ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 лютого 2021 року

м.Харків

Справа №645/6898/15-ц

Провадження №22-ц/818/230/21

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Кругової С.С.,

суддів Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря Кучер Ю.Ю., Каплоух Н.Б.,

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

Представник позивачів: ОСОБА_4 ,

Відповідач: ОСОБА_5 ,

Третя особа: ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Харкові

апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 11 березня 2020 року, постановлене суддею Шарко О.П., -

у цивільній справі за позовом про визначення частки кожного співвласника у спільній сумісній власності, встановлення порядку користування майном, що перебуває у спільній сумісній власності, розподіл особистого рахунку, усунення перешкод у праві користування майном та вселення, -

в с т а н о в и в:

У серпні 2015 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом про розподіл майна (квартири), що перебуває в спільній сумісній власності згідно часток і виділа частки з майна, що знаходиться у спільній сумісній власності у натурі, у якому просили розділити майно, що перебуває у спільній сумісній власності між співвласниками (т.1 а.с.2-3).

Рішенням Фрунзенського районного суду м.Харкова від 10 листопада 2016 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 було задоволено (т.1 а.с.111-115).

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 17 січня 2017 року апеляційна скарга ОСОБА_5 відхилена, рішення Фрунзенського районного суду м.Харкова від 10 листопада 2016 року залишено без змін (т.1 а.с.148-149).

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 червня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_5 задоволено, рішення Фрунзенського районного суду м.Харкова від 10 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 17 січня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (т.1 а.с.178-181).

У вересні 2019 року позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом, уточненим та доповненим, про визначення частки кожного співвласника у спільній сумісній власності, встановлення порядку користування майном (квартирою), розподіл особистого рахунку, усунення перешкод у праві користування майном та вселення. В якому просили змінити правовий режим майна з спільної сумісної власності, припинивши його, на спільну часткову власність, визначивши по 1\4 частки кожному співвласнику квартири АДРЕСА_1 . Визначити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 . Виділити в користування: ОСОБА_2 на її ј частку у спільній частковій власності кімнату площею 11,6 кв.м; ОСОБА_1 на його ј частку у спільній частковій власності кімнату площею 18,5 кв.м; ОСОБА_3 на її ј частку у спільній частковій власності кімнату площею 11,1 кв.м; коридор, площею 9,9 кв.м, вбиральню, площею 1,1 кв.м, кухню, площею 8,3 кв.м, ванну площею 2,6 кв.м. - залишити у спільному користуванні. Усунути перешкоди у здійсненні права користування їх частками майна у квартирі АДРЕСА_1 шляхом вселення. Розподілити особистий рахунок на квартиру АДРЕСА_1 .

В обґрунтування уточненого позову зазначили, що позивачі та відповідач є співвласниками квартири АДРЕСА_1 . Спірна квартира складається з чотирьох кімнат розміром: 11,6 кв.м, 11,1 кв.м, 18,5 кв.м, 12,7 кв.м.; житлова площа квартири становить 53,9 кв.м, загальна - 81,6 кв.м, та належить їм на праві спільної сумісної власності. Усі комунальні послуги сплачують позивачі. З 2015 року позивачі потерпають до того від того, що позбавленні можливості користуватися своїм майном (квартирою та речами, що в ній знаходяться). Тому вони вимушені просити суд постановити рішення, яке забезпечить усунення перешкод у користуванні їх майном та можливість вселитися їм до квартири. Визначити частки кожного, в спільній сумісній власності, частки у ній не визначені, відповідач у добровільному порядку не бажає, що робить неможливим встановити порядок користування нашими частками майна. Також відповідач відмолюється у добровільному порядку розділити особистий рахунок, та нести окремо витрати за своє користування комунальними послугами . Тому просять суд постановити рішення про розподіл особистого рахунку на вищевказану квартиру (т.1 а.с.199-202).

