справа № 154/3109/20

Провадження № 2/156/149/21

рядок статзвіту 40

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

25 лютого 2021 року смт Іваничі

Іваничівський районний суд Волинської області

в складі: головуючого - судді Малюшевської І.Є.,

за участю секретаря судового засідання Киці Л.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Іваничі у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

учасники справи:

Представник позивача не з`явився,

Відповідачка не з`явилася,

в с т а н о в и в :

І. Короткий виклад обставин справи

Представник позивача АТ КБ «Приватбанк» Ляр Д.Ю. 26 жовтня 2020 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 26.11.2013 року та судових витрат. Як зазначено позивачем, відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг" та "Тарифами Банку", які викладені на банківському сайті складає між нею та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Заявою відповідачки підтверджується той факт, що вона була повністю проінформована про умови кредитування в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", які були надані їй для ознайомлення в письмовій формі. Відповідачці було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт. Для користування кредитним картковим рахунком відповідачка отримала кредитну картку, в подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 13 000 грн. Позивач свої зобов`язання за договором про надання банківських послуг виконав в повному обсязі, а саме: надав відповідачці можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідачка зобов`язання за вказаним договором не виконала: станом на 15.09.2020 року вона має заборгованість в розмірі 20 314,47 грн., з яких: 15 392,35 грн. - заборгованість за тілом кредиту, в т.ч. 15 392,35 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту та 4 922,12 грн. Заборгованість за простроченими відсотками. Просить суд стягнути з відповідачки заборгованість за договором у розмірі 20 314,47 грн. та судові витрати.

ІІ. Позиція учасників процесу

Представник позивача в судове засідання не з`явився, однак в матеріалах справи міститься клопотання про розгляд справи без його участі у порядку спрощеного позовного провадження, при цьому зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить суд їх задовольнити, не заперечує проти заочного розгляду справи.

Також, у матеріалах справи наявне клопотання про огляд веб-сайту АТ КБ «ПриватБанк» з метою встановлення та фіксування змісту Умов та правил надання банківських послуг.

Відповідачка ОСОБА_1 в судове засідання повторно не з`явилася, про дату, час і місце розгляду справи була повідомлена у встановленому законом порядку за місцем реєстрації, що підтверджено відповідними рекомендованими повідомленнями про вручення відповідачці поштових відправлень 09.01.2021 року та 02.02.2021 року (а.с. 74, 75). Причин неявки ОСОБА_1 суду не повідомила, відзив на позовну заяву не подавала.

ІІІ. Процесуальні дії у справі

26.10.2020 року Володимир-Волинським міським судом Волинської області направлено запит до УДМС України у Волинській області, для визначення зареєстрованого місця проживання відповідачки ОСОБА_1

04.12.2020 року на запит суду надано відповідь УДМС України у Волинській області з якої вбачається, що відповідачка ОСОБА_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою судді Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 04.12.2020 року дану цивільну справу передано на розгляд Іваничівського районного суду Волинської області за підсудністю.

Згідно автоматизованого розподілу судової справи від 30.12.2020 року визначено головуючого суддю у даній цивільній справі.

Ухвалою судді Іваничівського районного суду Волинської області від 30.12.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, проведення розгляду справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом осіб. Встановлено відповідачці строк для подання відзиву, заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

У зв`язку із повторною неявкою ОСОБА_1 , у відповідності до вимог ст.ст. 280, 281 ЦПК України, 25.02.2021 року суд ухвалив провести заочний розгляд справи, у відсутності відповідача, оскільки представник позивача не заперечує проти такого вирішення справи, постановивши заочне рішення.

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За таких обставин суд вирішує справу на підставі наявних у матеріалах справи доказів.

ІV. Встановлені судом фактичні обставини справи

26.11.2013 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредит шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у АТ КБ «ПриватБанк», отримавши платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації (а.с. 13).

У заяві зазначено, що відповідач погоджується, що заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та Банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилася та погодилася з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді.

До кредитного договору Банк додав Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с. 14-47). Зазначений витяг зокрема містить пункти, які наведені судом у стислому викладі позиції позивача. Банком не додано Витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт.

Банком у вигляді таблиць надано розрахунок заборгованості за договором від 26.11.2013 року, укладеним між «ПриватБанк» та ОСОБА_1 станом на 15.09.2020 року.

Згідно з наданим представником позивача розрахунком заборгованості за вказаним кредитним договором станом на 15.09.2020 року за відповідачем рахується заборгованість у розмірі 20 314,47 грн., з яких: 15 392,35 грн. - заборгованість за тілом кредиту, в тому числі 15392,35 грн. за простроченим тілом кредиту; 4 922,12 грн. заборгованість за простроченими відсотками.

Банк, надавши відповідачу кредит, свої зобов`язання за договором виконав.

