Справа № 323/266/18

Провадження № 2/323/43/21

РІШЕННЯ

іменем УКРАЇНИ

08.02.2021                 м. Оріхів

Оріхівський районний суд Запорізької області у складі головуючого судді Фісун Н.В.,

за участю секретаря Мірошниченко А.О. розглянувши в порядку загального позовного провадження цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 до Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області та ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування і встановлення меж земельних ділянок, усунення перешкод в користуванні земельними ділянками,-

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Оріхівського районного суду Запорізької області з позовом до ОСОБА_2 та Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області, яким в остаточній редакцій просив:

1)визнати незаконним та скасувати п. п. 1.2, 1.3, п. п. 2-4 Рішення 20-ї сесії 8-го скликання Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області від 11.12.2017 року № 11 в частині визначення меж за фактичним землекористуванням земельних ділянок, що перебувають у користуванні ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 , та ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 ;

2)встановити межу вказаних земельних ділянок в порядку ст. 107 Земельного кодексу України, розподіливши спірну земельну ділянку навпіл;

3)зобов`язати ОСОБА_2 усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні земельними ділянками для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, а також для ведення особистого селянського господарства, що розташовані за адресою АДРЕСА_1 , шляхом знесення за власний рахунок самочинно побудованого гаражу за адресою АДРЕСА_1 , а також перенесення самовільно встановленого паркану з металевої сітки на залізобетонних стовпах протяжністю 20,38 м на дійсну межу земельних ділянок та звільнення належної позивачу земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства від насипу відходів.

В обґрунтування своїх вимог  ОСОБА_1  (надалі – позивач) посилався на те, що він є власником житлового будинку за адресою  АДРЕСА_1 . Крім того, відповідно до погосподарського обліку за позивачем обліковується присадибна земельна ділянка за вказаною адресою загальною площею 0,4534 га, з яких для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд - 0,25 га, для ведення особистого селянського господарства – 0,2034 га. Відповідач ОСОБА_2 є володільцем житлового будинку та присадибної земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 0,4407 га. Між ними існує спір щодо межі між вказаними земельними ділянками, який полягає в тому, що, за ствердженням позивача, відповідач ОСОБА_2 незаконно та безпідставно захопив частину земельної ділянки, яка належить позивачу, самовільно пересунувши межу між своєю земельною ділянкою та земельною ділянкою позивача в бік останньої та встановивши на власний розсуд самовільно паркан з металевої сітки на залізобетонних стовпах протяжністю 20,38 м. Внаслідок таких дій відповідача ОСОБА_2 площа земельної ділянки, що знаходиться у його фактичному користуванні, збільшилась за рахунок земельної ділянки позивача з 0,4407 га до 0,4656 га. Крім того, відповідач ОСОБА_2 самочинно та з порушення будівельних норм збудував гараж безпосередньо на межі земельних ділянок, які знаходяться у фактичному володінні та користуванні сторін, чим також порушив права та законні інтереси позивача. Також позивач посилався на те, що як він, так і відповідач ОСОБА_2 , права на вказані земельні ділянки станом на час звернення до суду не оформили, у зв`язку з чим у листопаді 2017 року Комишуваська селищна рада Оріхівського району Запорізької області ухвалила рішення про надання як позивачу, так і відповідачу ОСОБА_2 дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок, що знаходяться у фактичному користуванні кожної з сторін.

Крім того, Рішенням 20-ї сесії 8-го скликання Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області від 11.12.2017 року № 11 в порядку ст. 158 ЗК України був вирішений земельний спір між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 щодо межі між їх земельними ділянками, шляхом встановлення цієї межі за фактичним землекористування згідно схеми обмірів земельних ділянок, виконаної інженером-геодезистом Приватного підприємства «Землевпорядник Плюс» на підставі замірів, виконаних 28.11.2017 року. На думку позивача, таке рішення є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки воно було ухвалено з порушенням процедури (позивач був позбавлений можливості надати свої пояснення та заперечення щодо проведених обмірів, були проігноровані результати судової земельно-технічної експертизи, проведеної ще у 2014 році) та з урахуванням неправдивих пояснень відповідача ОСОБА_2 щодо меж земельної ділянки, якої він фактично користується. Це призвело до того, що вказаним оскаржуваним Рішенням порушені права позивача, оскільки межі земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, що належить позивачу, визначені таким чином, що площа цієї земельної ділянки становить 0,1724 га, тобто менше, ніж за даними погосподарського обліку. Окрім цього, оскаржуване Рішення було прийняте в порядку ч. 2 ст. 107 ЗК України, але без урахування другого речення цієї норми про те, що у разі неможливості визначення фактичного використання кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки. Відповідні звернення позивача до Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області були залишені без задоволення, а тому позивач змушений звернутись безпосередньо до суду за вирішенням цього земельного спору у спосіб, визначений другим реченням частини другої статті 107 ЗК України.

