Апеляційний суд Кіровоградської області
Справа № 22-1921-2010 р. Головуючий у 1 інстанції Бершадська О . В .
Категорія 51,52 Доповідач – Суровицька Л.В.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М УКРАЇНИ
«20» травня 2010 року
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі:
головуючої судді – Авраменко Т.М.,
суддів – Пономаренко В.Г. , Суровицької Л.В.,
при секретарі – Слюсаренко Н.Л.,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою Відкритого акціонерного товариства «Національної акціонерної компанії «Украгролізинг» на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 12 березня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ВАТ Національної Акціонерної компанії «Украгролізинг» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з’явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів, -
В С Т А Н О В И Л А :
У травні 2006 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Кіровоградської філії Національної Акціонерної компанії «Украгролізинг» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.
Зазначала, що з 10 січня 2003 року працювала у відповідача на посаді економіста, в січні 2005 року переведена на посаду головного спеціаліста – економіста, а 21 лютого 2006 року була звільнена з посади за згодою сторін на підставі п.1 ст.36 КЗпП України.
Проте повний розрахунок по виплаті заробітної плати відповідач з нею не провів, незважаючи на її неодноразові звернення.
Просила стягнути з відповідача заборгованість: по заробітній платі за січень 2006 року, виплаті по листкам непрацездатності, компенсації за невикористану відпустку та роботу у вихідні дні в сумі 1376 грн.33 коп., середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 21 лютого 2006 року по час розгляду справи судом, та на відшкодування моральної шкоди, заподіяної порушенням її трудових прав 8 000 грн.
В ході розгляду справи позовні вимоги неодноразово уточнювала та доповнювала (т.1 а.с. 213-217, 231-235, т.2 а.с.1-4, 10-13). Зокрема, просила стягнути заборгованість по зарплаті в сумі 1511 грн. 95 коп., компенсацію боргу із зарплати за лютий 2006 року в розмірі 885 грн.03 коп., середній заробіток за затримку остаточного розрахунку по заробітній платі в день звільнення з 21 лютого 2006 року по 07 вересня 2009 року в сумі 80 844 грн. 75 коп. та на відшкодування моральної шкоди 8 000 грн. (т.2, а.с.115).
Ухвалою Кіровського райсуду м. Кіровограда від 07 вересня 2009 року замінено первісного відповідача – Кіровоградську філію Національної акціонерної компанії «Украгролізинг» належним відповідачем – відкритим акціонерним товариством «Національною акціонерною компанією «Украгролізинг» (т.2, а.с. 119).
Рішенням Кіровського райсуду м. Кіровограда від 12 березня 2010 року позов задоволено частково.
Стягнуто з відповідача на користь позивачки 1 305 грн. 36 коп. заборгованості по заробітній платі з урахуванням прибуткового податку та інших обов’язкових платежів, 88 244 грн.10 коп.- середнього заробітку за час затримки розрахунку, 800 грн. на відшкодування моральної шкоди, всього 90 349 грн.46 коп.. Стягнуто з ВАТ на користь держави судовий збір в сумі 51 грн. та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
В апеляційній скарзі ВАТ НАК «Украгролізинг» просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволені позову. Посилається на те, що суд допустив порушення норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду , вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково із наступних підстав.
Судом встановлено, що позивачка з 10 січня 2003 року працювала у відповідача на посаді економіста, в січні 2005 року переведена на посаду головного спеціаліста-економіста. 21 лютого 2006 року була звільнена з посади за згодою сторін на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України (т.1, а.с.23). Також в період роботи позивач відповідно до наказу № 62 від 23.11.2005 року виконувала обов’язки спеціаліста- бухгалтера з обов’язками касира, за що їй була встановлена доплата у розмірі 50 % посадового окладу (т.1, а.с.68).
Відповідачем до виплати позивачці при звільненні було нараховано 4 987 грн.35 коп., в тому числі: зарплата за січень 2006 року – 476 грн. 41 коп., за лютий 2006 р. – 89,00 грн., компенсація за роботу у вихідні дні – 1088 грн.97 коп., допомога по тимчасовій непрацездатності – 1603 грн.41 коп., компенсація за невикористану відпустку – 1 709 грн. 28 коп.. З урахуванням утримань до виплати – 4 208 грн.06 коп. (т.1 а.с.65).
