Справа № 2а-478/10/1203
П О С Т А Н О В А
іменем України
29 січня 2010 р. Артемівський районний суд міста Луганська в особі судді Єсауленко М.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України у Артемівському районі м. Луганська, третя особа Головне управління Державного казначейства України у Луганській області про визнання бездіяльності відповідача неправомірною, стягнення недоплаченої щомісячної соціальної допомоги, -
встановив:
У грудні 2009 р. позивач звернулась в суд з позовом до УПФУ в Артемівському районі м. Луганська (ладі – УПФУ) про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги.
Зазначила, що є пенсіонеркою, має статус дитини війни, а відтак, з 01.01.2006 р. її щомісячна пенсія, відповідно до ст.6 Закону України „Про соціальній захист дітей війни” повинна збільшитись на 30 % мінімальної пенсії за віком.
Посилаючись на те, що вимоги Закону не виконані, а її звернення до УПФУ про збільшення пенсії залишено без задоволення, просила поновити строк звернення до суду, визнати такі дії відповідача неправомірними, зобов’язати його нарахувати та сплатити їй підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за період з січня 2008 року по грудень 2009 року в сумі 2435 грн.
У запереченнях на позов УПФУ зазначило, що вимоги позивача є необґрунтованими, оскільки у Законі не зазначено, що саме пенсійним фондом та за його кошти здійснюється призначення та виплата спірного підвищення пенсії. Також зазначило, що у 2006-2009 роках бюджет Пенсійного фонду не містив положень щодо виплати вищезазначених підвищень пенсій, а визначення величини мінімальної пенсії за віком, що застосовується для обчислення підвищення пенсії особам, яким встановлено статус „дитина війни”, не вирішено у законодавчому порядку. УПФУ просило залишити позов без задоволення, застосувавши до спірних правовідносин строк звернення до суду.
Третя особа, заперечуючи проти позову, зазначила, що права позивача не порушувала, тому не є стороною по справі. Просила застосувати строк звернення до суду і залишити позов без задоволення.
Від сторін надійшли заяви, щодо розгляду справи за їх відсутності, у зв’язку з чим, у відповідності із ч.3 ст. 122 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, і це не заперечують сторони, що позивач має статус дитини війни.
Відповідно до ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” має право на державну соціальну підтримку, зокрема, на підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особі зобов’язані діяти лише в межах повноважень та у спосіб, що передбачені конституцією.
Відповідач не здійснював позивачу зазначені виплати у 2006-2009 роках, посилаючись на відсутність у нього відповідних коштів та на невизначеність розрахункової величини (мінімальної пенсії за віком) для розрахунку підвищень до пенсії категорії громадян, які мають статус дітей війни.
Законом України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28.12.2007 внесено зміни до Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, зокрема, статтею 6 вказаного Закону після внесення змін передбачалось, що дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
Однак, рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 положення пункту 41 розділу II „Внесення змін до деяких законодавчих актів України” Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28.12.2007 щодо внесення змін до Закону України „Про соціальний захист дітей війни” визнані такими, що не відповідають Конституції України.
Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним судом України рішення про їх неконституційність.
Статтею 71 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2009 рік» Кабінету Міністрів України надано право у 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами. Названа норма передбачає встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати. Відповідно її дія не поширюється на спірні відносини, оскільки розмір зазначених соціальних виплат згідно із Законом України «Про соціальний захист дітей війни» залежить від розміру мінімальної пенсії за віком. Отже, нарахування та виплата у 2009 році дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, повинні здійснюватися відповідно до норм Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Таким чином, в періоди з 22.05.2008 р. по 31.12.2008 р. та з 01.01.2009 р. по 31.12.2009 р. відповідач був зобов’язаний нараховувати та сплатити позивачу підвищення до пенсії в розмірі, встановленому статтею 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, в редакції Закону від 18.11.2004 р.
Вимоги позивача щодо стягнення з відповідача на її користь недоотриманої щомісячної державної соціальної допомоги у конкретно визначеній грошовій сумі є безпідставними, оскільки суд не може перебирати на себе функцію органу, на якого законодавством покладено повноваження щодо нарахування такої соціальної допомоги.
