ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
Господарський суд Чернігівської області
________________________________________________________________________________________________
14000 м. Чернігів, проспект Миру 20 Тел. 7-99-18, факс 7-44-62
Іменем України
П О С Т А Н О В А
"07" серпня 2006 р. Справа № 2/176а
11 год. 05 хв. Справа № 2/176 а
За позовом: відділення Фонду соціального захисту інвалідів у Чернігівській області
14017, м. Чернігів, вул. Комінтерну, 14
до державного підприємства “Новоборовицький спиртовий завод”
15214, с. Нові Боровичі, Щорського району
про стягнення 5062,75 грн.
Суддя Михайлюк С.І.
Секретар Фетисова Ю.А.
представники сторін:
від позивача: нач. відділу Зайковська М.В. (06.07.06р.), заст. начальника відділу Семешко Г.А. (07.08.06р.)
від відповідача: головний бухгалтер Александренкова О.Т.
Заявлено позов про стягнення з відповідача 5062,75 грн. штрафних санкцій за нестворене робоче місце для інваліда в 2005 році.
У судовому засіданні представники позивача підтримали викладені у позовній заяві доводи. Відповідач подав відповідь на позовну заяву, проти позову заперечив, мотивуючи тим, що на протязі 2005 року інваліди для працевлаштування на завод не направлялися та звернень від них не надходило, підприємство є збитковим за підсумками роботи за 2005 рік.
У судовому засіданні представник відповідача заперечення підтримала.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд,
в с т а н о в и в:
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (надалі Закон) з урахуванням змін, внесених Законом України від 31.05.2005р. № 2602-IV “Про внесення змін до Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця. Норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів визначається виключно цим Законом. Якщо іншими законами встановлюються нормативи робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, які відрізняються від зазначених у цій статті, застосовуються положення цього Закону.
Згідно із звітом про зайнятість та працевлаштуванні інвалідів за 2005 рік, що підписаний керівником та головним бухгалтером відповідача, середньооблікова кількість штатних працівників підприємства складала 102 осіб, з яких середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність –3, кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях –4. Отже невиконання відповідачем нормативу становить 1 робоче місце.
Відповідно п. 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995р. № 314 (надалі Положення), робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону із змінами внесеними Законом України № 2505-IV від 25.03.2005р. підприємства (об'єднання), установи і організації, крім тих, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності та господарювання, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір штрафних санкцій за робоче місце, не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), у відповідній установі, організації.
Відповідач не подав доказів виконання в повному обсязі Положення. Разом з тим, підстави відповідальності визначені ст. 20 Закону (редакції Закону України № 2505-IV від 25.03.2005р.), згідно з якою штрафні санкції сплачуються саме за меншу кількість працюючих інвалідів, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, а не за невиконання окремих приписів Положення.
На відповідача не покладався обов’язок займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.
Частиною 1 ст. 18 Закону передбачалося, що працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи (ч. 2 ст. 18 Закону). Повноваженнями державної служби зайнятості (п. 12 Положення) є, зокрема, ведення обліку інвалідів, які звернулися за допомогою у працевлаштуванні, ведення обліку робочих місць підприємств, на які можуть бути працевлаштовані інваліди, сприяння працевлаштуванню інвалідів, які звернулися з таким проханням, з урахуванням рекомендацій МСЕК. Згідно з п. 10 Положення працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів.
Виявляти інвалідів, які бажають працювати, щомісячно надсилати державній службі зайнятості списки таких інваліді є компетенцією місцевих органів соціального захисту населення (п. 11 Положення).
В силу ч. 3 ст. 43 Конституції України використання примусової праці забороняється.
З наведено випливає висновок, що працевлаштування інваліда залежить і від його на це бажання, а також інших факторів, зокрема професійних навичок і знань.
Згідно з інформацією управління праці та соціального захисту населення Щорської районної державної адміністрації від 11.07.2006р. № 2151 протягом 2005 р. з питання працевлаштування звернулось 8 інвалідів, управлінням щомісячно надаються до районного центру зайнятості списки інвалідів, які виявили бажання працювати.
У відповідності до ст. 20 Закону України “Про зайнятість населення”, Інструкції щодо заповнення державної статистичної звітності за формою N 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках", що затверджена наказом Державного комітету статистики України від 06.07.1998р. № 244 (діюча в 2005 році) підприємства, установи і організації, розташовані на території відповідного регіону, незалежно від форм власності і господарювання та відомчої підпорядкованості, щомісячно в повному обсязі подають державній службі зайнятості інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) за формою № 3-ПН. Форма звітності передбачає зазначення наявності вільних робочих місць (вакантних посад) і для працевлаштування інвалідів.
За повідомленням Щорського районного центру зайнятості від 27.07.2006р. № 587 в 2005 році до центру зайнятості звернулись 8 інвалідів за допомогою у працевлаштуванні, з яких 6 працевлаштовані; відповідач в 2005 році надавав потребу у працевлаштуванні інвалідів в липні та жовтні за професією слюсар-ремонтник; на підприємство відповідача інваліди не направлялись тому, що за цією професією до центру зайнятості інваліди не зверталися.
У звітах форми 3-ПН станом на 08.07.20065р. та станом на 17.10.2005р. відповідач вказував про потребу у працівниках-інвалідах за професією слюсар-ремонтник.
Наведене свідчить про вжиття відповідачем заходів для працевлаштування інвалідів.
У разі направлення органом працевлаштування інвалідів для роботи відповідач мав можливість виконати норматив. При цьому слід врахувати фактичний час, що відпрацьований в 2005 році інвалідами Саєвич П.В., Кирилюк О.І., Рибальченко В.І. Зокрема, інвалід Саєвич П.В. звільнився з 22.09.2005р., а зараховано лише 8 місяців роботи; інвалід Кирилюк О.І звільнився 15.08.2005р., а зараховано лише 7 місяців роботи; інвалідність Рибальченко В.І. встановлена 15.11.2005р., а зараховано лише 1 місяць його роботи.
За таких обставин відповідач не може відповідати за не створення робочого місця для працевлаштування інвалідів (ст. 218 ГК України), у позовних вимогах слід відмовити.
Враховуючи викладене, а також керуючись ст.ст. 160-163, 167, п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
п о с т а н о в и в:
У позові відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано.
Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного господарського суду.
Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою
особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Суддя С.І. Михайлюк
У повному обсязі постанова виготовлена 10.08.2006р.