Постанова

Іменем України

10 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 274/1306/15-ц

провадження № 61-8224св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Петрова Є. В., Ткачука О. С. (суддя-доповідач),

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 25 березня 2019 року, прийняту у складі колегії суддів: Микитюк О. Ю., Григорусь Н. Й., Борисюка Р. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

Позов мотивований тим, що він з ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 07 вересня 1987 року. У шлюбі у них народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , 1987 року народження, та ОСОБА_4 , 1991 року народження. З січня 2013 року шлюбні відносини з відповідачкою фактично припинилися, збереження шлюбу не можливе, тому просив про задоволення його позову.

У травні 2015 року ОСОБА_2 подала зустрічний позов до суду про поділ майна подружжя.

Зустрічний позов мотивовано тим, що за час шлюбу з ОСОБА_1 ними було збудовано житловий будинок з господарськими спорудами по АДРЕСА_1 , але не введено його в експлуатацію. У зв`язку з цим ОСОБА_2 просила визнати його об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, поділити вказане незавершене будівництво між подружжям, виділивши їй 1/2 його частку, поділити набуте за час шлюбу інше рухоме майно загальною вартістю 715 500 грн, виділивши їй: трактор Т-40 АМ, тракторний причеп, пилораму та певне рухоме майно вартістю 357 975 грн, вагончик, розводне, заточне, плуг, культиватор, косарку роторну, обприскувач, насосну станцію, станок деревообробний, млин, електросічкарню, зварювальний апарат, дріль, болгарку, компресор, інструменти для сільськогосподарської техніки, сільськогосподарський реманент, браму вхідну, двадцять один вулик з бджолами, кобилу, корову, двадцять овець, п`ять свиней, врожай вівсу за 2013 рік із земельної ділянки площею 0,80 га; поділити земельну ділянку, надану для будівництва житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1 , площею 0,25 га, виділивши їй 1/2 її частку, визнати за нею право власності на земельну ділянку, надану для будівництва житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1 , площею 0, 125 га.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 13 травня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено. Розірвано шлюб, зареєстрований 07 вересня 1987 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Павлограду реєстраційної служби Павлоградського міськрайонного управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 816, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано сукупність будівельних матеріалів, з яких зведено незавершений будівництвом житловий будинок АДРЕСА_1 , об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Поділено сукупність будівельних матеріалів, з яких складається незавершений будівництвом житловий будинок АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності по 1/2 частці за кожним від сукупності цих будівельних матеріалів. У решті вимог за зустрічним позовом відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що фактично шлюбні відносини між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 припинені і подальше спільне життя подружжя із збереженням сім`ї є неможливим. Набуте ними майно за час перебування у шлюбі та до припинення спільного ведення господарства, належить їм на праві спільної сумісної власності. Будинок, що зведено ними у шлюбі, не підлягає поділу з огляду на те, що він не введений в експлуатацію, право власності на нього не зареєстровано. Разом із цим зазначений об`єкт незавершеного будівництва це сукупність будівельних матеріалів, які є об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , які підлягають поділу у рівних частках. У поділі решти майна, зазначеного у зустрічному позові, відмовлено, оскільки за наявними у справі доказами неможливо було достовірно встановити, чи було все перелічене майно на час припинення спільного ведення господарства у наявності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Також у зустрічному позові не наведено індивідуальних (та, або) родових ознак цього майна.

Ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 17 січня 2018 року затверджено умови мирової угоди, укладеної між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , якою вирішено питання щодо поділу житлового будинку АДРЕСА_1 . Визнано нечинним рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 13 травня 2016 року в частині вирішення вимог про поділ цього будинку.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 25 березня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині вирішення зустрічного позову й ухвалено у цій частині нове рішення про часткове задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 . Визнано спільною сумісною власністю подружжя майно загальною вартістю 134 515 грн, а саме: трактор Т-40, 1988 року випуску, вартістю 49 780 грн, стаціонарну горизонтальну стрічкову пилораму типу АИС-13294 в комплекті з електричним приводом потужністю двигуна 7,5 кв вартістю 50 000 грн, газову плиту «Ардо» вартістю 9 169 грн, пральну машину LG вартістю 10 599 грн, пральну машину LG Intellowasher вартістю 8 694 грн, ноутбук «Lenovo» вартістю 6 273 грн. Поділено майно між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 по 1/2 частині кожному. Виділено ОСОБА_1 в натурі майно загальною вартістю 134 515 грн, а саме: трактор Т-40, 1988 року випуску, вартістю 49 780 грн, стаціонарну горизонтальну стрічкову пилораму типу АИС-13294 в комплекті з електричним приводом потужністю двигуна 7,5 кв вартістю 50 000 грн, газову плиту «Ардо» вартістю 9169 грн, пральну машину LG вартістю 10 599 грн, пральну машину LG Intellowasher вартістю 8 694 грн, ноутбук «Lenovo» вартістю 6 273 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію у розмірі 67 257 грн 50 коп. У задоволенні решти вимог за зустрічним позовом відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у шлюбі, за час спільного проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було набуто таке майно: трактор колічний Т-40, 1988 року випуску, стаціонарну горизонтальну стрічкову пилораму типу АИС-13294 в комплекті з електричним приводом потужністю двигуна 7,5 кв, газову плиту «Ардо», пральну машину LG, пральну машину LG Intellowasher, ноутбук «Lenovo». Вказане майно є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу між ними в рівних частках. Однак встановивши, що фактично майном тривалий час користується ОСОБА_1 , суд вважав за доцільне виділ майна в натурі йому зі сплатою на користь ОСОБА_2 компенсації у розмірі Ѕ частини вартості цього майна. Вирішуючи спір в частині поділу земельних ділянок по АДРЕСА_1 , суд встановив, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно немає відомостей щодо права власності сторін на ці земельні ділянки. Однак згідно з умовами мирової угоди, будинок, який розташований на земельній ділянці є особистою власністю ОСОБА_1 . За таких обставин суд вважав, що поділ земельної ділянки є безпідставним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2019 року, ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення у справі.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 вказує на те, що, вирішуючи питання про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, та стягуючи з нього на користь ОСОБА_2 грошову суму в рахунок компенсації вартості частки одного з подружжя у спільному майні, суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення частин четвертої та п`ятої статті 71 СК України та не врахував, що у разі, коли жоден із подружжя не вчинив дій стосовно попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми в рахунок компенсації вартості частки одного з подружжя у спільному майні, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між сторонами відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя у цьому майні без його реального поділу і залишає майно у спільній частковій власності. Він не надавав згоду на виплату такої компенсації, відповідну грошову суму на депозитний рахунок суду не вносив. Більше того виплата визначеної судом суми компенсації є надмірним тягарем для нього.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

08 липня 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

14 січня 2021 року згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу визначено розглядати у складі колегії суддів: Ткачука О. С. (судді-доповідача), Калараша А. А., Петрова Є. В.

25 січня 2021 року справу призначено до судового розглядуколегією у складі п`яти суддів: Висоцької В. С. (головуючої), Ткачука О. С. (судді-доповідача), Грушицького А. І., Калараша А. А., Петрова Є. В.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон від 15 січня 2020 року № 460-IX).

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувана постанова апеляційного суду не відповідає цим вимогам.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Згідно із статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У частині першій статті 61 СК України передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Верховний Суд виходить з того, що у справах про поділ спільного майна подружжя необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

У зустрічному позові ОСОБА_2 просила поділити набуте за час шлюбу з ОСОБА_1 рухоме майно, виділивши їй: трактор Т-40 АМ, тракторний причеп, пилораму, вагончик, розводне, заточне, плуг, культиватор, косарку роторну, обприскувач, насосну станцію, станок деревообробний, млин, електросічкарню, зварювальний апарат, дріль, болгарку, компресор, інструменти для сільськогосподарської техніки, сільськогосподарський реманент, браму вхідну, двадцять один вулик з бджолами, кобилу, корову, двадцять овець, п`ять свиней, врожай вівсу за 2013 рік з земельної ділянки площею 0,80 га. Крім того, просила поділити земельну ділянку, надану для будівництва житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1 , площею 0,25 га, виділивши їй 1/2 її частку, визнати за нею право власності на земельну ділянку, надану для будівництва житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1 , площею 0, 125 га.