Ухвалою суду від 20.02.2018 року (головуючий – суддя М.М. Мінаєв) було відкрито провадження у справі, а розгляд справи призначений в порядку загального позовного провадження.

В ході підготовчого провадження судом в порядку виконання приписів ч. 2 ст. 197 ЦПК України були отримані письмові відзиви відповідача (Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області) та третьої особи на позов, а також залучені до матеріалів справи письмові докази, подані учасниками в обґрунтування їх вимог та заперечень.

Зокрема, у письмовому відзиві на позов Комишуваська селищна рада Оріхівського району Запорізької області проти позову заперечувала та просила відмовити у ньому, посилаючись на таке.

По-перше, спір між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 був розглянутий в порядку ст. ст. 158-161 ЗК України, з виїздом за місцем розташування спірних земельних ділянок постійної комісії з питань містобудування, будівництва, земельних відносин та охорони природи. Обидві сторони були повідомлені про час і місце розгляду спору, мали можливість подавати документи та інші докази, подавати клопотання, надавати пояснення тощо. Тому посилання позивача на порушення його процесуальних прав під час вирішення цього земельного спору не відповідають дійсності.

По-друге, земельні ділянки, які перебувають у фактичному користування позивача та відповідача ОСОБА_2 , є комунальною власністю. Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) обох земельних ділянок не виготовлялась, межа між цими земельними ділянка межовими знаками не закріплена, по межі між забудованими частинами цих земельних ділянок існують паркани, встановлені багато років тому. За відсутності земельно-кадастрової документації, яка є основою для відновлення меж, були встановлені межі фактичного користування земельними ділянками кожної з сторін, згідно схеми обмірів, виконаної інженером-геодезистом ПП «Землевпорядник Плюс» за відповідним договором на виконання землевпорядник робіт. За результатами таких обмірів було встановлено, що у фактичному користуванні позивача знаходиться земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства площею 0,1724 га, що на 0,0310 га менше ніж за даними погосподарського обліку (0,2034 га), а у фактичному користування відповідача ОСОБА_2 - земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства площею 0,1912 га, що на 0,0244 га менше ніж за даними погосподарського обліку. Результати розгляду цього земельного спору були визначені оскаржуваним Рішенням № 11 від 11.12.2017 року шляхом затвердження межі між земельними ділянками сторін за вказаним вище фактичним користуванням. При цьому відповідач керувався саме першим реченням частини другої статті 107 ЗК України, оскільки фактичне користування земельною ділянкою кожної з сторін було чітко визначене на місцевості без будь-яких складнощів, і тому підстав для застосування другого речення частини другої та (або) частини третьої згаданої статті ЗК України, на які позивач посилається як на нормативну підставу своїх вимог, у відповідача, як органу місцевого самоврядування, не було.

По-третє, посилання позивача на висновок земельно-технічної експертизи, виготовлений під час розгляду судами іншого спору між сторонами, як на джерело встановлення межі між їх земельними ділянками, не було враховане під час вирішення земельного спору, оскільки викладені у ньому технічні дані ґрунтуються на даних технічних паспортів на садибні будинки та експлікації земельних угідь з технічної документації із землеустрою, виконаної ДП «Запорізький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», а також у схематичних планах, виконаних Оріхівським районним виробничим відділом Запорізької РФ ДП «Центр Державного земельного кадастру», які повністю не узгоджуються з виявленим на місцевості фактичним користуванням спірними земельними ділянками.

По-четверте, повторне звернення позивача з проханням вирішення земельного спору із залученням іншої землевпорядної організації було залишено без задоволення в порядку ст. 8 Закону України «Про звернення громадян», якою визначено, що повторні звернення однієї і тієї самої особи до одного й того самого органу з одного й того самого питання розгляду не підлягають.

Третя особа ОСОБА_3 надала суду письмові пояснення, в яких зазначила, що оскаржуваним у цій справі Рішенням Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області № 11 від 11.12.2017 року були визначені межі фактичного використання її земельної ділянки та земельної ділянки позивача, які відповідають наявним у неї правовстановлюючим документам. Земельного спору між нею та позивачем чи відповідачем ОСОБА_2 немає. Оскарження позивачем вказаного рішення безпосередньо її прав не зачіпає, а тому вона просить розглянути справу без її участі.

Ухвалою суду від 24.04.2018 року підготовче провадження у справі було закрите, справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою суду від 26.09.2018 року за клопотанням представника позивача було призначено судову земельно-технічну експертизу, висновок за результатами якої надійшов до суду 21.11.2018 року. В цей період провадження у справі було зупинене.