Рішенням Фрунзенського районного суду міста Харкова від 11 березня 2020 рокупозов задоволено частково. Змінено правовий режим майна зі спільної сумісної власності, припинивши його, на спільну часткову власність, визначивши по ј частці кожному співвласнику квартири АДРЕСА_1 . Визначено порядок користування квартирою АДРЕСА_1 : виділено в користування ОСОБА_2 на її ј частку у спільній частковій власності кімнату, площею 11,6 кв.м; виділено в користування ОСОБА_1 на його ј частку у спільній частковій власності кімнату, площею 18,5 кв.м; виділено в користування ОСОБА_3 на її ј частку у спільній частковій власності кімнату, площею 11,1 кв.м; коридор, площею 9,9 кв.м, вбиральню, площею 1,1 кв.м, кухню, площею 8,3 кв.м, ванну площею 2,6 кв.м. залишено у спільному користуванні. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що право власності на квартиру сторони набули на підставі ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», та їх частки у квартирі є рівними, кожен з них є власником 1/4 частки квартири (т.2 а.с.13-19).

Додатковим рішенням Фрунзенського районного суду м.Харкова від 26 червня 2020 року стягнуто з ОСОБА_5 на користь держави в особі Державної адміністрації України судовий збір у розмірі 487 грн. 20 коп.(т.2 а.с.47-49).

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_5 , який є відповідачем у справі,звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та залишити позовну заяву без розгляду, в тому числі і за неналежну сплату судового збору, визначити порядок відшкодування судових витрат, понесених сторонами.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування скарги посилається на те, що позивачами при зверненні до суду не в повній мірі сплачено судовий збір та не визначений розмір його оплати, а саме: судовий збір сплачено тільки одним позивачем, а позов було подано трьома позивачами.

Зазначає, що судом не вирішено питання про відшкодування судових витрат, пов`язаних з подачею апеляційної та касаційної скарг відповідачем з урахуванням скасованих попередніх судових рішень.

Вказує на відсутність права власності сторін на спірну квартиру та неможливість поділу спірної квартири, відсутність документів, що підтверджують повноваження представника позивачів, а також на те що, в порушення ст.267 ЦПК України, суд не вирішив порядок виконання рішення, а саме: не встановлено хто саме і коли повинен здійснити державну реєстрацію нової форми власності.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_2 просила залишити скаргу без задоволення, а рішення - без змін. Вказує, що рішення суду є правосудним, обґрунтованим і таким, що врегульовує правовідносини усіх учасників спору, в ньому з`ясовані і враховані усі обставини справи, вивчені усі письмові докази та надана правильна оцінка правовідносинам сторін по справі. Вважає, що представник позивачів відповів на усі питання та надав суду усі письмові докази, виділ долі з спільного майна є немайновим позовом. Посилання на виключну необхідність реєстрації прав власності у Єдиному реєстрі прав власності на нерухоме майно є надуманим, оскільки право власності за позивачами та відповідачем було зареєстровано, як спільна сумісна власність, згідно свідоцтва про право власності на квартиру.

Зазначає, що невжиття заходів по досудовій процедурі оформлення прав власності на предмет спору в Єдиному реєстрі прав власності на нерухоме майно не перешкоджає позивачам звертатися до суду з позовом.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Додаткове рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржується.

Частиною 3 ст.3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час виникнення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що об`єктом цивільно-правового спору є квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить сторонам на праві спільної сумісної власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 29 січня 1999 року реєстраційний №8-99-164327 (а.с.4).

Згідно технічного паспорту, спірна квартира НОМЕР_1 , загальною площею 81,6 кв.м., житловою - 53,9 кв.м, складається з чотирьох кімнат: «2» площею 11,6 кв.м, «3» площею 11,1 кв.м, «4» площею 18,5 кв.м, «7» площею 12,7 кв.м, коридору «1» площею 9,9 кв.м, вбиральні «11» площею 1,1 кв.м, кухні «7» площею 8,3 кв.м, ванної кімнати «10» площею 2,6 кв.м, вбудованої шафи 1,4 кв.м, лоджії 8,8 кв.м.

