Справа № 2-171 / 10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2010 р. Антрацитівський міськрайонний суд Луганської області в складі: головуючого

    судді                                    Назаровой М.В.

    при секретарі                      Зятьковій О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Антрацит цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітніх дітей , -

В С Т А Н О В И В :

    ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, який розірвано рішенням Антрацитівського міськрайонного суду Луганської області від 21 вересня 2009 року.

Від шлюбу мають двох малолітніх дітей: синів ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про визначення місця проживання малолітній дітей з нею. В обґрунтування позову вказує, що їх родина мешкала разом з адресою: АДРЕСА_1, до 11 вересня 2009 року, коли відповідач вигнав її з домівки, наказавши забрати молодшого сина – ОСОБА_4. Вона змушена була з молодшою дитиною піти проживати до своїх батьків - АДРЕСА_2, де вони мешкають з дитиною і зараз.

Старший син ОСОБА_3 залишився із батьком, відповідач перешкоджає їхньому із сином спілкуванню, але із зустрічей із сином в школі відомо, що батько вчиняє психологічний тиск на дитину, негативно висловлюється про неї, забороняє синові спілкуватися із нею і налаштовує дитину проти неї. Також батько дозволяє старшому сину не вчити уроки, гуляти допізна на вулиці, приводити додому компанії. Дитина не вживає домашньої їжі, а споживає напівфабрикати, вчитися син став гірше, змінилася його поведінка на гірше.
    Вважає вплив відповідача на сина пагубним та розбещуючим, а відсутність належного виховання та догляду за сином такими, що негативно впливають на розвиток дитини та призведе до непоправних висновків.

Тому просить визначити місце проживання обох дітей з нею.

У судовому засіданні позивачка підтримує свої вимоги та пояснила, що у новому будинку вони жили до вересня 2009 р. утрьох – зі старшою дитиною та чоловіком – молодший же залишався увесь час у бабусі з дідусем; коли вона у вересні 2009 р. пішла звідти, то старший син не захотів уходити з нею, а залишився з батьком. Від класного керівника ОСОБА_3 їй стало відомо, що той став відставати у навчанні, також ОСОБА_3 став недружелюбно ставиться до молодшого брата, до того ж, коли батько на роботі, він залишається вдома один, син став з нею відчуженим, з чого вона робить висновок про те, що батько забороняє спілкуватися дитині з нею. Теперішній позов продиктований її бажанням як матері, щоб діти росли як рідні брати і щоб старший син не перейняв від батька негативне ставлення до жінки, адже за життя той неналежне поводився із нею, і як мати вона може більше уваги приділяти дітям в плані навчання, побуту і організації дозвілля.

            Відповідач у судовому засіданні позов визнав частково і згоден, щоб молодша дитина залишалася проживати із позивачкою, а щодо старшого сина пояснив, що той сам залишився з ним після розлучення і не бажає йти жити до матері. Також пояснив, що з травня до серпня 2009 р. вони утрьох з дружиною та старшим сином жили у новому будинку, а коли та пішла від нього, то ОСОБА_3 залишився із ним. Вони з дружиною обговорювали тоді, щоб в інтересах кращого навчання і більшої уваги старший син пішов жити до матері, з чим той і погодився, пішов до матері, але через 5 днів повернувся звідти. Він не творить ніякого тиску на дитину, навпаки, посилає сина до матері, але той сам не хоче туди йти. Він увесь час працює у першу зміну, приділяє достатньо уваги сину, у них завжди є їжа, все випране, для чого є пральна машинка, у сина є своя кімната, комп’ютер, він контролює навчання сина, робить з ним уроки, але той схильний більш робити щось руками. Також може пояснити, що діти і за час їхнього спільного життя не дуже дружили між собою, і ОСОБА_3 увесь час погано навчався, до того ж, він є по натурі досить скритним і мовчазним на відміну від молодшого, який є відмінником і якому мати більше приділяє уваги. Також зауважує, що теперішній позов з»явився після того, як він подав позов до суду про зменшення розміру стягуваних з нього аліментів.

          Суд, вислухавши пояснення сторін, показання свідка ОСОБА_6, малолітніх ОСОБА_3. та ОСОБА_4, представника Органу опіки та піклування Антрацитівської міської ради Бєляєву М.О., яка вважала за доцільне визначити місце проживання обох малолітніх дітей разом із матер»ю, дослідивши інші докази по справі, вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

    Так, у судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, який розірвано рішенням Антрацитівського міськрайонного суду Луганської області від 21 вересня 2009 року /а.с. 28, 6/.

Від шлюбу мають двох малолітніх дітей: синів ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 /а.с. 4/, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 /а.с. 4/.

Стаття 150 СК України закріплює обов»язки батьків щодо виховання та розвитку дитини, а відповідно до ч. 1 ст. 151 – батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.

Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спеціальною згодою батьків та самої дитини /ч. 2 ст. 160 СК України/.

              Згідно ч. 1 ст. 161 СК України якщо матір та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може бути вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов»язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан здоров»я та інші обставини, що мають істотне значення.