07.11.2018 року через закінчення п`ятирічного строку припинились повноваження на здійснення правосуддя у судді Мінаєва М.М., у зв`язку з чим 21.11.2018 року за результатами повторного автоматизованого розподілу справа була передана для розгляду судді Фісун Н.В., яка в той же день прийняла справу до свого провадження, призначивши розгляд справи зі стадії підготовчого провадження.

В ході підготовчого провадження за клопотанням сторони позивача судом ухвалою від 04.02.2019 року було призначено додаткову земельно-технічну та будівельно-технічну експертизу, висновок за результатами якої надійшов 12.07.2019 року. Крім того, учасниками справи були надані додаткові письмові докази.

Ухвалою суду від 09.10.2019 року підготовче провадження у справі було закрите, а справу призначено до судового розгляду.

Під час судового розгляду позивач та його представник, адвокат Ілієнко І.С., позов підтримали, пославшись на факти та норми права, що викладені в позовній заяві, а також на залучені до матеріалів справи письмові докази.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник, адвокат Скляров О.Е., проти позову заперечували.

Представник відповідача – Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області, подав заяву про розгляд справи без його участі, підтримавши доводи раніше поданого відзиву на позов.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_3 , в судове засідання не з`явилась, надавши заяву про розгляд справи без її участі.

Заслухавши пояснення учасників справи та дослідивши надані ними докази, суд приходить до наступного..

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Позивач є власником житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , що складається власне з житлового будинку, господарських будівель та споруд. Право власності на цей об`єкт нерухомості виникло у позивача на підставі виданого у встановленому порядку дублікату Договору купівлі-продажу від 12.12.1992 року (т. 1, арк. 8), посвідченого секретарем виконавчого комітету Яснополянської сільської ради Оріхівського району Запорізької області і зареєстрованого в реєстрі за № 30 (дублікат виданий 11.10.2016 року і зареєстрований в реєстрі за № 47), що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 99794693 від 10.10.2017 року (т. 1, арк. 9).

Відповідно до Довідки від 02.11.2017 року (вих. № 142), виданої виконуючим обов`язки старости сіл Ясна Поляна і Трудооленівка Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області ОСОБА_2 (співвідповідачем по цій справі), згідно запису погосподарського обліку погосподарської книги № 3 с. Ясна Поляна Комишуваської селищної ради, за позивачем числиться присадибна земельна ділянка загальною площею 0,4534 га, з яких 0,25 га – для будівництва, обслуговування житлового будинку та господарських будівель, а 0,2034 га – для ведення особистого селянського господарства (т. 1, арк. 13).

Відповідач ОСОБА_2 є власником житлового будинку з надвірними господарчими спорудами за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується Договором купівлі-продажу, посвідченого 10.04.2002 року приватним нотаріусом Оріхівського районного нотаріального округу Запорізької області Демидьонок О.М. (реєстровий № 1045). Відповідно до п. 1 зазначеного Договору, придбаний відповідачем ОСОБА_2 житловий будинок з надвірними господарчими спорудами розташований на земельній ділянці загальною площею 0,4407 кв. м (т. 1, арк. 147).

Земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, які знаходяться у фактичному користуванні позивача та відповідача ОСОБА_2 відповідно, межують між собою, однак право власності або право користування на них у встановленому законом порядку не зареєстровано, правовстановлюючі документи відсутні. Земельно-кадастрова документація на вказані земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства кожної з сторін, яка була б розроблена та затверджена у встановленому законом порядку, - відсутня, а наявна технічна документація, виготовлена різними суб`єктами та у різні роки, містить суперечливі відомості щодо меж та площі вказаних земельних ділянок.

Внаслідок цього, незважаючи на те, що уповноважений орган місцевого самоврядування неодноразово надавав кожній із сторін дозвіл на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення у власність кожній з сторін тих земельних ділянок, які перебувають в їхньому фактичному користуванні, питання про передачу цих земельних ділянок у власність сторонам не вирішено, оскільки починаючи з 2009 року між сторонами існує спір щодо розташування межі між зазначеними земельними ділянками та, відповідно, щодо площі цих ділянок.

Зокрема, Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 10.06.2015 року у справі № 323/1743/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (треті особи – відділ Державного агентства земельних ресурсів в Пологівському районі Запорізької області, Яснополянська сільська рада Оріхівського району Запорізької області, Оріхівський районний виробничий відділ Запорізької регіональної філії Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру» та ОСОБА_3 ) про визнання права власності на земельні ділянки було встановлено, зокрема, що згідно запису у погосподарський книзі Яснополянської сільської ради Оріхівського району Запорізької області № 4, номер об`єкта погосподарського обліку 0169-1, ОСОБА_1 є головою домогосподарства і має присадибну земельну ділянку загальною площею 0,4534 га.

