обладнання. Згідно вказаного пункту Договору позивачем нараховано відповідачу штраф у розмірі 16 650, 00 грн за період з 04.06.2020 по 22.09.2020 за наступною формулою: P=DC*1500+AC*150, в якій, якщо інше не передбачено Договором, елементи мають наступне значення: Р - сума штрафу у гривнях, що підлягає сплаті за день надання послуг, впродовж якого існувала неможливість використання Обладнання або окремих одиниць Обладнання: зарядних пристроїв для заряджання електромобілів, визначених в акті (актах) приймання-передачі до цього Договору; DC - кількість одиниць Обладнання, а саме зарядних пристроїв постійного струму, які було неможливо використовувати в день, за який розраховується сума штрафу; AC - кількість одиниць Обладнання, а саме зарядних пристроїв змінного струму, які було неможливо використовувати в день, за який розраховується сума штрафу.

Заперечуючи проти задоволення вимог позивача, Приватне підприємство "Автоентерпрайз" посилається на те, що «Дублікат» договору про надання послуг з розміщення обладнання від 08.07.2019 року, на який позивач посилається у позовній заяві, нібито, укладений між позивачем та відповідачем, як зазначає відповідач, в той час не укладався і має всі ознаки фальсифікації, виходячи з того, що у зазначеному Договорі є посилання на довіреність від 05.07.2019 року.

Відповідач зазначив, що ним дійсно була видана довіреність разом з печаткою, які були відкликані 27.03.2020. Разом з тим, з поданого відповідачем опису (вкладення №6105402001869) достеменно не відомо якого змісту кореспонденція надсилалась 27.03.2020 на ім`я Пальшина Ю.І за адресою АДРЕСА_1 ., за таких обставин суд вихиляє доводи відповідач щодо відкликання довіреності 27.03.2020, оскільки матеріали справи не містять належного підтвердження зазначеного.

Разом з тим, відповідач стверджує, що у правому верхньому куті Договору зазначено, що це «Дублікат» договору про надання послуг з розміщення обладнання укладеного 08.07.2019 року між ТОВ «ІОНІТІ» та ТОВ «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ», однак в Договорі вказано Приватне підприємство «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ», що у свою чергу є іншою юридичною особою.

Відповідач зазначив, що позивач не звертався до відповідача щодо втрати, або відновлення Договору, що також унеможливлює створення Дубліката Договору як такого.

Дублікат Договору, не був завірений належним чином, ані позивачем, ані відповідачем. На написі «Дублікат», зокрема, засвідчена тільки його копія, тобто копія дублікату яку позивач подав до суду. Позивач не пояснив у позовній заяві звідки взявся Дублікат Договору і чого в нього не має оригіналу Договору, що також підтверджує його фальсифікацію.

До відзиву відповідач долучає експертний висновок від 20.10.2020 №304/2020-ЕВ за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет; висновок №576/10/2020 від 19.10.2020 комп`ютерно-технічної експертизи інформації, оприлюдненої у глобальній комп`ютерній мережі Інтернет, за заявою ПП «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ», відповідач зазначає, що дані висновки свідчать про те, що позивач самостійно розпочав відключення зарядних станцій, що в подальшому призвело до виходу з ладу останніх.

У відповіді на відзив позивач надав пояснення щодо заперечень відповідача та вважає їх необґрунтованими.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги ТОВ «ІОНІТІ» не підлягають задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що Договір від 08.07.2019, акт приймання-передачі від 08.07.2019 та Додаткова угода до Договору від 08.07.2019 від імені відповідача підписані його представником - Пальшином Юрієм Ігоровичем, який діяв на підставі довіреності відповідача від 05.07.2019 року.

Зі змісту поданої позивачем копії довіреності відповідача від 05.07.2019, виданої на ім`я Пальшина Ю.І вбачається, що останній уповноважений відповідачем бути представником Приватного підприємства "Автоентерпрайз" в усіх без винятку установах, підприємствах, організаціях незалежно від їх організаційно-правової форми та підпорядкування, в тому числі перед фізичними та юридичними особами з питань, що пов`язані з укладанням та підписанням договорів, додаткових угод та додатків до договорів від імені відповідача.

