справа № 156/1277/20

Провадження № 2/156/137/21

рядок статзвіту 40

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

25 лютого 2021 року смт Іваничі

Іваничівський районний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Малюшевської І.Є.,

за участю секретаря судового засідання Киці Л.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Іваничі за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості,

учасники справи:

представник позивача акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» - не з`явився,

відповідач ОСОБА_1 - не з`явилися,

встановив:

І. Короткий виклад позовних вимог

Представник Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» (далі - позивач) ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_1 (далі -відповідач) з вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 21.12.2019 року в розмірі 101 316,41 грн., з яких: 84 204,83 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 8 132,46 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 5 719,42 грн. заборгованість за нарахованими відсотками, 3 259,70 грн. - заборгованість за простроченими відсотками.

Вказує, що згідно умов зазначеного вище Договору такий складається з заяви позичальника, Умов та правил надання банківських послуг, а також Тарифів банку, що викладені на сайті Приватбанку.

Свої вимоги позивач обґрунтовує невиконанням відповідачем належним чином взятих на себе зобов`язань, визначених вищевказаним кредитним договором.

ІІ. Позиція учасників справи

Представник позивача в судове засідання не з`явився, однак в матеріалах справи міститься клопотання про розгляд справи без його участі у порядку спрощеного позовного провадження, при цьому зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить суд їх задовольнити, не заперечує проти заочного розгляду справи.

Також, у матеріалах справи наявне клопотання про огляд веб-сайту АТ КБ «ПриватБанк» з метою встановлення та фіксування змісту Умов та правил надання банківських послуг.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання повторно не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку шляхом розміщення оголошення про його виклик до суду на сайті Судової влади України. Причин неявки ОСОБА_1 суду не повідомив, відзив на позовну заяву не подавав.

ІІІ. Процесуальні дії у справі

22.12.2020 року Іваничівським районним судом Волинської області направлено запит до Іваничівської селищної ради Володимир-Волинського району Волинської області для визначення зареєстрованого місця проживання відповідача ОСОБА_1

23.12.2020 року на запит суду надано відповідь з якої вбачається, що відповідач ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

24.12.2020 року постановлено ухвалу про прийняття цивільної справи до провадження судді та проведення розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження з викликом осіб на 20.01.2021 року.

20.01.2021 року розгляд справи відкладено у зв`язку із неявкою в судове засідання відповідача, на 18.02.2021 року з викликом відповідача оголошенням через веб-сайт Судова влада України.

18.02.2021 року розгляд справи відкладено у зв`язку із неявкою в судове засідання відповідача на 25.02.2021 року з повторним викликом відповідача оголошенням через веб-сайт Судова влада України.

25.02.2021 року відповідач втретє в судове засідання не з`явився.

У зв`язку із повторною неявкою ОСОБА_1 , у відповідності до вимог ст.ст. 280, 281 ЦПК України, суд 25.02.2021 року ухвалив провести заочний розгляд справи, у відсутності відповідача, оскільки представник позивача не заперечує проти такого вирішення справи, постановивши заочне рішення.

25.02.2021 року від представника позивача надійшла уточнена позовна заява, згідно якої просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 101 316,41 грн., з яких: 84 204,83 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 8 132,46 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 5 719,42 грн. заборгованість за нарахованими відсотками, 3 259,70 грн. - заборгованість за простроченими відсотками, а також просить стягнути з відповідача та понесені судові витрати.

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За таких обставин суд вирішує справу на підставі наявних у матеріалах справи доказів.

ІV. Обставини справи, встановлені судом

21.12.2019 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у АТ КБ «ПриватБанк» отримавши платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації (а.с. 26).

У заяві зазначено, що відповідач погоджується, що заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та Банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.

Укладений між сторонами договір складається з Заяви, Умов та Правил надання банківських послуг. За своєю правовою природою вказаний договір є одним із видів кредитного договору.

При укладанні Договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідач також взяв на себе зобов`язання повернути суму кредиту, відсотків, винагороди відповідно до Заяви та Умов.

До кредитного договору Банк додав Витяг із тарифів обслуговування преміальних кредитних карток (а.с.33-37), Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с. 38-54), «Тарифи Банку», які розміщені на сайті: https://privatbank.ua.

Банком у вигляді таблиць надано розрахунок заборгованості за договором від 21.12.2019 року, укладеним між «ПриватБанк» та ОСОБА_1 станом на 28.10.2020 року.

Згідно з наданим представником позивача розрахунком заборгованості за вказаним кредитним договором станом на 28.10.2020 року за відповідачем рахується заборгованість у розмірі 101 316,41 грн., з яких: 84 204,83 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 8 132,46 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 5 719,42 грн. заборгованість за нарахованими відсотками, 3 259,70 грн. - заборгованість за простроченими відсотками.

Банк, надавши відповідачу кредит, свої зобов`язання за договором виконав.

Факт отримання та користування відповідачем кредитними коштами підтверджується випискою по картковому рахунку (а.с.57-58).