Рішенням позачергової 19 сесії 5 скликання Яснополянської сільської ради Оріхівського району Запорізької області № 1 від 03.11.2009 р. було надано дозвіл на безкоштовну розробку технічної документації щодо передачі земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства у власність громадянам, у тому числі ОСОБА_1 - АДРЕСА_1 .

Рішенням 16 сесії 6 скликання Яснополянської сільської ради Оріхівського району Запорізької області № 8 від 21.03.2013 р. було надано дозвіл ОСОБА_1 для виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , згідно запису Погосподарської книги № 4 Яснополянської сільської ради Оріхівського району Запорізької області за номером об`єкта погосподарського обліку 0169-1 земельна ділянка для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель площею 0,25 га та земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства площею 0,2034 га. Зобов`язано виготовлену документацію погодити з відповідними службами. Рекомендовано погоджену технічну документацію подати на затвердження до сільської ради.

Як вбачається з довідки Державного підприємства «Запорізький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» № 589 від 10.04.2013р. згідно рішення № 1 від 03.11.2009р. позачергової 19 сесії 5 скликання Яснополянської сільської ради Оріхівського району Запорізької області громадянам, у тому числі ОСОБА_1 , інститутом розроблялася технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства на території Яснополянської сільської ради Оріхівського району. У зв`язку з перетином земельних ділянок громадян з раніше зареєстрованими земельними ділянками, обмінні файли на ці ділянки не були прийняті ДП «Центр державного земельного кадастру», тому громадяни не отримали державних актів на право власності на земельну ділянку.

Відповідно до довідки Яснополянської сільської ради Оріхівського району Запорізької області № 04 від 29.07.2013р. у зв`язку з тим, що виникло спірне питання по межі земельних ділянок між сусідами, а саме, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 13.06.2013 р. була направлена комісія з питань врегулювання земельних відносин з числа депутатів Яснополянської сільської ради для здійснення переобміру земельної ділянки позивача, в результаті чого складено акт проведення обміру земельної ділянки. ОСОБА_1 не згоден з фактичним розміром земельної ділянки, що вказаний в акті. Згідно поданих заяв ОСОБА_1 повторно двічі виїздила комісія з Оріхівського ДЗК і проводила обміри земельної ділянки, згоди не знайшли. Спірне питання до сьогоднішнього дня не вирішилося.

Згідно висновку № 28/14 судової земельно – технічної експертизи від 28.10.2014 року, проведеної під час розгляду справи № 323/1743/14-ц, загальна площа земельної ділянки, яка складається із земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 2500 кв.м., для ведення особистого селянського господарства площею 1744 кв.м. по АДРЕСА_1 , що фактично користується ОСОБА_1 , не відповідає площі за даними погосподарського обліку. Загальна площа, що знаходиться у фактичному користуванні ОСОБА_1 на дату проведення експертизи становить 4244 кв.м., що на 290 кв.м. менше від даних погосподарського обліку, за які сплачується земельний податок, що становить 4534 кв.м. Земельна ділянка ОСОБА_1 зменшена за рахунок збільшення земельної ділянки ОСОБА_2 . Земельна ділянка ОСОБА_2 при договорі купівлі – продажу від 10.04.2002р. становила 4407 кв.м., на дату проведення експертизи в користуванні ОСОБА_2 знаходиться 4652 кв.м. Земельна ділянка, якою фактично користується ОСОБА_2 на дату проведення експертизи становить 4652 кв.м., що на 4 кв.м. менше від даних погосподарського обліку, за які сплачується земельний податок, що становить 4656 кв.м, та на 245 кв.м більша від площі, зазначеної в договорі купівлі – продажу від 10.04.2002 року р.№ 1045, в якому зазначена земельна ділянка загальною площею 4407 кв.м.

Згаданим вище Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 10.06.2015 року у справі № 323/1743/14-ц, залишеним в силі Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10.12.2015 року, ОСОБА_1 у його позові було відмовлено з посиланням на те, що орган місцевого самоврядування рішення про передачу спірних земельних ділянок у власність позивачу та відповідачу не приймав, а тому позивач не позбавлений можливості реалізувати право на отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в порядку ст. 118 ЗК України.

З 03.01.2017 року Яснополянську сільську раду Оріхівського району Запорізької області було припинено як юридичну особу, оскільки с. Ясна Поляна увійшло до складу Комишуваської об`єднаної територіальної громади, органом місцевого самоврядування якої стала Комишуваська селищна рада Оріхівського району Запорізької області.

