Справа  № 2- 31/2010р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

09 лютого 2010р.                                           Личаківський районний суд м.Львова

в складі головуючого судді                      Гирича С.В.

з участю секретаря судових засідань        Бучинського А.Б.

прокурора                                               Проданець Н.В.

адвокатів                                                 ОСОБА_2,ОСОБА_3          

позивача                                                  ОСОБА_4

відповідача                                              ОСОБА_5                                        

м. Львові

у відкритому судовому засіданні

розглянувши цивільну справу за позовом  ОСОБА_4 до ОСОБА_5, Державної податкової інспекції у м. Львові, третіх осіб Четвертої Львівської державної нотаріальної контори , приватного нотаріуса ОСОБА_6 про  визнання  заповіту недійсним, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину на квартиру , продовження терміну прийняття спадщини та визнання права на спадщину,  суд -    

ВСТАНОВИВ:

         Позивач   звернулася із позовом до відповідачів, 3-х осіб  про визнання недійсним заповіту складеного від імені ОСОБА_7 у користь ОСОБА_5, який посвідчений 02.04.2003року приватним нотаріусом ОСОБА_6, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину на квартиру АДРЕСА_1 отриманого на підставі вказаного заповіту, продовження терміну для прийняття спадщини та визнання за позивачкою ОСОБА_4 права на спадщину після смерті ОСОБА_7 на АДРЕСА_1 та грошові вклади ОСОБА_7 з усіма відсотками та компенсаційними нарахуваннями.

          Позов мотивує тим, що з 2001року з двоюрідною сестрою ОСОБА_7,1925 року проживали разом однією сім’єю у її квартирі АДРЕСА_1. В кінці січня 2003 року вона тимчасово виїхала  до себе на батьківщину в Молдови поправити здоров’я. По телеграмі сусідів, які повідомили про захворювання ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3 вона повернулася у м. Львів, але сестра вже померла. В цей час  у квартирі виявила ОСОБА_5, яка повідомила, що є співробітницею ОСОБА_7. Після того, як 04.04.2003р. поспіхом  похоронили ОСОБА_7,  ОСОБА_5 заявила, що ОСОБА_7 обіцяла їй квартиру і в неї є заповіт. 05.04.2003р. відповідачка показала їй ксерокопію заповіту і вияснилося, що підпис на заповіті ОСОБА_7 відсутній, від її імені заповіт підписала сусідка ОСОБА_9, яка з сестрою перебувала у неприязних відносинах. Вважає, що заповіт складений з порушенням вимог Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій, а тому повинен бути визнаний недійсним. Зокрема, за твердженням сусідів ОСОБА_7 її виявили непритомну 31.03.2003р. і після цього вона до свідомості не приходила. Крім цього, оскільки дочка ОСОБА_5- лікуючий лікар ОСОБА_7-ОСОБА_10 цікавилася її квартирою, побоюючись за можливі махінації з квартирою, 23.03.2003року ОСОБА_7 віддала свій паспорт сусідам ОСОБА_11 та ОСОБА_12, які на її прохання мали вияснити процедуру укладення договору дарування квартири на неї - позивачку. Вважає, що 02.04.2003р. у квартирі ОСОБА_7 нотаріус у зазначений в журналі викликів час не була, в той час паспорта ОСОБА_7 ОСОБА_5 не мала, заповіт є  сфальси-фікований. На підставі сфальсифікованого заповіту відповідач ОСОБА_5 у  4-й Львівській нотаріальній конторі незаконно отримала свідоцтво про право на спадщину на квартиру  АДРЕСА_2, яке як і заповіт  повинно бути визнано недійним.

            Оскільки вона є двоюрідною сестрою  ОСОБА_7,в продовж 2- років де-факто перебувала на утриманні ОСОБА_7, спільно проживали з нею однією сім’єю у квартирі АДРЕСА_2, у  відповідності до вимог ст.531 ЦК України 1963р. позивач є єдиним спадкоємцем ОСОБА_7 Вона вчасно звернулася із заявою про прийняття спадщини у нотаріальну контору, але через наявний незаконний заповіт свідоцтво на спадщину видано відповідачці. Тому просить продовжити термін на прийняття спадщини, визнати за нею, як єдиним спадкоємцем ОСОБА_7 право на спадщину на квартиру АДРЕСА_3 та грошові вклади ОСОБА_7 з усіма відсотками та компенсаційними відрахуваннями.

