Справа № 204/982/21

                Провадження № 2/204/976/21

        УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

про відмову у відкритті провадження

17 лютого 2021 року м. Дніпро

Суддя Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська Приваліхіна А.І., розглянувши у приміщенні суду у м. Дніпрі матеріали спільної позовної заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до Держави України в особі: Головного управління Державної казначейської служби України Дніпропетровської області, Кабінету міністрів України, Міністерства юстиції України, Дніпропетровського окружного адміністративного суду, Третього апеляційного адміністративного суду, Верховного суду Касаційного адміністративного суду про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, зобов`язання витини дії, -

В С Т А Н О В И В:

10 лютого 2021 року позивачі ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду зі спільною позовною заявою до Держави України в особі: Головного управління Державної казначейської служби України Дніпропетровської області, Кабінету міністрів України, Міністерства юстиції України, Дніпропетровського окружного адміністративного суду, Третього апеляційного адміністративного суду, Верховного суду Касаційного адміністративного суду, із вимогою про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, зобов`язання вчинити дії.

Відповідно до позовної заяви, позивачі прохають суд про відшкодування моральної та матеріальної шкоди за рахунок держави на підставі статті 56 Конституції України, частини 2 статті 276 та статті 1173 Цивільного кодексу України, у зв`язку з незабезпеченням Державою Україною особистих немайнових та майнових прав співавторів технології ІНФОРМАЦІЯ_1 » від протиправних дій державних органів влади та їх посадових осіб у справі № 160/12818/20.

Тому просить суд відшкодувати за рахунок Держави моральну шкоду:

- ОСОБА_2 за моральні страждання, впродовж 2006-2021 року, у розмірі 10000 прожиткових мінімумів для працездатних осіб;

- ОСОБА_2 за моральні страждання, впродовж 2006-2021 року, у розмірі 10000 прожиткових мінімумів для працездатних осіб;

- ОСОБА_3 за моральні страждання, впродовж 2006-2021 року, у розмірі 10000 прожиткових мінімумів для працездатних осіб;

- ОСОБА_4 за моральні страждання, впродовж 2006-2021 року, у розмірі 10000 прожиткових мінімумів для працездатних осіб;

-відшкодувати ОСОБА_2 одноразову матеріальну шкоду (упущену вигоду), яка складає 1 % від розміру субсидій для громадян на 2021 рік для оплати енергоносіїв та комунальних послуг у розмірі 350 млн. гривень;

-відшкодувати ОСОБА_2 одноразову матеріальну шкоду (упущену вигоду), яка складає 1 % від розміру субсидій для громадян на 2021 рік для оплати енергоносіїв та комунальних послуг у розмірі 350 млн. гривень;

-відшкодувати ОСОБА_3 одноразову матеріальну шкоду (упущену вигоду), яка складає 1 % від розміру субсидій для громадян на 2021 рік для оплати енергоносіїв та комунальних послуг у розмірі 350 млн. гривень;

-відшкодувати ОСОБА_4 одноразову матеріальну шкоду (упущену вигоду), яка складає 1 % від розміру субсидій для громадян на 2021 рік для оплати енергоносіїв та комунальних послуг у розмірі 350 млн. гривень;

-відшкодувати ОСОБА_3 матеріальну шкоду за період з 01 січня 2007 року по дату забезпечення реалізації у виробництво спільної інтелектуальної власності по вказаним заявкам на винаходи у розмірі всіх місячних мінімальних Єдиних соціальних внесків до Пенсійного фонду;

-відшкодувати ОСОБА_3 матеріальну шкоду за період з 01 січня 2007 року по дату її виплати шкоду у розмірі всіх місячних прожиткових мінімумів для працездатних осіб;

-відшкодувати ОСОБА_4 матеріальну шкоду за період х 01 вересня 2015 року по дату забезпечення реалізації у виробництво спільної інтелектуальної власності по вказаним заявкам на винаходи у розмірі всіх місячних мінімальних Єдиних соціальних внесків до Пенсійного фонду;

-відшкодувати ОСОБА_4 матеріальну шкоду за період з 01 вересня 2015 року по дату її виплати шкоду у розмірі всіх місячних прожиткових мінімумів для працездатних осіб;

-відшкодувати ОСОБА_2 матеріальну шкоду у розмірі вартості газу та електричної енергії за опалювальний період 2020-2021 роки.

Також просить суд, зобов`язати Головне управління Державної казначейської служби України Дніпропетровської області перерахувати вказані кошти за моральні страждання у розмірі 40000 місячних прожиткових мінімумів для працездатних осіб та упущену вигоду позивачам у розмірі 1400 млн. гривень, які є коштами платників податків, на рахунок Благодійного фонду «Екологія-Геос».