Право власності на квартиру сторони набули на підставі ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», та їх частки у квартирі є рівними, кожен з них є власником 1/4 частки квартири.

Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім.проф.М.С.Бокаріуса від 18 квітня 2016 року №469/3895 запропоновано два варіанти порядку користування квартирою АДРЕСА_1 з відступом від часток співвласників.

Звертаючись до суду з позовом, позивачі просили визначити порядок користування спірною квартирою відповідно до варіанту №ІІ висновку експерта від 18 квітня 2016 року.

Другий варіант порядку користування відповідає порядку користування квартирою, який склався фактично.

Відповідно до ч.1 ст.356 ЦК України спільна часткова власність - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле. Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно у цілому.

Згідно вимог ч.3 ст.358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Визначення порядку користування спільною частковою власністю без її поділу в натурі, не припиняє право спільної часткової власності співвласників, тому що такі частини не перетворюються в об`єкт самостійної власності кожного з них.

При встановленні порядку користування житловим приміщенням кожному зі співвласників передається в користування конкретна частина приміщення з урахуванням його частки в праві спільної власності на майно. Разом із тим виділені в користування приміщення можуть бути і неізольовані, і не завжди точно відповідати належним співвласникам часткам, оскільки встановлення порядку користування майном не припиняє право спільної часткової власності на це майно.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.

Посилання на те, що позивачами при зверненні до суду не було в повному обсязі сплачено судовий збір не є підставою для скасування рішення суду і залишення позову без розгляду, оскільки, відповідно до вимог ст.377, п.8 ч.1 ст.257 ЦПК України, суд першої інстанції не постановляв ухвалу про залишення позову без руху з цих підстав. Цей недолік згідно ст.270 ЦПК України усунуто шляхом ухвалення додаткового рішення (т.2 а.с.47-49).

Доводи апеляційної скарги про відсутність права власності у сторін по справі на спірну квартиру спростовується наявним в матеріалах справи свідоцтвом про право власності на житло від 29 січня 1999 року, реєстраційний номер №8-99-164327, видане Центром (відділом) приватизації державного житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Головного управління економіки та комунального майна виконавчого комітету Харківської міської ради (т.1 а.с.4).

Доводи апеляційної скарги щодо неможливості поділу спірної квартири, судова колегія не приймає, оскільки позивачі в остаточній редакції позовної заяви просили визначити порядок користування квартирою (т.1 а.с.199-202), а не про поділ чи виділення частки. Щодо розміру часток, які суд зазначив в резолютивній частині рішення, то суд першої інстанції виходив із рівності часток сторін у праві власності на квартиру, незалежно від площі виділених в користування кімнат. При встановленні порядку користування судом першої інстанції не були перерозподілені частки у праві власності.

Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що суд не вирішив порядок виконання рішення, а саме: не встановлено хто саме і коли повинен здійснити державну реєстрацію нової форми власності, слід зазначити, що відповідно до постанови КГС ВС від 24 січня 2020 року №910/10987/18 Державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а лише засвідчує вже набуте особою право власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає. Відповідно до ч.2 ст.12 Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" записи, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії.

Стосовно повноважень представника позивачів, то матеріали справи містять документи, що підтверджують повноваження представника позивачів, відповідно до ст.62 ЦПК України, а саме - довіреність (т.1 а.с.9-11) та ордер на участь у справі (т.2 а.с.100).

Інші доводи апеляційної скарги не мають правового значення для вирішення спору по суті.

Суд першої інстанції повно і всебічно встановив обставини справи і дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення без змін.

Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 - залишити без задоволення.

Рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 11 березня 2020 року- залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня проголошення, і протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду на підставі ст.389 Цивільного Процесуального Кодексу України.

Головуючий С.С.Кругова

Судді Н.П.Пилипчук

О.Ю.Тичкова

повний текст постанови

складено 2 лютого 2021 року