Справа № 369/236/21

                                                                        Провадження №2/369/2463/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.01.2021                                                                 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі судді        Янченка А.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, -

В С Т А Н О В И В:

11.01.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області із позовною заявою до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Толока», Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-капітал-Інвест», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Арагон», про визнання права власності на нежитлове приміщення.

13.01.2021 року ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області вказану позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

14.01.2021 року до канцелярії Києво-Святошинського районного суду Київської області від ОСОБА_1 надійшла заява про забезпечення позову, в якій просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на приміщення АДРЕСА_1 та заборони будь-яким особам вчиняти будь-які дії щодо вказаного приміщення.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно ч.ч. 1, 6 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову слід залишити без задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Отже, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.

При цьому цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути ухвалено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

У відповідності до ч. 1 ст. 149 ЦПК суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 ЦПК заходів забезпечення позову. Тобто, законодавець вказує лише на можливість, а не обов`язок суду забезпечити позов, при чому відповідно до вимог законодавства це можливо за умови, що з матеріалів справи чи самої заяви про забезпечення позову вбачається, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Крім того, відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод як джерело права.

Згідно з ч.1 ст. 1 Першого протоколу до цієї Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Окрім національного законодавства, також і прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом з тим, Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (Рішення Суду у справі Жоффре де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 року).

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 151 ЦПК України, заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову.

В заяві про забезпечення позову вказано, що ОСОБА_1 , як довіритель відповідно до Договору про участь у Фонді фінансування будівництва виду А № М 11-В1 від 05.07.2012 року повністю сплатив кошти за приміщення АДРЕСА_1 . Однак, всупереч положенням цього Договору та вимогам законодавства, рішенням ТОВ «Фінансова компанія «Толока» від 13.08.2020 року зазначене приміщення було відкріплене від нього. При цьому одразу ж в цей же день, 13.08.2020 року щодо цього приміщення було укладено новий Договір про участь у фонді фінансування будівництва №259-В1 з ОСОБА_2 , а 18.08.2020 року на ОСОБА_3 було зареєстроване право власності на приміщення.

Крім того, надалі 26.08.2020 року відповідно до договору іпотеки №1683 від 26.08.2020 року, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ «Фінансова компанія «Арагон» і посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кірюховою Н.С., в інтересах ТОВ «Фінансова компанія «Арагон» була зареєстрована іпотека та заборона на відчуження приміщення АДРЕСА_1 .

Усі ці дії вчинялися між пов`язаними особа. Так, як вбачається, з зазначених у позовній заяві відомостей та даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань юридичними адресами ТОВ «Фінансова компанія «Толока» та ТОВ «Фінансова компанія «Арагон» є одна і та ж адреса – місто Київ, вул. Вадима Гетьмана, 1.

Таким чином, з наведених обставин вбачається намагання відповідачів створити умови, при яких ефективний захист та поновлення права власності на спірне приміщення було б ускладнене, а виконання рішення суду унеможливлено.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини вказує на необхідність дотримання принципу справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (у справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції", "Джеймс та інші проти Сполученого королівства") положення статті 1 Першого протоколу містять три окремих правила, які не застосовуються окремо: перше правило проголошує принцип мирного володіння майном, друге стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання втручання у власність правомірним, третє правило визнає за державами контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Також, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання в право власності принципу правомірного та допустимого втручання, слід оцінити, чи є захід законним, чи переслідує втручання суспільний інтерес, чи є такий захід пропорційним переслідуваним цілям.

Однак лише посилання в заяві про забезпечення позову на потенційну можливість, щодо створення умов, при яких ефективний захист та поновлення права власності на спірне приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , буде ускладнено, а виконання рішення суду унеможливлено, без наведення відповідного обґрунтування та підтвердження доказами, не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Зважаючи, що забезпечення позову допускається, за умови, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а заявником таких доказів не надано, суд вважає необхідним в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.

Додатково суд враховує, що заходи забезпечення позову повинні мати належну мету усунення неможливості або утруднення виконання судового рішення. Позивач, посилаючись на ризик відчуження майна, не зазначає конкретних дій, які вчиняються для відчуження спірного приміщення ОСОБА_2 на користь третіх осіб. Заборона вчинення будь-яких дій, щодо вищевказаного приміщення є надмірним втручанням в права відповідача та не відповідає вищезазначеній меті.

Крім того заявником у позовній заяві не заявлено вимог щодо визнання недійсними договору про участь у фонді фінансування будівництва №259-В1 від 13.08.2020 року за участі ОСОБА_2 та договору іпотеки №1683 від 26.08.2020 року, та скасування реєстрації права власності ОСОБА_2 на спірне приміщення.

Одночасно суд роз`яснює, що ця відмова не позбавляє заявника на повторне звернення до суду із заявою про забезпечення позову в порядку встановленому ЦПК України, з урахуванням аргументів, вказаних в мотивувальній частині ухвали.

За таких умов, суд приходить до обґрунтованого висновку про відсутність підстав та ризиків, визначених ст.149 ЦПК України, для забезпечення позову.

Керуючись статтями 149-153, 260 ЦПК України,-

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.

Копію ухвали невідкладно направити заявнику.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії даної ухвали.

Ухвала набирає законної сили в порядку встановленому ч. 2 ст. 261 ЦПК України.

Ухвалу підписано 15.01.2021 року

Суддя                                                                                А.В. Янченко