Жовтневий  районний суд міста Харкова

Справа № 2-1546/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19  квітня 2010 року

           Суддя Жовтневого  районного   суду м. Харкова  Кицюк В.П., при секретарях Черних Л.Є.,  Матерновській А.М.,  розглянувши у відкритому судовому  засіданні в місті Харкові  цивільну  справу  за позовом ОСОБА_1  до  ОСОБА_2  про відшкодування  матеріальної шкоди за договором  позики, -

ВСТАНОВИВ:

     В жовтні 2009 року  ОСОБА_1  пред’явив  позов до ОСОБА_2 про  відшкодування  матеріальної шкоди.

             В обґрунтування  позовних вимог зазначив, що  12 грудня 2006 року  між ним  та  ОСОБА_2  в нотаріально  порядку  був   укладений договір  позики  грошей, відповідно умов якого  він позичив  ОСОБА_2  10 000  грн, які останній зобов’язувався йому  повернути рівними   частинами до 23 травня 2007 року.

            Гроші були передані позивачем відповідачу у повному обсязі, що підтверджується вказаним договором, однак ОСОБА_2   взятті  на себе зобов’язання  не виконав,  суму боргу так  і не повернув.

            Посилаючись  на вище зазначенні  обставини та    положення статей 22, 625 ЦК  України  позивач просив  стягнути з  ОСОБА_2 10 000 грн за договором  позики;  пеню  в розмірі  5056 грн;  5236 грн   інфляційних   витрат; 3620 грн-  упущеної вигоди; 2000 грн  витрат  на  правову допомогу, а також  витрати зі сплати  судового збору та ІТЗ  загальною сумою   380 грн.

            В судовому  засіданні  представник  позивача  -  ОСОБА_3 позов  підтримав,  просив його  задовольнити з підстав, викладених  у позовній заяві.

           Відповідач  ОСОБА_2 позов не визнав, посилаючись  на те, що після укладення  договору  позики він  впродовж 2007-2009 років  виплатив   позивачу  всю  суму позики.

            Суд, заслухавши пояснення учасників  процесу, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,  приходить до висновку, що позов підлягаю  задоволенню частково.

           Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення  ( ч. 1 ст. 179 ЦПК України).          

          Кожна  сторона зобов’язана довести ті обставини , на які  вона посилається як на підставу  своїх вимог  і заперечень шляхом надання суду допустимих доказів.   Доказування не  може ґрунтуватися  на припущеннях ( ст.. ст.. 59, 60  ЦПК  України).

.

    Судом встановлено, що 12 грудня 2006 року  між ОСОБА_1 та  ОСОБА_2 був укладений договір позики  грошей, посвідчений  приватним  нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4

           Згідно умов цього договору  ОСОБА_1  позичив ОСОБА_2 10 000 грн,  які останній прийняв  і зобов’язувався повернути позивачу   рівними частинами  до 23 травня 2007 року.

           Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

          Відповідач  ОСОБА_2   не надав  суду беззаперечних  доказів,  що є його обов’язком відповідно  до ст.. 60 ЦПК  України,  які б вказували на виконання ним своїх зобов’язань перед позивачем повністю або частково, а тому суд стягує з нього  на користь ОСОБА_1 суму  позики  в розмірі 10 000  грн.

          П. 7.2  договору  позики  передбачено, що  у разі несвоєчасного повернення чергової частини  позики  ОСОБА_2 несе відповідальність  у вигляді  пені  в розмірі    подвійної облікової ставки Національного Банку  України від  суми  позики  за кожен день  прострочення.

           З огляду на зазначене , за невиконання     взятих  на себе зобов’язань суд стягує  з  ОСОБА_2  пеню  в  розмірі  подвійної  облікової ставки  НБУ  - 5056 грн.

          До того ж, згідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України.    

           Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу  з  урахуванням  індексу  інфляції  за весь  час прострочення, а  також   три  проценти  річних  від  простроченої  суми., якщо  інший  розмір  процентів  не встановлений договором  або законом.

           Позивачем заявлено вимогу про  стягнення  суми боргу з урахуванням  індексу інфляції.

