Справа № 2-241 / 10

РІШЕННЯ  

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2010 року Антрацитівський міськрайонний суд Луганської області у складі: головуючого

судді                                           Назарової М.В.

при секретарі                             Лисенко Є.О., Зятькові О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Антрацит цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 06.07.09 р. звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу 400 грн. за борговою розпискою та моральної шкоди у сумі 500 грн.

В обґрунтування позову вказує, що 20 лютого 2009 року відповідач ОСОБА_2 взяв у нього в борг грошову суму у розмірі 400 грн., про що склав боргову розписку та власноруч написав, що зобов’язується повернути йому вказану суму грошей протягом березня 2009 року. Оскільки термін виконання зобов’язання сплинув, відповідач гроші не повертає  і уникає зустрічі з ним, змушений звертатися до суду.

Також просить стягнути моральну шкоду – 500 грн., яку обґрунтовує душевними стражданнями і неможливістю використовувати належне йому майно за призначенням.

Заочним рішенням Антрацитівського міськрайонного суду від 30.07.09 р. позовні вимоги позивача було задоволено частково, а ухвалою суду від 13.01.10 р. було задоволено заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримує свої позовні вимоги, а у частині стягнення моральної шкоди та суми за прострочення грошового зобов’язання вони залишені без розгляду за заявою позивача. Також просить стягнути з відповідача на свою користь повернення судових витрат 250 грн., сплачених адвокату за складення позовної заяви.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засідання позов не визнав та пояснив, що фактично гроші він у позивача не брав, а ремонтував свій автомобіль. При цьому оплатив ОСОБА_1 повністю ремонт, а той став вимагати від нього ще додатково 400 грн. і не повертав автомобіль, то він змушений був під впливом такого тиску написати боргову розписку у присутності свого рідного брата - ОСОБА_3, адже автомобіль був потрібний на поминальну річницю їхнього батька.

    Суд, вислухавши сторони, свідка ОСОБА_3, дослідивши докази по справі, вважає позов як такий, що підлягає повному задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за  договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти  або  інші речі,  визначені  родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму  позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно із ч. 2 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 1047 ЦК України визначено, що договір позики укладається у письмовій  формі, якщо його сум не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який  посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

    Так, у судовому засіданні судом досліджено розписку, яку відповідач ОСОБА_2 20.02.09 р. видав на ім’я позивача про отримання в борг у того 400 грн. та свій обов’язок повернути їх протягом березня 2009 року /а.с. 6/.

    Відповідач ОСОБА_2 підтвердив у судовому засіданні, що вказана розписка написана ним особисто.

    Таким чином, суд доходить висновку, що сторони перебувають саме у договірних відносинах, оскільки між ними було укладено договір позики, саме про що і свідчить розписка позичальника ОСОБА_2

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцю позику /грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого року та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем/ у строк та в порядку, що встановлені договором.

Як свідчить зазначена розписка, її оригінал знаходиться до теперішнього часу на руках саме у позивача. І, як вбачається із розписки, строк повернення коштів становить березень 2009 року.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.  Таким чином, суд погоджується з позивачем щодо правомірності його вимог щодо стягнення з відповідача на його користь повернення боргу у сумі 400 грн., а тому позов у цій частині належить задовольнити у повному обсязі.

При цьому заперечення відповідачем існування між ним та позивачем договору  позики на тій підставі, що грошові кошти не були фактично одержані ним від позивача в якості позики, зазначення про написання розписки під впливом психічного тиску з боку останнього та посилання на можливість підтвердження  своїх доводів як показаннями свідка ОСОБА_3, підпис якого наявний в розписці, та інших свідків, які хоча і не були присутні під час складення розписки, але можуть засвідчити начебто неякісно проведений ОСОБА_1 ремонт автомобіля, не заслуговують на увагу.

   Адже суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, … в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі / ч. 1 ст. 11 ЦПК України/ і кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень / ч. 3 ст. 10 ЦПК України/, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 57-60 ЦПК України.