Для цього Пальшину Ю. І. надано право від імені відповідача укладати договори (угоди, контракти), додаткові угоди та додатки до договорів, розписуватись від імені відповідача, а також виконувати всі інші дії, необхідні для виконання цієї довіреності. Довіреність видана терміном до 31.12.2019 року.

Однак, відповідач стверджує, що ним була видана довіреність іншого змісту.

З наданої відповідачем до суду довіреності від 05.07.2019 року, виданої на ім`я Пальшина Ю. І. вбачається, що останній уповноважений бути представником Приватного підприємства "Автоентерпрайз" в усіх без винятку установах, підприємствах, організаціях незалежно від їх організаційно-правової форми та підпорядкування, в тому числі перед фізичними та юридичними особами з питань, що пов`язані з укладанням та підписанням договорів оренди для розміщення зарядних пристроїв для електромобілів від імені та в інтересах відповідача, додаткових угод та додатків до таких договорів від імені та в інтересах відповідача, виключно за умови погодження таких договорів із директором відповідача у письмовій формі та/або шляхом повідомлення на електронну пошту.

Для цього Пальшину Ю. І. надано право від імені відповідача укладати договори (угоди, контракти) розміщення обладнання, додаткові угоди та додатки до них, розписуватись від імені відповідача в таких договорах (угодах, контрактах), а також виконувати всі інші дії, необхідні для виконання цієї довіреності. Довіреність видана терміном до 31.12.2019 року.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Докази мають бути належними. Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 78 ГПК України встановлено принцип достовірності доказів, що означає достовірність саме тих доказів, які створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

У той же час за умовами статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Відповідно до статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє (стаття 239 ЦК України).

Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами (стаття 246 ЦК України).

Статтею 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину, за якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідачем не надано доказів відмови від Договору від 08.07.2019 року, визнання його недійсним чи вчинення інших дій, які б свідчили про невизнання відповідачем цієї угоди, з огляду на підписання Договору уповноваженою особою без достатніх правових підстав.

Доводи відповідача про наявність в діях працівників позивача складу кримінального правопорушення та докази подані на підтвердження таких заперечень, а саме: Витяг з ЄРДР (кримінальне провадження №12020220490002794) суд оцінює критично, з огляду на відсутність вироку суду в кримінальному провадженні та звернення до правоохоронних органів не припиняє відповідних господарських правовідносин сторін по договору.

Відтак, суд, з урахуванням положень, зокрема, статті 79 ГПК України, вважає доведеною обставину укладення між сторонами Договору про надання послуг з розміщення обладнання від 08.07.2019 року, Додаткової угоди до нього та акту приймання-передачі та підписання наведених документів уповноваженими представниками сторін. Окрім того, обставини укладання Договору за довіреністю додатково викладені в заяві свідка Пальшина Юрія Ігоровича від 23.12.2020, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Агарковою А. М. Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач, уповноваживши Пальшина Ю. І. на підставі довіреності від 05.07.2019 року на укладення договорів від імені відповідача, прийняв на себе зобов`язання, встановлені вищенаведеним Договором.

Заперечення відповідача, які стосуються подання позивачем «Дублікату» Договору, а не його оригіналу, суд відхиляє, оскільки дублікатом є другий примірник документа, що повинен містити ті ж відомості, що й оригінал документа, а його видача полягає у відтворенні тексту документа, дублікат якого видається, що спрямоване на відновлення такого документа у випадку неможливості використання останнього з певних причин. (Аналогічна позиція зазначена в постанові Великої Палати Верховного Суду України від 14.11.2018 у справі № 161/3245/15-ц).

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Договір, відповідно до ст.629 ЦК України, є обов`язковим для виконання сторонами.

За відсутності доказів визнання недійсним, розірвання договору про надання послуг з розміщення обладнання від 08.07.2019, суд визнає вказаний правочин належною підставою для виникнення між позивачем та відповідачем взаємних прав та обов`язків.

