П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/4580/20-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Слободонюк Михайло Васильович

Суддя-доповідач - Совгира Д. І.

09 лютого 2021 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Совгири Д. І.

суддів: Франовської К.С. Матохнюка Д.Б. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2020 року (повний текст складено в м. Вінниця) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Крижопільського районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) про визнання протиправною та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Крижопільського районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною та скасування постанови від 02.04.2020 року ВП № 57129344 про стягнення виконавчого збору.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 09.10.2020 в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову про задоволення позову в повному обсязі.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, рішенням Крижопільського районного суду Вінницької області від 15.06.2015 року у справі № 134/1676/14-ц за позовом ПАТ "Дельта Банк" до ОСОБА_1 , третя особа: ТОВ "Український промисловий банк" позовні вимоги задоволено. Зокрема, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Дельта Банк" заборгованість за кредитним договором в сумі 2042841,88 грн. та судових витрат по сплаті судового збору в розмірі 3654 грн.

На виконання вищевказаного рішення, судом було видано виконавчий лист від 30.08.2016 року по справі № 134/1676/14-ц, який в подальшому стягувачем був пред`явлений до примусового виконання.

Постановою державного виконавця Крижопільського РВ ДВС Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області від 04.09.2018 року відкрито виконавче провадження ВП № 57129344, з виконання вищезазначеного виконавчого листа Крижопільського районного суду № 134/1676/14-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Дельта Банк" заборгованості по кредитному договору в сумі 2042841,88 грн. та судових витрат по сплаті судового збору в розмірі 3654 грн. Одночасно, у п. 3 цієї постанови державним виконавцем зазначено про стягнення з боржника виконавчого збору в сумі 204649,58 грн.

05.10.2018 року державним виконавцем Крижопільського РВ ДВС Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника ОСОБА_1 , який отримує дохід у ТОВ "ДРОБМАШІНВЕСТ", за адресою: "м. Київ, Оболонський район, вул. Сирецька, буд. 9", у розмірі 20% заробітної плати щомісячно до виплати загальної суми боргу 2251237,45 грн.

Починаючи з жовтня 2018 року із заробітної плати позивача відраховувались кошти на спеціальний рахунок Крижопільського РВ ДВС Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області, які далі розподілялись на погашення основної суми боргу, виконавчого збору та витрат виконавчого провадження.

В подальшому, 25.07.2019 року стягувачем - ПАТ "Дельта Банк" у межах виконавчого провадження була подана заяви про повернення без виконання зазначеного вище виконавчого документа - виконавчого листа № 134/1676/14-ц та невикористаної суми авансового внеску.

За наслідками розгляду цієї заяви, постановою старшого державного виконавця Крижопільського РВ ДВС Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Задвірного В.М. від 02.04.2020 року, стягувачу повернуто виконавчий лист Крижопільського районного суду від 30.08.2016 року по справі № 134/1676/14-ц на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження", а також авансовий внесок у розмірі 31931 грн.

У зв`язку з поверненням виконавчого документа стягувачу, наступною постановою від 02.04.2020 року ВП № 57129344 державним виконавцем постановлено стягнути з ОСОБА_1 виконавчий збір у розмірі 204649,58 грн.

В подальшому, 02.04.2020 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 61704353 з виконання його попередньої постанови ВП № 57129344 від 02.04.2020 року про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 203827,84 грн.

Позивач вважаючи, що постанову про стягнення виконавчого збору від 02.04.2020 року у виконавчому провадженні ВП № 57129344 прийнято відповідачем всупереч положенням ч. 4 статті 27 Закону України "Про виконавче провадження", а саме не одночасно із постановою про відкриття виконавчого провадження, звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позову судом першої інстанції не встановлено обставин, які б надали суду можливість пересвідчитись у протиправності оскаржуваної постанови відповідача від 02.04.2020 року ВП № 57129344 про стягнення виконавчого збору.

Враховуючи викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 2 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За змістом положень статті 3 Закону № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення, зокрема, на підставі таких виконавчих документів як виконавчі листи, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Частиною першою статті 26 Закону № 1404-VIII визначено, що державний виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Статтею 27 Закону № 1404-VІІІ надано визначення поняття "виконавчий збір" та унормовано питання щодо його розміру, порядку та підстав стягнення.

Так, згідно з ч. 1 ст. 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Відповідно до ч. 2 ст. 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Так судом першої інстанції слушно зауважено, що наведена редакція частини другої статті 27 Закону № 1404-VІІІ діє з 28.08.2018 року, а саме з дати набрання чинності Законом № 2475-VIII від 3 липня 2018 року, яким внесено зміни до цієї норми.

До цього частина друга статті 27 Закону № 1404-VІІІ передбачала, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Отже, після 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору (10 відсотків) розраховується не від суми фактичного стягнення, а від суми, яка підлягає примусовому стягненню, поверненню; вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом; заборгованості із сплати аліментів.