Будь-які письмові докази безгрошовості договору позики або звернення відповідача до відповідних органів щодо укладення договору позики під впливом насильства в матеріалах справи відсутні, у той час, коли за змістом ч. 2 ст. 1051 ЦК України при укладенні договору позики в письмовій формі /крім випадків укладення його під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини/ безгрошовість такого договору не може ґрунтуватися на поясненнях свідків, а може бути підтверджена лише належними і допустимими доказами /ч. 2 ст. 58, ст. 59 ЦПК України/.

  Тому, хоча допитаний у якості свідка ОСОБА_3 і підтвердив у судовому засіданні заперечення відповідача щодо начебто неякісного ремонту автомобіля відповідача позивачем, суд до цих пояснень ставиться критично, адже, як пояснив сам свідок, він дійсно засвідчував своїм підписом боргову розписку брата, складену під начебто впливом тиску. До того ж, обидва Ковалі у суді підтвердили, що вони є колишніми працівниками органів внутрішніх справ.

Суд у цій частині погоджується із позивачем, що твердження відповідача про безгрошовість договору позики та тиск на нього з боку позивача під час написання розписки безпідставні і голослівні – відомостей про звернення до правоохоронних органів ОСОБА_2 суду не надано. І, таким чином, оцінюючи такий доказ як пояснення свідка ОСОБА_3, суд доходить висновку, що своїм підписом на розписці він засвідчив укладення між сторонами договору позики.

Як не заслуговують на увагу і твердження відповідача про начебто договір між сторонами з приводу ремонту автомобілю – сам він пояснив, що такого договору у письмовій формі не існує, тому суд критично ставиться і до його пояснень щодо написання розписки під впливом тиску задля потреби в автомобілі на поминальній річниці батька.

Всі інші належні докази свідчать саме про існування між сторонами договору позики.

 Згідно з ч. 5 Розділу ХІ “Прикінцеві та перехідні положення” ЦПК України до набрання чинності законом,  який регулює порядок сплати і розміри судового збору,  судовий збір при зверненні до суду сплачується у порядку і розмірах, встановлених законодавством для державного мита; судовий збір і державне мито є одними і тими ж  витратами. Тому відповідно до вимог п. 2 ч. 3 ст. 79, ч. 1 ст. 88 ЦПК України як стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, в тому числі і витрати на правову допомогу.

Оскільки позивачем сплачено адвокату за підготовку позову 250 грн. /а.с. 39/, то цю суму як повернення судових витрат належить стягнути з відповідача на користь позивача.

При цьому суд не може погодитися з відповідачем, що ця сума завелика, оскільки, на його думку, «заява коштує 50-70 грн.», адже бере до уваги постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 590 “Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави” затверджено граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом справ. Так, граничний розмір витрат, пов'язаних з правовою допомогою стороні, на користь якої ухвалено судове рішення у цивільній справі у випадку, якщо компенсація сплачується іншою стороною, не повинен перевищувати суму, що обчислюється виходячи з того, що зазначеній особі виплачується 40 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за годину її роботи – такий розмір не перевищений, адже станом на липень 2009 року розмір мінімальної заробітної плати складав 630 грн. /ЗУ «Про Державний бюджет України на 2009 рік» № 835-У1 від 26.12.08 р., стаття 55/.

Також суд вважає за необхідне стягнути з відповідача у судовий збір – 51 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи – 120 грн., від сплати яких було звільнено позивача під час подачі позову.

    На підставі ст.ст. 1046, 1047, 1049, 1051 ЦК України, Постановою КМУ від 27.04.06 р. № 590 «Про граничні розміри компенсаційних витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, порядок їх компенсації за рахунок держави», керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88 ч. 3 Розділу Х1 Прикінцевих та перехідних положень ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

    Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу 400 грн. та повернення судових витрат у сумі 250 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 51 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн.

Заяву про оскарження рішення може бути подано протягом 10 днів з дня проголошення рішення, апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Рішення надруковано у нарадчій кімнаті.

Головуючий:                                 М.В. Назарова