Вказані кошти були виплачені позивачці: 07.02.2006 р. в сумі 483 грн.49 коп., 21.02.2006 року в сумі 1439 грн.74 коп. та 17.04.2006 року в сумі 2 284 грн.83 коп.
Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами, зокрема, виник спір щодо включення до середнього заробітку для виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності, компенсації за роботу у вихідні дні, компенсації за невикористану відпустку сум матеріальної допомоги на лікування у серпні 2005 року, доплати у липні 2005 року за виконання окремого доручення, винагороди за вислугу та підсумки роботи за 2004 рік.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог позивачки в частині стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку та судового збору, суд першої інстанції прийшов до висновків, які не відповідають обставинам справи і допустив порушення норм матеріального і процесуального права, що відповідно до п.3 та п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині і зміни рішення.
Визначаючи розмір заборгованості відповідача перед позивачкою по заробітній платі, суд виходив із розрахунку, наданого позивачкою про те, що заборгованість складає 1305 грн. 36 коп . з урахуванням прибуткового податку та інших обов’язкових платежів.
Однак зменшення розміру заробітної плати, що належить до виплати, на суму відрахувань прибуткового податку та інших обов’язкових платежів є безпідставним.
Так, відповідно до ч.5 п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, якими він керувався при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов’язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов’язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Крім того, суд безпідставно включив у розрахунок заборгованості по заробітній платі суму цільової матеріальної допомоги на лікування в сумі 1066 грн. та прийшов до висновку про те, що відповідач не донарахував позивачці по двом листкам тимчасової непрацездатності 450 грн.03 коп.
Такий висновок суду не ґрунтується на матеріалах справи та прийнято з порушенням норм матеріального права.
Відповідно до п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 року № 1266 «Про обчислення середньої заробітної плати для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням» розрахунковим періодом для застрахованих осіб є останні 6 календарних місяців, що передують місяцю, в якому настав страховий випадок.
Судом встановлено, що позивач перебувала на лікарняному з 19.01.2006 року по 09.02.2006 року та з 10.02. по 18.02.2006 року.
Згідно заяви позивачки від 16.08.2005 року, наказу КФ НАК «Украгролізинг» від 16.08.2005 року № 34 та колективного договору філії їй була виплачена цільова матеріальна допомога на лікування в сумі 1066 грн.
Відповідно до п.3.31 Інструкції зі статистики заробітної плати від 13.01.2004 року № 5 до Фонду оплати праці не належать виплати матеріальної допомоги разового характеру, що надається підприємством окремим працівникам на оплату лікування. Тому в розрахунок середньоденної заробітної плати дня нарахування виплат допомоги по тимчасовій непрацездатності дана матеріальна допомога не входить.
Частина перша статті 83 КЗпП України передбачає, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.
Судом встановлено, що за період роботи на підприємстві з 10.01.2003 року по 21.02.2006 року позивачці належала відпустка тривалістю 97 календарних днів, з них використано позивачкою 59, невикористано 38 календарних днів, що не заперечується представником відповідача.
Обгрунтованими є доводи апеляційної скарги щодо неправильного включення судом у розрахунок компенсації за невикористану відпустку доплати за липень 2005 року за виконання окремого доручення в сумі 319 грн.80 коп..
Задовольняючи вимоги позивачки про включення в розрахунок компенсації за невикористану відпустку 319 грн.80 коп. за виконання термінового завдання, суд не врахував положення п.п. «а» п.4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100, згідно якого при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках ї збереження згідно з чинним законодавством не враховуються виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру).
Однак, безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що при обчисленні компенсації за невикористані дні відпустки не підлягає врахуванню винагорода за вислугу років та за підсумками роботи філії за 2004 рік в сумі 708 грн.99 коп.
Так, відповідно до абзацу другого пункту 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати (постанова КМУ № 100 від 8.02.1995 р.) одноразова винагорода за підсумками роботи за рік і за вислугу років включається до середнього заробітку шляхом додавання до заробітку кожного місяця розрахункового періоду 1/12 винагороди, нарахованої в поточному році за попередній календарний рік.
