У К Р А Ї Н А
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа: № 22ц-1414/10 Головуючий 1 інстанції: Стахова Н.В.
Категорія: 66 Доповідач: Фарятьєв С.О.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 квітня 2010 року Судова колегія судової палати в цивільних справах апеляційного суду Луганської області в складі :
головуючого – Фарятьєва С.О.
суддів – Украінцевої Л.Д., Лісіциної А.І.
секретаря – Ковальчук Є.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луганську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Лисичанського міського суду Луганської області від 01 лютого 2010 року за скаргою ОСОБА_2, заінтересована особа ОСОБА_1 на бездіяльність Відділу Державної виконавчої служби (ВДВС) Лисичанського міського управління юстиції (МУЮ) та зобов’язання до вчинення певних дій,-
ВСТАНОВИЛА :
В січні 2010 року ОСОБА_2 звернувся до суду з заявою, в якій просив визнати бездіяльність ВДВС Лисичанського МУЮ, яка виразилась в ухиленні від розгляду його клопотання від 24 листопада 2009 року про скасування постанови державного виконавця вказаного ВДВС Чичикан Л.В. від 6 травня 2004 року в частині накладення арешту на його квартиру АДРЕСА_1 протиправною, зобов’язати зазначений ВДВС скасувати цю постанову в цій частині та надати до Державного реєстру прав на нерухоме майно та їх обмежень відповідний акт для скасування державної реєстрації обмеження його речового майна, тобто його квартири, посилаючись на те, що постанова державного виконавця від 6 травня 2004 року є незаконною, оскільки ухвалою Лисичанського міського суду Луганської області від 29 січня 2004 року арешт на саму квартиру, в забезпечення позову ОСОБА_1, не накладався, а тільки на майно, яке знаходиться в ній та інші речі.
Крім того, заявник просив поновити йому строк звернення до суду з зазначеною скаргою.
Ухвалою Лисичанського міського суду Луганської області від 01 лютого 2010 року скаргу ОСОБА_2 було задоволено частково.
Суд поновив йому строк звернення до суду з даною скаргою та зобов’язав ВДВС Лисичанського МУЮ скасувати постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 6 травня 2004 року та повідомити орган, що веде реєстр заборони та відчуження об’єктів нерухомого майна.
В решті вимог відмовив за необґрунтованістю.
В апеляційній скарзі заінтересована особа ОСОБА_1 просить ухвалу суду першої інстанції в частині задоволення вимог ОСОБА_2 скасувати та постановити нову ухвалу про відмову йому у задоволені його скарги, оскільки вважає, що прийнято її було з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Заперечень на апеляційну скаргу до матеріалів справи не надійшло.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши обґрунтованість і законність ухвали суду першої інстанції та обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія не знаходить підстав для її задоволення.
Відповідно до вимог ст.303 ч.1 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
В силу ст.383 ЦПК України, учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Судом встановлено, що ухвалою Лисичанського міського суду Луганської області від 29 січня 2004 року з метою забезпечення заявленого ОСОБА_1 позову було накладено арешт на розрахунковий рахунок ОСОБА_2 та належне йому майно, яке знаходиться у офісі за адресою: АДРЕСА_2, а також в квартирі у АДРЕСА_1, де він мешкає, в межах суми його боргу перед ОСОБА_1, який складав 3200 грн., тобто судом було чітко визначено майно боржника, яке підлягало арешту.
Однак постановою державного виконавця ВДВС Лисичанського МУЮ від 6 травня 2004 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, при примусовому виконанні ухвали суду від 29 січня 2004 року, в цілях забезпечення позову було накладено також арешт і на саму квартиру ОСОБА_2, розташовану за вищевказаною адресою.
Згідно з вимогами ч.2 ст.55 Закону України „Про виконавче провадження”, державним виконавцем за постановою про відкриття виконавчого провадження або за постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження може бути накладений арешт у межах суми стягнення за виконавчими документами, з урахуванням витрат, пов’язаних з проведенням виконавчих дій на виконання або на все майно або окремо визначене майно боржника.
Тому дії державного виконавця ВДВС Лисичанського МУЮ відносно арешту квартири, де мешкає ОСОБА_2 не відповідали вимогам діючого закодавства.
На підставі вищезазначеного суд правильно прийшов до висновку про зобов’язання названого ВДВС скасувати свою постанову від 6 травня 2004 року про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження.
Обгрунтованими є і висновки суду першої інстанції в іншій частині, оскільки відповідають матеріалам справи і вимогам закону.
Згідно зі ст.312 ЦПК України розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для зміни чи скасування ухвали суду.
Керуючись ст.ст.307, 312, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія судової палати в цивільних справах апеляційного суду Луганської області, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а ухвалу Лисичанського міського суду Луганської області від 01 лютого 2010 року залишити без зміни.
Ухвала набирає чинності негайно, але може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом 2-х місяців після її проголошення.
Головуючий :
Судді :