            В судовому засіданні позивачка позовні вимоги підтримала, вважає, що оскільки відносини з приводу оформлення права на спадкове майно ОСОБА_7 після 2003р. продовжуються, тому до них слід застосовувати положення ЦК України в редакції закону, 2003р.

            Відповідач ОСОБА_5, яка дала показання у якості свідка проти позову заперечила, ствердила, що декілька років здійснювала догляд ОСОБА_7,яка після смерті матері проживала одна. 02.04.2003року ОСОБА_7 заповіла їй квартиру АДРЕСА_2. Заповіт був посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_6 за адресою проживання спадкодавця о 15 год. 40 хв. з дотриманням всіх вимог закону та інших актів. ОСОБА_7 на час посвідчення заповіту була при свідомості, її волевиявлення було пряме, вільне на розпорядження своїм майном. Дійсно, оскільки ОСОБА_7 на той час хворіла, в неї тряслися руки, на її прохання заповіт підписала сусідка ОСОБА_9, яка проживала у квартирі навпроти квартири спадкодавця. Крім її, нотаріуса, сусідки ОСОБА_9 на час посвідчення заповіту нікого більше в квартирі не було. ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7 померла і організацію її похорону вона з чоловіком взяли на себе. Позивачка появилася у квартирі коли труна з тілом покійної були підготовлені до прощання, назвалася родичкою покійною і подякувала за те, що найшлися люди, які доглядали ОСОБА_7 та поховають її за християнським звичаям. В той день вона також вперше у квартирі ОСОБА_7 побачила сусідку ОСОБА_11, яка до цього жодного разу до покійної не приходила, т.я. за твердженням сусідів вони перебували у неприязних відносинах. Тому посилання позивачки на показання даного свідка, як і на показанні свідка ОСОБА_12 про те, що покійна віддала їм паспорт, та що за їх твердженням нотаріуса у квартирі 2.04.2003р. не було є безпідставним т.я. паспорт знаходився весь час у квартирі покійної, а вказані свідки навідь на похороні не були.  Після похорон  позивачка попросила переночувати у квартирі покійної і за ніч перерила всю квартиру, шукала якісь документи. На ранок на її прохання вона показала позивачці заповіт і та заявила, що буде воювати за квартиру. Однак на підставі заповіту вона 20.10.2003року отримала свідоцтво про право на спадщину.

         Оскільки спадщина була прийнята в 2003році, позивачка безпідставно посилається на норми нового ЦК України, який набув чинності з 01.01.2004р.

          Крім цього, письмовими доказами доведено, що позивачка, як громадянка Молдови протягом 2001-2003р.р. проживала із сім’єю у м.  Кишинев, в Україну в’їхала вперше 02.04.2003р. ОСОБА_7 була пенсіонеркою, з 2001р. отримувала мізерну пенсію, а тому враховуючи оплату комунальних послуг, на ці кошти сама не могла вижити, а крім того утримувати позивачку.

          Тому вважає, що вказаним заповітом права позивачки не порушені, вона не входить  у коло спадкоємців, а отже її вимоги є безпідставними.

         Третя особа приватний нотаріус ОСОБА_6 у судовому засіданні 28.05.2009року  проти   позову заперечила, пояснила, що 02.02.04.2003року о 15 год.40 хв.  за реєстром № 572 нею на дому ОСОБА_7 на АДРЕСА_4 було посвідчено заповіт на користь ОСОБА_5 При посвідченні заповіту нею було дотримано вимоги Розділу ІІІ «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусів України» від 18 червня 1994року № 18/5. Зокрема, на прохання ОСОБА_7, у зв’язку із її захворюванням заповіт було посвідчено за викликом по місцю її проживання.  Її особу було встановлено на підставі паспорта НОМЕР_1, виданого Личаківським РВ ЛМУ ГУМВС у Львівській області 24.05.2002р.,дієздатність перевірено. У зв’язку із хворобою ОСОБА_7, на її прохання, заповіт було прочитано вголос, підписано від її імені і в її присутності гр. ОСОБА_9, яка зареєстрована за адресою АДРЕСА_6, особу якої також встановлено на підставі паспорта громадянина України. Заповіт було зареєстровано у Єдиному реєстрі заповітів та спадкових справ за № 8389239. На час посвідчення заповіту у квартирі перебували лише спадкодавець, свідок ОСОБА_9 вона та ОСОБА_5 Тому твердження позивачки про фальсифікацію заповіту на її думку є надуманим. В послідуючому третя особа ОСОБА_6 у зверненні до суду  просила проводити розгляд справи у її відсутності.

