ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"22" квітня 2010 р.                                                                                Справа №  14/16

За позовомПриватного підприємця ОСОБА_1

до відповідачаЗакритого акціонерного товариства «Агрошляхбуд»

простягнення заборгованості за договором купівлі-продажу –48250,22 грн..

Суддя Швець Микола Васильович

Представники :

Від позивачаОСОБА_2, довіреність ВМР №339171 від 24.03.2010 року

Адвокат ОСОБА_3, посв. № 329 від 19.10.2007 року

Від відповідачаДрабчук В С., довіреність від 02.03.2007 року

СУТЬ СПОРУ :

Приватний підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою про стягнення з Закритого акціонерного товариства «Агрошляхбуд»заборгованості за договором купівлі-продажу – 48250,22 грн. (у т.ч.: 32400 грн. –основний борг, 12662,43 грн. –інфляційні, 3187,79 грн. –3% річних).

08.04.2010 року в судовому засіданні за усним клопотанням представників  сторін відповідно до частини 3 статті 77 ГПК України було оголошено перерву до 22.04.2010 року на 10 год. 15 хв..

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні  позовні вимоги не визнає з підстав викладених у відзиві на позовну заяву від 07.04.2010 року (а.с. 36-37) та  просить відмовити в задоволенні позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представників позивача та представника відповідача, з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду позовної заяви, суд встановив:

01 серпня 2008 року ПП ОСОБА_1 поставив ЗАТ «Агрошляхбуд», а останній прийняв у власність,  гравійно-піщану суміш в обсязі 1801 мі за ціною 98,01 грн. за 1 мі, що підтверджується накладною від 01.08.2008 року підписаною обома сторонами та скріпленою печаткою, на загальну суму 176515 грн. (а.с. 10). ЗАТ «Агрошляхбуд»на підставі виставленого ПП ОСОБА_1 рахунку № 1 від 01.08.2008 року (а.с. 11), частково оплатив отриману продукцію в сумі 144115 грн. ((підтверджується банківською випискою від 25.12.2008 року (а.с. 12)), що спричинило виникненню основного боргу в сумі 32400 грн..  

Статтею 181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Аналогічні норми містяться і в статтях 205, 207 Цивільного кодексу України, в яких визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов’язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Виходячи зі змісту наведених норм законодавства України, суд дійшов висновку про те, що факт поставки продукції за накладною від 01.08.2008 року є самостійною угодою укладеною у спрощений спосіб.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язаннями є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Стаття 526 даного Кодексу передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Наведена норма матеріального права розміщена у главі 48 даного Кодексу "Виконання зобов'язань" і носить загальний характер, тобто, може бути застосована до будь-яких видів договірних зобов'язань, які виникають в цивільному обороті.

Як встановлено судом під час дослідження доказів, наявних у матеріалах справи, дії сторін, а саме: передача позивачем відповідачу товару за видатковою накладною, прийняття товару та часткова оплата товару відповідачем, свідчать про виникнення між ними правовідносин поставки.

Відповідно до частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Оскільки стаття 692 Цивільного кодексу України є спеціальною нормою права, якою встановлений термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин поставки (купівлі-продажу), а тому загальні положення частини 2 статті 530 даного Кодексу не можуть бути застосовані до спірних правовідносин сторін.  

Крім того, відповідно до частини 1 статті 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 32400 грн. підлягають задоволенню.

Окрім вимоги щодо стягнення з відповідача суми основного боргу, позивачем на підставі ст. 625 ЦК України заявлені вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних, які також підлягають задоволенню з  огляду на таке:

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. На цій підставі позивач з врахуванням Листа ВСУ № 62-97Р від 03.04.1997р. «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ»правомірно заявив вимогу про стягнення з відповідача за порушення грошового зобов'язання: індексу інфляції за період 04.08.2008 року –31.01.2010 року (з врахуванням часткової сплати основного боргу) в сумі 12662,43 грн., а також 3% річних від простроченої суми за період 04.08.2008 року –15.02.2010 року (з врахуванням часткової сплати основного боргу) в сумі 3187,79 грн. (а.с. 14).

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові; отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання (постанова ВСУ від 16.05.2006 у справі №10/557-26/155).

Станом на день розгляду справи у суді за відповідачем рахується заборгованість в сумі 48250,22 грн. у т.ч.: основний борг в сумі 32400 грн., інфляційні в сумі 12662,43 грн. та 3% річних в сумі 3187,79 грн., що підтверджується: 2-х стороннім актом звірки станом на 18.02.2010 року та іншими матеріалами справи.

Доводи відповідача викладені у відзиві на позовну заяву від 07.04.2010 року щодо відсутності вимоги позивача про оплату за отриманий товар згідно частини 2 статті 530 ЦК України, до уваги суду не беруться оскільки наявність зобов'язання у відповідача щодо проведення платежів за отриманий товар випливає безпосередньо зі змісту частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, а не ставиться в залежність від звернення до нього з окремою вимогою в порядку частини 2 статті 530 ЦК України. Крім того в  матеріалах справи міститься претензія № 01 від 21.01.2010 року, в якій ПП ОСОБА_1 вимагає від ЗАТ «Агрошляхбуд»виконати зобов'язання щодо оплати за отриманий товар та акт про неможливість вручення претензії від 21.01.2010 року (а.с. 23-25).

Згідно п. 4 частини третьої статті 129 Конституції України та ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, відповідач не надав доказів зменшення або погашення заборгованості.

У процесі розгляду справи  не виявлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Стаття 44 ГПК України передбачає відшкодування сум в якості судових витрат, які були сплачені стороною за отримання послуг адвоката. В контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними документами. Тому з відповідача слід стягнути витрати на послуги адвоката в сумі 600 грн. (підтверджується: копією свідоцтва на право заняття адвокатською діяльністю № 329 від 19.10.2007 року, договором від 19.02.2010 року, довідкою-квитанцією від 24.02.2010 року - а.с.16,21).

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України державне мито та витрати по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу відшкодовуються позивачу за рахунок відповідача.

Враховуючи практику ВГСУ ((Постанова ВГСУ від 28.01.2010 року у справі № 23/161 - (а.с. 40-45)) та керуючись ст.ст. 1, 12, 33, 34, 43, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, с у д –

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з активів Закритого акціонерного товариства «Агрошляхбуд»(м. Чернівці, вул. Південно-Кільцева, 37; р/р 260001466 в ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 356464, ЄДРПОУ 05455314)

на користь Приватного підприємця ОСОБА_1 АДРЕСА_1; р/р НОМЕР_2 в АКІБ «Укрсиббанк», МФО 351005, ідентифікаційний код НОМЕР_1)

·          основний борг - 32400 грн.;

·          інфляційні - 12662,43 грн.;

·          3% річних - 3187,79 грн.;

·          відшкодування витрат на послуги адвоката - 600 грн.;

·          відшкодування державного мита - 482,50 грн.;

·          відшкодування витрат по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу - 236 грн..

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття. У разі подання апеляційної скарги або апеляційного подання до Львівського апеляційного суду через Господарський суд Чернівецької області, рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Суддя                                                                           М.В. Швець