В подальшому, Рішенням від 15.11.2017 року № 10 Комишуваська селищна рада Оріхівського району Запорізької області надала позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0,2500 га, з цільовим призначенням «будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» (код КВЦПЗ 02.01), із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності територіальної громади в особі Комишуваської селищної ради

Крім того, Рішенням від 15.11.2017 року № 11 Комишуваська селищна рада Оріхівського району Запорізької області надала позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0,2034 га, з цільовим призначенням «для ведення особистого селянського господарства» (код КВЦПЗ 01.03), із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності територіальної громади в особі Комишуваської селищної ради. Пунктом 5 цього Рішення визначено, що після розроблення, погодження та проведення державної землевпорядної експертизи проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у встановленому законом порядку площа земельної ділянки може бути змінена (уточнена), але не перевищувати норм, передбачених ч. 1 ст. 121 ЗК України (т. 1, арк. 16-17).

Аналогічні рішення про надання дозволів на виготовлення проектів землеустрою Комишуваська селищна рада ухвалила й щодо земельних ділянок, які знаходяться у фактичному користуванні відповідача ОСОБА_2

28.11.2017 року Постійна комісія Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області з питань містобудування, будівництва, земельних відносин охорони природи, виїхавши на місце розташування земельних ділянок, на отримання яких у власність претендують позивач та відповідач, склала Акт (т. 1, арк. 73-74), яким встановила, що:

1) земельна ділянка, яка перебуває в користуванні у позивача ОСОБА_1 , відповідно до даних погосподарського обліку має орієнтовну площу 0,4534 га, з яких 0,25 га – для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, а 0,2034 га – для ведення особистого селянського господарства. Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення)меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на цю земельну ділянку не виготовлялась, межі земельних ділянок межовими знаками не закріплені, по лінії забудованої частини ділянки існують межові споруди, а саме паркани, які встановлені багато років тому;

2) земельна ділянка, яка перебуває в користуванні у відповідача ОСОБА_2 , відповідно до даних погосподарського обліку має орієнтовну площу 0,4656 га, з яких 0,25 га – для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, а 0,2156 га – для ведення особистого селянського господарства. Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення)меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на цю земельну ділянку не виготовлялась, межі земельних ділянок межовими знаками не закріплені, по лінії забудованої частини ділянки існують межові споруди, а саме паркани, які встановлені багато років тому.

На підставі Схеми обмірів вказаних земельних ділянок за фактичним землекористуванням, складеної інженером-геодезистом ПП «Землевпорядник Плюс» (т. 1, арк. 75), комісія з посиланням на ст. ст. 106-107, 158-161 ЗК України рекомендувала встановити межу між цими земельними ділянками саме за виявленим фактичним землекористуванням, за яким:

1)площа земельної ділянки, яка знаходиться у фактичному користуванні позивача ОСОБА_1 , становить 0,4224 га, з яких 0,25 га – для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, а 0,1724 га – для ведення особистого селянського господарства;

2)площа земельної ділянки, яка знаходиться у фактичному користуванні відповідача ОСОБА_2 , становить 0,4412 га, з яких 0,25 га – для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, а 0,1912 га – для ведення особистого селянського господарства.

Рішенням № 11 від 11.12.2017 року Комишуваська селищна рада Оріхівського району Запорізької області встановила межу між спірними земельними ділянками, по лінії, позначеній на Схемі обмірів за фактичним землекористуванням, складеній інженером-геодезистом ПП «Землевпорядник Плюс», з визначенням саме такої орієнтовної площі кожної із земельних ділянок, яка була встановлена та рекомендована в Акті постійної комісії від 28.11.2017 року (т. 1, арк. 71-72).

У вказаному Рішенні також зазначено, що воно прийнято в порядку вирішення земельного спору за правилами, встановленими 158-161 ЗК України, а на сторони покладено звернення до відповідних суб`єктів господарювання для виготовлення документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) згідно схеми обмірів земельних ділянок за фактичним користуванням (п. 2).

Причиною не виготовлення вказаних проектів землеустрою є незгода позивача з Рішенням № 11 від 11.12.2017 року, яким Комишуваська селищна рада Оріхівського району Запорізької області встановила межу між спірними земельними ділянками, по лінії, позначеній на Схемі обмірів за фактичним землекористуванням.

Під час судового розгляду позивач продовжував наполягати на тому, що площа земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, право на отримання якої у власність він має, зменшилась за рахунок збільшення сусідньої земельної ділянки, якою фактично користується відповідач, а спірна земельна ділянка підлягає поділу навпіл в порядку ч. 2 ст. 107 ЗК України.

Для визначення експертним шляхом площі спірної земельної ділянки, а також для визначення ознак самочинного будівництва гаражу, яке здійснив відповідач на межі спірних земельних ділянок, судом були призначені дві земельно-технічні та будівельно-технічні експертизи.