Положеннями ст. 525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Пунктом 5.4 Договору встановлено, що у випадку будь-якого порушення відповідачем умов даного договору, що призвело до неможливості використання позивачем для ведення своєї господарської діяльності зарядних пристроїв для електромобілів, визначених в акті приймання-передачі до цього договору (у тому числі, але не виключно, внаслідок припинення постачання електроенергії, пошкодження обладнання, створення перешкод для вільного доступу користувачів позивача, неможливості підключення обладнання до операційної та облікової системи позивача, відключення обладнання від електричної мережі) за кожен день, впродовж якого існувала така неможливість використання, відповідач сплачує позивачу штраф, у розмірі, що вираховується за наведеною у цьому договорі формулою.

Стверджуючи про відключення зарядного пристрою за місцем розміщення у період з 04.06.2020 по 22.09.2020, позивач зазначає про наявність підстав для притягнення відповідача до відповідальності за порушення договірних зобов`язання та стягнення 16 650,00 грн штрафних санкцій.

В якості доказу порушення відповідачем умов Договору та відключення зарядного пристрою, позивач надав суду Акт обстеження від 04.06.2020, який складений одноосібно позивачем із залученням монтажника електричного устаткування, а також заяву свідка ОСОБА_2 від 23.12.2020 (підпис якого засвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Агарковою А. М.) про обставини укладення Договору та складення Акту обстеження 04.06.2020.

Слід зазначити, що відповідно до пункту 5.6 Договору про надання послуг з розміщення обладнання від 08.07.2019 року всі розбіжності з приводу виконання цього договору вирішуються сторонами шляхом переговорів.

Проте в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до відповідача з претензією про порушення роботи зарядних пристроїв для електромобілів. Матеріали справи також не містять і належних доказів, що можуть підтвердити факт відключення цих пристроїв саме відповідачем чи іншими особами на його замовлення.

При дослідженні матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що наведений акт не є належним доказом обставин, на які посилався позивач, оскільки означений документ підписаний уповноваженими особами позивача в односторонньому порядку. Водночас докази виклику представників відповідача для проведення обстеження та встановлення факту роботи/відключення зарядного пристрою відповідно до умов Договору, докази повідомлення відповідача про вчинення таких дій, чи докази залучення до проведення вищенаведеного обстеження інших незаінтересованих осіб, не пов`язаних з позивачем трудовими відносинами, або те, що попри не повідомлення відповідача, останній був присутній при складенні такого акту та відповідно висловив свої заперечення або згоду з результатами обстеження у матеріалах справи відсутні.

Крім того, у матеріалах справи відсутні й докази направлення вказаного акту на адресу відповідача після його оформлення, що дало б можливість останньому надати свої заперечення/пояснення на викладені в акті обставини, або усунути відповідні недоліки у разі їх дійсного підтвердження.

Заява свідка ОСОБА_2 також не містить пояснення про причини відсутності відповідача або його уповноваженого представника при складенні акту обстеження та не змінює висновків суду у даній справі.

З огляду на наведене, суд критично ставиться до наданого позивачем акту обстеження від 04.06.2020 та зазначає, що даний документ (складений позивачем в односторонньому порядку) в сукупності із заявою свідка ОСОБА_2 від 23.12.2020, за відсутності інших доказів, не підтверджує факт невиконання відповідачем умов договору про надання послуг від 08.07.2019 та неможливість використання зарядного пристрою розташованого за адресою: АДРЕСА_2 з вини відповідача.

За таких обставин, позивачем не надано доказів та належним чином не доведено, що відключення зарядного пристрою за місцем його розміщення сталося з вини чи є наслідком дій відповідача, та відповідно наявна протиправна поведінка останнього.

Так само, не змінюють висновків суду подані позивачем 29.12.2020 пояснення щодо предмета доказування у справі.

Одночасно, суд критично оцінює подані відповідачем: експертний висновок від 20.10.2020 №304/2020-ЕВ за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет; висновок №576/10/2020 від 19.10.2020 комп`ютерно-технічної експертизи інформації, оприлюдненої у глобальній комп`ютерній мережі Інтернет, за заявою ПП «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ», оскільки суд дослідивши зміст поданих документів встановив, що оголошення із соціальної мережі які були об`єктом дослідження не можуть безперечно вказувати на те з вини кого зарядні пристрої не можуть бути використані та відповідно жодним чином не свідчать про невиконання Договору однією зі сторін, відповідно такі оголошення не мають значення для вирішення даного спору та не впливають на господарські відносини сторін, що виникли на підставі Договору.