В нашому випадку постанова про відкриття виконавчого провадження винесена 04.09.2018, тому до спірних правовідносин застосовуються положення статті 27 Закону № 1404-VІІІ в редакції Закону № 2475-VIII від 03.07.2018.

Таким чином, є помилковими посилання апелянта на статтю 27 Закону № 1404-VІІІ в редакції, яка на момент відкриття виконавчого провадження вже втратила свою чинність.

Відтак, в силу вимог ч. 4 ст. 27 Закону № 1404-VІІІ державний виконавець одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження виносить постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Стягнутий виконавчий збір перераховується до Державного бюджету України протягом трьох робочих днів з дня надходження на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.

Таким чином, стягнення виконавчого збору є безумовною дією державного виконавця у межах виконавчого провадження та засобом стимулювання боржника до намагання виконати рішення суду самостійно до відкриття виконавчого провадження. Стягнення виконавчого збору є не правом, а обов`язком державного виконавця при відкритті виконавчого провадження.

В той же час Законом № 1404-VІІІ передбачено і інший випадок, коли державним виконавцем виноситься постанова про стягнення виконавчого збору. Зокрема, статтею 40 Закону № 1404-VІІІ передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору у випадку закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу.

Так, частиною третьою вказаної статті унормовано, що в разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1-4, 6, 7 і 9 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Водночас за приписами частини п`ятої статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір не стягується:

1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;

2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;

3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень";

4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;

5) у разі виконання рішення приватним виконавцем;

6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

Також частиною дев`ятою статті 27 Закону № 1404-VIII встановлено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Отже, системний аналіз наведених правових норм дає змогу зробити висновок, що Законом № 1404-VIII визначено альтернативний порядок вирішення питання про стягнення з боржника виконавчого збору, який залежить від певних умов.

У першому випадку це питання вирішується відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону № 1404-VІІІ на стадії відкриття виконавчого провадження з одночасним зазначенням у постанові про відкриття виконавчого провадження про стягнення з боржника виконавчого збору. Наслідком такого рішення є можливість стягнення виконавчого збору безпосередньо в процесі здійснення виконавчого провадження.

В іншому випадку, питання про стягнення виконавчого збору вирішується в порядку, встановленому ч. 3 ст. 40 Закону № 1404-VІІІ, а саме в разі закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, або ж повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1-4, 6, 7 і 9 частини першої статті 37 цього Закону.

Проте, в даному випадку рішення про стягнення виконавчого збору приймається не пізніше наступного дня з дня закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа) і лише якщо виконавчий збір не було стягнуто у ході виконавчого провадження.

Правильність зазначеного висновку додатково підтверджується вимогами Інструкції з організації примусового виконання рішень, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5 (далі - Інструкція № 512/5).

Зокрема, пунктом 8 розділу III цієї Інструкції у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону № 1404-VІІІ.

Про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження.

Виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору.

Постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) та не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилає сторонам виконавчого провадження.

У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1-4, 6, 7 і 9 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.

Державний виконавець зобов`язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.

Про розмір стягнутого виконавчого збору державний виконавець зазначає у виконавчому документі.

Отже, Інструкцією № 512/5 теж регламентовано такий порядок вирішення питання про стягнення з боржника виконавчого збору, відповідно до якого дане питання вирішується державним виконавцем у постанові про відкриття виконавчого провадження або, за наявності підстав, після прийняття постанови про закінчення виконавчого провадження чи повернення виконавчого документа стягувачу.

Так, судом першої інстанції доречно зазначено, що з моменту відкриття виконавчого провадження ВП 57129344 (04.09.2018 року) і прийняття рішення про стягнення з боржника виконавчого збору в сумі 204649,58 грн. (10% від суми, яка підлягала стягненню) та до моменту отримання виконавчою службою заяви стягувача про повернення виконавчого документа без виконання (25.07.2019 року) державним виконавцем здійснювались дії з примусового виконання виконавчого листа Крижопільського районного суду від 30.08.2016 року по справі № 134/1676/14-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Дельта Банк" заборгованості у розмірі 2042841,88 грн., витрат, пов`язаних із сплатою судового збору у розмірі 3654 грн., що підтверджується матеріалами виконавчого провадження, копія якого знаходиться у матеріалах адміністративної справи.

Проте, в липні 2019 року стягувачем подано до Крижопільського РВ ДВС Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області письмову заяву про повернення виконавчого документа та авансового внеску на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону № 1404-VІІІ.

Так, постановою державного виконавця від 02.04.2020 року ВП № 57129344 стягувачу - ПАТ "Дельта Банк" повернуто виконавчий лист Крижопільського районного суду від 30.08.2016 року по справі № 134/1676/14-ц на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".

У той ж час, на момент винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу з позивача було стягнуто лише частину суми виконавчого збору в межах виконавчого провадження № 57129344, а саме 821,74 грн., що підтверджується платіжними дорученнями, наявними у матеріалах справи.