Факт отримання та користування відповідачем кредитними коштами підтверджується випискою по картковому рахунку (а.с.57-58).

Оскільки ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання по кредитному договору не виконала, тому представник позивача звернувся до суду із відповідним позовом.

V. Застосоване судом законодавство

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Частиною 1 ст. 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. А згідно з ч. 3 цієї статті, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Положенням статті 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із ч.1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст ст.ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у ст. 8 Конституції України.

Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України, держава захищає права споживачів.

Згідно з ч. 1 ст.1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п.6 ч. 1 ст. 3 ЦК України. Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах 1, 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч.1 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Згідно з пунктом 22 ч.1 ст. 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи ч.4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Приписами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків … має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Зокрема, у п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

У п.26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та п.23 рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Міра, до якої суд має виконати обв`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа "Серявін та інші проти України" № 4909/04 §58 ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

VI. Висновки суду

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем і відповідачем склались кредитні правовідносини.

У Заяві від 26.11.2013 року та витягу з «Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку», що підтверджує укладення кредитного договору, процентна ставка не зазначена.

У позовній заяві представник позивача просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором б/н від 26.11.2013 року в розмірі в розмірі 20 314,47 грн., з яких: 15 392,35 грн. - заборгованість за тілом кредиту, в т.ч. 15 392,35 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту та 4 922,12 грн. Заборгованість за простроченими відсотками, не зазначивши розмір заборгованості за поточним тілом кредиту.

Однак, з доданого до позовної заяви розрахунку заборгованості за договором № б/н від 26.11.2013 року, укладеного між ПриватБанком та клієнтом ОСОБА_1 , станом на 15.09.2020 року вбачається, що заборгованість за поточним тілом кредиту відсутня, тобто становить 0,00 грн. (а.с. 10). Разом з тим, заявляючи вимогу про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту, за відсутності заборгованості за поточним тілом кредиту, позивач не розкрив як поняття «прострочене тіло кредиту», так і підстав, за яких останнє підлягає нарахуванню та стягненню з позичальника.

Так, відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

Судом встановлено, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 26.11.2013 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним), отже, строк виконання зобов`язання за змістом частини другої статті 530 ЦК України визначається моментом пред`явлення вимоги.

Як вбачається з матеріалів справи, вимогу до позичальника щодо повернення кредиту АТ КБ «ПриватБанк» пред`явлено із поданням даного позову 26.10.2020 року, тому посилання позивача на факт прострочення боржника по виконанню зобов`язання з повернення тіла кредиту станом на 15.09.2020 року є безпідставним.

З наданих банком Умов та правил надання банківських послуг також не вбачається такого правового поняття як «прострочене тіло кредиту» і підстав, за яких останнє підлягає нарахуванню та стягненню з позичальника.

Одночасно, банком не надано доказів, що саме в тих Умовах та правилах, редакція яких діяла на час підписання кредитного договору в 2013 році, існувало таке поняття як «прострочене тіло кредиту» та були визначені підстави для відповідальності у вигляді нарахування та стягнення простроченого тіла кредиту.

За вказаних обставин, суд позбавлений можливості визначити відмінності між термінами і поняттями «тіло кредиту» та «прострочене тіло кредиту», що, з урахуванням принципу юридичної визначеності, виключає підстави для покладення на споживача банківських послуг обов`язку по його поверненню.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги кредитної заборгованості, в тому числі розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 26.11.2013 року, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ як невід`ємні частини спірного договору, а також довідку про умови кредитування.Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (без обмеження строку п. 1.1.7.41.), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Тарифи та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (26.11.2013 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (26.10.2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, у відповідності до ч. 4 ст. 60 ЦПК України обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Вимог про стягнення відсотків за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема ст. ст. 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 , АТ КБ «ПриватБанк» було дотримано вимоги, передбачені ч. 2 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Також суд зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 26.11.2013 року у вигляді заяви, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Аналогічна, наведеним вище висновкам суду, правова позиція викладена в постанові Великої палати Верховного суду від 03.07.2019 р., справа № 342/180/17.

Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника заборгованості за простроченим тілом кредиту та за простроченими відсотками за користування кредитом, а тому у задоволенні позову слід відмовити за недоведеністю позовних вимог.

VII. Судові витрати

У відповідності до положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв`язку із відмовою у задоволенні позову судові витрати на оплату судового збору слід залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст.10, 12, 13, 60, 76-80, 259, 263, 264, 273, 280-282, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 526, 527, 530, 610, 612, 617, 1050, 1054 ЦК України, суд, -

у х в а л и в :

У задоволенні позовної заяви Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Згідно підп. 15.5 Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції через Іваничівський районний суд Волинської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя І. Є. Малюшевська