02.03.21

22-ц/812/464/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 березня 2021 року м. Миколаїв

справа № 489/7223/18

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого Тищук Н.О.,

суддів: Кушнірової Т.Б., Лівінського І.В.,

із секретарем Цуркан І.І.,

розглянувши у спрощеному провадженні без виклику сторін апеляційну скаргу

ОСОБА_1

на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва, постановлене 28 грудня 2020 року суддею Коваленком І.В. в приміщенні цього ж суду (повне рішення складено цього ж дня), у цивільній справі за позовом

ОСОБА_2 до

ОСОБА_1

про стягнення заборгованості за договором позики, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2018 року ОСОБА_2 звернулась з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики.

Позивачка зазначала, що 12 жовтня 2012 року передала відповідачу 2 000 доларів США, які він зобов`язався повернути після завершення судового розгляду справи щодо дорожньо-транспортної пригоди та після виплати йому компенсації страховою компанією. Рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 14 березня 2013 року, яке набрало законної сили 25 березня 2013 року, з ПрАТ «НФ СК «ДОБРОБУТ» на користь ОСОБА_1 стягнуто 23 538,58 грн. страхового відшкодування.

Посилаючись на те, що добровільно відповідач позичені кошти не повертає, просила стягнути з нього суму боргу - 56 320 грн., з розрахунку 28,16 грн. за долар, 80 256 грн. інфляційних втрат та 9471,01 грн. трьох відсотків річних.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 16 грудня 2019 року за заявою відповідача, скасовано заочне рішення цього ж суду від 17 травня 2019 року та справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Позивачка, діючи через свого представника, позов підтримала.

Відповідач подав клопотання, в якому просив у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що строк виконання вимоги не настав, оскільки страховою компанією йому грошові кошти не виплачені.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 28 грудня 2020 року позов задоволено частково, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто 2 000 доларів США та 563,16 грн. судових витрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив рішення скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що розписка була складена в рахунок відшкодування збитків, завданих спадкодавцем позивачки в результаті ДТП, що сталося 15.09.2012 року. Розпискою погоджено повернення коштів лише після їх виплати страховою компанією, проте до цього часу кошти не виплачені. Також зазначав, що на час пред`явлення позову сплинув строк позовної давності, позивачка припустилась арифметичної помилки, оскільки 2000 доларів за курсом 27, 77 складає 55 540 грн., а не 56 320 грн., безпідставно судом стягнуто борг у доларах США, тоді як позивачка просила стягнути його у гривні, судом не роз`яснено можливість отримання ним коштів від страхової компанії за судовим рішенням, та не залучено до участі у розгляді справи страхової компанії.

Позивачкою ОСОБА_2 рішення суду не оскаржувалось.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивачки просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду без змін, посилаючись на зловживання відповідачем своїми правами стягувача за судовим рішенням про відшкодування збитків від ДТП, та на відповідність висновків суду про стягнення суми позики у доларах США, як у валюті зобов`язання. Також вважала недоцільним залучення до участі у справі страхової компанії.

Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційна скарга розглядається судом без повідомлення та виклику учасників справи.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність існування між сторонами договірних правовідносин, що виникли на підставі розписки від 12 жовтня 2012 року, і наявність у відповідача обов`язку повернути отримані у борг кошти на вимогу позивача.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України).

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Таким чином, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу, позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.

З матеріалів справи вбачається, що 12 жовтня 2012 року ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 2 000 доларів США та зобов`язався повернути їх після закінчення розгляду справи щодо дорожньо-транспортної пригоди, та після виплати страхового відшкодування страховою компанією (а.с. 8).

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 14 березня 2013 з ПРАТ «НФ СК «ДОБРОБУТ» на користь ОСОБА_1 стягнуто 23 538,58 грн. страхового відшкодування. 25 березня 2013 року рішення набрало законної сили (а.с. 9-10).

Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.

Колегія суддів у визначеному чинним цивільним процесуальним законодавством порядку оцінила розписку від 12 жовтня 2012 року і дійшла висновку, що вона не містить відомостей щодо отримання ОСОБА_1 від ОСОБА_2 грошових коштів у позику, а лише підтверджує факт того, що ОСОБА_1 зобов`язався віддати позивачу грошові кошти у сумі 2000 доларів США після завершення судового розгляду справи щодо дорожньо-транспортної пригоди та після виплати йому компенсації страховою компанією, а не повернути отриману у борг суму коштів.

Таким чином, суд неправильно застосував до спірних правовідносин статті 1046, 1047 ЦК України і дійшов необґрунтованого висновку про доведеність існування між сторонами правовідносин за договором позики, чим мотивовано позов.

Зазначене кореспондується з Постановою Верховного від 22 серпня 2019 року по справі № 369/3340/16-ц, провадження № 61-7418св18.

За такого, колегія суддів вважає, що оскільки районним судом при ухваленні оскаржуваного рішення було неправильно застосовано норми матеріального права, то рішення підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Оскільки рішення суду скасоване, то відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 2191 грн.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 28 грудня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2191 грн. судового збору

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий Н.О.Тищук

Судді: Т.Б.Кушнірова

І.В.Лівінський

---------------------------------

Повну постанову складено 2 березня 2021 року