Справа № 199/9093/20

(2/199/1439/21)

РІШЕННЯ

Іменем України

(заочне)

16 лютого 2021 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська

у складі головуючого - судді Авраменка А.М.,

при секретарі судового засідання - Завродській Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації місця проживання, -

ВСТАНОВИВ:

29 грудня 2020 року до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська звернувся позивач із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого послався на те, що йому на праві власності належить будинок АДРЕСА_1 , однак у даній квартирі залишається зареєстрованим місце проживання відповідача, який є його сином та з 2003 року, не зважаючи на відсутність для цього жодних перешкод, у будинку не проживає і не з`являється, своїх речей в цьому будинку не має, участі в обслуговуванні та утримуванні будинку не приймає, мешкаючи за іншою адресою. За таких обставин позивач просив суд визнати відповідача таким, який втратив право користування вищевказаним будинком, знявши останнього з реєстрації місця проживання за адресою означеного будинку.

В судове засідання учасники справи повторно не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, відповідач відзив не подав, про причини своєї неявки суд не повідомив. Позивачем суду подано заяву про розгляд справи за його відсутності, в якій він зазначає про підтримання позовних вимог, наполягає на їх задоволенні, заперечень проти заочного розгляду справи не висловлює. Від третьої особи до суду надійшла заява про розгляд справи за відсутності такої особи та вирішення справи відповідно до вимог закону.

За таких обставин суд, керуючись положеннями ст.ст.223, 280 ЦПК України, вважає за можливе здійснити розгляд даної цивільної справи в заочному порядку відповідно до Глави 11 Розділу ІІІ ЦПК України, а також без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у від провідності до ст.247 ч.2 ЦПК України.

Дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку з таких підстав.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

В судовому засіданні встановлено, що позивач на підставі договору дарування від 12 жовтня 1982 року є власником житлового будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується копією вказаного договору дарування, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.22, 25-26).

Також судом встановлено, що за адресою вищевказаного домоволодіння з 14 березня 2000 року окрім позивача та його дружини зареєстроване у встановленому законом порядку місце реєстрації відповідача, який є сином позивача, що підтверджується довідкою про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, копією домовою книги, довідками на запит суду про зареєстроване місце проживання відповідача (а.с.13, 27-29, 40, 53).

Разом з тим, відповідно до актів від 28 грудня 2020 року, складних і підписаних сусідами сторін, що мешкають у будинках АДРЕСА_1 , відповідач з 2003 року дійсно не мешкає за адресою своєї реєстрації в будинку АДРЕСА_3 (а.с.14, 15).

Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані нормами Конституції України, ЦК України, ЖК України, Першим протоколом до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

Так, відповідно до ст.124 Конституції України, ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Згідно ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

За змістом положень ст.41 Конституції України, ст.ст.179, 181, 316, 317, 319, 321 ЦК України правом власності є право особи на річ (нерухоме майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, які він здійснює на власний розсуд.

Положеннями ст.41 Конституції України, ст.321 ЦК України, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, крім випадків та у порядку, встановленому законом. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Нормою ст.9 ЖК України визначено, що ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян.

Згідно ст.150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності квартиру, користуються нею для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.

Положеннями ст.405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Нормою ст.406 ЦК України передбачено, що сервітут припиняється у разі невикористання сервітуту протягом трьох років підряд. Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.

Аналізуючи встановлені в судовому засіданні на підставі таких доказів фактичні обставини в контексті викладених норм цивільного законодавства, приймаючи до уваги, що в ході розгляду справи підтверджено належність позивачу на праві власності будинку АДРЕСА_1 , за адресою якого наразі зареєстровано у встановленому законом порядку ще і місце проживання сина позивача - відповідача, який більше одного року (з 2003 року) не мешкає у вказаному будинку, своїх речей у ньому не має та іншим чином не користується житловою площею будинку, що, в свою чергу, створює позивачу, як власнику, перешкоди у реалізації його права власності на цей будинок, зокрема, права користування ним, суд приходить до висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог про визнання відповідача таким, що втратив право користування житлом. Відтак, позов в означеній частині вимог підлягає задоволенню.

Разом з тим, суд вважає за необхідне відмовити позивачу у задоволенні іншої його позовної вимоги про зняття відповідача з реєстрації місця проживання у вказаному будинку. Правова позиція суду щодо такого вирішення цієї позовної вимоги ґрунтується на наступному.

За змістом норм ст.7 ч.1 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», п.26 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року №207, зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється, в тому числі, на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права користування житловим приміщенням. Зняття з реєстрації здійснюється в день звернення особи.

Відтак, оскільки із даним рішенням суду, яким задоволено позовні вимоги про визнання відповідача таким, який втратив право користування житлом, позивач до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, яке здійснює реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання осіб, не звертався, позовні вимоги про зняття відповідача з реєстрації місця проживання у будинку суд вважає передчасними. Задоволення ж цієї позовної вимоги за умов відсутності між позивачем та Департаментом адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради спору з приводу можливості зняття відповідача з реєстрації місця проживання на підставі цього рішення суду буде фактичним перебиранням судом на себе дискреційних повноважень вказаного органу, що не тільки не передбачено діючим законодавством, а й суперечить йому, а отже є неможливим.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд на підставі ст.141 ЦПК України, враховуючи результат вирішення справи, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені останнім при зверненні до суду судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 840,8 гривень (а.с.5).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.41, 124 Конституції України, ст.ст.11, 15, 16, 179, 181, 316, 317, 319, 321, 391, 405, 406 ЦК України, ст.ст.9, 150 ЖК України, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, ст.7 ч.1 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», п.26 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року №207, ст.ст.2, 5, 12, 13, 76-81, 89, 95, 141, 223, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355, Глави 11 Розділу ІІІ ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 75; ЄДРПОУ 40392181), про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації місця проживання - задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; паспорт громадянина України серія НОМЕР_1 , виданий 14 березня 2000 року Амур-Нижньодніпровським РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області, зареєстрована у встановленому законом порядку адреса місця проживання: АДРЕСА_4 ) таким, що втратив право користування житловим приміщенням - будинком АДРЕСА_1 .

У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

У порядку розподілу судових витрат стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; паспорт громадянина України серія НОМЕР_1 , виданий 14 березня 2000 року Амур-Нижньодніпровським РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області, зареєстрований у встановленому законом порядку адреса місця проживання: АДРЕСА_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ; зареєстрована у встановленому законом порядку адреса місця проживання: АДРЕСА_4 ) судовий збір в розмірі 840,8 гривень.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне заочне рішення суду складено 22 лютого 2021 року.

Суддя А.М. Авраменко