Так, у Висновку № 07-08 від 20.11.2018 року експерт, пославшись на ненадання йому затвердженої належним чином технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), вказав на неможливість встановлення експертним шляхом фактичної площі та конфігурації земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, які знаходяться у користуванні сторін, а також площі та конфігурації цих же земельних ділянок за умови розподілу спірної земельної ділянки навпіл. При цьому гараж, що розташований на земельній ділянці за адресою АДРЕСА_1 , прибудований до житлового будинку по лінії забудови, відповідає будівельним нормам, однак встановлення ознак самочинного будівництва в даному випадку є неможливим і виходить за межі компетенції експерта-будівельника. Зведення ж на земельній ділянці паркану з металевої сітки не належить до самочинного будівництва.

Разом з тим, відповідно до Висновку експерта № 399/07/2019 за результатами проведення додаткової судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 11.07.2019 року:

1)встановлення вірності вирішення земельного спору між сторонами у спосіб, зазначений у оскаржуваному позивачем Рішенні Комишуваської селищої ради Оріхівського району Запорізької області від 11.12.2017 року № 11, виходить за межі компетенції судового експерта;

2)загальна площа спірної земельної ділянки сторін відповідно до схеми обмірів земельної ділянки за фактичним землекористуванням становить 262 кв. м. (0,0262 га), а у разі встановлення порядку користування нею в рівних частках кожній із сторін перейдуть ділянки площею по 0,0131 га, межі яких матимуть складну геометричну форму і проходитимуть по точках координат, зазначених на схемі у додатку № 1 до Висновку;

3)загальна площа земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, а також для ведення особистого селянського господарства, за умови встановлення порядку користування спірною ділянкою в рівних частках, становитиме для позивача – 0,4346 га, для відповідача – 0,4350 га;

4)лінійні рубежі між земельними ділянками сторін у виді паркану із азбестоцементних хвилястих листів на металевих стовпах, дерев`яного паркану та паркану із металевої сітки на бетонних стовпах, не потребують документації на їх будівництво та введення в експлуатацію, тобто не можуть бути віднесені до самочинного будівництва;

5)розташування будівлі гаражу за адресою АДРЕСА_1 , відносно домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 , порушує державні будівельні норми в частині протипожежних вимог, відповідно до яких мінімальна відстань до сусідніх будівель становить 8,0 м, однак питання щодо встановлення самочинності будівництва даного гаражу не належить до компетенції експерта.

Станом на 21.12.2020 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 проведена державна реєстрація їх прав власності на земельні ділянки цільового призначення « для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд» , що підтверджується матеріалами справи /а.с.31-38, 157-162 Т.3/.

21.12.2020 року від представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Ілієнко І.С. надійшла заява про відмову від частини позовних вимог, а саме:

1.Визнання незаконним та скасування рішення двадцятої сесії восьмого скликання Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області від 11.12.2017 року №11 в частині визначення меж за фактичним землекористуванням земельних ділянок, що перебувають у користуванні ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , та ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 (п.п. 1.2, 1.3, п.п.2-4 - в частині, що стосуються земельних ділянок за вказаними адресами).

2.Встановлення межі земельних ділянок, що перебувають у користуванні ОСОБА_1 » за адресою: АДРЕСА_1 , та ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до другого речення ч. 2 ст. 107 Земельного кодексу України (шляхом розподілу спірної земельної ділянки навпіл).

3.Зобов`язання відповідача - ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_1 земельними ділянками для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, а також для ведення особистого селянського господарства, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом перенесення самовільно встановленого паркану з металевої сітки на залізобетонних стовпах протяжністю 20,38 м на дійсну межу земельних ділянок.

У подальшому розгляд даної справи здійснювати щодо позовних вимог, які залишилися, а саме: зобов`язання відповідача - ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_1 земельними ділянками для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, а також для ведення особистого селянського господарства, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: зобов`язати відповідача ОСОБА_2 за власний рахунок знести самочинно збудований гараж за адресою: АДРЕСА_1 та звільнити земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства від насипу відходів./а.с.143-145 Т.3/.

25.01.2021 року від представника відповідача ОСОБА_2 – адвоката Склярова О.Е. надійшла заява про долучення до справи доказів , в якій вказано що на теперішній час ОСОБА_2 реалізував своє право на будівельну амністію щодо збудованого у 2006 році гаража. На підставі декларації про готовність об?єкта до експлуатації ЗП191201611108, виданої 09.06.2020 році Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області. 17 червня 2020 року право власності на гараж , розташований за адресою: АДРЕСА_1 зареєстроване в Державному реєстрі речових прав власності на нерухоме майно за ОСОБА_2 , підтвердженням чого є відповідний витяг з реєстру від 22.06.2020 року, індексний номер 213341787/а.с.152-156 Т.3/.