          Представник відповідача Державної податкової інспекції м. Львова ОСОБА_13 позов підтримав частково, пояснив, що відповідно до вимог наказу ДПА України від 19.01.2007року  №18 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо взаємодії між підрозділами органів ДПА України під час роботи із безхазяйними речами та майном, що переходить у власність держави» на ДПІ м. Львова покладалися функції з приводу з оформлення правовстановлюючих документів на безхазяйне майно, в тому числі спадщину, спадкодавців, які не мали спадкоємців. На його думку, позовні вимоги про визнання заповіту недійсним є підставними. Разом з тим, оскільки позивачка не є спадкоємцем померлої ОСОБА_7, все майно, яка їй належало повинно визнаватися безхазяйним. В послідуючому представник ДПІ м. Львова подав заяву про розгляд справи у його відсутності.

          Представник третьої особи Четвертої Львівської державної нотаріальної контори у судове засідання не з’явився подав заяву про розгляд справи у його відсутності.

          Заслухавши пояснення сторін, показання свідків, дослідивши зібрані докази по справі, заслухавши висновок прокурора, яка підтримала позовні вимоги у повному об’ємі, суд у задоволенні позову відмовляє з таких підстав.

           Згідно журналу обліку викликів нотаріусів на дім приватного нотаріуса ОСОБА_6 (а.с.62,63 т.1) вбачається, що за зверненням ОСОБА_5 02 квітня 2003 року з 14 год. 30 хв. по 16 год.50 хв. нею було здійснено виїзд за адресою м. Львів, вул. Керченська, для посвідчення заповіту.

          З копії заповіту (а.с.61 т.1) вбачається, що 2 квітня 2003року о 15 год.40 хв. приватним нотаріусом ОСОБА_6 було посвідчено заповіт від імені ОСОБА_7,ІНФОРМАЦІЯ_4, яка розпорядилася на випадок смерті належну їй квартиру АДРЕСА_3 передати у спадщину ОСОБА_5,ІНФОРМАЦІЯ_2 У зв’язку із хворобою ОСОБА_7 за її проханням заповіт прочитано вголос, підписано від її імені і в її присутності громадянкою ОСОБА_9. Даний заповіт внесено до реєстру № 1 для реєстрації нотаріальних дій приватного нотаріуса ОСОБА_6 та  зареєстровано у Єдиному реєстрі заповітів та спадкових справ за № 8389239.

           Допитана у судовому засіданні 22 лютого 2005року свідок ОСОБА_9.(а.с.66 т.1) підтвердила, що була присутня при складанні заповіту і на прохання ОСОБА_7 підписала від її імені заповіт в користь ОСОБА_5,оскільки та за нею доглядала.

            Допитана у якості свідка ОСОБА_5 та даючи пояснення приватний нотаріус ОСОБА_6 підтвердили факт посвідчення заповіту  від імені ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 02.04.2003 року  на квартирі АДРЕСА_3 та підписання його від імені ОСОБА_7 сусідкою ОСОБА_9 При цьому всі вказані особи ствердили, що більше нікого у квартирі ОСОБА_7 на час посвідчення заповіту не було.    

           З копії свідоцтва про право на спадщину за заповітом (а.с.55т.1) вбачається, що на підставі вказаного заповіту 20.10.2003року державним нотаріусом Четвертої Львівської державної нотаріальної контори ОСОБА_5 було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом.

