Справа № 2-266/10                                                                  

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

12 квітня 2010 року                                                                 Індустріальний районний суд

        м. Дніпропетровська

У складі:    

Головуючого        – судді Галічого В.М.

    При секретарі   – Баштаненко І.О.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спец.авто» про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2009 року позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом. В обґрунтування заявлених вимог послався на те, що він перебував з відповідачем у трудових відносинах. З жовтня 2008 року відповідач перестав виплачувати йому заробітну плату, розмір якої за один місяць дорівнював 1800 грн., а з 08 грудня 2008 року відповідач запропонував позивачу написати заяву і піти у неоплачувану відпустку на невизначений термін, що позивач і зробив. Коли через 15 днів він повернувся до відповідача, останній до роботи його не допустив, сказавши, що роботи немає. Позивач вважає такі дії вимушений простоєм не з вини працівника.

На підставі викладеного, з урахуванням уточнень позовних вимог (а.с. 140-141),  просив суд стягнути з відповідача наявну заборгованість по заробітній платі в сумі 3600 грн, а також відповідно до ч. 1 ст. 113 КЗпП України стягнути з відповідача розмір середньої заробітної плати за шість місяців вимушеного простою, що дорівнює 10 800 грн. Крім того, позивач просив стягнути з відповідача грошову компенсацію за невикористану відпустку в сумі 2549,  65 грн. та грошову компенсацію у зв’язку з невчасною виплатою заробітної плати у розмірі середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Також просив стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 5000 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 1000 грн.

У судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав у повному обсязі, на їх задоволенні наполягав.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, проти задоволення позову заперечував, просив суд у задоволенні позову відмовити.

Вислухавши пояснення осіб, що приймають участь у справі, свідків, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебував з відповідачем Товариством з обмеженою відповідальністю «Спец.авто» у трудових відносинах. Так, згідно наданою суду копії трудової книжки (а.с. 5), позивач наказом від 04 вересня 2007 року № 80-К був прийнятий відповідачем на посаду слюсаря з ремонту автомобілів. Наказом від 16 червня 2009 року № 17-К позивач був звільнений за п. 1 ст. 36 КЗпП України – за згодою сторін.

Згідно відомостей на виплату заробітної плати за жовтень 2008 – червень 2009 роки  (а.с. 122-139), позивач заробітної плати не отримував, оскільки його прізвище у відомостях відсутнє.

Суд не може прийняти до уваги довідку про середню заробітну плату позивача (а.с. 46) та відомості на виплату заробітної плати за вересень 2007 – вересень 2008 роки (а.с. 90 – 121) у якості доказу розміру заробітної плати, яку отримував позивач, а також акти про відсутність позивача на робочому місці від 08.01.2009 рік та 26.03.2009 рік (а.с 82, 83), оскільки допитані під присягою в судовому засіданні свідки ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 суду показали, що на жовтень 2008 року як і на весь 2008 рік заробітна плата позивача складала 1800, 00 грн. на місяць, яку він як і вони фактично отримували у відповідача, при цьому у відомостях виплати заробітної плати вони розписувалися за отримання нібито мінімальної заробітної плати. Також підтвердили, що позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогою сплати заборгованість по заробітній платі. Крім того, як встановлено судом, позивач звільнений не за прогули, а за згодою сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Отже суд прийшов до висновку про задоволення вимоги позивача про стягнення заборгованості з заробітної плати за жовтень та листопад 2008 року у розмірі 3600 грн.

В судовому засіданні встановлено і не спростовано представником відповідача те, що позивач не використав свою щорічну відпустку.

Відповідно до ч. 1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Отже, суд вважає за доцільне задовольнити вимогу позивача про стягнення компенсації за невикористану відпустку у розмірі 2549, 65 грн, сума якої розраховується виходячи з наступного. Відпустка за період з 04.09.2008 року по 28.09.2008 року (24 календарних дні) складає 1456,80 грн: 12 міс. х 1800 грн/(366-10) х 24 к.д.  Відпустка за 2009 рік складає 1092,85 грн: 8,5 міс. х 1800 грн/261 к.д. – 8 – 15 д.н.в.) х 17 к.д.

Відповідно до ч. 1 ст. 113 КЗпП України час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

Суд переконаний, що період з 08.12.2008 року по день фактичного звільнення позивача є простоєм, який виник не з вини позивача.

Тому суд приходить до висновку про задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача суми компенсації за період затримки розрахунку за вимушений простой за 9 місяців у розмірі 16 200 грн.

Відповідно до ст. 2371 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться  у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Вирішуючи питання про обґрунтованість позову в частині відшкодування моральної шкоди, суд приходить до наступного. Не викликає сумнівів, що внаслідок невиплати заробітної плати позивачеві була заподіяна певна моральна шкода, що виразилася у стражданнях та переживаннях, а також життєвих незручностях, пов'язаних з необхідністю  докладання додаткових зусиль до організації свого життя, позичанням коштів, звернення до суду за захистом свого права. Разом з тим, суду не надані будь-які докази, що об'єктивно свідчили б про істотність заподіяної йому моральної шкоди і настання внаслідок невиплати заробітної плати суттєвих негативних наслідків для його психологічного та фізичного стану. З урахуванням викладеного, суд вважає позовні вимоги у відповідній частині такими, що підлягають частковому задоволенню у розмірі 500 грн. Сума відшкодування визначена судом з урахуванням характеру та тривалості заподіяних позивачеві страждань, переживань та незручностей, а також характеру дій відповідача.

Судом встановлено, що позивачем для відновлення свого порушеного трудового права за договором було сплачено 1000 грн. підприємцю ОСОБА_6 за надання правової допомоги. Зазначена сума є реальними збитками позивача в розумінні п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України. Тому суд задовольняє вимогу позивача про її стягнення.

Розглядаючи вимогу позивача про стягнення на його користь середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, суд виходить з наступного. Позивач всупереч вимогам ст. 10, 11 ЦПК України не надав доказів того, що перебування у вимушеному простої перешкоджало йому у працевлаштуванні. Тому його вимога про стягнення на його користь середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу задоволенню не підлягає.

Судові витрати у справі підлягають стягненню з відповідача в доход держави, оскільки позивач від їх сплати звільнений.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 47, 83, 113, 116, 2371 КЗпП України, ст. 22 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 60, 212, 213, 215 ЦПК України, -    

В И Р І Ш И В :

Позов - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Спец.авто» на користь ОСОБА_1 23.849, 65 грн.   (двадцять три тисячі вісімсот сорок дев’ять гривень 65 коп.),  в тому числі 3600, 00 грн. заборгованості по заробітній платі, 2549, 65 грн. компенсації за невикористану відпустку, 16200, 00 грн. компенсації за період затримки розрахунку, 500, 00 грн. у відшкодування моральної шкоди та 1000, 00 грн. витрат на правову допомогу.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

В порядку розподілу судових витрат стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Спец.авто» в доход держави 231,99 грн. судового збору та 120,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про його апеляційне оскарження, якщо таку заяву не буде подано.

У випадку подання заяви про апеляційне оскарження, але не подання у двадцятиденний строк апеляційної скарги, рішення набирає законної силі після закінчення такого строку.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає чинності після розгляду справи апеляційним судом.

Заява про апеляційне оскарження рішення може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення, апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя:                                                              В.М. Галічий