У процесі розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_2 не змінювала та не уточнювала своїх вимог, отже, перелік майна, яке вона просила поділити та виділити їй, залишився незмінним. При цьому у позові ОСОБА_1 не ставилося питання про виділ йому майна із спільної сумісної власності подружжя.

Оскаржуваною постановою апеляційного суду визнано спільною сумісною власністю подружжя: трактор Т-40, 1988 року випуску, стаціонарну горизонтальну стрічкову пилораму типу АИС-13294 в комплекті з електричним приводом потужністю двигуна 7,5 кв, газову плиту «Ардо» , пральну машину LG, пральну машину LG Intellowasher , ноутбук «Lenovo». Усе це майно виділено ОСОБА_1 в натурі та стягнуто з нього на користь ОСОБА_2 грошову суму в рахунок компенсації вартості її частки у спільному майні.

Указане свідчить про те, що суд апеляційної інстанції неправильно визначився з обсягом спільно нажитого майна, яке просила поділити ОСОБА_2 у зустрічному позові, оскільки питання про поділ газової плити «Ардо», пральної машини LG, пральної машини LG Intellowasher, ноутбука «Lenovo», не було предметом заявлених ОСОБА_2 вимог в суді першої інстанції. Натомість щодо іншого рухомого майна, про поділ якого просила ОСОБА_2 у зустрічному позові, суд не зробив своїх висновків.

Також визнавши спільною сумісною власністю сторін трактор Т-40, апеляційний суд достеменно не встановив, чи існував останній на час припинення спільного ведення господарства сторонами та чи підлягає він поділу. Суд не надав належної оцінки тому, що станом на 22 травня 2015 року трактор був знятий з реєстраційного обліку як транспортний засіб (а. с. 292, т. 1), у ОСОБА_1 ніяких документів на право користування чи право власності на нього немає, а також у нього немає самого трактора (а. с. 148, т. 2). Отже, наявне питання, чи може вказане майно (трактор) вважатися спільною сумісною власністю сторін, чи може він бути поділений та виділений особі ( ОСОБА_1 ), яка про це не просила.

Вирішуючи питання про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема, неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин четвертої та п`ятої статті 71 СК України щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених статтею 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (стаття 11 ЦК України) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

Способи та порядок поділу майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, визначаються статтею 71 СК України, і сутність такого поділу полягає у тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі.

Оскаржуваною постановою Житомирського апеляційного суду від 25 березня 2019 року виділено ОСОБА_1 в натурі майно загальною вартістю 134 515 грн, а саме: трактор Т-40, 1988 року випуску, стаціонарну горизонтальну стрічкову пилораму типу АИС-13294 в комплекті з електричним приводом потужністю двигуна 7,5 кв, газову плиту «Ардо», пральну машину LG, пральну машину LG Intellowasher, ноутбук «Леново», а також стягнуто з нього на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію у розмірі 67 257 грн 50 коп. вартості цього майна.

Ухвалюючи таке судове рішення, апеляційний суд залишив поза увагою те, що у своєму позові ОСОБА_1 вимог про виділ майна не заявляв, натомість про виділення вищезазначеного майна саме їй заявляла ОСОБА_2 у зустрічному позові.

Виділивши із спільної сумісної власності подружжя майно ОСОБА_1 , апеляційний суд відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 71 СК України не з`ясував чи погоджується ОСОБА_2 на отримання грошової компенсації вартості виділеного ОСОБА_1 майна, чи відбулося попереднє внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. Також суд не встановив, чи спроможний ОСОБА_1 виплатити ОСОБА_2 компенсацію в рахунок визнання за ним права власності на вищезазначене майно та чи не буде це надмірним тягарем для нього.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

Оскільки суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, не дослідив зібраних у справі доказів, а суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, тому немає правових підстав для ухвалення нового рішення або зміни судового рішення.

Таким чином, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 25 березня 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. І. Грушицький

А. А. Калараш

Є. В. Петров

О.С. Ткачук