Розглянувши матеріали позовної заяви, доходжу наступних висновків.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.

Статтею 55 Конституції України закріплено право кожного на судовий захист.

Вимогами ст. 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

Приписами ст. 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суди загальної юрисдикції спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено застосування судами при розгляді справ Конвенції та практики Європейського суду з прав людини як джерел права.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У низці рішень ЄСПЛ неодноразово зазначав, що право на суд, окремим аспектом якого є право на доступ до правосуддя, не є абсолютним (у рішеннях «Голдер проти Великої Британії» від 21 лютого 1975 року, «Де Жуффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року по справі № 454/3208/16-ц викладено правову позицію з приводу того, що на законодавчому рівні встановлено імунітет суду, і він не може бути відповідачем у цивільній справі. Наявність імунітету, за своєю суттю, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію незалежно та неупереджено.

У своєму рішенні «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» від 12 березня 2009 року, Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що імунітет суддів мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя та, з огляду на обставини тієї справи, постановив, що таке обмеження було пропорційним.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України.

Приписами ч. 1 ст. 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Проте у випадках між позивачами та судами, які є у таких справах відповідачами, такі правовідносини не виникають, тому такі справи не можуть бути підсудні судам загальної юрисдикції. Такі спори не пов`язані із захистом прав, свобод чи інтересів у публічно-правових відносинах від порушень з боку органів державної влади, оскільки оскаржені позивачем дії вчинені при здійсненні правосуддя, а тому законність таких дій може перевірятися лише судом вищої інстанції в порядку, передбаченому процесуальним законом. В даному випадку судді відповідного суду виступають, як посадові особи, уповноважені на виконання функцій держави, а не як приватні особи, до яких можна звернутися з позовом.

Питання притягнення судді до відповідальності врегульовано законами України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду правосуддя».

Таким чином, на сьогодні чинне законодавство дає можливість громадянину повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення та дій судді під час здійснення правосуддя. Намагання зробити це в конкретній справі шляхом подання окремого позову проти судді є протиправним втручанням у здійснення правосуддя й посяганням на процесуальну незалежність. Зазначена правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду України від 15 квітня 2008 року (справа № 21-319во07).

Відповідно до інформаційного листа Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ N 6-182/0/4-12 від 13.02.2012 року, пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 р. N 8 "Про незалежність судової влади" визначено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв із таким предметом.

Такої позиції дотримується і Консультативна рада європейських суддів, яка в пункті 57 Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень підкреслює, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 р. N 6 "Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів" судам роз`яснено, що у розумінні положень частини першої статті 2, пунктів 1, 7 і 9 статті 3, статті 17, частини третьої статті 50 КАС України суди та судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб`єктами владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції, і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв`язку з розглядом судових справ.

Зазначені роз`яснення є відтворенням положень статей 62, 126 і 129 Конституції України, відповідно до яких матеріальна та моральна шкода, заподіяна при здійсненні правосуддя, відшкодовується державою лише безпідставно засудженій особі в разі скасування вироку як неправосудного; судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону, вплив на них у будь-який спосіб забороняється, а однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Отже, зазначеними положеннями Конституції України визначено, що рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов`язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо, можуть оскаржуватись у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування моральної шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом.

У зв`язку із викладеним розгляд судом позовних вимог, незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких є, по суті, оскарження процесуальних дій (бездіяльності) судді (суду), пов`язаних із розглядом справи (від стадії відкриття провадження у справі до розгляду по суті, перегляду судових рішень у передбачених процесуальним законом порядках і їх виконання), нормами ЦПК України чи іншими законами України не передбачено, а відтак у відкритті провадження у такій справі слід відмовити на підставі п. 1 ч. 1ст. 186 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2-5, 19, 48, 55, 186, 260, 268, 375-376, 435 ЦПК України, суддя, -

П О С Т А Н О В И В:

У відкритті провадження за спільним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до Держави України в особі: Головного управління Державної казначейської служби України Дніпропетровської області, Кабінету міністрів України, Міністерства юстиції України, Дніпропетровського окружного адміністративного суду, Третього апеляційного адміністративного суду, Верховного суду Касаційного адміністративного суду про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, зобов`язання витини дії – відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду через Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі апеляційної скарги протягом 15 днів зо дня її підписання або протягом п`ятнадцяти днів зо дня отримання її копії учасниками справи.

Ухвала суду набирає законної сили протягом п`ятнадцяти днів зо дня її підписання або протягом п`ятнадцяти днів зо дня отримання її копії учасниками справи, якщо не буде оскаржена у встановленому законом порядку.

Суддя А.І. Приваліхіна