Справа № 2а-2400 / 09
П О С ТА Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
10 грудня 2009 року Антрацитівський міськрайонний суд Луганської області у складі: головуючого
судді Назарової М.В. при секретарі Зятьковій О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Антрацит справу за адміністративним позовом
ОСОБА_1 до інспектора ДПС Антрацитівської роти ДПС при УДАІ ГУМВС України в Луганській області Біденка Дмитра Георгійовича про скасування постанови про адміністративне правопорушення, -
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_1 14 вересня 2009 року звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому вказує, що 08 вересня 2009 року інспектором ДПС Антрацитівської роти ДПС при УДАІ ГУМВС України в Луганській області Біденком Дмитром Георгійовичем було винесено постанову серії ВВ № 054062, якою встановлено, що він порушив Правила дорожнього руху /ч. 2 ст. 122 КпАП України/, а саме: 08.09.09 р. о 16.45 год. на 800 км автодороги Київ-Довжанський, керуючи автомобілем НОМЕР_1 на перехресті, повертаючи ліворуч, не надав перевагу пішоходу, який переходив проїзну частину, на яку він повертав, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 122 КпАП України та за що відповідно до ч. 2 ст. 122 КпАП України на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у сумі 425 грн.
Оскільки він впевнений, що в момент проїзду перехрестя між його автомобілем і пішоходом була достатня відстань для безпечного проїзду, він не створював перешкод і небезпеки для руху пішоходу, крім того, пішохід переходив проїзну частину у невстановленому для цього місці, тому вважає дії відповідача такими, що порушують його права та законні інтереси, саму постанову про накладення адміністративного стягнення просить скасувати.
У судовому засіданні позивач підтримує позовні вимоги та пояснив, що пішохід був досить далеко і переходив проїзну частину за 30-50 м від пішохідного переходу, тобто у невстановленому для цього місці. Він відразу не визнавав свою провину, про що зазначив у протоколі, і ніякі знімки порушення відповідач йому відразу не демонстрував.
Світлофор працював у режимі -«жовтий миготливий».
Відповідач – інспектор ДПС Антрацитівської роти ДПС при УДАІ ГУМВС України в Луганській області Біденко Дмито Георгійович у судовому засіданні позов не визнав та пояснив, що позивач повинен був пропустити пішоході, який переходив проїзну частину, на яку повертав позивач, по лінії тротуару, хоча дійсно там метрів за 50 наявний пішохідний перехід, тобто він порушив п. 16.2 Правил дорожнього руху. Він відповідно до ст. 252 КпАП України як уповноважена на це особа оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об»активному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю. Факт порушення підтверджується відео знімками, які зроблено камерами, проте ким і коли їх встановлено, йому невідомо і таких доказів для суду у нього немає.
Оскільки постанова законна, то немає підстав для її скасування.
Суд, вислухавши сторони, дослідивши докази по справі, вважає позов як такий, що підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, згідно п. 16.2 Правил дорожнього руху на регульованих та нерегульованих перехрестях водій, повертаючи праворуч або ліворуч, повинен поступитися дорогою пішоходам, які переходять проїзну частину, на яку він повертає, а також велосипедистам, які рухаються прямо в попутньому напрямку, за порушення чого ст. 122 ч. 2 КпАП України встановлює відповідальність - порушення водіями транспортних засобів правил проїзду перехресть.
Згідно ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб»єкту владних повноважень, обов»язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.
Заперечуючи проти позову, відповідач надав суд на підтвердження правомірності свого рішення: фотознімки, щодо яких позивач в ході судового засідання пояснював, що йому невідомо, що це за знімки, де і ким вони зроблені і на них взагалі не видно, що це за автомобіль і де він знаходиться, не видно дати, коли саме вони зроблені, і час – до того ж, в протоколі ні про які знімки не йдеться. Також як на підставу правомірності свого рішення відповідач посилається на протокол. Згоден, що світлофор працював у режимі «жовтий миготливий».