           Відповідно до вимог п.п.4,5 ПРИКІНЦЕВИХ ТА ПЕРЕХІДНИХ ПОЛОЖЕНЬ Цивільного Кодексу України, 2003р. передбачено, що  Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

           Правила книги шостої Цивільного кодексу України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

          Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що заповіт від 02.04.2003 року від імені ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5  складений та посвідчений у відповідності до Закону України «Про нотаріат» та п.п.13,82,85,87 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України № 18/5 від 14.06. 1994, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 7 липня 1994 р. за № 152/361, він є виконаний і в 2003р. на його підставі відповідач ОСОБА_5 отримала свідоцтво про право на спадщину.

          Тому доводи позивачки про те, що до даних правовідносин слід застосовувати положення ЦК України, 2003р., який набув чинності з 01.01.2004р. є безпідставними.

         Про це однозначно зазначено в ухвалі Колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 09.04.2008року при скасуванні попередніх рішень по справі.    

           У відповідності до роз’яснень, даних у п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України   №  7 від  30.05.2008р. «Про судову практику у справах про спадкування» зазначено, що спадкові відносини регулюються Цивільним кодексом України,(далі ЦК ) законами України від 2 вересня 1993 року № 3425-XII  "Про нотаріат", від 23 червня 2005 року № 2709-IV  "Про міжнародне приватне право", іншими законами, а також прийнятими відповідно до них підзаконними нормативно-правовими актами.

Відносини спадкування регулюються правилами ЦК,якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року.

У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК УРСР), у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом.  

           Таким чином, при вирішенні даного спору суд застосовує норми ЦК Української РСР.        

              У відповідності до ст.ст.529 та 530 ЦК Української РСР було визначено коло спадкоємців першої та другої черги, до яких позивачка не належить.

             Дійсно, у відповідності до вимог ст.531 ЦК Української РСР було передбачено, що  до числа спадкоємців за законом належать непрацездатні особи, що перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті. При наявності інших спадкоємців вони успадковують нарівні з спадкоємцями тієї черги, яка закликається до спадкоємства.

              Оцінивши зібрані по справі докази, суд приходить до переконливого висновку про те, що позивачка не перебувала на утриманні ОСОБА_7 не менше одного року до її смерті, а тому не входить у коло спадкоємців після смерті ОСОБА_7, а тому її позовні вимоги є безпідставними.

              Так, з долученої до матеріалів справи довідки  Муніципального підприємства № 1 (ЖЕК №1), оглянутого паспорта позивачки встановлено, що вона є громадянкою Молдови, з 04.12.1981року по даний час є зареєстрована у АДРЕСА_7, квартира приватизована, проживає із сім’єю – чоловік ОСОБА_22.1936р.н. та дочка і онук.

               У відповідності до ст. 2 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено,що  іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.

                У відповідності до вимог ст.25 названого закону, у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин було передбачено, що іноземці можуть в'їжджати в Україну за дійсними національними паспортами або документами, які їх замінюють. При цьому іноземці повинні одержати у встановленому порядку в'їзну візу, якщо інше не передбачено законодавством України.

                    Ст.28 названого закону було визначено, що  іноземці, які прибули в Україну на законній підставі, можуть тимчасово перебувати на території країни за паспортним документом, зареєстрованим у порядку, встановленому цими Правилами.

                  Відповідно до п.18 Правил  в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію,затверджених Постановою КМ України від 29 грудня 1995р. № 1074, в редакції, яка діяла на час перетину кордону позивачкою було передбачено, що  іноземці, які прибули в Україну на законній підставі, можуть тимчасово перебувати на території країни за паспортним документом, зареєстрованим у порядку, встановленому цими Правилами. Паспортний документ подається іноземцем для реєстрації у пункті пропуску через державний кордон посадовій особі Прикордонних військ. Реєстрація проводиться на період короткотермінового перебування - для іноземців з країн з візовим порядком в'їзду на період дії візи, але не більш як 6 місяців, для іноземців з країн з безвізовим порядком в'їзду - на 90 днів, якщо інший термін не визначено в міжнародних угодах. Іноземці можуть звільнятися від реєстрації паспортного документа на підставі відповідного міжнародного договору України на умовах взаємності.