Крім того, Пенсійний фонд України діє на підставі Положення „Про Пенсійний фонд України”, затвердженого Указом Президента України №121/2001 від 01.03.2001р., і здійснює свої повноваження через створені в установленому порядку територіальні управління. Відповідно до Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” рішення щодо призначення, донарахування, перерахунок пенсій приймаються територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів. Отже, обов’язок щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії позивачу, передбаченого ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, покладається на відповідне територіальне управління Пенсійного фонду України за його місцем проживання, яким в даному випадку є УПФ України в Артемівському районі міста Луганська.
Обов’язок щодо здійснення виплат дітям війни саме органами Пенсійного фонду України підтверджується, зокрема, положеннями ст. 88 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік”, якою встановлено, що в разі недостатності виділених із Державного бюджету України коштів за бюджетними програмами, пов’язаними з розмежуванням джерел виплати пенсій між Державним бюджетом України та Пенсійним фондом України, пенсії, визначені законодавством для відповідних категорій громадян, виплачуються у повному обсязі за рахунок власних надходжень Пенсійного фонду України.
Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму.
Доводи відповідача про неврегульованість механізму реалізації положень ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” та положень ч. 3 ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абз. 1 ч. 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов’язаних з мінімальною пенсією за віком.
Окрім зазначеного, до спірних правовідносин підлягає застосуванню строк звернення до суду, оскільки на цьому наполягає відповідач.
У відповідності з ч. 1 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого КАС України.
Згідно ч. 2 ст. 99 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлено річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Ст. 102 КАСУ передбачено, що процесуальний строк може бути поновлено у разі його пропуску з поважних причин.
Поважними визнаються лише ті обставини, які є об’єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов’язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.
Позивач не надала суду доказів поважності причин пропуску строку, тому суд не вбачає підстав для його поновлення. Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що Закони і інші нормативно-правові акти є доступними для ознайомлення всіма громадянами і можливість обізнаності людини про те чи інше положення законодавства залежить виключно від бажання такої людини.
Ч. 1 ст. 100 КАС України передбачено, що пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
З урахуванням річного строку звернення до суду, встановленого ч. 2 ст. 99 КАС України, і дати пред’явлення позову до суду, вимоги позивача щодо нарахування пенсії підлягають задоволенню за періоди з 24.12.2008 р. по 31.12.2009 р. та з 01.01.2009 р. по 31.12.2009 р., в іншій частині позовних вимог слід відмовити за пропуском строку звернення до суду.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернулася до відповідача із заявою про виплату підвищення до пенсії, як дитині війни, відповідач своїм листом відмовив в перерахунку підвищення до пенсії за заявою позивача, тобто має місце неправомірність відмови, тому слід визнати неправомірними дії, а не бездіяльність, УПФУ щодо невиплати позивачу підвищення до пенсії за віком, як дитині війни.
Згідно з ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Як вбачається з адміністративного позову, позивачем було заявлено три вимоги, тому, враховуючи, що дві позовні вимоги задоволені частково, а у задоволенні третьої слід відмовити, сума судового збору, яка повинна бути стягнути на користь позивача, складає 1,13 грн.
Керуючись ст. ст. 2, 17, 18, 87, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України,
постановив:
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною діяльність Управління Пенсійного фонду України в Артемівському районі м. Луганська щодо не нарахування та не проведення ОСОБА_1 підвищення до пенсії за віком як, дитині війни, у період з 24.12.2008 р. по 31.12.2008 р. та з 01.01.2009 р. по 31.12.2009 р.
Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Артемівському районі нарахувати та виплатити ОСОБА_1 згідно із ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” підвищення до пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру, визначеного ч. 1 ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, за період з 24.12.2008 р. по 31.12.2008 р. та з 01.01.2009 р. по 31.12.2009 р. з урахуванням сум, виплачених у цей період.
В задоволені решти позовних вимог - відмовити за пропуском строку звернення до суду.
Стягнути з місцевого бюджету Артемівського району м. Луганська на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1,13 грн.
Постанова суду може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10 - денний строк з дня винесення постанови заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 5 ст. 186 КАС України.
Суддя М.В. Єсауленко