Відповідно до статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, з`ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено обставин, на які він посилається в обґрунтування заявлених позовних вимог, підстав для покладення на відповідача відповідальності у вигляді штрафних санкцій у заявленому розмірі.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат.

Зі змісту поданого відповідачем відзиву вбачається, що відповідач просить стягнути на його користь з позивача судові витрати у розмірі 20 500, 00 грн, які складаються з витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000, 00 грн та витрат на проведення експертизи у розмірі 5 500, 00 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно копії платіжного доручення №520 від 15.10.2020 вбачається, що ПП «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ» було оплачено проведення комп`ютерно-технічної експертизи у розмірі 5 500, 00 грн.

Відповідно до ч.5 ст.91 ГПК України, учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Також, відповідно до пункту 5.27 Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації (ДСТУ 4163-2003), відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів «Згідно з оригіналом», назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії.

Суд звертає увагу на те, що наявна в матеріалах справи копія платіжного доручення, що не засвідчена у встановленому ГПК України порядку не підтверджує факт здійснення позивачем оплати у відповідному розмірі.

Згідно ч. 4 ст. 127 ГПК України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує в тому числі чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

Таким чином, за відсутності в матеріалах справи інших доказів на підтвердження співмірності витрат на проведення комп`ютерно-технічної експертизи суд вважає розмір витрат на проведення експертизи необґрунтованим, а отже такі витрати покладаються на відповідача.

Щодо розподілу витрат відповідача на професійну правничу допомогу.

Згідно ст. 126 ГПК України результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, опис наданих робіт, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03.05.2018 у справі №372/1010/16-ц.

Згідно звіту від 16.11.2020 на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000, 00 грн., що підписаний представником відповідача та відповідачем, зазначені витрати складаються з:

- Складення відзиву на позовну заяву по справі №910/14838/20 3000, 00 грн.

- Участь у судовому розгляді першої інстанції 4 000, 00 грн.

- Фіксування змісту оголошень з веб-сторінки компанії «ІОНІТІ» у соціальній мережі фейсбук на сервісі архіву інтернету 1 000 грн.

- Замовлення та проведення експертизи з метою змісту веб-сторінки 4 200, 00 грн.

- Підготовка та направлення заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву по справі №910/14838/20 2 800, 00 грн.

Замовлення та проведення експертизи з метою змісту веб-сторінки у розмірі 4 200, 00 грн підтверджено дублікатом платіжного доручення від 19.10.2020 №0.0.1875546043.1.

Доказів фактичного понесення витрат на професійну правничу допомогу на решту суми в матеріалах справи відсутні.

Однак, в матеріалах справи відсутній Договір про надання юридичних (адвокатських) послуг від 07.09.2020 №б/н на який міститься посилання у звіті від 16.11.2020 з дослідження змісту якого суд міг би пересвідчитись в співмірності обсягу наданих послуг з умовами договору про надання правничої допомоги, оскільки з аналізу дослідженого звіту на понесення витрат вбачається, що до витрат, в тому числі, включено підготовка та направлення заперечень, які відсутні в матеріалах справи; участь в судовому розгляді першої інстанції, однак справа №910/14838/20 розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Окрім того, згідно п. 1 ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

За таких обставин, з огляду на встановлені обставини судом вище, суд вважає за доцільним покласти витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000, 00 грн. на відповідача.

У відповідності до ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на позивача.

Керуючись статтями 86, 123, 129, 233, 236-240, 248-252 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ІОНІТІ» (01133, м. Київ, вул. Є. Коновальця, 36-Д, оф. 6, ідентифікаційний код: 42153109) до Приватного підприємства «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ» (61054, м. Харків, вул. Академіка Павлова, буд. 271-А, оф. 2, ідентифікаційний код: 40119580) про стягнення 16 650, 00 грн. відмовити.

2. Судові витрати покладаються на сторони у понесених кожним з них розмірах.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Г. П. Бондаренко-Легких