          Передбачені частиною другою статті  ст.. 625 ЦПК  України наслідки прострочення боржником грошового зобов’язання у вигляді індексу  інфляції       не є неустойкою (штрафом, пенею) й застосування до простроченої суми грошового зобов’язання встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, оскільки стягувані в зв’язку з таким застосуванням суми є відшкодуванням збитків, завданих кредитору внаслідок знецінювання його грошових коштів у зв’язку зі зростанням загального рівня цін на товари і послуги протягом певного періоду часу.  

          За таких обставин,  суд стягує з відповідача  на користь позивача   суму інфляційних витрат    в розмірі    5236 грн.

         В судовому засіданні  ОСОБА_2 заперечень щодо  наданого  позивачем розрахунку   пені за несвоєчасне  виконання  зобов’язань та суми  інфляційних   витрат  суду  не надав.

         Що стосується  позовних вимог ОСОБА_1  про стягнення  з відповідача  упущеної ним вигоди в розмірі 3620  грн, то суд не знаходить  підстав для  задоволення  позову  у цій частині.

          Відповідно до ст. 623 ЦК України, боржник, який порушив зобов'язання, має право відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. При визначенні неодержаних доходів ( упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Тобто пред"явлення вимог про відшкодування не отриманих доходів ( упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок доказати, що вказані доходи ( вигода) не є абстрактними, а дійсно ним були би отримані у випадку належного виконання боржником своїх обов'язків.

Доказів заподіяння шкоди внаслідок упущеної вигоди,  в тому числі й ті,  що з безспірністю підтверджують можливе отримання такої вигоди,  позивач не надав.

 Не знаходить  суд і підстав  для  задоволення вимог позивача  в частині  відшкодування  витрат  на правову допомогу  в розмірі 2000 грн  з огляду на  наступне.

Згідно з п. 2  ч. 2  ст. 79 ЦПК України  серед судових витрат  серед іншого  належать  витрати на  правову  допомогу.

Проте,   відповідно  до ч. 1 ст. 56 ЦПК України  правову допомогу може  надавати особа, яка  є  фахівцем  у галузі  права  і за законом має право на  надання  правової  допомоги.

У матеріалах справи  відсутні документи, які   свідчать про те, що   фізична особа  ОСОБА_5, якому позивач  сплатив  2000 грн за надання  правової допомоги, є фахівцем  у галузі права  і за законом має  право  на надання  такої допомоги.

Як пояснив судовому засіданні  сам ОСОБА_5  він представляє  інтереси   позивача згідно  нотаріально  посвідченого доручення і не  фахівцем  в галузі права.

             Однак, ЦПК  України  не відносить  до судових витрат  витрати за послуги   представника  в суді.

            Згідно зі ст.. 88  ЦПК  України суд стягує з  відповідача на користь позивача  понесені ним  та документально підтвердженні судові витрати  пропорційно до задоволеної частини  позовних вимог.  

    На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 60, 179,  209, 212, 214, 215, 218, 224-226 ЦПК України, ст.ст. 22, 625, 1049, 1050,  1167 ЦК України, суд, -

                      ВИРІШИВ :

             Позов   ОСОБА_1 в особі  представника  ОСОБА_5  задовольнити  частково.

           Стягнути з   ОСОБА_2  на користь  ОСОБА_1     10 000 грн  за договором позики;  пеню в   розмірі 5056 грн;  індекс інфляції  в розмірі 5236 грн, а також  судовий збір  та витрати на інформаційно-технічне забезпечення  розгляду справи  загальною сумою 297 грн.58 коп, а всього 20 589 грн 58 коп (  двадцять  тисяч п’ятсот вісімдесят  дев’ять гривень 58 коп).

           В задоволенні  позову в частині  стягнення  упущеної  вигоди в розмірі 3620 грн та  витрат на  правову допомогу в розмірі 2000 грн відмовити.

           Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області шляхом подачі протягом 10 днів після проголошення рішення через суд першої  інстанції  заяви про апеляційне оскарження рішення суду та шляхом подачі протягом 20 днів після подачі вказаної заяви апеляційної скарги, або в порядку ч.4 ст. 295 ЦПК України.

        Суддя  – підпис.  Згідно з оригіналом Суддя -