При цьому, залишок виконавчого збору у розмірі 203827,84 грн. (204649,58 грн. - 821,74 грн.) не було стягнуто. Тобто, вказана постанова фактично перебувала на виконанні в рамках цього ж ВП № 57129344 до повернення виконавчого листа стягувачу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідно, державним виконавцем в розумінні ч. 3 ст. 40 Закону № 1404-VІІІ виноситься постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) та реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.

Тому, в дотриманням норм чинного законодавства державним виконавцем було відкрито окреме виконавче провадження ВП № 61704353 від 02.04.2020 року з примусового виконання постанови від 02.04.2020 року ВП № 57129344 про стягнення з позивача решти (залишку) виконавчого збору у сумі 203 827,84 грн. Іншими словами - постанова про стягнення виконавчого збору була виділена з виконавчого провадження, в рамках якої вона перебувала на виконанні, в окреме виконавче провадження.

Таким чином, державний виконавець при прийнятті постанови від 02.04.2020 року ВП № 57129344 про стягнення виконавчого збору діяв у відповідності до вимог Закону України "Про виконавче провадження", а саме ч. 3 ст. 40 цього Закону.

При цьому, спірна постанова у ВП № 57129344 про стягнення виконавчого збору, а також постанова про відкриття виконавчого провадження від ВП № 61704353, у зв`язку з виконанням постанови про стягнення виконавчого збору прийнята одночасно - 02.04.2020 року. Наведене у свою чергу свідчить про відсутність підстав для висновку, що у даному випадку пропущений строк пред`явлення до виконання постанови про стягнення виконавчого збору.

Отже доводи апелянта, що постанова державного виконавця від 02.04.2020 року про стягнення виконавчого збору, прийнята всупереч ст. 27 Закону № 1404-VІІІ не одночасно із винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження, суд вважає безпідставним, оскільки у межах спірних правовідносин застосуванню підлягає ч. 3 ст. 40 цього Закону № 1404-VІІІ, якою передбачено можливість винесення нової постанови про стягнення виконавчого збору у випадку повернення виконавчого документа стягувачу.

Крім того, суд апеляційної інстанції не погоджується аргументами апелянта, що державний виконавець всупереч ч. 4 ст. 27 Закону № 1404-VІІІ не вирішив питання про стягнення виконавчого збору одночасно з відкриттям виконавчого провадження, оскільки відповідно до постанови про відкриття виконавчого провадження від 04.09.2018 (ВП №57129344), зокрема зазначено про стягнення з боржника виконавчого збору/основну винагороду приватного виконавця у розмірі 204649,58 грн. (п. 3 резолютивної частини постанови).

Щодо тверджень позивача про здійснення державним виконавцем відповідної відмітки на оскаржуваній постанові щодо суми залишку виконавчого збору, суд апеляційної інстанції вважає правильними висновки суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до пункту 21 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону.

При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.

Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою.

Отже, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документу стягувача виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відмітку про суму стягнутого виконавчого збору тим самим законодавець підтверджує, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми.

Тобто, підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.

З матеріалів справи вбачається, що в постанові про стягнення виконавчого збору від 02.04.2020 року ВП № 57129344 (яке є окремим виконавчим документом) вказано про часткове виконання рішення суду і стягнення виконавчого збору ("стягнуто виконавчий збір в сумі 821,74 грн. Залишок не стягнутого виконавчого збору становить - 203827,84 грн.") Тобто йде мова про стягнення залишку не стягнутого виконавчого збору, що обрахований від суми, щодо якої мало місце примусове стягнення за рішенням суду.

Водночас, розмір виконавчого збору, що підлягає стягненню в рамках виділеного виконавчого провадження ВП № 61704353, було правильно визначено державним виконавцем, з урахуванням вже стягнутих сум виконавчого збору, що додатково підтверджується витребуваними судом документами виконавчого провадження, а саме: розпорядженнями державного виконавця про розподіл стягнутих коштів, платіжними доручення про перерахування коштів до бюджету, звітами про здійснення відрахування з доходів боржника за місцем його роботи.

Стосовно посилання представника позивача в апеляційній скарзі на постанову Великої Палати Верховного Суду у справі №2540/3203/18 від 11.03.2020, як на судову практику, суд апеляційної інстанції зазначає, що правовідносини у даній справі є відмінними від тих правовідносини оцінку яким давав Верховний Суд у своєму рішенні. До того ж, хоча в обох випадках підлягають застосуванню одні і ті ж норми Закону України "Про виконавче провадження", проте в різних редакціях, які діяли в різні проміжки часу.

З огляду на викладене судом першої інстанції прийнято правильне рішення по суті заявлених вимог, у зв`язку з чим колегія суддів погоджується з висновком щодо безпідставності заявлених позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню.

Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2020 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Совгира Д. І.

Судді Франовська К.С. Матохнюк Д.Б.