    У судовому засіданні встановлено, що обидві сторони забезпечені житлом, де створені належні умови для проживання дітей – позивачка мешкає у батьківському будинку разом із батьками та молодшим сином ОСОБА_4 /а.с. 32/, відповідач – у власному будинку разом із старшим сином ОСОБА_3 /а.с. 51/.

Також є встановленим, що обидва батьки належно ставляться до виконання своїх батьківських обов»язків з виховання та утримання своїх малолітніх дітей, про що свідчать як складені за їхнім місцем проживання акти обстеження житлово-побутових умов  /а.с. 32 та 51/, так і пояснення свідка ОСОБА_6, що підтвердила у судовому засіданні, що як батько, так і матір відвідують школу та цікавляться навчанням та поведінкою особисто ОСОБА_3, класним керівником якого вона є.

Обидва батька мають можливості для того, щоб приділяти дітям належну увагу та час, забезпечувати їх матеріально: батько працює прохідником на шахті Вахрушева /а.с. 41/, увесь час по перших змінах /а.с. 31/, дохід вищий за прожитковий мінімум для відповідних категорій /а.с. 41,48, 49/; мати – в позашкільному центрі дитячої творчості прибиральницею /а.с. 34/.

Так само допитані у судовому засіданні обидві дитини пояснили: ОСОБА_4 – що татусь відвідує школу з приводу старшого брата, а мама – з його приводу; обидва пояснили, що кишенькові дають як папа, так і мама; ОСОБА_3 також пояснив, що обидва батьки разом вирішують пріоритетність придбання для нього якихось речей, а безпосередньо придбає він їх разом із мамою.

За місцем роботи та проживання обидва батька характеризуються позитивно /а.с. 33-34, 38-40/, мають задовільний стан здоров»я, про що свідчить довідка на ім»я ОСОБА_1 /а.с. 37/, а відповідач зайнятий на підземних роботах, де обов»язкова щорічна диспансеризація /а.с. 48-49/.

Обидві дитини на протязі останніх трьох учбових 2007-09 років відвідують Антрацитівську загальноосвітню школу 1-Ш ступенів № 2, яка розташована в самому місті Антрацит, а місцем проживання обох сторін є приміські території /а.с. 32, 51, 7/.

Оцінюючи особисту прихильність дітей до кожного з батьків, суд виходить з наступного.

Так, обидві сторони погодилися у судовому засіданні, що після розпаду родини старший син сам залишився проживати із батьком, а молодший увесь час залишався проживати за місцем проживання бабуся і дідуся. При цьому стосовно меншого сина ОСОБА_4, який фактично увесь час залишався проживати з матір»ю, то відповідач позов у цій частині визнав і згоден, щоб місцем проживання цієї дитини було визначено місце проживання матері, оскільки ця дитина більш схильна до матері, також допитаний у судовому засіданні ОСОБА_4 підтвердив, що йому добре живеться з бабусею, дідусем та мамою, яка перевіряє його уроки; і брат ходить до них частіше, ніж він /ОСОБА_4/ до татуся.

Що ж до старшої дитини - сина ОСОБА_3, то він пояснив у судовому засіданні, що з літа 2009 року мешкає разом із батьком, який перевіряє його уроки, читає з ним, готує їжу, у них є мікрохвильова піч, пральна машина-автомат, у нього окрема кімната з комп’ютером, тут у нього всі друзі. В школі йому не дуже подобається навчатися – до вподоби лише труд, хоча ніщо не заважає йому навчатися,  і обидва батьки контролюють його навчання. Він жив у мами, але все одно повернувся до тата, оскільки вважає, що у татуся його дім, і йому більше подобається жити з папою.

  Відповідно до ч. 8 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім»ї. До того ж, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, … в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі / ч. 1 ст. 11 ЦПК України/, і кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень / ч. 3 ст. 10 ЦПК України/.

Тому суд вважає, що позовні вимоги позивачки щодо визначення місця проживання малолітніх дітей з нею належить частково задовольнити: а саме – в частині молодшого сина ОСОБА_4.

Що ж стосується місця проживання старшого сина ОСОБА_3, то суд вважає, що оскільки позивачка не довела правомірність своїх вимог щодо визначення місця проживання старшої дитини – сина ОСОБА_3 – в інтересах малолітнього із нею, то у цій частині позову треба відмовити за необґрунтованістю.

Так, позивачка сама у судовому засіданні не змогла надати пояснення щодо частини її вимог, викладених у позовній заяві, щодо перешкоджань з боку відповідача сину спілкуватися із матір»ю, здійснення тиску на сина та негативного налаштування сина проти неї, давання грошей за відмову у спілкуванні із нею, бездіяльності щодо виховання ОСОБА_3 і розбещуючого впливу відповідача на сина.

Натомість пояснила у суді, що син ОСОБА_3 дійсно по вихідних приходить ночувати до неї; напевно їй не відомо, щоб відповідач забороняв сину спілкуватися із нею – це вона сама робить такі висновки з його постійних відповідей «не знаю»; відповідач бере його із собою та возить на машині туди, де буває сам; що син ОСОБА_3 на відміну від молодшого, який є відмінником і дуже спілковитим, замкнутий по натурі; діти і раніше не дуже дружили між собою - таким поясненням позивачки повністю відповідає характеристика ОСОБА_3 з учбового закладу, що той є малоконтактним та має труднощі у спілкуванні з дорослими ті підлітками /а.с. 9/.

