У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2021 року

м. Харків                                                        

справа № 638/18215/20

провадження № 2-з/638/14/21

Дзержинський районний суд м. Харкова в складі головуючого судді Яковлевої В.М., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення авансової суми, суми неустойки за договором,

установив:

29 грудня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення авансової суми, суми неустойки за договором.

19 січня 2021 року ОСОБА_1 подана до суду заява про забезпечення позову про стягнення авансової суми, суми неустойки за договором.

Заява про забезпечення позову мотивована тим, що 27 листопада 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір про взяття зобов`язань укласти договір купівлі-продажу 4-х кімнатної квартири за ціною, еквівалентній 46 500 доларів США, за адресою: АДРЕСА_1 . На виконання договору ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 грошову суму в розмірі 56 920 грн. 15 грудня 2020 року ОСОБА_2 повернула грошову суму в розмірі 28 460 грн ОСОБА_3 , який є чоловіком ОСОБА_1 . У зв`язку із порушенням умов договору вважає, що з ОСОБА_2 на її користь підлягає стягненню грошова сума в розмірі 28 460 грн та неустойка в розмірі 56 920 грн.

Відповідно до інформаційної довідки від 19 січня 2021 року № 240890463 квартира за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_2 .

Враховуючи, що відповідач не виконує вимоги щодо повернення авансової суми та суми неустойки за договором, існує ймовірність ризику, що власником квартири може стати інша особа, вважає, що невжиття заходів забезпечення позову ускладнить або зробить неможливим виконання рішення суду в майбутньому, ОСОБА_1 просить накласти арешт на квартиру АДРЕСА_2 та заборонити вчиняти відчуження квартири АДРЕСА_2 . Щодо зустрічного забезпечення пропонує перерахувати 5 000 грн на рахунок суду.

Дослідивши матеріали заяви, суд доходить таких висновків.

Матеріали справи свідчать, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19 січня 2021 року № 240890463 4-х кімнатна квартира, загальною площею 81, 7 кв м, житловою площею 52,1 кв м, за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_2 .

Відповідно до статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Статтею 150 ЦПК України передбачені види забезпечення позову, а саме: накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановлення обов`язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупинення продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; передача речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; зупинення митного оформлення товарів чи предметів; арешт морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; інші заходи, необхідні для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Частиною третьою статті 150 ЦПК України передбачено, що види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до вимог пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді справ про забезпечення позову» суддя, розглядаючи заяву про забезпечення позову, має з урахуванням доказів, наданих позивачем, пересвідчитися, зокрема, що між сторонами дійсно виник спір, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача (який може сховати майно, продати знищити або знецінити його), що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення.

Забезпечення позову спрямоване, перш за все, проти несумлінних дій відповідача, який за час розгляду справи може приховати майно, продати, знищити чи знецінити його тощо.

Підставою забезпечення позову є обґрунтоване припущення заявника, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Таким чином, керуючись наведеними нормами цивільного процесуального законодавства та враховуючи роз`яснення Верховного Суду України, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Конституційний Суд України неодноразово вказував на необхідність забезпечення основного завдання правосуддя ефективного поновлення в правах. Так, в пункті 9 рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 КСУ зазначає, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Під час оцінки такої співмірності необхідно враховувати безпосередній зв`язок заяви про забезпечення позову з предметом позову, співвідношення об`єму заявлених вимог, необхідність вжиття забезпечувальних заходів.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та, що невжиття заходів забезпечення позову призведене до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об`єктивний характер.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 320/3560/18 (провадження № 61-5051св19).

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно зі статтею 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 391 ЦК України передбачене право власника майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що право на доступ до суду повинно бути реальним та ефективним.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В рішенні від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що втручання у право особи, захищене статтею 1 Першого протоколу, має бути виправданим. У цьому зв`язку Суд наголошує на необхідності підтримання «справедливої рівноваги» між загальним інтересом суспільства та захистом основних прав конкретної особи. Необхідну рівновагу не буде забезпечено, якщо відповідна особа несе «особистий і надмірний тягар» (див. рішення у справі Брумареску, пункт 78).

Зокрема, ЄСПЛ зазначав: «Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна держава учасниця Конвенції має право встановлювати правила судової процедури, в тому числі і процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити, щоб судовий процес перетворився в безладний рух. Разом з тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимогам, так як доступ до правосуддя повинен бути не тільки фактичним, а й реальним» (рішення ЄСПЛ у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).

У справі «Беллет проти Франції» ЄСПЛ зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, повинен бути достатнім для забезпечення права людини на суд, враховуючи принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в його права».

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтвердження доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимог чи подання позову до суду, наприклад реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без надання відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Вищевикладене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 19 квітня 2019 року у справі № 554/1893/17 (провадження № 61-42643св18), від 26 квітня 2019 року у справі № 308/3824/16-ц (провадження № 61-1353св19).

При цьому заявником не наведено конкретних обставини, які свідчать про те, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, а зроблені лише припущення. Самі по собі посилання на те, що власником квартири може стати будь-яка особа, а тому невжиття заходів забезпечення позову ускладнить або зробить неможливим виконання рішення суду в майбутньому без наведення відповідного обґрунтування та надання на його підтвердження доказів не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та заборони його відчуження.

Вирішуючи питання про забезпечення позову суд враховує співмірність виду забезпечення позову, який просила застосувати ОСОБА_1 із заявленими позивачем вимогами, рівноцінність заходів забезпечення позову змісту заявлених позовних вимог та можливість порушення прав власника майна у зв`язку із вжиттям таких заходів.

Матеріали справи свідчать, що позивачем пред`явлено позовні вимоги про стягнення авансової суми, суми неустойки за договором у розмірі 85 380 грн.

При цьому, звертаючись із заявою про забезпечення позову ОСОБА_1 просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, яке належить на праві власності відповідачу, а саме - квартиру АДРЕСА_2 , та заборони будь-якого відчуження вказаної квартири, за ціною, еквівалентною 46 500 доларів США.

Отже, предметом спору є стягнення авансової суми та суми неустойки в розмірі 85 380 грн, а не квартира, ціною 46 500 доларів США, стосовно якої заявниця просить вжити заходи забезпечення позову, відтак такі заходи забезпечення не пов`язані з предметом даного позову та є неспівмірними із заявленими позивачем вимогами.

Оскільки заходи забезпечення позову, які просить вжити ОСОБА_1 , не пов`язані з предметом позову та є неспівмірними із заявленими позивачем вимогами, враховуючи інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів, зокрема призвести до порушення прав власника майна, крім того самі по собі припущення щодо можливого ухилення відповідача від виконання судового рішення без надання відповідного обґрунтування та доказів на підтвердження цього не можуть бути підставою для вжиття заходів забезпечення позову, суд доходить висновку, що в задоволенні заяви про забезпечення позову необхідно відмовити.

На підставі викладеного, керуючись статтями 149 - 153 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення авансової суми, суми неустойки за договором - відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана шляхом подачі апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом п`ятнадцяти днів з дня її складання.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Дзержинський районний суд м. Харкова, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених участині другійстатті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Повний текст ухвали складено 20 січня 2021 року.

Суддя                                                                                В.М. Яковлева