Справа № 2а-8/2010
П О С Т А Н О В А
іменем України
2 лютого 2010 року Артемівський районний суд міста Луганська в особі судді Єсауленко М.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного Управління пенсійного фонду України в Луганській області, 3-ої особи - Луганського обласного військового комісаріату про визнання дій неправомірними і перерахунок пенсії, -
встановив:
У грудні 2009р. ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, обґрунтовуючи його тим, що він у 2000-2006 роках, відповідно до частини 4 статті 13 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, як пенсіонер Міністерства Оборони України, який отримує пенсію за вислугу років, мав право на підвищення до пенсії у розмірі 350% мінімальної пенсії за віком. Вважає, що таке підвищення було нараховане йому неправильно, оскільки розрахунок повинен бути проведений, виходячи з розмірів прожиткового мінімуму та мінімальної пенсії за віком, встановлених на 2000-2006 роки.
Він у 2009р. звернувся до ГУПФУ з вимогою щодо перерахування надбавки, але йому було відмовлено. Вважає таку відмову незаконною, просить визнати такі дії неправомірними і зобов’язати ГУПФУ провести перерахунок підвищення пенсії за період з 01.01.2000р. по 30.06.2006р. з виходячи з розмірів мінімальної пенсії за віком, прирівняної до прожиткового мінімуму осіб, які втратили працездатність, встановлених на 2000-2006 роки.
Просив суд поновити пропущений строк для звернення до суду за захистом його прав з 2000 по 2006 рік.
ГУПФУ у запереченнях на позов зазначило, що не є правонаступником Луганського ОВК, тому не повинно нести відповідальність за боргами Міністерства Оборони України. Вважає, що право на підвищення пенсії ветеранам війни, закріплене в Законі України №3551-XII „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (далі –Закон №3551), реалізується шляхом встановлення Урядом України розмірів мінімальної пенсії за віком і у випадку підвищення пенсії розрахунок виплат здійснюється за правилами постанови Кабінету Міністрів України від 03 січня 2002 року №1 «Про підвищення розмірів пенсій та інших спеціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету». Просило у задоволені позову відмовити. Також зазначило на пропущенні позивачем річного строку звернення до суду.
Луганський ОВК, заперечуючи проти задоволення позову, надав аналогічні ГУПФУ пояснення.
Від сторін надійшли заяви про розгляд справи за їх відсутності.
Суд, перевіривши матеріали справи та дослідивши надані сторонами докази, дійшов висновку про відмову у задоволені позову за наступних підстав.
З матеріалів справ вбачається, що позивач в званні старшого лейтенанта було звільнено у запас, з 1993 року Луганським ОВК йому призначена пенсія за вислугу років з надбавкою за участь в бойових діях з 2000р. у розмірі 24,93 грн., а з 01 жовтня 2003 року –29,87 грн.
Призначення та виплата підвищення до пенсії ветеранам війни здійснювалось відповідно до Закону №3551 та Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» від 09.04.1992р. № 2262-XII (далі – Закон №2262) в реакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин.
Згідно частини 4 статті 13 Закону №3551 інвалідам війни ІІ групи пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується у розмірі 350% мінімальної пенсії за віком. Таке ж підвищення для інвалідів війни ІІ групи було передбачено пунктом «б» статті 25 Закону №2262.
До 01 жовтня 2003 року підвищення розраховувалось з розміру 16,62 грн., визначеного постановами КМУ №342 від 19 березня 1996 року та №831 від 26 липня 1996 року, а з 01 жовтня 2003 року - з розміру 19,91грн. згідно постанови КМУ №1 від 03 січня 2003 року.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 20.12.1991р. №2010- XII мінімальний розмір пенсії за віком, як один з видів основної державної соціальної гарантії, встановлюється законами.
Суд вважає необґрунтованим посилання відповідача на те, що спірне підвищення до пенсії нараховувалось позивачу виходячи розмірів, встановлених Кабінетом Міністрів України, оскільки надання законодавцем такого права Кабінету Міністрів України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених Законом. Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень Закону №3551, в тому числі й інших законів, якими встановлено розміри мінімальної пенсії за віком.
