П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  240/1919/20

Головуючий суддя 1-ої інстанції -  Нагірняк Микола Федорович  

Суддя-доповідач -  Совгира Д. І.   

02 лютого 2021 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді:  Совгири Д. І.

суддів:  Франовської К.С.  Матохнюка Д.Б. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Ременяк С.Я.,

представників позивача: Загоруйка В.І., Шостака Л.Л.

представника відповідача: не з`явився

розглянувши  у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного підприємства "Немильнянський цегельний завод" на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року  (повний текст якої складено в м. Житомирі) у справі за адміністративним позовом приватного підприємства "Немильнянський цегельний завод" до Державної служби геології та надр України про визнання протиправним та скасування припису,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Державної служби геології та надр України в якому просив:

- визнати протиправними та скасування припису від 19.08.2016 року за реєстраційним номером 1036-14/06, припису від 11.09.2019 року за реєстраційним номером 1814-14/06 та наказів №429 від 16.11.2016 року та №519 від 24.11.2017року.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року позовну заяву приватного підприємства "Немильнянський цегельний завод" до Державної служби геології та надр України в частині позовних вимог  про визнання протиправним та скасування припису від 19.08.2016 року за №1036-14/06 та наказів №429 від 16.11.2016 року та №519 від 24.11.2017 року про зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами - залишено без розгляду.

Не погоджуючись з даною ухвалою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким справу направити для продовження розгляду.

В судовому засіданні представники позивача підтримали доводи апеляційної скарги та просили суд задовольнити її у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився про причини неявки суду не повідомив, хоча про час та дату розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників позивача, які прибули в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Залишаючи позовну заяву приватного підприємства "Немильнянський цегельний завод" в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування припису від 19.08.2016 року за №1036-14/06 та наказів №429 від 16.11.2016 року та №519 від 24.11.2017 року про зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами без розгляду суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду як передбачено ст. 122 КАС України. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно із ч.2 ст.122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч.3 ст.122 КАС України).

Строки звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними, після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Встановлений ст. 122 КАС України строк звернення до суду обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

З аналізу вищезазначених норм вбачається, що процесуальне законодавство пов`язує початок перебігу строку на звернення до адміністративного суду з моментом коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

При визначенні початку цього строку суд з`ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльність), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.

Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав є не тільки її дії, спрямовані на захист порушених прав, а також докази, які свідчать про те, що були створені умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 КАС України суд за заявою учасника справи може поновити пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Суд зазначає, що пропущений процесуальний строк може бути поновлений, якщо суд визнає причини його пропуску поважними.

Поважними причинами пропуску строку звернення до суду відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України визнаються обставини, які є об`єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій, в тому числі звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Згідно з п. 8 ч. 1ст. 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 4 ст. 123 КАС України якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Як вбачається з матеріалів справи, що оскаржуваний припис від 19.08.2016 року був отриманий уповноваженою особою позивача - ОСОБА_1 - 19.09.2016 року, оскаржуваний наказ №429 від 16.11.2016 року - 19.12.2016 року, а оскаржуваний наказ №519 від 24.11.2017 року - 09.12.2017 року. Вказані обставини підтверджуються дослідженими судом супровідними листами відповідача та копіями рекомендованих повідомлень про вручення копій оскаржуваних припису та наказів (а.с. 100, 130, 158-161). Так, зокрема, у вказаних рекомендованих повідомлень про вручення зазначалось, що саме відправлялось (припис 1036-14/06, наказ №429 від 16.11.2016 року та наказ №519 від 24.11.2017 року)

Крім того, про наявність оскаржуваного припису відповідача від 19.08.2016 року за №1036-14/06 та наказів №429 від 16.11.2016 року та №519 від 24.11.2017 року про зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами позивачу було відомо ще 11.09.2019 року, про що прямо зазначено в акті планової перевірки від 11.09.2019 року, примірник якого отримав керівник позивача, про що свідчить його особистий підпис (а.с.9-19).

Також суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що в листі позивача на адресу Державної служби геології та надр України від 11.10.2019 року позивач прямо зазначає про обізнаність з оскаржуваним наказом №519 від 24.11.2017 року (а.с. 22-24,163-164).

Більш того, 15.04.2020 року та 30.04.2020 року, тобто задовго до 26.06.2020 року, позивачем подавалися окремі позови до Житомирського окружного адміністративного суду щодо оскарження саме припису відповідача від 19.08.2016 року за №1036-14/06 та наказів №429 від 16.11.2016 року та № 519 від 24.11.2017 року про зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами.

Ухвалами Житомирського окружного адміністративного суду відповідно від 26.06.2020 року (справа №240/6188/20) та від 31.08.2020 року (справа №240/6627/20) позовні заяви від 15.04.2020 року та від 30.04.2020 року повернено позивачу (а.с.168-183).

Крім того, суд враховує, що накази відповідача щодо зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами, в тому числі оскаржуваних, офіційно розміщені на ойфційному сайті Державної служби геології та надр України, в тому числі наказ відповідача №287 від 01.09.2016 року про зупинення дії цього ж спеціального дозволу позивачу на користування надрами, який позивачем взагалі не оскаржується. Тобто, такі накази та їх тексти є загальнодоступними для їх ознайомлення.

В зв`язку з цим суд критично оцінює доводи позивача та його представника, що про наявність оскаржуваного припису відповідача від 19.08.2016 року за №1036-14/06 та наказів №429 від 16.11.2016 року та №519 від 24.11.2017 року про зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами позивачу не було відомо до 26.06.2020 року.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позов в частині позовних вимог щодо визнання протиправними та скасування припису Відповідача від 19.08.2016 року за №1036-14/06 та наказів №429 від 16.11.2016 року та №519 від 24.11.2017 року про зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами позивачем подано з порушенням шестимісячного строку, передбаченого КАС України.

Наведеними обставинами спростовуються доводи апелянта про ознайомлення зі змістом наказів та приписів лише після отримання його копії на адвокатський запит 26.06.2020.

Таким чином враховуючи, що позивач ознайомлений з оскаржуваними наказами та приписами у 2016 - 2017 роках, а до суду звернувся з позовом 26.02.2020, тобто з пропуском шестимісячного строку встановленого ст. 122 КАС України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про залишення в частині позовних вимог  про визнання протиправним та скасування припису від 19.08.2016 року за №1036-14/06 та наказів №429 від 16.11.2016 року та №519 від 24.11.2017 року про зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами - без розгляду.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справи "Стаббігс на інші проти Великобританії", "Девеер проти Бельгії").

У пункті 48 рішення Європейського суду з прав людини "Пономарьов проти України" (заява № 3236/03) зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.

Водночас навіть наявність об`єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа "Олександр Шевченко проти України", заява №8371/02, пункт 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.

Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у пункті 35 рішення Європейського суду з прав людини "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" №11681/85 визначено, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України", заяви №17160/06 та №35548/06; п. 33).

За таких обставин, судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції в повній мірі надав оцінку усім вказаним обставинам та зібраним по справі доказам, у зв`язку із чим, ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку  про залишення без розгляду в частині позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу приватного підприємства "Немильнянський цегельний завод" залишити без задоволення, а  ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі  04 лютого 2021 року.

Головуючий Совгира Д. І.

Судді Франовська К.С.  Матохнюк Д.Б.