Оцінюючи надані сторонами докази, суд доходить висновку про те, що відповідачем не доведено у судовому засіданні правомірність прийнятого ним рішення.
Також позивачем надано і копію вищезазначеного протоколу, з якого вбачається, що його позиція щодо невизнання факту правопорушення існувала відразу.
Судом досліджено копію протоколу про адміністративне правопорушення, складений 08.09.09 року відповідачем о 16.57 год. щодо позивача про порушення ним п.п. 16.2 ПДД і притягнення до адмінвідповідальності за ч. 2 ст. 122 КпАПУ /а.с. 5/, а також саму оскаржувану постанову серії ВВ № 054062 від 08.09.09 р., винесену відповідачем, і якою на позивача накладено стягнення за вказане порушення у вигляді штрафу у сумі 425 грн. /а.с. 6/.
Згідно ч. 1 ст. 69 КАСУ доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підстав яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Тому, оглянувши надані фотознімки, про які взагалі не йдеться як про доказ правопорушення у протоколі, суд погоджується з позивачем щодо того, що незрозуміло, що це за автомобіль, де і коли він знаходиться та яке відношення ці знімки мають до розглядуваної справи.
За таких обставин у суду немає підстав не довіряти позивачу, позиція якого незмінна та стабільна.
Натомість, відповідач, знаючи про невизнання своєї провини позивачем під час накладення на нього адміністративного стягнення та під час складення протоколу про адміністративне правопорушення, в порушення ст. 256 КпАП України, яка визначаючи вимоги до протоколу, передбачає, крім іншого, в протоколі і інші відомості, необхідні для вирішення справи – такі відомості у протоколі, крім самої постанови, відсутні.
Крім того, сам відповідач пояснив у судовому засіданні, що не може надати відомості, якою камерою зроблено знімки, ким її встановлено і для чого; як не надає він суду і будь-які схеми щодо перехрестя, щоб визначитися із лінією тротуару та пішохідним переходом, на що він посилається як на заперечення проти позову.
Таким чином, суд оцінюючи у сукупності як пояснення позивача, відповідача, так і протокол про адмінправопорушення та саму оскаржувану постанову, доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог і недоведеність відповідачем правомірності прийнятого ним рішення щодо порушення ОСОБА_1. Правил дорожнього руху у частині порушення правил проїзду перехресть.
Згідно ч. 1 ст. 293 КпАПУ орган /посадова особа/ при розгляді скарги або протесту на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень : залишає постанову без зміни, а скаргу або протест без задоволення; скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд; скасовує постанову і закриває справу; змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Тому, враховуючи, що суд доходить висновку про відсутність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, суд вважає за необхідне задовольнити вимоги позивача та скасувати оскаржувану постанову, а справу закрити.
Щодо строків звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи, то згiдно ст. 288 ч. 1 п.п. 3 КпАП України постанову про накладення адміністративного стягнення може бути оскаржено у міський чи міськрайонний суд у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України з особливостями, встановленими цим Кодексом, а ст. 289 КпАП України передбачено десятиденний строк з дня винесення постанови – цей строк позивачем не пропущений.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 2, 4, 6, 7, 11, 17, 69-72, 159 – 163, 167 КАС України, ст. 122 ч. 2 КпАП України, п.п. 16.2 Правил дорожнього руху, суд, -
П О С Т А Н О В И В :
Адміністративний позов ОСОБА_1 до інспектора ДПС Антрацитівської роти ДПС при УДАІ ГУМВС України в Луганській області Біденка Дмитра Георгійовича про скасування постанови про адміністративне правопорушення задовольнити повністю.
Скасувати постанову ВВ № 054062, винесену інспектором ДПС Антрацитівської роти ДПС при УДАІ ГУМВС України в Луганській області Біденком Дмитром Георгійовичем 08.09.09 р., про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ст. 122 ч. 2 КпАП України у вигляді штрафу у сумі 425 грн., а справу закрити.
Постанова суду може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.
Постанову надруковано у нарадчій кімнаті.
Головуючий: М.В. Назарова