Представник позивача ОСОБА_4 наполягала на задоволенні позовних вимог у повному обсязі, щодо долучення до справи доказів від 25.01.2021 року заперечувала, так як відповідач порушив вимоги ст.83 ЦПК України.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_5 прохав суд відмовити у задоволенні позовних вимог, так як на час ухвалення рішення позивач не надав доказів, що гараж , який розташований за адресою : АДРЕСА_1 є самочинним, так як побудований у законному порядку, щодо звільнення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства від насипу відходів, також суду не надано жодного доказу позивачем на підтвердження даного факту.

За Висновком судової будівельно-технічної експертизи № 07-08 від 20.11.2018 року, гараж, розташований на земельній ділянці за адресою АДРЕСА_1 , є об`єктом нерухомого майна, який прибудований до будівлі житлового будинку по лінії забудови, що відповідає будівельним нормам, а саме п. 3.30 ДБН 360-92**, п. 6.1.39 ДБН б.2.2-12:2018, таблиці 10.6 ДБН Б.2.2-12:2018 з урахуванням ступеню вогнестійкості.

Водночас у Висновку № 399/07/2019 за результатами проведення додаткової судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 11.07.2019 року експерт, підтвердивши відсутність порушень будівельних норм щодо мінімальних відстаней між будівлями гаражу та житлового будинку позивача, зазначив, що спірний гараж побудований з порушенням протипожежних вимог, викладених у п. 3.1 ДБН 360-92 ** (який діяв до 01.09.2018 року) та п. 15.2.2 ДБН Б.2.2-12:2018 (який діє на час розгляду справи), оскільки розташований з порушенням мінімальної відстані до сараю на території домоволодіння позивача. Крім того, ліва стіна гаражу фактично слугує межею між домоволодіннями позивача та відповідача ОСОБА_2 , у зв`язку з чим відступ від гаража до межі в розмірі 1,0 м для забезпечення доступу, обслуговування та поточного ремонту, як це передбачено п. 6.1.41 ДБН Б.2.2-12:2018 та п. 3.25 ДБН 360-92**, - відсутній. При цьому дах спірного гаражу має один ухил в бік земельної ділянки позивача і не має інженерно-технічного обладнання для забезпечення організованого водовідведення, внаслідок чого атмосферні опади з даху гаражу відводяться на земельну ділянку позивача, що також порушує вимоги п. 6.1.41 ДБН Б.2.2-12:2018 та п. 3.25 ДБН 360-92**.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Відповідно до ч. 3 ст. 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Частиною сьомою тієї ж статті передбачено, що у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

У судовому засіданні представник відповідача адвокат Скляров О.Е. суду наголошував на тому, що доказів на момент ухвалення рішення позивачем не надано про те, що гараж є самочинним будівництвом, так як пройшов реєстрацію відповідно до закону.

Відповідно до усталених правових висновків Великої Палати Верховного Суду, які є загальними щодо даної категорії спорів державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права. Зміст приписів статті 376 ЦК України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного.

Як роз`яснив пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у пунктах 5, 17 постанови від 30 березня 2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)» у випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (статті 391 ЦК України), а також власнику (користувачу) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 ЦК України).

У пункті 22, 24 вищевказаної постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільний і кримінальних справ судам також роз`яснено, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності; знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), можливе лише за умови, що неможлива перебудова нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови. Якщо технічна можливість перебудови об`єкта нерухомості відсутня або забудовник відмовляється від такої перебудови, суд, незалежно від поважності причин відмови, за позовом зазначених органів або особи, права чи інтереси якої порушено таким будівництвом, ухвалює рішення про знесення житлового будинку або іншого нерухомого майна.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 725/5630/15-ц (провадження № 14-341цс18) зазначила, що юридичними фактами, які складають правову підставу знесення самочинного будівництва, є: істотне відхилення від проекту та/або істотне порушення будівельних норм і правил, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб; неможливість проведення перебудови або відмова особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, від її проведення.

При вирішенні питання про те, чи є відхилення від проекту істотним і таким, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, необхідно з`ясовувати, зокрема, як впливає допущене порушення з урахуванням місцевих правил забудови, громадських і приватних інтересів на планування, забудову, благоустрій вулиці, на зручність утримання суміжних ділянок тощо.

Під істотним порушенням будівельних норм і правил з огляду на положення Законів України «Про основи містобудування»; «Про архітектурну діяльність»; «Про регулювання містобудівної діяльності»; постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання виконання підготовчих і будівельних робіт» від 13 квітня 2011 року № 466 необхідно розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність та загрожує життю й здоров`ю людини тощо.

Таким чином, з наведених вище норм випливає, що знесення самочинного будівництва є виключним заходом, який має бути обумовлений істотним порушенням суспільних інтересів, прав окремих осіб та будівельних норм і правил, і при цьому усунення цих порушень іншими, не пов`язаними із знесенням, способами, є неможливим.