Матеріалами справи, поясненнями сторін підтверджується, що одноразова винагорода за підсумками роботи за 2004 рік була нарахована та виплачена позивачці на початку січня 2005 року. Тому за таких обставин вона повинна входити в розрахунок відпускних позивачки у 2005 році. Лише в тому випадку, якби винагорода була нарахована у грудні 2004 року, вона не ввійшла б у розрахунок відпускних протягом усього наступного року.
Зазначене підтверджується також роз’ясненнями Мінпраці України в листі від 24.06.2008 року № 411/13/84-08.
Безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що в розрахунок заробітної плати позивачки за січень 2006 року не повинна входити доплата у розмірі 50 % від посадового окладу за виконання обов’язків спеціаліста-бухгалтера, яка за 7 відпрацьованих днів складає 183 грн.24 коп., оскільки скасування цієї доплати наказом № 1-к від 18.01.2006 року відбулося з порушенням вимог ч.3 ст.32 КзпП України.
Висновки суду першої інстанції в частині цієї вимоги є правильними.
За таких обставин рішення суду в частині стягнення заробітної плати підлягає зміні, на користь позивачки з відповідача підлягає до стягнення: 1511 грн. 95 коп. – 450 грн.03 коп. – 319 грн.= 742 грн.92 коп..
Вирішуючи вимоги позивачки про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та стягуючи на її користь 88 244 грн.10 коп., тобто суму, яка значно перевищує суму невиплаченої заробітної плати, суд не врахував положення ч.2 ст.117 КЗпП України та роз’яснення постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці».
Так, відповідно до ч.2 ст.117 КЗпП при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Згідно абзацу другого п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 при частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Колегія суддів з урахуванням того, що позов про стягнення заборгованості по заробітній платі підлягає задоволенню частково, з урахуванням спірної суми та її істотності порівняно із середнім заробітком, терміну протягом якого відповідач не визнавав законні вимоги позивачки, вважає, що з відповідача на користь позивачки підлягає до стягнення середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 5 000 грн..
Тому рішення в частині стягнення середнього заробітку підлягає зміні з 88 244 грн.10 коп. на 5 000 грн..
Не може погодитись колегія суддів із доводами апеляційної скарги відповідача про те, що позивачці не була заподіяна моральна шкода.
Статтею 237-1 КЗпП встановлено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач порушив право позивачки на оплату праці, з вини підприємства їй не було здійснено нарахування та виплату заробітної плати в сумі 742 грн.92 коп.. Це порушення призвело до моральних страждань позивачки.
За таких обставин висновок суду про те, що на відшкодування моральної шкоди позивачці необхідно стягнути з відповідача 800 грн. є законним і обґрунтованим.
Доводи апеляційної скарги не спростовують цей висновок суду, тому рішення суду в частині відшкодування моральної шкоди підлягає залишенню без змін.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд не врахував положення п.п. «а», п.п. «д» п.1 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. № 7-93 «Про державне мито» про те, що ставка державного мита встановлюється із позовних вимог – 1 відсоток ціни позову, але не більше 3 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а з інших позовних заяв немайнового характеру – 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Тому рішення суду в частині судового збору підлягає зміні. З відповідача на користь держави з урахуванням розміру задоволених позовних вимог підлягає до стягнення судовий збір в сумі 65 гр.93 коп., з них 57 грн.43 коп. з майнових вимог та 8 грн.50 коп. з вимог про відшкодування моральної шкоди.
В решті рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому залишається без змін.
Керуючись ст.ст.303, 304, п.3 ч.1 ст.307, п.3, п.4 ч.1 ст.309, ст. 313, ч.2 ст.314, ст. 316 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства Національної Акціонерної Компанії «Украгролізинг» задовольнити частково.
Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 12 березня 2010 року в частині стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку і судового збору, змінити.
Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «НАК «Украгролізинг» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 742 грн.92 коп. (сімсот сорок дві грн. дев’яносто дві копійки) без урахування податку та інших обов’язкових платежів, середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 5 000 грн. (п’ять тисяч гривень), а також на користь держави судовий збір в сумі 65 грн.93 коп. (шістдесят п’ять грн. дев’яносто три копійки).
В решті рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.
Головуюча суддя: підпис
Судді: підписи
З оригіналом згідно:
Суддя апеляційного суду
Кіровоградської області Л.В. Суровицька