Що ж до погіршення навчання ОСОБА_3 у 2009-10 навчальному учбовому році, то таке погіршенні дійсно углядається із довідки школи /а.с. 50/, але з характеристика того ж самого учбового закладу слідує, що ОСОБА_3 з 5-го класу має низьку та середню успішність у навчанні і на даний момент ця картина практично не змінилася, проте добре працює на суботниках та бере участь в загально-корисній праці /а.с. 9/. Свідок ОСОБА_6 /класний керівник ОСОБА_3/ пояснила, що той відразу був слабким учнем, і погіршення його навчання є постійною тенденцією, воно не є різким з вересня 2009 р. та з підвищенням класу ускладнюються предмети.

Тому не заслуговують уваги посилання позивачки, що старший стан став гірше навчатися, адже і за життя із нею він мав слабку успішність у школі. Як не заслуговує на увагу і її твердження про те, що якщо б ОСОБА_3 жив з нею, то відвідував би якісь секції – у судовому засіданні позивачка пояснила, що ОСОБА_3 і за життя із нею нічим крім школи додатково не займався.

Як не заслуговують на уваги і її твердження, що позов продиктований інтересами дітей, щоб ті були разом – сторони самі визнали у суді, що діти не дуже дружили між собою, у них різні друзі, проте звичайні для них стосунки зберігають і досі – діти разом по вихідних ходять до кінотеатру і спілкуються, коли ОСОБА_3 приходить до матері – це пояснили і обидва хлопчики у суді.

Намагання позивачки довести у суді неправомірну поведінку відповідача до неї за життя, подружню невірність, що може перейняти старший син, є голослівними і нічим не підтвердженими.

Також суд бере до уваги і те, що вперше до визначенням місця проживання саме ОСОБА_3 позивачка звернулася до Органі опіки та піклування 09.12.09 р. /а.с. 13/, тобто через три дні після проведення попереднього судового засіданні у справі за позовом ОСОБА_2 до неї про зменшення розміру стягуваних аліментів /а.с. 29/, підставою для якого стало саме проживання сина ОСОБА_3 із ним /а.с. 27/.

По справі Органом опіки та піклування виконкому Антрацитівської міської ради 28.12.09 р. наданий висновок, згідно якого, виходячи із інтересів дитини, було визнано доцільним визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 із матір»ю /а.с. 13/.

Проте, відповідно до ч. 6 ст. 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Тому, витребувавши і дослідивши всі вищезазначені матеріали, які стали підставою для винесення такого висновку, суд не вбачає будь-якої пріоритетності матері на визначення місця проживанні саме із нею.

Крім того, відповідно до ч. 6 ст. 7 СК України жінка та чоловік мають рівні права і обов»язки у сімейних відносинах, шлюбі і сім»ї. Відповідно до положень ст. 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

У суді ОСОБА_3, якому на час розгляду справи судом майже 13 років, чітко пояснив, що зараз йому краще жити із папою.

            Тому, відмовляючи у цій частині позову, суд враховує, що підстав для задоволення позову у цій частині та визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 із матір»ю суд по справі не вбачає – батько забезпечує утримання, виховання дитини, її навчання й відпочинок, добрі умови для розвитку сина, позитивно характеризується й відсутні підстави вважати, що теперішнє становище і залишення дитини з батьком суперечить його інтересам, неповнолітній ОСОБА_3 також висловив бажання проживати з татусем.

    Таке рішення суду не протирічить як вищезазначеним вимогам закону, так і  принципу 6 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року, в якій йдеться про те, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виключні обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю – наразі не йдеться про будь-яке розлучення або відібрання малолітнього ОСОБА_3 від матір»ю. Як не визначає суд і місце проживання цієї дитини із батьком, адже таких вимог ніхто не заявляє, а суд не може вийти за межі позовних вимог /ч. 1 ст. 11 ЦПК України/.

Ухвалюючи рішення по справі саме таким чином і задовольняючи позов частково, суд виходить зі всіх вищезгаданих обставин та керується засадами справедливості, добросовісності та розумності сімейних відносинах, закріплених у ч. 9 ст. 7 СК України, та вважає таке рішення відповідає інтересам малолітніх ОСОБА_3.

    На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 60 ЦПК України,  ст.ст. 7, 19, 150, 157, 160, 161, 171 Сімейного Кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В :

    Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітніх дітей задовольнити частково.

    Визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, з його матір»ю – ОСОБА_1.

В іншій частині позовних вимог відмовити за необґрунтованістю.

    Заяву про оскарження рішення може бути подано протягом десяти днів після проголошення рішення, апеляційну скаргу може бути подано протягом двадцяти днів після подачі заяви про оскарження.

Рішення надруковано в нарадчій кімнаті.

Головуючий:                                                                     М.В.Назарова