Крім того, знесення самочинного будівництва, а саме гаражу за адресою АДРЕСА_1 є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, адвокат Ілієнко І.С. вказувала, що внаслідок самочинного будівництва відповідачем дах спірного гаражу має один ухил в бік земельної ділянки позивача і не має інженерно-технічного обладнання для забезпечення організованого водовідведення, внаслідок чого атмосферні опади з даху гаражу відводяться на земельну ділянку позивача, що також порушує вимоги п. 6.1.41 ДБН Б.2.2-12:2018 та п. 3.25 ДБН 360-92** та зазначила, що спірний гараж побудований з порушенням протипожежних вимог.

Заперечуючи проти заявлених вимог, адвокат Скляров О.Є. вказував, що знесення збудованого на території його земельної ділянки приміщення є крайньою мірою, яка не повинна бути застосована судом, оскільки порушення відповідачем є не істотним, та на даний час, після вивчення висновків експертизи, буде вирішуватися питання щодо організованого водовідведення гаражу, так щоб в подальшому не порушувало права позивача ОСОБА_1 .

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Разом з тим, у висновку судової будівельно-технічної експертизи

не зазначено, в чому полягає істотність порушень при будівництві відповідачем спірного об`єкта, а також не зазначено, що порушення не можливо усунути іншим шляхом (крім знесення), зокрема шляхом перебудови тощо.

Питання про можливість перебудови перед експертом також не ставилось.

Європейській суд з прав людини підтвердив, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності (рішення у справі «Іванова і Черкезов проти Болгарії» від 21 квітня 2016 року).

Суду не надано доказів того чи є можливість проведення перебудови спірного об`єкта, якщо так та чи відмовлявся ОСОБА_2 від її проведення.

Згідно з рішенням ЄСПЛ у справі “Спорронґ і Льоннрот проти Швеції” від 23.09.1982 року будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися “згідно із законом” , воно повинне мати “легітимну мету” та бути “необхідним у демократичному суспільстві” . Якраз “необхідність у демократичному суспільстві” і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу мають бути “відповідними і достатніми” ; для такого втручання має бути “нагальна суспільна потреба” , а втручання – пропорційним законній меті.

У своїй діяльності Європейський суд з прав людини керується принципом пропорційності, як дотримання “справедливого балансу” між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним) , але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Згідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Аналізуючи докази, надані позивачем та представником позивача, судом були встановлені деякі порушення процедурного характеру при зведенні гаражу відповідачем, такі порушення негативно вплинули на права позивача, але знесення та перебудова самочинно збудованих відповідачем об`єктів нерухомості, на думку суду, буде непропорційним втручанням в майнові права відповідача ОСОБА_2 .

Отже, позивачем ОСОБА_1 не доведено, що ним було вжито всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування на початкових етапах будівництва щодо порушення порядку їх здійснення, з урахуванням того, що сам законодавець знесення самочинного будівництва вважає екстраординарним заходом.

Щодо позовних вимог про звільнення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства від насипу відходів. Дані докази щодо насипу , як пояснила представник позивача адвокат Ілієнко І.С., містяться у висновку експерта №28/14 від 28.10.2014 року/а.с.37-45 Т.1/.

При дослідженні судом даного висновку судово-технічної експертизи, встановлено, що ні у вступній частині, ні в описовій та у висновках жодного питання щодо насипу відходів, які знаходяться на земельній ділянці для ведення особистого селянського господарства експерту на дослідження не ставилися. Інших доказів суду позивачем не надавалося щодо насипу відходів. Також суд звертає увагу на те, що висновок експерта від 28.10.2014 року готувався ще до розроблення технічної документації щодо оформлення земельних ділянок ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Після належного оформлення земельних ділянок, суду не надано ОСОБА_1 акту встановлених меж відповідно до державних актів, чи дійсно насип відходів знаходиться на земельній ділянці позивача. Клопотання про призначенні експертизи також до суду не надходило.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельними ділянками слід відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої

статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Таким чином, у зв`язку з відмовою в задоволенні позову, судові витрати по справі, відповідно до ст. 141 КПК України, покладаються на позивача.

Враховуючи вищенаведене, на підставі ст. ст. 107, 118, 152 Земельного кодексу України, ст. 376 Цивільного кодексу України, керуючись ст. ст. 2, 7, 10, 81, 82, 84, 19, 141, 176, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1  до Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області та ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, -  ОСОБА_3 , про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування і встановлення меж земельних ділянок, усунення перешкод в користуванні земельними ділянками – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Запорізького апеляційного суду, з урахуванням вимог п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХIII Перехідних Положень ЦПК України в редакції Закону №2147-VIII від 03.10.2017 року.

Повний текст рішення виготовлено 11 лютого 2021 року.

Суддя Оріхівського районного суду

Запорізької області                                                        Н.В. Фісун