Оскільки ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання по кредитному договору не виконав, тому представник позивача звернувся до суду із відповідним позовом.

V. Застосоване судом законодавство

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Частиною 1 ст. 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. А згідно з ч. 3 цієї статті, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Положенням статті 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із ч.1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст ст.ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у ст. 8 Конституції України.

Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України, держава захищає права споживачів.

Згідно з ч. 1 ст.1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п.6 ч. 1 ст. 3 ЦК України. Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах 1, 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч.1 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Згідно з пунктом 22 ч.1 ст. 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи ч.4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Приписами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків … має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Зокрема, у п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

У п.26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та п.23 рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Міра, до якої суд має виконати обв`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа "Серявін та інші проти України" № 4909/04 §58 ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

VI. Висновки суду

Із встановлених обставин вбачається, що між сторонами виникли договірні правовідносини у сфері споживчого кредитування, в яких позивач виступає кредитодавцем (виконавцем послуги кредитування), а відповідач - споживачем (отримувачем вказаної послуги), та в межах яких виник спір щодо права позивача, як кредитора у цьому зобов`язанні, на повернення відповідачем, як боржником, отриманого ним кредиту, сплати процентів за його користування та неустойки.

Як вбачається з матеріалів справи, у заяві позичальника процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами та за простроченими відсотками.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги, в тому числі розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 21.12.2019 року, посилався на «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи Банку», які розміщені на сайті: https://privatbank.ua як невід`ємні частини спірного договору.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи Банку» розумів ОСОБА_1 та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг «ПриватБанку», а також те, що вказані документи на момент отримання ОСОБА_1 кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати заборгованості за відсотками за користування кредитними коштами та за простроченими відсотками, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.

Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (21.12.2019 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (21.12.2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи Банку» у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи Банку» не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанку», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).

Суд вважає, що «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи Банку» ПриватБанку розміщені на сайті: https://privatbank.ua, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 21.12.2019 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно - правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Аналогічна позиція міститься в Постанові Верховного суду від 03 липня 2019 року (справа № 342/180/17, провадження № 14-131цс19).

Разом з тим, заявляючи вимогу про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту, позивач не розкрив як поняття «прострочене тіло кредиту», так і підстав, за яких останнє підлягає нарахуванню та стягненню з позичальника.

Так, відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

Судом встановлено, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 21.12.2019 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним), отже, строк виконання зобов`язання за змістом частини другої статті 530 ЦК України визначається моментом пред`явлення вимоги.

Як вбачається з матеріалів справи, вимогу до позичальника щодо повернення кредиту АТ КБ «ПриватБанк» пред`явлено із поданням даного позову 21.12.2020 року, тому посилання позивача на факт прострочення боржника по виконанню зобов`язання з повернення тіла кредиту станом на 28.10.2020 року є безпідставним.

З наданих банком Умов та правил надання банківських послуг також не вбачається такого правового поняття як «прострочене тіло кредиту» і підстав, за яких останнє підлягає нарахуванню та стягненню з позичальника.

Одночасно, банком не надано доказів, що саме в тих Умовах та правилах, редакція яких діяла на час підписання кредитного договору в 2008 році, існувало таке поняття як «прострочене тіло кредиту» та були визначені підстави для відповідальності у вигляді нарахування та стягнення простроченого тіла кредиту.

За вказаних обставин, суд позбавлений можливості визначити відмінності між термінами і поняттями «тіло кредиту» та «прострочене тіло кредиту», що, з урахуванням принципу юридичної визначеності, виключає підстави для покладення на споживача банківських послуг обов`язку по його поверненню.

Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд погоджується із тим, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Таким чином, суд погоджується з тим, що позивачем обґрунтовано зазначено про наявність правових підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника заборгованість за тілом кредиту в розмірі 84 204 грн. 83 коп.

VII. Судові витрати

За змістом статті 141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, згідно платіжного доручення від 09 листопада 2020 року позивачем було сплачено 2 102 грн. 00 коп. судового збору.

У відповідності до положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв`язку із частковим задоволенням позову, із відповідачки на користь позивача слід стягнути понесені ним судові витрати пропорційно до задоволеної частини позовних вимог (83,11 %) у розмірі 1 746,97 грн.

Керуючись ст.ст.10, 12, 13, 76-80, 259, 263, 264, 273, 280-282, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 526, 527, 530, 610, 617, 1050, 1054 ЦК України, суд, -

у х в а л и в :

Позовні вимоги Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ), адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (МФО 305299, ЄДРПОУ 14360570, р/р НОМЕР_2 , місцезнаходження 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд 1Д) заборгованість за кредитним договором б/н від 26.11.2013 року в розмірі 84 204,83 грн. (вісімдесят чотири тисячі двісті чотири гривні 83 коп.) та судовий збір в сумі 1 746,97 грн. (одна тисяча сімсот сорок шість гривень 97 коп.).

В іншій частині позову відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Згідно підп. 15.5 Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції через Іваничівський районний суд Волинської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя І. Є. Малюшевська