Згідно ч.4 ст.13 Закону №3551 та пункту „б” статті 25 Закону №2262 (в редакціях, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин) розмір надбавок до пенсії розраховується виходячи з мінімальної пенсії за віком.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
Суд приходить до висновку щодо відхилення доводу відповідача в тій частині, що норма частини 3 статті 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом. Суд вважає, що наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання щомісячної надбавки, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком.
Безпідставними також є посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплати зазначених пенсій у таких розмірах, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань, які встановлені статтею 46 Конституції України та ч.4 ст.13 Закону №3551 та пункту „б” статті 25 Закону №2262, щодо нарахування спірної надбавки до пенсії.
Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму.
Оскільки позивачеві слід визначати пенсію виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то в разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивачеві повинен проводитись виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про визнання відмову ГУПФУ у здійсненні перерахунку протиправною.
Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему (про що зокрема зазначено у рішенні № 8-рп/2005 від 11 жовтня 2005 року по справі № 1-21/2005), пов’язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України відокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.
Суд виходить з того, що конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачені статтями 1, 3, частиною 2 статті 6, статтею 8, частиною 2 статті 19, статтями 22, 23, частиною 1 статті 24 Конституції України, набуте у сфері пенсійного забезпечення, не може бути скасоване, звужене. Правовою гарантією забезпечення державою даного права є виконання прийнятих на себе зобов’язань, виходячи з положень принципу верховенства права, закріпленого як статтею 8 Конституції України, так і статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України.
Посилання відповідача на пропуск позивачем строку позовної давності є безпідставними, оскільки згідно зі ч.2 ст. 55 Закону №2262 суми пенсій не отримані вчасно з вини органів, що призначають та виплачують пенсії, повинні бути виплачені за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Крім того, суд не приймає до уваги заперечення відповідача стосовно того, що Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області не є правонаступником Міністерства Оборони України, оскільки у межах спірних відносин не йдеться про передачу будь-яких боргів або інших зобов`язань МО України іншим відповідачам по відношенню до позивача.
Враховуючи, що призначення і розрахунок пенсії за законом віднесено до компетенції відповідних відділень УПФУ, суд не має права перебирати на себе функції даного державного органу щодо здійснення конкретних розрахунків і, як слід, відсутні підстави для обчислення у постанові суду конкретного розміру підвищення до пенсії і виниклої заборгованості.
На підставі викладеного, суд вважає, що позивач має право на перерахунок підвищення пенсії у розмірі 350% мінімальної пенсії за віком, прирівняної до прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на відповідний період, починаючи з 01.01.2000 року по 31.12.2005 року включно, із врахуванням проведених раніше виплат.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 3, 8, 22, 23, 24, 46 Конституції України, рішенням Конституційного Суду України № 8-рп/2005, Законом України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, Законом України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» від 09.04.1992р. № 2262-XII (в реакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин), ст. 17 Закону України „Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”, ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, статями 8, 9, 161-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –
п о с т а н о в и в:
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Поновити строк звернення до суду з адміністративним позовом.
Визнати неправомірним рішення Головного управління пенсійного Фонду України в Луганській області щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку підвищення пенсії, як інваліду війни ІІ групи, щомісячно у розмірі 350% мінімальної пенсії за віком, прирівняної до прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 01.01.2000 року по 31.12.2005 року.
Зобов’язати Головне Управління Пенсійного фонду України в Луганській області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 підвищення пенсії, як інваліду війни ІІ групи, щомісячно у розмірі 350% мінімальної пенсії за віком, прирівняної до прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, за відповідний період, з 01.01.2000 року по 31.12.2005 року включно із врахуванням проведених раніше виплат.
Судові витрати за розгляд справи віднести на рахунок держави.
Постанова набирає законної сили після закінчення десятиденного строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано, а також у разі неподання у двадцятиденний строк після подання заяви про апеляційне оскарження апеляційної скарги.
Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду шляхом подання через Артемівський районний суд м. Луганська у десятиденний строк з дня проголошення постанови заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Суддя Єсауленко М.В.