           П. 32 Правил визначено, що іноземці, які постійно проживають в Україні, повинні прописатися (зареєструватися) за місцем постійного проживання, а у разі зміни цього місця проживання підлягають виписці/прописці (реєстрації) в порядку, встановленому для громадян України.

          Як вбачається із відповіді Державної прикордонної служби України, отриманої на запит суду (а.с.133т.2)  за період з 01.01.2001 року громадянка Молдови ОСОБА_4, 1932 р.н. вперше прибула в Україну 02.04.2003року через пункт пропуску Кучурган.  

            З оглянутої у судовому засіданні цивільної справи № 329 за 2004рік за заявою ОСОБА_4 про встановлення юридичного факту перебування її на утриманні ОСОБА_7, 1925р.н. було встановлено, що вона по місцю проживання ОСОБА_7 у квартирі АДРЕСА_5 не проживала  і як іноземець у відповідності до названих вище Правил не була зареєстрована уповноваженим органом. Так з інформації, отриманої судом на запит  від відділу у справах громадянства, іміграції та реєстрації фізичних осіб встановлено, що  громадянка Молдови ОСОБА_4 на облік не ставала і місце проживання не реєструвала.

            Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 3 лютого 2004 року у задоволенні заяви ОСОБА_4 про встановлення факту перебування на утриманні ОСОБА_7 відмовлено за безпідставністю. Дане рішення суду вступило в законну силу і у відповідності до вимог ст. 61 ч.3 ЦПК України ці обставини  не підлягають доказуванню.

              Крім цього, з долученої до матеріалів справи довідки Національної Каси Соціального Страхування Республіки Молдови (а.с.258т.1) вбачається, що ОСОБА_4, яка проживає за адресою АДРЕСА_7 є пенсіонером за віком і отримує пенсію з 1987 року. За період з грудня 2000 року по січень 2005року по встановленому графіку вона особисто, щомісячно отримувала пенсію, а з січня 2005року за нею пенсію отримувала дочка на підставі виданого доручення.

         З копії довідки Республіканської лікарні м. Кишенев вбачається, що ОСОБА_16 з 06.11.2002року по 15.11.2002 року перебувала на платному стаціонарному лікуванні в хірургічному відділенні даної лікарні з приводу обтураційного хронічного калькульозного холециститу на фоні ішемічної фороби серця атеросклеротичного кардіосклерозу міокарділстрофії нейроендокринної етиології. 8 листопада 2002 року їй була проведена операція - лапароскопічна холецистектомія. Дана довідка складена на підставі історії хвороби ОСОБА_4 і жодних сумнівів у правдивості  не викликає.          

           Таким чином, на підставі вказаних письмових доказів , безспірно встановлено, що позивачка за рік до смерті разом із ОСОБА_7 у квартирі АДРЕСА_3 не проживала і на її утриманні не перебувала.

            При цьому суд критично оцінює показання свідків ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_11, ОСОБА_21, які підтверджували факт перебування позивачки протягом року до смерті ОСОБА_7 у м. Львові та їх спільне проживання і визнає ці показання як неправдиві та скеровує окрему ухвалу до правоохоронних органів для вирішення питання відповідальності за дачу завідомо неправдивих показань.

               У відповідності до вимог ст.3 ч.1 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

              Отже, оскільки у судовому засіданні безспірно встановлено, що оспорюваним заповітом, виданим на підставі нього свідоцтвом про право на спадщину права позивачки не порушені, вона не входить у коло осіб - спадкоємців померлої ОСОБА_7 , тому її позовні вимоги є безпідставними і до задоволення не підлягають.

              Керуючись ст. ст.3,10,61,208, 209 ЦПК України, ст.ст.531,541,543, 560 ЦК Української РСР, суд-          

ВИРІШИВ:

             В задоволенні позову     ОСОБА_4 до ОСОБА_5

Степанівни, Державної податкової інспекції у м. Львові, третіх осіб Четвертої Львівської державної нотаріальної контори , приватного нотаріуса ОСОБА_6

 Богданівни про  визнання  заповіту недійсним, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину на квартиру , продовження терміну прийняття спадщини та визнання права на спадщину - відмовити за безпідставністю.

            На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до апеляційного суду Львівської області в порядку і в строки передбачені ст. 294 ЦПК України.

Cуддя: