Справа №2а-55/10/1203
П О С Т А Н О В А
іменем України
19 січня 2010 року Суддя Артемівського районного суду міста Луганська Єсауленко М.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Артемівському районі м. Луганська, 3-я особа – Головне Управління Державного казначейства України в Луганській області про визнання бездіяльності відповідача неправомірною, стягнення недоплаченої щомісячної соціальної допомоги , -
встановив:
У грудні 2009 р. позивач звернувся в суд з позовом до УПФУ в Артемівському районі м. Луганська (ладі – УПФУ) про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги.
Зазначив, що є пенсіонером, має статус дитини війни, а відтак, з 01.01.2006 р. його щомісячна пенсія, відповідно до ст.6 Закону України „Про соціальній захист дітей війни” повинна збільшитись на 30% мінімальної пенсії за віком.
Посилаючись на те, що вимоги Закону не виконані, а його звернення до УПФУ про збільшення пенсії залишено без задоволення, просив поновити строк звернення до суду, визнати такі дії відповідача неправомірними, зобов’язати його нарахувати та сплатити йому підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за січень – грудень 2009 року .
У запереченнях на позов УПФУ зазначило, що вимоги позивача є необґрунтованими, оскільки у Законі не зазначено, що саме пенсійним фондом та за його кошти здійснюється призначення та виплата спірного підвищення пенсії. Також зазначило, що у 2006 – 2009 роках бюджет Пенсійного фонду не містив положень щодо виплати вищезазначених підвищень пенсій, а визначення величини мінімальної пенсії за віком, що застосовується для обчислення підвищення пенсії особам, яким встановлено статус „дитина війни”, не вирішено у законодавчому порядку. УПФУ просило залишити позов без задоволення, застосувавши до спірних правовідносин строк звернення до суду.
Від сторін надійшли заяви щодо розгляду справи за їх відсутності, у зв’язку з чим, у відповідності із ч. 3 ст. 122 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, і це не заперечують сторони, що позивач має статус дитини війни.
Відповідно до ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” має право на державну соціальну підтримку, зокрема, на підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особі зобов’язані діяти лише в межах повноважень та у спосіб, що передбачені конституцією.
Відповідач не здійснював позивачу зазначені виплати у 2009 році, посилаючись на відсутність у нього відповідних коштів та на невизначеність розрахункової величини (мінімальної пенсії за віком) для розрахунку підвищень до пенсії категорії громадян, які мають статус дітей війни.
Статтею 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» Кабінету Міністрів України надано право у 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами. Названа норма передбачає встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати. Відповідно її дія не поширюється на спірні відносини, оскільки розмір зазначених соціальних виплат згідно із ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» залежить від розміру мінімальної пенсії за віком. Таким чином, нарахування та виплата у 2009 році дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, повинні здійснюватися відповідно до норм Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Таким чином, за період з 01.01.2009 року по 31.12.2009 р. відповідач був зобов’язаний нараховувати та сплатити позивачу підвищення до пенсії в розмірі, встановленому статтею 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, в редакції Закону від 18.11.2004 р., тому бездіяльність УПФУ визнається судом протиправною.
Крім того, Пенсійний фонд України діє на підставі Положення „Про Пенсійний фонд України”, затвердженого Указом Президента України № 121/2001 від 01.03.2001 р., і здійснює свої повноваження через створені в установленому порядку територіальні управління. Відповідно до Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” рішення щодо призначення, донарахування, перерахунок пенсій приймаються територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів. Отже, обов’язок щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії позивачу, передбаченого ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, покладається на відповідне територіальне управління Пенсійного фонду України за його місцем проживання, яким в даному випадку є УПФ України в Артемівському районі міста Луганська.
Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму.
Доводи відповідача про неврегульованість механізму реалізації положень ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” та положень ч. 3 ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абз. 1 ч. 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов’язаних з мінімальною пенсією за віком.
Суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог в частині поновлення строку для звернення до суду як зайве пред’явлених, оскільки позивачем строк позовної давності не пропущений, тому немає потреби у його поновленні.
Згідно з ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Як вбачається з адміністративного позову, позивачем було заявлено три вимоги, тому, враховуючи, що дві позовні вимоги задоволені повністю, а у задоволенні третьої слід відмовити, сума судового збору, яка повинна бути стягнути на користь позивача, складає 02,26 грн.
Керуючись ст. ст. 2, 17, 18, 87, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України,
постановив:
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправною діяльність Управління Пенсійного фонду України в Артемівському районі м. Луганська щодо не нарахування та не проведення ОСОБА_1 підвищення до пенсії за віком як, дитині війни, у період з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року.
Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Артемівському районі нарахувати та виплатити ОСОБА_1 згідно із ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” підвищення до пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру, визначеного ч. 1 ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, за період з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року з урахуванням сум, виплачених у цей період.
В задоволені решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з місцевого бюджету Артемівського району м. Луганська на користь ОСОБА_1 року судовий збір у розмірі 02,26 грн.
Постанова суду може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого КАС України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк, встановлений цим Кодексом, ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.
Суддя М.В. Єсауленко